Справа № 758/13170/17

Категорія 33

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2019 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Гребенюка В.В., секретарів судового засідання Луценко К.І., Добривечір А.О., за участю представника позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Демченко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - приватне акціонерне товариство «СГ «ТАС», про стягнення матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо - транспортної пригоди, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 р. ОСОБА_2 (надалі за текстом - позивач), звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ОСОБА_3 (надалі за текстом - відповідач), про відшкодування шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди (надалі за текстом - ДТП).

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що 16 травня 2016 року в м. Києві по вул. М. Гречко, 13 відбулась ДТП за участю автомобілю «Деу» д/н НОМЕР_1 під керуванням відповідача та транспортного засобу марки «Джилі» д/н НОМЕР_2 , що належить позивачу. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Подільського районного суду міста Києва № 758/2621/17 від 21.04.2017 р., що набрала законної сили, відповідача було визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі за текстом - КУпАП), і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави. З вказаної Постанови вбачається, що 16.05.2016 р. о 20 годині 15 хвилин в м. Києві по вул. М. Гречко, 13 водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Деу» д/н НОМЕР_1 , не забезпечив безпеку, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою при зміні напрямку руху, розвороту ліворуч, не переконався в безпеці, внаслідок чого сталося зіткнення з автомобілем «Джилі» д/н НОМЕР_2 , що призвело до механічних пошкоджень обох автомобілів. Водій ОСОБА_3 порушив п. 1.5, 2.3-б, 10.1 Правил дорожнього руху України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП.

З метою визначення розміру матеріальної шкоди, яка була заподіяна позивачу у зв`язку із пошкодженням його автомобіля, 04.05.2017 року позивач звернувся до оцінювача СОД ФОП ОСОБА_4 та уклав договір про проведення оцінки вартості матеріального збитку від 04.05.2017 р. за № 325/5-17, в результаті чого останнім 25.05.2017 року було складено звіт про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 325/5-17, відповідно до якого матеріальний збиток складає 60 641,22 грн.

Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у АТ "СГ "ТАС" згідно з полісом цивільно-правової відповідальності АЕ/8753721 (надалі за текстом - Поліс), про що свідчить витяг з бази даних МТСБУ про чинність полісу на дату ДТП, втім страхової виплати позивачу сплачено не було, через те, що був перевищений термін подачі заяви про страхове відшкодування. Такий пропуск був допущений через те, що постанова вступила в силу лише в травні місяці 2017 р., в період було багато святкових днів, у позивача була запланована задовго невідкладна поїздка, тому з поважних причин останній не мав можливості подати заяву про виплату за рішенням суду до 16.05.2017 р.

З огляду на те, що вина відповідача у завдані збитків (майнової шкоди) позивачу встановлена, матеріальний збиток у розмірі 60 641,22 гривень підлягає стягненню з відповідача, у зв`язку з чим, останній звернувся з даним позовом до суду.

13.11.2017 р. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва провадження у справі відкрито.

21.03.2018 р. через канцелярію Подільського районного суду м. Києва відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач вважає позов безпідставним, непоґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з огляду на недослідженість можливої вини позивача у ДТП; помилковість тверджень останнього щодо механізму стягнення завданої матеріальної шкоди в повному обсязі відповідачем, ототожненості позивачем обставин справи з обставинами, за якими ВСУ винесено Постанову по справі № 6-2808цс15 від 20.01.2016 р.

Того ж дня, відповідачем надано заяву про врахування матеріального становища відповідача, в якій зазначає про тяжкі наслідки ДТП у виді травм, лікування яких досі спричинюють йому збитки після важких перенесених операцій та коми.

16.04.2018 р. позивачем через канцелярію Подільського районного суду м. Києва подано відповідь на відзив.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2018 р. визначено головуючого суддю по справі Гребенюка В.В.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 14.08.2018 р. прийнято справу до провадження та призначено підготовче судове засідання.

23.08.2018 р. відповідачем через канцелярію Подільського районного суду м. Києва подано заперечення, в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Протокольною ухвалою, в судовому засіданні від 23.01.2019 р. з занесенням до протоколу судового засідання, - було задоволено клопотання відповідача та залучено до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача- акціонерне товариство «Страхова група «ТАС».

В судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала. При цьому вважала, що позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню, з підстав зазначених у відзиві та запереченнях.

Третя особа явку свого представника в судове засідання не забезпечила, про причини неявки суд не повідомила, про час та місце судового засідання повідомлялась.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 3 ст. 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до п. 1) ч. 3 ст. 2 ЦПК України, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є верховенство права.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справ керується принципом верховенства права.

Згідно з ч. ч. 1 - 4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що 16 травня 2016 року в м. Києві по вул. М. Гречко, 13 відбулась ДТП за участю автомобілю «Деу» д/н НОМЕР_1 під керуванням відповідача та транспортного засобу марки «Джилі» д/н НОМЕР_2 , що належить позивачу. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Подільського районного суду міста Києва № 758/2621/17 від 21.04.2017 р. відповідача було визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та закрито провадження в справі, у зв`язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення (а.с. 11).

Згідно висновку щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 325/5-17 матеріальний збиток складає 60 641,22 грн. (а. с. 12-37).

Під час судового розгляду даної справи позивачем були надані належні, допустимі, достовірні та достатні докази на підтвердження своїх позовних вимог в частині стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, на підставі яких судом встановлені обставини та факти, що обґрунтовують вказані вимоги.

Відповідачем, всупереч вимог ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України, належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, не надано і в матеріалах справи не міститься. Доводи позивача, викладені під час судового розгляду справи, відповідачем і матеріалами справи не спростовуються.

Суд приймає як належний, допустимий, достовірний та достатній доказ наданий позивачем розрахунок суми майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, викладений у звіті про оцінку вартості матеріального збитку КТЗ № 325/5-17 від 25.05.2017 р.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в АТ «СГ "ТАС", що підтверджується відповідним полісом № АЕ 8753721 (а.с. 10, 61). 25 січня 2018 року позивач подав до третьої особи заяву про страхове відшкодування (а.с. 120). Матеріальна шкода позивачеві страховою компанією відшкодована не була.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З огляду на зазначені положення ЦК України факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина 2 статті 1187 ЦК України).

Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на зазначене сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Щодо механізму стягнення завданої шкоди з відповідача, суд погоджується з доводами позивача, та зазначає наступне.

Відповідно до ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частина 2 статті 14 ЦК України).

З огляду на положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 23, 599, 1166-1168 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання. Воно виникає з факту завдання шкоди і припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повно обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди.

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Відповідно до п. 14.1 ст. 14 Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страхувальник має право вибору страховика для укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Приймаючи до уваги, що шкоди позивачу завдано не в результаті злочину, враховуючи тяжке матеріальне становище відповідача, а саме: отримання останнім внаслідок даної ДТП черепно-мозкової травми, перебування його у комі, неможливістю в подальшому здійснення трудової діяльності, встановлення І групи інвалідності, необхідність реабілітуючих заходів, беручи до уваги, що відшкодування шкоди у повному розмірі поставить його ще в більш тяжке матеріальне становище, суд вважає в даному виключному випадку за можливе зменшити розмір відшкодування майнової шкоди, завданої позивачу в результаті ДТП. З урахуванням зазначених обставин і позиції представника відповідача, викладеної під час судових засідань, суд визначає цю суму в розмірі половини заявленої позивачем суми майнової шкоди, а саме 30 000 грн.

Згадані тяжкі обставини відповідача підтверджуються випискою із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 13931, випискою із медичної картки стаціонарного хворого № 644, випискою із медичної картки стаціонарного хворого № 782, випискою із медичної картки стаціонарного хворого № 644 № 25077, випискою із медичної картки стаціонарного хворого № 1221, випискою із медичної картки стаціонарного хворого № 361, випискою із медичної картки стаціонарного хворого № 840, випискою із медичної картки стаціонарного хворого № 27, довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0639568 від 21.06.2016 р., індивідуальною програмою реабілітації інваліда № 1329 від 21.10.2016 р., посвідченням серії НОМЕР_3 про встановлення І групи інвалідності з/з (а.с.68-80, 133), випискою із медичної картки стаціонарного хворого № 960 (а.с. 124), довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0981635 від 09.11.2018 р. (а.с. 131), індивідуальною програмою реабілітації інваліда № 1448 від 09.11.2018 р. Витрати на лікування, в свою чергу, підтверджуються чеками на а.с. 81, 83, 84, 125-130. На підтвердження малозабезпеченості відповідачем надано відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів на утримання податків за № 1426/К/26-56-08-02-24 про суми виплачених доходів та утримання податків, згідно яких відповідач отримував соціальну матеріальну допомогу (а.с. 82, 134).

