ПОСТАНОВА

Іменем України

07 серпня 2019 року

Київ

справа №816/1151/13-а

адміністративне провадження №К/9901/1389/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

за участю секретаря судового засідання Лопушенко О.В.,

представника позивача Переяслівця В.М.,

представника відповідача Прокопчука О.О.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду у складі судді Бойка С.С. від 29 квітня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Шевцової Н.В., суддів Макаренко Я.М., Мінаєвої О.М. від 17 червня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське зерно» до Головного управління ДФС у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське зерно» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило: 1) визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22 лютого 2013 року №0000322310, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання по податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 648884,00 грн. (у тому числі за основним платежем 542928,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 105956,00 грн.), №0000332310, яким позивачу збільшено зобов`язання по податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 348289,00 грн. (у тому числі за основним платежем 256052,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 92237,00 грн.), №0000342310, яким Товариству зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ в розмірі 228405,00 грн.; 2) визнати протиправними дії Інспекції стосовно внесення результатів перевірки до баз даних органів ДПС України; 3) зобов`язати відповідача вилучити з автоматизованої системи «Результати співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» інформацію про результати перевірки Товариства.

Предметом перевірки судів у цій справі були рішення податкового органу щодо правильності визначення грошових зобов`язань зі сплати податку на прибуток та ПДВ за наслідками господарської діяльності Товариства з СТОВ «Мрія», ФГ «Наталка», ПП «Павлоград-Інвест-Арго», ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ПП «Тісона», ТОВ «Агро-Статус» за період з 01 березня 2008 року по 31 травня 2012 року.

Товариство не погодилось із рішеннями Інспекції про заниження податкових зобов`язань за господарськими операціями із зазначеними контрагентами і послалося на необґрунтованість висновків акта перевірки від 11 лютого 2013 року №657/22.4-12/30044094, на підставі якого прийняті оскаржені податкові повідомлення-рішення.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 22 лютого 2013 року №0000322310, №0000332310 та №0000342310; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Застосувавши положення підпунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.56, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 135.2, 135.4 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР (далі - Закон №334/94-ВР), пункту 1.7 статті 1, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР (далі - Закон №168/97-ВР), статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-ХІV), суд дійшов висновку, що операції між позивачем та його контрагентами (СТОВ «Мрія», ФГ «Наталка», ПП «Павлоград-Інвест-Арго», ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ПП «Тісона», ТОВ «Агро-Статус») щодо поставки зернових культур, надання автотранспортних послуг є реальними, факт їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належними доказами, а відтак позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ та зменшив оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами таких операцій. Зазначив, що законодавство не містить положень, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17 червня 2013 року постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У доводах касаційної скарги зазначає про порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, прийняття рішень без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи. По суті порушує питання щодо неправильного застосування судом норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податкових зобов`язань з податку на прибуток і ПДВ. Насамперед йдеться про нереальність господарських операцій, на підставі яких формувався податковий кредит і валові витрати, а також про не підтвердження платником податку товарності господарської операції належними і допустимими доказами, а також наявність ознак фіктивності господарської діяльності контрагентів.

Отже, як вбачається із змісту касаційної скарги, відповідач не погоджується із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій лише в частині задоволених позовних вимог (про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 лютого 2013 року №0000322310, №0000332310 та №0000342310).

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Справу призначено до касаційного розгляду в судовому засіданні на 07 серпня 2019 року. У ході касаційного розгляду судом здійснено заміну відповідача у справі - Державну податкову інспекцію у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби її правонаступником - Головним управлінням ДФС у Полтавській області.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав обґрунтування та вимоги касаційної скарги, просив її задовольнити. Представник позивача заперечив проти задоволення касаційної скарги, посилаючись на її необґрунтованість.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Сембі-Сервіс», ТОВ «Наша Олія», ПП «Павлоград-Інвест-Агро», СГ ТОВ «Мрія», ФГ «Наталка», ПП «Тісона», ФОП ОСОБА_4 , ТОВ «Інвек. Ветеренарні препарати, кормові добавки», ПП «Вікторія-2007», ТОВ «Інтелкоп-МВ», ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_5 , ПП «Оліагроторг», ПП «Світ», ТОВ «Агротера», ТОВ «Агро Алекс Груп», ФОП ОСОБА_6 , ТОВ «Агро-Статус», ПП «Трансагропродукт», ТОВ «АПК Трейдинг» за період з 01 березня 2008 року по 31 травня 2012 року, за результатами якої складено акт від 11 лютого 2013 року №657/22.4-12/30044094, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог: пункту 3.1 статті 3, пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР, пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 738124,00 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на суму 367472,00 грн. та завищення залишку від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, за травень 2012 року на суму 228405,00 грн.

