ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2019 р.

Справа № 816/1054/17

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. ,

за участю секретаря судового засідання Мороза М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Л.В.С." на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Супрун Є.Б.) від 19.12.2017 року (повний текст складено 28.12.2017 р.) по справі № 816/1054/17

за позовом Приватного підприємства "Л.В.С."

до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування наказу, визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач , ПП "Л.В.С.", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 02.02.2017 р. № 163 "Про проведення документальної невиїзної перевірки ПП "Л. В.С. "; визнати незаконними та протиправними дії відповідача щодо проведення перевірки на підставі наказу від 02.02.2017 р. № 163 та щодо складання акту від 16.03.2017 р. № 325/16-31-14-08/32016865; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.03.2017 р. № 00000141408, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем додатковий імпортний збір на товари, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності на 33278,58 грн. та № 00000151408, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість з товарів, увезених на територію України суб`єктами підприємницької діяльності на 139770,01 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 08.10.2015 р., за завданням замовника ним було надано послугу із ввезення на митну територію України товару "Полімери пропілену у первинних формах" через пункт пропуску "Ягодин". В силу невідомих позивачеві обставин товар до митниці призначення доставлений не був і місце його знаходження позивачеві невідоме. Посилаючись лише на факт невідшукання компетентними органами зниклого товару, позивач стверджує, що такий перебуває у стані митного оформлення. Також, вказав, що він не має повноважень на здійснення митного оформлення вантажу, не є особою, що ввозить товари на митну територію України, не є відповідальним за їх сплату, а тому не несе обов`язку зі сплати митних платежів. Порушення порядку проведення перевірки, позивач пов`язує з обставинами неналежного інформування про її час та місце проведення, строку її проведення та порушення права на оскарження результатів такої перевірки.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2017 року по справі № 816/1054/17 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні представники позивача підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Пояснили, що товар не втрачений перевізником, а переданий третій особі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 02.02.2017 р. в.о. начальника ГУ ДФС у Полтавській області Садовим С.В. на підставі п. 1 ч. 2 ст. 351 Митного кодексу України був винесений наказ №163 "Про проведення документальної невиїзної перевірки ПП "Л. В.С. " (38751 , Полтавська область, Полтавський район, с. Розсошенці, вул. Фрунзе, 28, податковий номер 32016865) з метою перевірки достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон за митною декларацією типу ІМ 40 ЕЕ № 209000000/2015/931332 від 07.10.2015 р. (т. 1, а.с. 104). Згідно з п. 2 вказаного вище наказу, документальну невиїзну перевірку ПП "Л.В.С." зобов`язано провести з 03.02.2017 р. протягом 20 робочих днів, з урахуванням строків, встановлених ч. 6 ст. 351 Митного кодексу України.

Наказ від 02.02.2017 р. № 163 та повідомлення про проведення документальної невиїзної перевірки ПП "Л.В.С." від 02.02.2017 р. № 62 (т. 1 а.с. 103) були направлені на адресу позивача супровідним листом ГУ ДФС у Полтавській області від 02.02.2017 №524/10/16-31-14-08-15 (т. 1 а.с. 102) та вручені адресату 04.02.2017 р. (т. 1 а.с. 105).

В подальшому, у період з 03.02.2017 р. по 02.03.2017 р., згідно з п. 1 ч. 2 ст. 351 Митного кодексу України та на підставі наказу ГУДФС у Полтавській області від 02.02.2017 р. № 163 головним державним ревізором-інспектором відділу митного аудиту управління аудиту ГУДФС у Полтавській області Куницькою Г.В. була проведена документальна невиїзна перевірка ПП "Л.В.С." щодо повноти нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів за митною декларацією типу ІМ 40 ЕЕ № 209000000/2015/931332 від 07.10.2015 р. відповідно до вимог ч. 2 ст. 193 Митного кодексу України, результати якої оформлені актом від 16.03.2017 р. № 325/16-31-14-08-08/32016865 (т. 1 а.с. 111-116).

Згідно з висновками акту перевіркою встановлені наступні порушення ПП "Л.В.С.":

- п. п. 2, 3 ч. 2 ст. 191, ст. 200 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VІ (із змінами та доповненнями), що не призвело до заниження податкового зобов`язання по сплаті мита у зв`язку із застосуванням 0% ставки мита;

- ст. 3 Закону України "Про заходи щодо стабілізації платіжного балансу України відповідно до статті ХІІ Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року" від 28.12.2014 №73-VІІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податкового зобов`язання по сплаті додаткового імпортного збору на суму 26622,86 грн;

- п. 190.1 ст. 190 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податкового зобов`язання по сплаті податку на додану вартість в сумі 111816,01 грн.

Листом від 16.03.2017 р. № 2523/10/16-31-14-08-15 ГУ ДФС у Полтавській області направило на адресу керівника ПП "Л.В.С." примірник акту перевірки від 16.03.2017 р. № 325/16-31-14-08-08/32016865 (т. 1 а.с. 106-107), який вручений адресату 17.03.2017 р., що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 1 а.с. 108).

Наявними у матеріалах справи актами головного державного ревізора-інспектора відділу митного аудиту Куницької Г.В. від 28.03.2017 р. № 256/16-31-14-08-08/32016865 та від 28.03.2017 р. № 257/16-31-14-08-08/32016865 зафіксовано факт неповернення підприємством примірника акту перевірки до контролюючого органу та факт відмови від підпису акту (т. 1 а.с. 109-110).

У зв`язку з цим, 30.03.2017 р. на підставі висновків акту перевірки, ГУ ДФС у Полтавській області відносно ПП "Л.В.С." прийнято: податкове повідомлення-рішення № 00000151408, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "податок на додану вартість з товарів, увезених на територію України суб`єктами підприємницької діяльності" на суму 139770,01 грн., в тому числі 111816,01 грн. - за податковими зобов`язаннями, 27954,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (т. 1 а.с. 119); податкове повідомлення-рішення № 00000141408, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "додатковий імпортний збір на товари, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності" на суму 33278,58 грн., в тому числі 26622,86 грн. - за податковими зобов`язаннями, 6655,72 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (т. 1 а.с. 120).

За наслідками оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку, ДФС України своїм рішенням від 02.06.2017 р. № 12023/6/99-99-11-03-03-25 (т. 1 а.с. 128-129) скаргу ПП "Л.В.С." від 10.04.2017 р. № 12 (т. 1 а.с. 123-127) залишила без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Позивач, не погоджуючись із правомірністю наказу щодо проведення перевірки підприємства, дій відповідача з проведення такої перевірки та складання акту перевірки, а також винесеними на підставі висновків перевірки податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов до висновку, що здійснюючи перевірку ПП "Л.В.С." на підставі наказу від 02.02.2017 №163, складаючи за результатами перевірки акт від 16.03.2017 р. № 325/16-31-14-08/32016865 та приймаючи на підставі висновків вказаного акту оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 30.03.2017 р. № 00000141408 та № 00000151408 ГУ ДФС у Полтавській області діяло на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені законодавством України.

В доводах апеляційної скарги позивач послався на те, що наказ про проведення перевірки та дії контролюючого органу з приводу проведення перевірки підприємства позивача є протиправними. У зв`язку з цим, прийняті за результатами цієї перевірки податкові повідомлення-рішення є незаконними, а тому підлягають скасуванню.

З приводу наведених вище доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 336 Митного кодексу України митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів шляхом проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Положеннями ч. 3 ст. 345 Митного кодексу України визначено, що органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи щодо правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 351 Митного кодексу України предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.

Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі: виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів; надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих органові доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України. Документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу органу доходів і зборів.

Судовим розглядом встановлено, що листом від 16.01.2016 р. № 444/03-70-24-02 заступник начальника Волинської митниці ДФС повідомив ГУ ДФС у Полтавській області про необхідність вжиття заходів до суб`єкта ЗЕД ПП "Л.В.С." з метою підготовки направлення зазначеному суб`єкту у порядку, передбаченому Податковим кодексом України, податкових повідомлень-рішень про нарахування митних платежів за фактом недоставляння товару до митниці призначення (т. 1 а.с. 74-75).

Цим же листом заступник начальника Волинської митниці ДФС повідомив наступне: 08.10.2015 р. через митний пост "Ягодин" Волинської митниці ДФС транспортним засобом з реєстраційним номером НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , що належить ПП "Л.В.С.", під керуванням водія ОСОБА_1 ввезено на митну територію України "полімери пропілену у первинних формах" по МД типу ІМ40ЕЕ № 209000000/2015/931332 від 07.10.2015 р. Після завершення митних формальностей у митниці відправлення (в даному випадку на м/п "Ягодин" Волинської митниці ДФС), посадова особа митниці передала водієві товаросупровідні документи та документ контролю доставки МД типу ІМ40ЕЕ № 209000000/2015/931332 від 07.10.2015 р. для доставки разом з товаром у митницю призначення, в даному випадку на митний пост "Запитів" Львівської митниці ДФС (місце прибуття "ЛТСФ Львівресурси") для завершення митного контролю, як передбачено п. 3.9 Порядку виконання митних формальностей при здійсненні транзитних переміщень, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.10.2012 р. № 1066. Як слідує з пояснень водія та листів керівництва ПП "Л.В . С.", водієві було відомо про місце, адресу та митницю призначення товару. Згідно інформації, наявної у Волинській митниці ДФС, перевізником, в порушення положень ч. 1 п. 2 ст. 191 та п. 1 ст. 200 Митного кодексу України, товар було доставлено в інше, ніж визначене органом доходів і зборів, місце доставки товару. Після чого перевізником, знову ж таки в порушення вимог ч. 2 ст. 191 та п. 4, п. 5 ст. 200 Митного кодексу, було передано документи на товар сторонній особі, а не органу доходів і зборів, як передбачено Кодексом, а також проведено вивантаження товару без дозволу органу доходів і зборів. Зазначені дії перевізника призвели до втрати товару та ухилення від сплати необхідних митних платежів. Станом на 15.01.2016 р. митні платежі не сплачені.

В подальшому, листом від 30.03.2016 р. № 2790/03-70-18-02 в.о. начальника Волинської митниці ДФС направив до ГУ ДФС у Полтавській області копії товаросупровідних документів, копію протоколу про порушення митних правил, копії пояснень перевізника, розрахунки митних платежів, якими обкладаються товари під час ввезення їх на митну територію України з визначенням кодів товарів згідно УКТЗЕД. а також інші документи, що стосуються факту недоставляння товару "полімери пропілену у первинних формах" до митниці призначення, який переміщувався в адресу ТОВ "Белтім Полімери" транспортними засобами НОМЕР_1/НОМЕР_2 по ВМД типу ІМ 40 ЕЕ №209000000/2015/631332, перевізник ПП "Л.В.С." (т. 1 а.с. 73).

У зв`язку з цим, для належного реагування на виявлені ознаки, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи та з метою перевірки достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 351 Митного кодексу України, 02.02.2017 в.о. начальника ГУ ДФС у Полтавській області виніс наказ № 163 "Про проведення документальної невиїзної перевірки ПП "Л.В.С." (т. 1 а.с. 104).

В доводах апеляційної скарги позивач послався на те, що п. 2 вказаного наказу передбачено проведення документальної невиїзної перевірки з 03.02.2017 р. строком на 20 робочих днів, в той час, як виходячи з положень Закону України "Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні" від 22.03.2012 р. № 4618-VІ ПП "Л.В.С." являється суб`єктом малого підприємництва (кількість працівників на підприємстві - 9 осіб, річний дохід за 2016 рік складає суму 609,7 тис. грн. еквіваленту 0,021 млн євро), а тому у відповідності до п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України призначена відносно нього документальна перевірка не може перевищувати 10 робочих днів.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що згідно з приписами ч. 8 ст. 346 Митного кодексу України тривалість документальної виїзної перевірки не повинна перевищувати 30 робочих днів. В межах спірних правовідносин перевірка призначалася саме з метою перевірки достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України, а тому при її призначенні відповідач обґрунтовано керувався положеннями саме Митного, а не Податкового кодексу України, а тому, твердження позивача щодо порушення строків проведення перевірок, передбачених Податковим кодексом України є безпідставними, про що правильно вказав суд першої інстанції.

Що стосується посилання апелянта про відсутність у наказі вказівки на підстави проведення перевірки передбачені саме нормами Податкового кодексу, колегія суддів вважає таке твердження помилковим, оскільки такі підстави, в межах спірних правовідносин випадку, визначаються за правилами Митного кодексу, безпосереднє посилання на ч. 2 ст. 193 та п. 1 ч. 2 ст. 351 якого міститься у тексті спірного наказу.

При цьому, відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 351 Митного кодексу України документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу доходів і зборів у приміщенні цього органу за умови направлення керівнику відповідного підприємства або відповідному громадянину рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення зазначеним особам чи уповноваженим ними представникам під розписку письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки. Присутність уповноважених посадових осіб підприємства або громадянина, що перевіряється, під час проведення невиїзної документальної перевірки не обов`язкова.

Судовим розглядом встановлено, що наказ від 02.02.2017 р. № 163 та повідомлення про проведення документальної невиїзної перевірки ПП "Л.В.С." від 02.02.2017 р. № 62 (т. 1 а.с. 103-104) направлялися на адресу підприємства листом ГУ ДФС у Полтавській області від 02.02.2017 р. № 524/10/16-31-14-08-15 (т. 1 а.с. 102) та вручені 04.02.2017 р. рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 1 а.с. 105). Перевірка була розпочата 03.02.2017 р. та тривала до 02.03.2017 р.

Наведене свідчить про те, що отримавши 04.02.2017 р. наказ та повідомлення про проведення документальної невиїзної перевірки, підприємство позивача мало достатній час з`ясувати підстави та порядок її проведення, надати усі необхідні документи, які на думку підприємства могли б свідчити про недопущення ним порушень митного законодавства, але підприємством позивача таких дій вчинено не було.

Доводи апелянта щодо протиправного неповідомлення ПП "Л.В.С." не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення документальної невиїзної перевірки про її проведення також є необґрунтованими, оскільки положення Митного кодексу України не зобов`язують контролюючий орган до вчинення таких дій у ході проведення невиїзних перевірок. Натомість, такий обов`язок супроводжує контролюючий орган лише у випадку призначення документальних планових перевірок, що знаходить своє відображення у ч. 6 ст. 346 Митного кодексу України.

Також, колегія суддів зазначає, що доводи позивача щодо порушення відповідачем вимог пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України в частині не надіслання підприємству обов`язкового письмового запиту контролюючого органу перед проведенням невиїзної перевірки є безпідставними, оскільки, в межах спірних правовідносин перевірка призначалася з метою перевірки достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України, а тому, при її призначенні ГУ ДФС у Полтавській області обґрунтовано керувалося положеннями саме Митного, а не Податкового, кодексу України.

Що стосується не зазначення у повідомленні від 02.02.2017 р. про проведення перевірки місця її проведення, суд першої інстанції правильно зазначив, що згідно з положеннями Митного кодексу України документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу доходів і зборів в приміщенні цього органу, а тому, ця обставина свідчить про те, що позивач знав чи зобов`язаний був знати про місце проведення перевірки.

На підставі цього, колегія суддів зазначає, наказу від 02.02.2017 р. № 163 прийнятий у відповідності до приписів чинного законодавства та за наявності відповідних підстав для призначення такої перевірки, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.

Що стосується неправомірності дій перевіряючих під час проведення перевірки, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 9 ст. 351 Митного кодексу України оформлення результатів невиїзної документальної перевірки здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 345 Митного кодексу України результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення органом доходів і зборів суми податкового зобов`язання підприємства щодо сплати митних платежів, застосування заходів, передбачених законами України.

Судовим розглядом встановлено, що результати перевірки були оформлені актом про результати документальної невиїзної перевірки від 16.03.2017 р. (т. 1 а.с. 111-116).

Не погодившись із висновками акту перевірки, підприємство позивача подало до ГУ ДФС у Полтавській області заперечення на вказаний акт (дата реєстрації в податковому органі 24.03.2017 р. вх. № 2026/10), за результатами розгляду якого ГУ ДФС у Полтавській області направило керівнику ПП "Л.В.С." лист від 29.03.2017 р. № 3848/10/16-31-14-08-15 (т. 1 а.с. 28).

Цим листом ГУ ДФС у Полтавській області проінформувало підприємство, що акт документальної невиїзної перевірки ПП "Л.В.С." від 16.03.2017 р. відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вручено платнику 17.03.2017 р. При цьому, заперечення на акт без номера та дати надано до ГУ ДФС у Полтавській області з порушенням терміну подання - 24.03.2017 р. (від 24.03.2017 №2026/10), у зв`язку з чим заперечення залишено без розгляду.

Положеннями ч. 8 ст. 354 Митного кодексу України передбачено, що у разі незгоди керівника підприємства або уповноваженої ним особи з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті або довідці про результати перевірки, вони зобов`язані підписати акт або довідку з запереченнями, які вони мають право подати протягом п`яти робочих днів з дня отримання акта або довідки.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивач вказував на порушення відповідачем його права щодо розгляду заперечення на акт перевірки, враховуючи той факт, що підприємством такі заперечення були подані у строк, визначений ст. 354 Митного кодексу України.

У зв`язку з цим, дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції погодився з доводами позивача про неправомірність відмови ГУ ДФС у Полтавській області у розгляді заперечень у зв`язку з недодержанням строків їх подання, але вказав, що процедурні порушення, допущені під час проведення невиїзної перевірки контролюючим органом не можуть розцінюватися як безумовне свідчення протиправності прийнятих за результати проведення такої перевірки податкових повідомлень-рішень.

Крім того, оцінка письмових заперечень на акт перевірки у подальшому була надана ДФС України під час розгляду скарги ПП "Л.В.С." (т. 1 а.с. 123- 127), що підтверджується наявним у матеріалах справи рішенням ДФС України про результати розгляду скарги від 02.06.2017 р. № 12023/6/99-99-11-03-03-25 (т. 1 а.с. 128-129), що свідчить про те, що по суті письмові заперечення позивача на акт перевірки, що не були розглянуті ГУ ДФС у Полтавській області, були розглянуті в подальшому ДФС України.

З приводу незабезпечення контролюючим органом можливості взяти участь у проведенні перевірки, надати пояснення та документальні докази, ознайомитися з матеріалами перевірки, суд першої інстанції правильно зазначив, що за приписами Митного кодексу У країни присутність уповноважених посадових осіб підприємства або громадянина, що перевіряється, під час проведення невиїзної документальної перевірки не обов`язкова.

Крім того, суд першої інстанції правомірно зазначив, що акт перевірки є засобом документування дій контролюючого органу і не встановлює відповідальності для особи, яка допустила недоліки або порушення, встановлені під час проведення перевірки, тому не може бути об`єктом оскарження в суді. Об`єктом оскарження є юридичні наслідки, що безпосередньо випливають з результатів перевірки.

На підставі цього, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді оскарження дій відповідача щодо складення акту суд першої інстанції визнав неналежним, оскільки такий акт перевірки безпосередньо не створює негативних наслідків для самого позивача, як платника податків, а тому й вимога про визнання вказаних вище дій задоволенню не підлягає. Доводи апелянта висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують.

Що стосується прийнятих за результатами проведення перевірки податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що згідно договору на транспортно-експедиторське обслуговування № 183 від 05.10.2015 р., укладений між ПП "Л.В.С." в особі директора ОСОБА_2 (перевізник) та ФОП ОСОБА_3 (експедитор) Експедитор, діючи від імені і за рахунок Замовника (конкретна назва замовника може бути вказана в контракт-заявці) згідно договору доручення або транспортного експедирування (дата договору вказується в контракт-заявці) долучає третю сторону, Перевізника, для доставки вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні. Перевізник доставляє заявлені вантажі, а Експедитор оплачує послуги Перевізника із коштів замовника на узгоджених нижче умовах. Пунктом 1.2 цього договору передбачено, що організовуючи перевезення вантажів, сторони керуються цим договором, Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів (КДМВ ООН, Женева 1956 року), чинним законодавством України, а так само законодавством тих країн, по території яких здійснюється перевезення.

Згідно з п. п. 3-5 договору перевізник зобов`язаний нести всі ризики, пов`язані з перевезенням вантажу перед вантажовідправником (вантажоодержувачем) і третіми особами, доставити довірений вантаж в пункт призначення і видати його співробітникові вантажоодержувача, вказаному в товарнотранспортній накладній (CMR). У разі пошкодження, втрати або повної загибелі вантажу Перевізник несе відповідальність в сумі пошкодженого вантажу по цінах, вказаних в інвойсі, що супроводжує вантаж, а так само вартість його митного очищення і інших витрат згідно конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів (КДМВ ООН, Женева 1956 року).

Як додаток до договору на перевезення, його сторонами підписана Транспортна заявка на перевезення вантажу від 05.10.2015 р., за якою перевізником значиться ПП "Л .В.С. ", автомобіль "Рено" НОМЕР_1/ НОМЕР_2 , водій - ОСОБА_1 , адреса завантаження - Польша, розвантаження - Київ, вантаж - поліпропілен 22 т, погранперехід - Ягодин (а.с. 237 зворот).

Судовим розглядом встановлено, що за вказаним вище договором ПП "Л.В.С." здійснювало перевезення товару "полімери пропілену у первинних формах", придбаного ТОВ "Белтім Полімери" (вул. Кіквідзе, 17, оф. 204/2, м. Київ) у компанії FLEMING CORPORATION LLP (Birmingham, United Kingdom) за контрактом купівлі-продажу від 06.07.2015 р. № 060715- FLEMING-OTP (а.с. 37-41 т. 1).

Згідно з інвойсом № 100854808 від 07.10.2015 р. сторони контракту узгодили відвантаження товару на загальну суму 25960,00 доларів США (а.с. 42 т. 1). Відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної CMR AVC-2002 від 07.10.2015 р. (а.с 86 т. 1) відправником вантажу є фірма SABIC SALES EUROPE B.V., одержувачем - TOB "Белтім Полімери", місце розвантаження вантажу - Київ, місцем та датою завантаження вантажу -Kutno, Poland 07.10.2015 р., перевізник - ПП "Л.В.С.". Штемпелі на CMR AVC-2002 від 07.10.2015 р. містять інформацію про дату проходження товару через митний пост "Ягодин" Волинської митниці ДФС, а саме: 08.10.2015 р.

Після проходження митного контролю на митному посту "Ягодин", 08.10.2015 р. транспортний засіб з товаром по документу контролю (ВМД типу ІМ 40 ЕЕ № 209000000/2015/931332 від 07.10.2015 р., а.с. 87-88 т. 1) був направлений на митний пост "Запитів" Львівської митниці ДФС (вул. Київська 236, смт Запитів, Кам`янка-Бузький район, Львівська область) для завершення митного оформлення товару.

В доводах апеляційної скарги позивач послався на те, що вантаж у визначені строки (термін доставки вантажу відповідно до заявки 12.10.2015 р.) і до цього часу не доставлений, а також вантаж не доставлений до митниці призначення - Митний пост "Запитів". Цю обставину підтвердив і допитаний в судовому засіданні 19.12.2017 р. в суді першої інстанції, в якості свідка, директор ПП " Л.В.С. " ОСОБА_2 , який стверджував, що місцезнаходження товару йому невідоме, вважав винним у зникненні товару водія ОСОБА_1 , якого компетентними органами притягнуто до адміністративної відповідальності.

Як свідчать наявні у справі письмові докази, в.о. начальника Львівської митниці ДФС Пономаренко В .О. своїм листом від 15.08.2017 р. повідомив суд, що згідно з АСМО "Інспектор" інформація про митне оформлення в зоні діяльності Львівської митниці ДФС декларації із зазначенням в графі 44 інвойсу від 07.10.2015 р. № 100854808 відсутня (а.с. 166 т. 1).

Обставини вини водія підтверджено наявною у справі постановою заступника начальника Волинської митниці ДФС від 27.01.2016 р. № 1910/20500/2015, якою ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч. 3 ст. 470 та ч. 3 ст. 469 Митного кодексу України (а.с. 93-94, т. 1). Так, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2016 р. у справі № 554/1249/16 у задоволенні позову ОСОБА_1 , до заступника начальника Волинської митниці ДФС про скасування постанови від 27.01.2016 р. №1910/20500/2015 про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил відмовлено (а.с. 95- 100 т. 1).

У зв`язку з цим, суд першої інстанції правильно зазначив, що безвідносно до вини водія, з боку позивача, як перевізника, має місце факт недоставляння вантажу до митниці призначення як і факт недоставляння вантажу до замовника перевезення (власника вантажу, вантажоодержувача). Вказаний висновок суду підтверджується обставинами, встановленими рішенням Господарського суду Полтавської області від 25.02.2016 р. у справі № 917/2531/15, яким задоволено позов ТОВ "Белтім Полімери" та стягнуто з ПП "Л.В.С." на користь ТОВ "Белтім Полімери" 701433,96 грн. збитків, 10220,09 грн. 5% річних, 10674,81 грн. витрат по сплаті судового збору (а.с. 32-35 т. 2).

У своєму рішенні Господарський суд Полтавської області встановив, що відповідач (ПП "Л.В.С."), разом з вантажем перетнув митну територію України, узгоджений термін доставки вантажу відповідно до заявки - 12.10.2015 р., проте, як вказує позивач (ТОВ "Белтім Полімери") та підтверджується матеріалами справи, станом на 25.11.2015 р. відповідач (ПП "Л.В.С.") не здійснив доставку вантажу ТОВ "Белтім Полімери", у зв`язку з чим це є втратою вантажу. Вказане судове рішення набрало законної сили 14.03.2016 р. (а.с. 31 т. 2).

Відповідно до цих обставин, 08.10.2015 р. через митний пост "Ягодин" Волинської митниці ДФС транспортним засобом, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ПП "Л. В.С. ", під керуванням водія ОСОБА_1 , ввезено на митну територію України товар "полімери пропілену у первинних формах" по ВМД типу ІМ 40 ЕЕ № 209000000/2015/931332 від 07.10.2015 р. (т. 1 а.с. 84, 87-88) та направлено на митний пост "Запитів" Львівської митниці ДФС (місце доставки "ЛТСФ Львівресурси", Львівська область. Кам`янка-Бузький район, смт Запитів, вул. Київська, 236) для завершення митного контролю.

Згідно з наявною у Волинській митниці ДФС інформації, перевізник, в порушення положень п. 2 ч. 2 ст. 191 та ч. 1 ст. 200 Митного кодексу України, доставив товар в інше, ніж визначене органом доходів і зборів, місце доставки товару. Після цього, перевізник, в порушення положень п. 2 ч.; 2 ст. 191 та ч. ч. 4, 5 ст. 200 Митного кодексу України, передав документи на товар сторонній особі, а не органу доходів і зборів, як це передбачено Митним кодексом України, а також здійснив вивантаження товару без дозволу органу доходів і зборів. Зазначені дії призвели до втрати товару та ухилення від сплати необхідних митних платежів.

Щодо ввезення на митну територію України товару "полімери пропілену у первинних формах" ПП "Л.В.С." у своєму письмовому повідомленні, адресованому в.о. начальника Волинської митниці ДФС, позивач пояснював, що в даному випадку мали місце обставини непереборної сили, а саме, викрадення вищевказаного товару (т. 1 а.с. 81).

Так, у зазначеному повідомленні підприємство позивача вказує на факт укладення 05.10.2015 р. з ФОП ОСОБА_3 заявки від 05.10.2015 р. б/н та договору від 05.10.2015 р. № 183 на перевезення пропілену в кількості 22 тони з м. Кутно (Польща) до м. Київ (Україна). Пояснює, що для перевезення підприємством був задіяний автомобіль "Рено" державний номерний знак НОМЕР_1 , напівпричіп НОМЕР_2 , водій ОСОБА_1 07.10.2015 вказаний транспортний засіб завантажився та замитнився в м. Кутно (Польща). Відповідно до заявки ФОП ОСОБА_3 , водій оформив декларацію на митному посту "Дорогохутськ". З водієм телефоном зв`язався власник вантажу та повідомив йому номер ПП 29000000/2015/931332. Отримавши попереднє повідомлення на кордоні, водій побачив, шо місцем розмитнення є смт Запитів, вул. Київська, 236, при тому, що в заявці ОСОБА_3 вказано місце розмитнення - м. Київ. При з`ясуванні вказаного питання у ФОП ОСОБА_3 остання телефоном запевнила водія, що доставити та розвантажити товар він має саме в с. Горенка, що поблизу м. Київ. Водієм було доставлено та розвантажено товар у визначеному ФОП ОСОБА_3 місці, після чого останній покинув пункт розвантаження, а вже 10.10.2015 р. йому зателефонував вантажоодержувач і сказав, що вантаж йому доставлено не було. Місцезнаходження вказаного товару на даний час ПП "Л.В.С." невідомо.

Як вказує позивач у своїх письмових поясненнях (т. 1 а.с. 146-150) та в апеляційні скарзі, в порушенні умов перевезення вантажу винен водій ОСОБА_1 , оскільки останній самостійно змінив маршрут руху та місце розвантаження товару, не повідомивши про це директора ПП "Л. В.С. ", який несе матеріальну відповідальність за збереження вантажу. Про незаконність дій водія ОСОБА_1 , свідчать долучені до матеріалів справи: постанова заступника начальника Волинської митниці ДФС від 27.01.2016 р. у справі про порушення митних правил № 1910/20500/2015, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбачених ч. 3 ст. 470 та ч. 3 ст. 469 Митного кодексу України (т. 1 а.с. 93-94); постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2016 р. № 554/1249/16-а, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог про скасування постанови від 27.01.2016 р. № 1910/20500/2015 (т. 1 а.с. 95-100).

Посилаючись на вказані обставини, які зводяться до підтвердженого судовим рішенням факту винної поведінки водія ОСОБА_1 у справі про порушення митних правил, апелянт наполягає на неприпустимості повторного притягнення до відповідальності суб`єкта господарювання.

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що предметом розгляду у справі про порушення митних правил було дослідження обставин щодо наявності вини у діях водія ОСОБА_1 , в той час, як у цій справ предмет дослідження складають обставини щодо правомірності дій та рішень податкового органу, а також платника податків - юридичної особи, який заперечує проти висновку податкової перевірки, що є свідченням повторності притягнення суб`єкта господарювання за одне і те ж правопорушення.

Відповідно до визначень, наведених у ст. 4 Митного кодексу України, перевізник - особа, яка здійснює перевезення товарів через митний кордон України та/або між органами доходів і зборів на території України або є відповідальною за такі перевезення.

Положеннями ч. 2 ст. 191 Митного кодексу України передбачено, що перевізники зобов`язані: під час прийняття товарів до перевезення перевіряти точність відомостей щодо кількості вантажних місць, їх маркування, номери, зовнішній стан товарів та їх пакування. У разі неможливості такої перевірки вносити відповідний запис до міжнародної автомобільної накладної (CMR); у строк, встановлений статтею 95 цього Кодексу, доставляти товари до органу доходів і зборів призначення, а також подавати передбачені законодавством документи на них; не розпочинати вивантаження чи перевантаження товарів без дозволу органу доходів і зборів; у разі прибуття до органу доходів і зборів призначення у неробочий час забезпечувати схоронність товарів і вживати визначених органом доходів і зборів заходів для недопущення їх несанкціонованого вилучення з-під митного контролю.

Приписами ст. 200 Митного кодексу України визначено, що після надання органом доходів і зборів дозволу на пропуск товарів через митний кордон України власник товарів або уповноважена ним особа зобов`язані доставити товари та документи на них без будь-якої зміни їх стану у визначене органом доходів і зборів місце і забезпечити перебування їх у цьому місці до прибуття посадових осіб органу доходів і зборів, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Доставка товарів та документів на них повинна бути здійснена у строк, визначений статтею 95 цього Кодексу. Товари і транспортні засоби, якими вони перевозяться, після прибуття у місце доставки розміщуються у зонах митного контролю. У місці доставки товари і транспортні засоби пред`являються, а документи на них передаються органу доходів і зборів у мінімально можливий строк після їх прибуття, а в разі прибуття поза робочим часом, встановленим для органу доходів і зборів, - у мінімально можливий строк після початку роботи цього органу. Зміна місця стоянки (прибуття) транспортного засобу, вивантаження, перевантаження товарів, розпакування, пакування чи перепакування товарів, зміна, вилучення чи пошкодження засобів забезпечення ідентифікації допускаються лише з дозволу органу доходів і зборів, крім випадків, передбачених главою 2 цього Кодексу. У разі відмови у наданні дозволу органи доходів і зборів зобов`язані невідкладно, письмово або в електронній формі, повідомити власника товару або уповноважену ним особу про причини і підстави такої відмови.

З положень наведених вище норм Митного кодексу України вбачається, що обов`язок у строк, встановлений статтею 95 цього Кодексу, доставляти товари до органу доходів і зборів призначення, а також подавати передбачені законодавством документи на них, покладений саме на перевізника, яким у спірному випадку є ПП "Л.В.С.", про що, зокрема, свідчить наявність печатки останнього, як перевізника, на CMR від 08.10.2015 р. (т. 1 а.с. 86), а не конкретного водія.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 193 Митного кодексу України, у разі втрати або видачі без дозволу органу доходів і зборів товарів, що перебувають під митним контролем і переміщуються транзитом, перевізник зобов`язаний сплатити митні платежі, встановлені законом на імпорт зазначених товарів. Порушення перевізником встановлених цим Кодексом строків доставки товарів, якщо виконано всі інші вимоги, не створює для нього зобов`язання щодо сплати митних платежів.

Перевізник звільняється від зобов`язання щодо сплати митних платежів лише у разі, якщо товари, що перебувають під митним контролем і переміщуються транзитом, було знищено або безповоротно пошкоджено внаслідок аварії, дії обставин непереборної сили або природних втрат за нормальних умов транспортування, за умови підтвердження факту аварії або дії обставин непереборної сили.

Судовим розглядом встановлено, що підприємством позивача не надано доказів щодо наявності аварії чи обставин непереборної сили, а тому, враховуючи факт недоставлення товару до місця призначення, саме ПП "Л.В.С.", як перевізник, несе обов`язок зі сплати митних платежів за ввезений 08.10.2015 р. на митну територію України товар.

Що стосується посилання апелянта на помилковість проведених контролюючим органом розрахунків митних платежів з огляду на наявність двох інвойсів з різною вартістю одного й того ж товару, суд першої інстанції правомірно зазначив, що в матеріалах справи наявні два інвойси від 07.10.2015 р. за одним і тим же номером 100854808 (а.с. 141-142, т. 1).

Один з них (а.с. 142 т. 1) на суму 22220 євро виставлений на ім`я компанії Fleming corporation компанією Sabic Petrochemicals BV для сплати вартості товару (Sabic РР 500Р 00900, 880 bags on 16 heat treated pallets) в кількості 22 т. Саме цей інвойс був поданий перевізником на митному пості "Ягодин" і в подальшому прийнятий відповідачем для розрахунку митних платежів під час проведення податкової перевірки.

Інший інвойс (а.с. 141 т. 1) на суму 25960 доларів США на цей же товар виставлений на ім`я ТОВ "Белтім Полімери" компанією Fierning corporation і саме цей документ мав подати до митного оформлення перевізник, що позивачем зроблено не було.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 52 Митного кодексу України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Таким чином цей недолік міг бути усунутий в ході митного очищення товару, проте товар до вказаної стадії оформлення доставлений не був.

Згідно з п. 190.1 ст.190 Податкового кодексу України базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів. При визначенні бази оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, перерахунок іноземної валюти у валюту України здійснюється за курсом валюти, визначеним відповідно до статті 39¹ цього Кодексу.

За приписами п. 39¹ ст. 39¹ Податкового кодексу України для цілей визначення податкових зобов`язань зі сплати митних платежів застосовується офіційний курс валюти України до іноземної валюти, встановлений Національним банком України, що діє на 0 годин дня подання митної декларації, а у разі, якщо митна декларація не подається, - дня визначення податкових зобов`язань.

Згідно ст. 3¹ Митного кодексу України для цілей здійснення митних формальностей щодо товарів і транспортних засобів комерційного призначення застосовується офіційний курс валюти України до іноземної валюти, встановлений Національним банком України, що діє на 0 годин дня подання митної декларації, або дня здійснення митних формальностей, якщо вони здійснюються без подання митної декларації.

Судовим розглядом встановлено, що розрахунок митних платежів здійснений контролюючим органом на дату перетину перевізником митного кордону України з товаром "полімери пропілену у первинних формах" виходячи з вартості товару, зазначеного в інвойсі № 100854808 від 07.10.2015 р. - 22220,00 Євро (т. 1 а.с. 85). Документів з іншими показниками вартості перевізником не надавалися, а тому, враховуючи, що курс Євро станом на 08.10.2015 р. становив 23,96297 грн., вартість ввезеного на митну територію України пропілену в гривнях склала 532457,20 грн. (22 220,00 Євро х 23,96297 грн.) (т. 1 а.с. 117), що свідчить про те, що податковий орган, за відсутності будь-яких інших даних, правомірно визначив суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав безпідставними доводи позивача щодо протиправності нарахування йому й додаткового імпортного збору на товари, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності (код платежу 15011100) на підставі Закону України "Про заходи щодо стабілізації платіжного балансу України відповідно до статті XII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року" від 28.12.2014 №73-УІП, який на момент перевірки та нарахування митних платежів втратив чинність.

Так, згідно з ч. 1 ст. 3 Митного кодексу України при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно норми законів України та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, чинні на день прийняття митної декларації органом доходів і зборів України.

Відповідно до ст. 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Класифікація товару повинна здійснюватися у відповідності з Основними правилами інтерпретації УКТЗЕД Митного тарифу України, вимогам УКТЗЕД в редакції товарної номенклатури Митного тарифу України, затвердженого Законом України "Про Митний тариф України" від 19.09.2013 р. № 584-УІІ. а також відповідно до приміток до розділів та груп, текстового опису товарних позицій та тих характеристик товару, які є визначальними для його класифікації за УКТЗЕД.

Відповідно до Закону України "Про заходи щодо стабілізації платіжного балансу України відповідно до статті XII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року" від 28.12.2014 р. № 73-VІІІ (чинного на момент ввезення товару "полімери пропілену у первинних формах" на митну територію України згідно з ВМД типу ІМ 40 ЕЕ №209000000/2015/931332 від 07.10.2015 р.) для товарів, що класифікуються у товарних групах 25-97 згідно з УКТЗЕД справляється додатковий імпортний збір за ставкою 5%.

З наявного у матеріалах справи розрахунку платежів (а.с. 78 т. 1) слідує, що розрахунок митних платежів здійснений контролюючим органом на дату перетину перевізником митного кордону України з товаром "полімери пропілену у первинних формах" виходячи з вартості товару, зазначеного в інвойсі від 07.10.2015 р. № 100854808 (а.с. 85 т. 1).

За приписами ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Разом з тим. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.02.1999 р. № 1-рп/99 у справі №1-7/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) дійшов висновку, що положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Наведене свідчить про те, що станом на момент ввезення ПП "Л. В.С ." товару "полімери пропілену у первинних формах" на митну територію України згідно МД типу ІМ40ЕЕ №209000000/2015/931332 від 07.10.2015 р. вказаний вище закон був чинним, а тому податковим органом правомірно нараховано додаткового імпортного збору на товари, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності (код платежу 15011100).

Також колегія суддів зазначає, що оскільки недоставлення товару до місця призначення відбулося не з вини митного органу, суд першої інстанції вірно відхилив доводи позивача щодо не вжиття відповідачем належних заходів по розшуку та поверненню зниклого товару "полімери пропілену у первинних формах" вагою 22 тони.

Крім того, в ході апеляційного розгляду справи судом витребувано у Києво-Святошинського відділу поліції ГУ НП України в Київській області (08154, Київська область, м. Боярка, вул. Хрещатик, 88) оригінал товарно-транспортної накладної CMR AVC-2002 від 07.10.2015 року № 209000000/2015/931332 по МД типу 1М40ЕЕ та оригінали товаросупровідних документів на вантаж "полімери у мішках масою 22 т" (попереднє повідомлення), які знаходяться в матеріалах кримінального провадження № 12015110200003853 від 11.10.2015 року або належним чином завірені копії цих документів.

На виконання вимог суду Києво-Святошинським відділом поліції ГУ НП України в Київській області надані належним чином завірені копії матеріалів кримінального провадження № 12015110200003853, зокрема і CMR AVC-2002 від 07.10.2015 року № 209000000/2015/931332.

В графі 24 цієї CMR, де зазначається дата і точний час прибуття автомобіля для розвантаження, і дата час - вибуття після розвантаження. Ставиться підпис і штамп вантажоодержувача, чим підтверджується факт приймання вантажу, вказано, що вантажоодержувачем товару є ТОВ "Вектор і Ко", а не ТОВ "Балтім Полімери", що також свідчить про факт недоставляння товару "полімери пропілену у первинних формах" до митниці призначення, який переміщувався в адресу ТОВ "Белтім Полімери" транспортними засобами НОМЕР_1/НОМЕР_2 по ВМД типу ІМ 40 ЕЕ №209000000/2015/631332, перевізник ПП "Л.В.С.".

Враховуючи те, що підприємством позивача неналежним чином виконані умови договору транспортно-експедиторського обслуговування № 183 від 05.10.2015 р., згідно з п. п. 3-5 цього договору саме перевізник зобов`язаний нести всі ризики, зокрема, пов`язані з тим, що у разі пошкодження, втрати або повної загибелі вантажу Перевізник несе відповідальність в сумі пошкодженого вантажу по цінах, вказаних в інвойсі, що супроводжує вантаж, а так само вартість його митного очищення і інших витрат згідно конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів (КДМВ ООН, Женева 1956 року).

Враховуючи викладене суд першої інстанції вірно зробив висновок, що здійснюючи перевірку ПП "Л.В.С." на підставі наказу від 02.02.2017 №163, складаючи за результатами перевірки акт від 16.03.2017 №325/16-31-14-08/32016865 та приймаючи на підставі висновків вказаного акту оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 30.03.2017 р. № 00000141408 та № 00000151408 ГУ ДФС у Полтавській області діяло на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені законодавством України.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи те, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2017 року по справі № 816/1054/17 прийняте з порушенням норм матеріального права, воно підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Л.В.С." на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2017 року по справі № 816/1054/17 - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2017 року по справі № 816/1054/17 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя

(підпис)

Н.С. Бартош

Судді

(підпис) (підпис)

А.М. Григоров З.Г. Подобайло

Повний текст постанови складено 12.08.2019 року