Таким чином, судом встановлено, що внаслідок ДТП здоров`ю відповідача було завдано шкоду, тривалий час останній перебував на стаціонарному лікуванні, переніс операцію, в результаті чого, йому встановлена відповідна група інвалідності.

Так, відповідно до абз. 1 п. 4 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх володільцям питання про її відшкодування вирішується за принципом вини (абз. 2 п. 8 вказаної Постанови Пленуму).

Згідно з ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини усіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Проте, вказана процесуальна норма не дає підстав за будь-яких обставин вважати не винуватою у ДТП особу, яка не була притягнута до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Зважаючи на доводи сторони позивача про тривалість розслідування, суд зазначає, що відповідно до абз. 4 п. 4 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами КПК України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами КПК України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому, постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК.

Таким чином, наявність або відсутність вини кожного з володільців джерела підвищеної небезпеки встановлюється на підставі доказів, наданих учасниками справи, якими відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1166 ЦК України, відсутність своєї вини має доводити заподіювач шкоди, а не позивач має доводити наявність вини відповідача, хоча він не позбавлений цього права.

Однак, відсутність своєї вини у вчиненій 16.05.2016 р. ДТП, і, як наслідок, заподіянні майнової шкоди позивачу, відповідач, як заподіювач шкоди, не довів.

Що стосується заперечень і доводів відповідача про безпідставність позовних вимог, суд вважає їх необґрунтованими і такими, що не відповідають обставинам справи, встановленим під час судового розгляду. Що стосується зауважень відповідача про наявність порушень ПДР обома водіями автомобілів, зокрема, порушення позивачем п. п. 1.5, 2.3б, 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України, що також стало причиною ДТП, суд зазначає, що в адміністративній чи кримінальній справі з`ясовуються обставини скоєння ДТП та вина сторін, внаслідок чого встановлюється наявність чи відсутність вини особи, яка притягується до відповідальності, а тому, розглядаючи справу в порядку цивільного судочинства, суд не має права перевіряти обставини ДТП і робити висновки про відповідальність осіб, причетних до цієї ДТП. При цьому, Постановою Подільського районного суду міста Києва № 758/2621/17 від 21.04.2017 р. відповідача достименно визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Відповідно до ч. 4 ст. 1193 ЦК України, суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Згідно з роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» правила цієї норми (ч. 4 ст. 1193 ЦК України) застосовуються у разі коли відповідачем за таких обставин може бути тільки фізична особа та відшкодування шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача в дуже скрутне матеріальне становище.

Про вказане право суду зазначено також у абз. 5 п. 7 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», згідно якого правила частини 4 статті 1193 ЦК України про можливість зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину, застосовуються у виняткових випадках, якщо відшкодування шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача у тяжке матеріальне становище.

За таких обставин справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів окремо кожного, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, керуючись принципом верховенства права, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, та стягнення майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а відтак і про задоволення позовних вимог частково у розмірі половини заявленої позивачем суми.

Що стосується розподілу судових витрат між сторонами, суд дійшов до наступного висновку.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так, позивачем були заявлені позовні вимоги на загальну суму 60 641,22 грн., при цьому, розмір судових витрат у виді судового збору складає 640 грн.

Хоч суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог на підставі виключних обставин даної справи, при розподілі судових витрат, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у заявленому розмірі 640 гривень.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1166, 1188, ч. 4 ст. 1193 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 10, 11, 12, 13, 76, 81, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, п. 15.5) розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - приватне акціонерне товариство «СГ «ТАС», про стягнення матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо - транспортної пригоди - задовольнити частково;

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму спричиненої матеріальної шкоди у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень;

В іншій частині в задоволені позовних вимог відмовити;

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень;

Повне найменування:

позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 );

відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 );

третя особа - приватне акціонерне товариство «СГ «ТАС» (Код ЄДРПОУ 30115243, 03062, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 65);

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;

Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано;

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду;

Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя В.В. Гребенюк