У акті перевірки Інспекція дійшла висновку про неправомірне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями із СТОВ «Мрія», ФГ «Наталка», ПП «Павлоград-Інвест-Арго», ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ПП «Тісона», ТОВ «Агро-Статус», ПП «Трансагропродукт», ТОВ «Інтелкоп-МВ», ТОВ «Агротера» без їх належного документального підтвердження. На обґрунтування цього контролюючий орган посилався як на податкову інформацію щодо відсутності об`єктів оподаткування по операціях з придбання/продажу товарів (послуг) та необхідних ресурсів, отриману за результатами податкового контролю контрагентів, так і на наявність ознак фіктивності господарської діяльності контрагентів.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржені податкові повідомлення-рішення.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини Верховний Суд виходить з наступного.

Правовідносини з приводу формування платником податку валових витрат у період до 01 квітня 2011 року регулювалися Законом №334/94-ВР.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу, це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

За правилами абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З 01 квітня 2011 року спірні правовідносини з приводу формування позивачем валових витрат почали регулюватися положеннями ПК України, підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 якого (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Щодо ж до правовідносин з приводу формування платником податку податкового кредиту у період до 01 січня 2011 року, останні регулювалися Законом №168/97-ВР.

Об`єктом оподаткування ПДВ відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону №168/97-ВР є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За змістом підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов`язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Разом з тим, підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону встановлено, що у разі якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України (який набрав чинності з 01 січня 2011 року) податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт «а»)

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 30 листопада 2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Мрія» (постачальник) укладено договір поставки №135 ВДк, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю кукурудзу, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його на умовах, передбачених цим договором.

Також 14 та 21 жовтня 2011 року між позивачем (покупець) та ФГ «Наталка» (постачальник) укладено договори поставки №114 ВДс та №124 Вдс, відповідно до умов яких постачальник зобов`язується передати у власність покупцю сою, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його на умовах, передбачених цим договором.

Правовідносини Товариства з ПП «Павлоград-Інвест-Арго» щодо поставки зерна здійснювались на підставі договору від 24 листопада 2010 року №24/11-10п-В.В.

24 вересня, 05 та 11 жовтня 2010 року між позивачем (покупець) та ФОП ОСОБА_2 (постачальник) укладено договори поставки №24/09-10 БС, №05/10-10 БС та №11/10-10 БС, за умовами яких постачальник зобов`язується передати у власність покупцю кукурудзу, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до умов договорів поставки №27/08-10с СИ від 27 серпня 2010 року та №10/09-10п СИ від 10 вересня 2010 року, укладених між Товариством та ФОП ОСОБА_5 , останній зобов`язувався передати у власність покупцю (позивачу) сою та пшеницю, а покупець - прийняти товар і оплатити його на умовах, передбачених цими договорами.

01 жовтня 2011 року між Товариством (замовник) та ПП «Тісона» (перевізник) укладено договір перевезення №123ТЗ, за умовами якого перевізник зобов`язується надати замовнику автотранспортні послуги в період з 01 листопада по 31 грудня 2011 року, замовник зобов`язується прийняти та оплатити перевізнику вказані послуги.

Фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Агро-Статус» за перевіряємий період відбувалися за договорами поставки №27/01-10п СИ від 27 січня 2010 року та №28/01-10п СИ від 29 січня 2010 року, відповідно до умов яких постачальник зобов`язується передати у власність покупцю пшеницю, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його на умовах, передбачених цим договором.

Суди зазначили, що фактичне виконання господарських зобов`язань за вказаними договорами підтверджується належним чином оформленими документами, а саме: рахунками-фактурами, накладними, податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), реєстрами накладних на прийняте зерно, товарно-транспортними накладними, журналом реєстрації доручень та книгою обліку довіреностей. Придбаний товар у подальшому був використаний для виготовлення комбікорму відповідно до договорів, укладених позивачем із TOB «Арго Ком», TOB «Агрофірма «Дніпропетровська», TOB «Божківський комбікормовий завод», TOB «Лохвицький комбікормовий завод» та TOB «Диканський міжгосподарський комбікормовий завод».

Верховний Суд вважає, що за певних інших обставин названі документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання. Водночас потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового грошового зобов`язання на підставі таких операцій.

Так, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та валових витрат позивача.

Відповідач у акті перевірки та в ході судового розгляду посилався на те, що діяльність контрагентів позивача має ознаки фіктивності і свої доводи обґрунтовував обставинами порушеної кримінальної справи за ознаками злочину, зокрема, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво) - створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, серед яких СТОВ «Мрія».

Крім того, вказував на те, що відповідно до протоколу допиту свідка від 07 червня 2012 року директора СТОВ «Мрія» - ОСОБА_7 останній повідомив про відсутність свого відношення до діяльності вказаного підприємства. Також Інспекція посилалася й на те, що у ході здійснення досудового розслідування було відібрано пояснення у директора ФГ «Наталка» - ОСОБА_8 , який повідомив про відсутність у період часу з 01 січня 2011 року фінансово-господарських взаємовідносин цього підприємства з певним рядом суб`єктів господарювання, у тому числі й із позивачем.

Суд першої інстанції взагалі не надав будь-якої оцінки таким обставинам. Суд же апеляційної інстанції по суті зазначив, що для адміністративного суду преюдеційне значення має лише вирок суду у кримінальній справі, а відтак посилання Інспекції не можуть слугувати належним підтвердженням висновків акту перевірки.

Частиною 1 статті 69 цього КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина 1 статті 70 КАС України).

Повідомлені контролюючим органом фактичні обставини, що ставлять під сумнів реальний характер господарських операцій, мали б бути перевірені та отримати належну оцінку судами першої та апеляційної інстанцій, так як стосуються безпосередньо предмету доказування у межах спірних відносин і мають істотне значення для вирішення даного спору.

Разом з тим, суди не надали належної правової оцінки таким обставинам, незважаючи на їх наведення відповідачем як у акті перевірки, так і у запереченнях на позовну заяву та апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, й, як наслідок, так і не встановили, хто ж саме від імені директорів контрагентів підписав документи, які стали підставою для формування податкового обліку позивача, що загалом не узгоджується із приписами частини третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) щодо обґрунтованості судового рішення.

Відтак не можна вважати повно і всебічно з`ясованими обставини руху активів на шляху до позивача у справі, участь згаданих вище контрагентів у такому ланцюгу та її дійсний вплив на правові наслідки спірних операцій, чи викликали згадані господарські операції зміни в структурі активів та зобов`язань Товариства, його власному капіталі та чи спричинили вони реальні зміни майнового стану цього платника податків.

До того ж встановлені в акті перевірки порушення обґрунтовані Інспекцією протиправним формуванням Товариством валових витрат та податкового кредиту з ПДВ не тільки по операціям із зазначеними судами контрагентами, а й з іншими особами, з якими підприємство мало взаємовідносини у спірний період, а саме ПП «Трансагропродукт», ТОВ «Інтелкоп-МВ», ТОВ «Агротера».

Разом з тим, ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не дослідили операції позивача із такими контрагентами, реальність яких також не визнає відповідач, суть (зміст) цих взаємовідносин, їх внутрішню сторону, не перевірили наявність чи відсутність первинних бухгалтерських документів, складених за їх результатом, та відповідність їх вимогам законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності, не дослідили чи спричинили згадані господарські операції реальні зміни в майновому стані Товариства та який вплив мали на розмір задекларованих платником показників у звітності за період, що перевірявся.

З огляду на це, висновки судів про товарність господарських операцій і про те, що вони підтверджуються первинними бухгалтерськими та іншими документами, не можна визнати повними, всебічними та обґрунтованими.

За відсутності належної доказової бази касаційний суд обмежений в можливості сформулювати правовий висновок про те, як слід правильно застосовувати норми податкового законодавства, правильність застосування яких оспорюється в касаційній скарзі.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Пунктом другим частини першої статті 349 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Враховуючи, що в силу вимог процесуального закону допущені порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, рішення судів першої та апеляційної інстанцій на підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа у частині позовних вимог - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Інспекцій та зобов`язання відповідача вчинити певні дії, у задоволенні яких відмовлено, то в цій частині рішення судів, враховуючи положення частини першої статті 341 КАС України, касаційним судом не переглядаються.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2013 року у частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 лютого 2013 року №0000322310, №0000332310 та №0000342310 скасувати та направити справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду