ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.07.2019

Справа № 910/16126/18

За позовом Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Толк Консалтинг"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Одеська митниця ДФС

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Зорі Про"

про стягнення грошових коштів

за зустрічною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Толк консалтинг"

до Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт"

про визнання договору недійсним

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кошляк М.І.

Представники учасників справи:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) Добренко Д.Б. (адвокат);

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) Лозинська О.Л. (адвокат);

від третьої особи-1 не з`явились;

від третьої особи-2 не з`явились.

В судовому засіданні 30.07.2019 року, відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників позивача та відповідача, що повне рішення буде складено 09.08.2019 року.

СУТЬ СПОРУ:

3 грудня 2018 року до Господарського суду міста Києва від Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" (позивач) надійшла позовна заява № 03-07/72/539 від 19.11.2018 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "Толк Консалтинг" (відповідач) про стягнення заборгованості за договором про надання послуг зі зберігання вантажу № 08-П від 05.08.2016 року в сумі 171 441,04 грн. з них: основного боргу - 137 176,25 грн. (сто тридцять сім тисяч сто сімдесят шість гривень 25 копійок), пені - 9796,03 грн. (дев`ять тисяч сімсот дев`яносто шість гривень 03 копійки), 7% штрафу - 9602,33 грн. (дев`ять тисяч шістсот дві гривні 33 копійки), інфляційних втрат - 11 077,21 грн. (одинадцять тисяч сімдесят сім гривень 21 копійка) та 3% річних - 3789,22 грн. (три тисячі сімсот вісімдесят дев`ять гривень 22 копійки).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором про надання послуг зі зберігання вантажу № 08-П від 05.08.2016 року, зокрема, в повному обсязі не здійснив оплату наданих позивачем послуг за період з 30.11.2016 року по 30.09.2018 року, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/16126/18, ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання у справі призначено на 05.02.2019 року.

22.01.2019 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив посилаючись на те, що вугілля, яке є предметом розгляду у даній справі не було в розпорядженні відповідача, а відповідно послуги зі зберігання не були надані відповідачу. Відповідач вказує, що договір № 08-П від 05.08.2016 року є неукладеним, оскільки вугілля не було передане для зберігання відповідачу. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів виставлення відповідачу рахунків та актів наданих послуг, відтак строк виконання зобов`язань по оплаті не настав.

22 січня 2019 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Толк консалтинг" надійшла зустрічна позовна заява б/н від 15.01.2019 року до Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт", в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку:

- визнати недійсним договір про надання послуг зі зберігання вантажу № 08-П від 05.08.2016 року між ДП "Ізмаїльський морський торговельний порт" (ЄДРПОУ 01125815) і ТОВ "Толк консалтинг" (ЄДРПОУ 34483307).

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний договір за своїм змістом суперечить вимогам ст.ст. 203, 215, 229, 230 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 року зустрічну позовну заяву б/н від 15.01.2019 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Толк консалтинг" до Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" про визнання договору недійсним залишено без руху, надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Толк консалтинг" строк для усунення встановлених недоліків зустрічного позову протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2019 року постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.02.2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2019 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Одеську митницю ДФС та Товариство з обмеженою відповідальністю "Зорі Про", підготовче засідання відкладено на 12.03.2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2019 року прийнято зустрічну позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, об`єднано зустрічну позовну заяву в одне провадження з первісним позовом, ухвалено зустрічну позовну заяву розглядати за правилами загального позовного провадження разом з первісним позовом у підготовчому засіданні призначеному на 12.03.2019 року.

01.03.2019 року через відділ діловодства суду від ДП "Ізмаїльський морський торговельний порт" надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому відповідач за зустрічним позовом заперечує проти зустрічних позовних вимог посилаючись на їх необґрунтованість та недоведеність.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2019 року підготовче засідання відкладено на 04.04.2019 року.

В підготовчих засіданнях 04.04.2019 року та 25.04.2019 року судом оголошувалася перерва.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

В підготовчому засіданні 28.05.2019 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/16126/18 до судового розгляду по суті на 18.06.2019 року.

В судовому засіданні 18.06.2019 року судом оголошувалася перерва.

В судовому засіданні 30.07.2019 року представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) первісні позовні вимоги підтримав та просив суд первісний позов задовольнити, проти задоволення зустрічного позову заперечив. Представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) проти задоволення первісного позову заперечив та просив в задоволені первісного позову відмовити в повному обсязі, зустрічні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представники третіх осіб-1, 2 в судове засідання 30.07.2019 року не з`явились.

Крім того, суд зауважує наступне.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської конвенції з прав людини), прийнятої Радою Європи 4 листопада 1950 року , встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ч. 3 ст. 4 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 року дана Конвенція та Протоколи до неї №2,4,7,11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 року №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008 року № 01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 року (§ 51).

Таким чином, норми Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи не узгоджуються з нормами Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка є частиною національного законодавства і має пріоритет над національним законодавством, та із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди мають використовувати як джерело права при вирішенні спорів.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Розгляд здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності є визначальним принципом судового процесу взагалі та господарського зокрема. Відповідно до ст. 129 Конституції України змагальність віднесено до основних засад судочинства.

Згідно з Господарським процесуальним кодексом України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, суд повинен оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись Законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на те, що сторони мали намір врегулювати даний спір шляхом укладення мирової угоди, розгляд даної справи здійснювався судом у розумні строки.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши всі представлені докази, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ :

05.08.2016 року між Державним підприємством "Ізмаїльський морський торговельний порт" (надалі - підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Толк Консалтинг" (клієнт) укладено договір № 08-П про надання послуг зі зберігання вантажу (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, підприємство на своїх складських приміщеннях забезпечує зберігання вантажу, переданого клієнту Одеською митницею ДФС на відповідальне зберігання згідно протоколу № 7, в номенклатурі та обсягах, зазначених у додатку № 1 до цього договору. Клієнт оплачує підприємству вартість зберігання вантажу і наданих послуг в обумовлені терміни і на умовах цього договору.

Кількість вантажу на момент його передачі на відповідальне зберігання визначено візуально і зазначено в акті підприємства від 26.09.2014 № 9/14-ППК-3 (п. 1.2. договору).

Пунктом 3.1. договору встановлено обов`язок відповідача здійснювати своєчасну оплату рахунків підприємства на умовах, передбачених цим договором згідно діючих тарифів підприємства.

Відповідно до п. 4.1. договору оплата виставлених рахунків підприємства за зберігання вантажу здійснюється клієнтом за тарифами підприємства, що наведені у додатку № 1 до цього договору.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що оплата рахунків підприємства здійснюється клієнтом щомісячно, протягом 5 робочих днів від дати виставлення рахунку, оформленого на підставі підписаного уповноваженими представниками та скріпленого печатками обох сторін Акту наданих послуг, та одночасного направлення до підприємства (факсом) копії банківського платіжного документа із зазначенням номеру договору і номеру рахунку.

Сторони домовились, що відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України цей Договір вважається укладеним з дати передачі вантажу клієнту Одеською митницею ДФС на відповідальне зберігання, а саме з 11.05.2016 і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним Договором (п. 8.1 Договору).

Згідно додатку № 1 до наведеного договору сторони узгодили:

номенклатура та обсяг вантажу клієнта: вугілля - орієнтовно 450,00 тон (згідно акту підприємства від 26.09.2014 № 9/14-ППК-3);

фактична кількість вантажу буде визначена за результатами зважування при відвантаженні вантажу клієнта з підприємства на автомобільний/залізничний транспорт, у разі відвантаження на водний транспорт - за вимірами осадки судна;

вартість зберігання вантажу: в установлені даним договором терміни клієнт сплачує підприємству вартість зберігання вантажу на відкритих складських площах підприємства у розмірі 0,28 грн. за тону на добу (без урахування ПДВ), починаючи з першої доби від дати протоколу № 7, а саме з 11.05.2016 року.

Спір у даній справі стосується стягнення з відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю "Толк Консалтинг") заборгованості в розмірі 137 176,25 грн. з оплати послуг зі зберігання вантажу на підставі договору № 08-П від 05.08.2016 року.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач (Державне підприємство "Ізмаїльський морський торговельний порт") послався на те, що відповідачу відповідно до умов договору № 08-П від 05.08.2016 року були надані послуги зі зберігання вантажу на загальну суму 137 176,25 грн., на оплату яких останньому були виставлені рахунки № 3765/11 від 30.11.2016 року на суму 4536,00 грн., № 4126/11 від 31.12.2016 року на суму 4687,20 грн., № 79/11 від 31.01.2017 року на суму 4687,20 грн., № 285/11 від 28.02.2017 року на суму 6463,85 грн., № 701/11 від 31.03.2017 року на суму 5859,00 грн., № 1049/11 від 30.04.2017 року на суму 5670,00 грн., № 1404/11 від 31.05.2017 року на суму 5859,00 грн., № 1784/11 від 30.06.2017 року на суму 5670,00 грн., № 2038/11 від 31.07.2017 року на суму 5859,00 грн., № 2343/11 від 31.08.2017 року на суму 5859,00 грн., № 2728/11 від 30.09.2017 року на суму 5670,00 грн., № 3028/11 від 31.10.2017 року на суму 5859,00 грн., № 3438/11 від 30.11.2017 року на суму 5670,00 грн., № 3817/11 від 29.12.2017 року на суму 5859,00 грн., № 300/11 від 31.01.2018 року на суму 6696,00 грн., № 688/11 від 28.02.2018 року на суму 6048,00 грн., № 1079/11 від 31.03.2018 року на суму 6696,00 грн., № 1404/11 від 30.04.2018 року на суму 6480,00 грн., № 1744/11 від 31.05.2018 року на суму 6696,00 грн., № 2126/11 від 30.06.2018 року на суму 6480,00 грн., № 2460/11 від 31.07.2018 року на суму 6696,00 грн., № 2827/11 від 31.08.2018 року на суму 6696,00 грн., № 3111/11 від 30.09.2018 року на суму 6480,00 грн.

Позивач зазначив, що разом з наведеними рахунками на оплату ним були направлені відповідачу акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) та зведені відомості з розрахунку вартості зберігання, але не були повернуті до ДП «ІЗМ МТП». Факт направлення актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) та зведених відомостей за розрахунками вартості зберігання разом із рахунками підтверджується витягом з Журналу реєстрації вихідних документів (справа № 16/1-28), у якому зазначено, що у листах окрім рахунків направлялись акти (2 примірника) та зберігання (тобто зведені відомості за розрахунками вартості зберігання).

Факт отримання відповідачем листів ДП «ІЗМ МТП» разом із рахунками, актами приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) та зведеними відомостями за розрахунками вартості зберігання підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення за поштовими ідентифікаторами: №№ 6860912129943, 6860912141269, 6860912401325, 6860912188460 , 6860912402607, 6860912438717, 6860912460933, 6860912119832, 6860912476503, 6860912503721, 6860912508650, 6860912543995, 6860912577822, 6860912580335 , 6860912593844, 6860912634931 , 6860912649262 , 6860912575544 , 6860912743668.

При цьому, стосовно акта № 16 від 29.04.2015 року, посилання на який має місце у зведених відомостях за розрахунками вартості зберігання позивач пояснив, що зведена відомість за розрахунком вартості зберігання - це внутрішній документ ДП «ІЗМ МТП», який направляється відповідачу для відома за який період розрахована вартість зберігання та не є первинним документом. Порядок заповнення зведеної відомості виглядає наступним чином: перша строчка ведеться відносно вантажу для визначення загального періоду його зберігання в ДП «ІЗМ МТП» та не стосується контрагента, а друга - вказує розрахунок вартості для контрагента, задля підтвердження правильності нарахування суми зберігання. Тоді як, безпосередньо у рахунку зазначена підстава його виставлення для відповідача, а саме договір від 05.08.2016 року № 08-П. Отже, акт № 16 від 29.04.2015 року не має жодного відношення до будь-якого контрагента, а зазначається у зведених відомостях лише для загальної інформації щодо зберігання конкретно визначеного вантажу та носить інформативний характер.

На твердження позивача, відповідачем вказані послуги були оплачені не були, внаслідок чого позивач стверджує про наявність у відповідача заборгованості за договором № 08-П від 05.08.2016 року в розмірі 137 176,25 грн.

Крім того, з огляду на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, позивачем нараховані відповідачу пеня в розмірі 9796,03 грн., 3% річних в розмірі 3789,22 грн., 7% штрафу в розмірі 9602,33 грн. та інфляційні втрати в розмірі 11 077,21 грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечив посилаючись на те, що вантаж, який є предметом укладеного між позивачем та відповідачем договору № 08-П від 05.08.2016 року, є власністю держави і не належить ТОВ "Толк консалтинг", розпорядником державної власності є Одеська митниця ДФС і саме від дій останньої залежить надання послуг зі зберігання вантажу і фактичне виконання умов договору. Відповідач також вказав, що існує договір зберігання предмету позову між позивачем та ТОВ "Зорі Про"; що акти про передачу вугілля по закінченню його зберігання між ТОВ "Зорі Про" та позивачем відсутні, а також відсутні докази про припинення даного договору; що ТОВ "Зорі Про" не повернуло вугілля Одеській митниці ДФС і таке підтверджується рішенням Господарського суду Одеської області від 16.11.2016 року у справі № 916/2681/16; що Одеська митниця ДФС зверталась з позовом до ТОВ "Зорі Про" про усунення перешкод у користуванні спірним майном (рішення Господарського суду Одеської області від 16.11.2016 року у справі № 916/2681/16); що акти між ДП "Ізмаїльський морський торговельний порт" та ТОВ "Толк консалтинг" про передачу предмету спірного договору відсутні; що листом Одеської митниці ДФС № 919/10/15-70-03-06 від 09.03.2017 року підтверджується, що предмет позову зберігається на складі ТОВ "Зорі Про" та обліковується за даним підприємством; що між ТОВ "Толк консалтинг" та Одеською митницею ДФС відсутні акти приймання-передачі вугілля, які є істотною умовою спірного договору.

Суд зазначає, що твердження відповідача спростовуються наступним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2018 року у справі № 910/22866/16, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2018 року та постановою Верховного Суду від 18.12.2018 року.

Так, предметом розгляду у справі № 910/22866/16 було стягнення заборгованості з ТОВ "Толк консалтинг" на користь ДП "Ізмаїльський морський торгівельний порт" на підставі договору № 08-П від 05.08.2016 були надані послуги зі зберігання вантажу за період з 11.05.2016 року по 31.10.2016 року.

Під час розгляду справи № 910/22866/16 судом встановлено, що згідно умов договору № 08-П від 05.08.2016 року позивач на своїх складських приміщеннях забезпечує зберігання вантажу, переданого відповідачу Одеською митницею ДФС на відповідальне зберігання згідно протоколу від 11.05.2016 року № 7 в номенклатурі та обсягах, зазначених у додатку № 1 до договору, а відповідач оплачує позивачу вартість зберігання вантажу і наданих послуг в обумовлені терміни і на умовах цього договору (п.п. 1.1, 1.2 договору).

Крім того, зазначеним рішенням суду встановлено, що договором не визначено, що він вважається укладеним за умови передачі вантажу клієнту (ТОВ "Толк Консалтинг") Одеською митницею ДФС за актом прийому-передачі вантажу, крім того, даним договором не передбачено обов`язку сторін щодо складання акту прийому-передачі вантажу від клієнта (ТОВ "Толк Консалтинг") до підприємства (ДП "Ізмаїльський морський торговельний порт"), а рівно, даним договором не визначено умов оплати вартості зберігання вантажу лише за наявності відповідного акта прийому-передачі вантажу, до того ж, сторонами спірного договору визначені виключно ДП "Ізмаїльський морський торговельний порт" (позивач) та ТОВ "Толк Консалтинг" (відповідач) та саме їх права і обов`язки встановлені умовами спірного Договору.

Обов`язок обліку майна, що переходить у власність держави, покладено на органи (організації), що здійснили вилучення або зберігають його, отже такий обов`язок покладено на Одеську митницею ДФС та відповідача, якому спірне майно було передано Одеською митницею ДФС на відповідальне зберігання згідно протоколу № 7. Судом враховано, що умовами спірного договору № 08-П від 05.08.2016 року не передбачено складання актів з митними органами, а обов`язок здійснення оплати відповідачем вартості зберігання вантажу не поставлений в залежність від дотримання відповідачем та третьою особою-1 обов`язку обліку майна.

Також, вказаним рішенням встановлено, що весь час з 29.04.2015 - дати передачі вантажу ТОВ "Зорі Про" Одеською митницею ДФС на відповідальне зберігання та на даний час вугілля марки "Д","ДО","ДНК", орієнтовна кількості якого 450,00 тон фактично знаходилось та знаходиться на території ДП "Ізмаїльський морський торгівельний порт" - відкритий майданчик виробничо-перевантажувальний комплекс - 3 ДП "Ізмаїльський морський торгівельний порт" (Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Щорса (Дунайська), буд. 2). З огляду на факт знаходження спірного вантажу на території позивача, суд критично оцінює наявний в матеріалах справи лист № 919/10/15-70-03-06 від 09.03.2017 року Одеської митниці ДФС, враховуючи при цьому наявну в матеріалах справи його копію з іншою редакцією третього абзацу цього листа, а тому не приймає наведений лист № 919/10/15-70-03-06 від 09.03.2017 року Одеської митниці ДФС в якості належного та достовірного доказу у справі.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.04.2017 року у справі № 916/3029/16 за позовом Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зорі Про", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Одеської митниці Державної фіскальної служби про стягнення 31779,68 грн. було встановлено наступні обставини.

26.01.2015 року між ТОВ "Зорі Про" (як зберігачем) і Одеською митницею ДФС (як поклажодавцем) укладено договір про надання послуг відповідального зберігання №1, згідно з яким зберігач зобов`язується надати поклажодавцю послуги відповідального зберігання товарів, вилучених протоколами про порушення митних правил, конфіскованих за рішенням суду, переданих для зберігання та інших товарів, що підлягають передачі у власність держави України (п.1.1.1).

Договір набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2015.

29.04.2015 року ТОВ "Зорі Про" прийняло на відповідальне зберігання вугілля марки "Д","ДО","ДНК", яке було розміщено під митним контролем на підставі листа ІМТП №47-10/81 від 02.03.2015 року та акту № 9/14 ППК-3 від 26.09.2014 року, про що свідчить відповідний акт прийому-передачі № 16, який складений та підписаний представниками ТОВ "Зорі Про" і Одеської митниці ДФС.

05.05.2015 року між ДП "Ізмаїльський морський торговельний порт" (підприємство) і ТОВ "Зорі Про" (клієнт) укладено договір про надання послуг зі зберігання вантажу № 10-П, згідно з яким підприємство на своїх складський площах, забезпечує зберігання вантажу, переданого клієнту Одеською митницею ДФС на відповідальне зберігання згідно акту прийому-передачі від 29.04.2015 року №16 в номенклатурі та обсягах, зазначених у додатку 1 до цього договору. Клієнт оплачує підприємству вартість зберігання вантажу і наданих послуг в обумовлені терміни і на умовах цього договору (п. 1.1. договору № 10-П від 05.05.2015).

Спір у справі № 916/3029/16 стосувався стягнення з відповідача боргу за послуги, які надані позивачем (ДП "Ізмаїльський морський торговельний порт") у період з 01.02.2016 року по 10.05.2016 року за договором №10-П від 05.05.2015.

У справі № 916/3029/16 судом було встановлено, що 19.04.2016 року відповідач (ТОВ "Зорі Про") звернувся з листом за вих. № 481/8 до Одеської митниці ДФС, в якому повідомив про те, що не входить до Єдиного реєстру суб`єктів господарювання, які можуть здійснювати реалізацію безхазяйного майна та майна, що переходить у власність держави на 2016 рік та просив перемістити зазначений вантаж на інший склад. 12.05.2016 року листом №1667/10/15-70-03-06 митниця повідомила відповідача про те, що за результатами опрацювання його листа від 19.04.2016 року за вих. № 481/8 11.05.2016 проведено випадкову вибірку (лототрон) №7 за результатами якої прийнято рішення перемістити вугілля у кількості 450 тон, яке зберігається на складі митниці ТОВ "Зорі Про" на склад ТОВ "Толк Консалтинг", а також про те, що про дату та час переміщення товару відповідача буде проінформовано додатково.

Судом у справі № 916/3029/16 також було встановлено, що 05.08.2016 року між ДП "Ізмаїльський морський торговельний порт" (підприємство) і ТОВ "Толк Консалтинг" (клієнт) укладено договір про надання послуг зі зберігання вантажу № 08-П.

Крім того, Господарським судом Одеської області розглядалась справа № 916/2681/16 за позовом Одеської митниці Державної фіскальної служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зорі Про" про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.11.2016 року у справі № 916/2681/16 зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Зорі Про" усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні майном, яке передане Одеською митницею Державної фіскальної служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зорі Про" на відповідальне зберігання, шляхом надання доступу Одеській митниці ДФС до майна, яке передане Одеською митницею Державної фіскальної служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зорі Про" на відповідальне зберігання за договором № 1 від 26.01.2015 року про надання послуг відповідального зберігання а саме: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Великодолинське, вул. Транспортна, 9, ангар літ "И"; ангар літ "З"; ангар літ. "Г"; ангар літ "М"; ангар літ. "Л". ангар літ. Е та Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Портова, 7, територія ДП "Ізмаїльський морський торгівельний порт", відкритий майданчик ППК-3.

Вимоги про стягнення боргу за послуги зі зберігання вантажу (вугілля марки "Д","ДО","ДНК" у кількості 450,00 тон) за період з 01.02.2016 року по 10.05.2016 року були предметом позову ДП "Ізмаїльський морський торговельний порт" до ТОВ "Зорі Про" у справі № 916/3029/16 (на підставі договору № 10-П від 05.05.2015).

Як встановлено судом, предметом розгляду у справі № 910/22866/16 були вимоги про стягнення боргу за послуги зі зберігання вугілля на підставі договору № 08-П від 05.08.2016 року за наступний період - з 11.05.2016 року по 31.10.2016 року.

Таким чином, наведеними рішеннями Господарського суду Одеської області та Господарського суду міста Києва, які набрали законної сили, встановлено обставини передачі Одеською митницею ДФС (третя особа-1 у даній справі) на відповідальне зберігання ТОВ "Зорі Про" (третя особа-2 у даній справі) вугілля марки "Д","ДО","ДНК" у кількості 450,00 тон та в подальшому укладення зазначеним товариством договору про надання послуг зі зберігання вантажу (договір №10-П від 05.05.2015 року) з ДП "Ізмаїльський морський торговельний порт" (позивач у даній справі).

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п. 2.6. постанови № 18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Враховуючи наведену норму ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що вищенаведені обставини щодо Одеської митниці ДФС, ТОВ "Зорі Про", ТОВ "Толк Консалтинг" та ДП "Ізмаїльський морський торговельний порт", встановлені рішеннями Господарського суду Одеської області у справах № 916/2681/16 та № 916/3029/16 та рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/22866/16, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді даної справи, у якій беруть участь вказані особи, щодо яких встановлено ці обставини.

За вищевстановлених обставин у сукупності, суд відхиляє як безпідставні твердження відповідача про те, що саме від дій Одеської митниці ДФС залежить виконання відповідачем умов договору.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Предметом розгляду у даній справі є стягнення з ТОВ "Толк консалтинг" на користь ДП "Ізмаїльський морський торгівельний порт" заборгованості на підставі договору № 08-П від 05.08.2016 за надані послуги зі зберігання вантажу за період з листопада 2016 року по вересень 2018 року (тобто за наступний період, після періоду стягнення, який був предметом розгляду у справі № 910/22866/16).

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ч. 1 ст. 946 ЦК України).

Статтею 954 Цивільного кодексу України визначено, що положення цієї глави застосовуються до зберігання, яке здійснюється на підставі закону, якщо інше не встановлено законом.

За своєю правовою природою договір № 08-П від 05.08.2016 року є договором зберігання.

Як встановлено судом, станом на час розгляду спору по суті договір № 08-П від 05.08.2016 року є чинним, не був змінений, припинений, розірваний або визнаний недійсним у встановленому законом порядку, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення умов договору № 08-П від 05.08.2016 року відповідач безпідставно не підписав акти приймання-передачі виконаних робі (наданих послуг) та не оплатив виставлені позивачем рахунки № 3765/11 від 30.11.2016 року, № 4126/11 від 31.12.2016 року, № 79/11 від 31.01.2017 року, № 285/11 від 28.02.2017 року, № 701/11 від 31.03.2017 року, № 1049/11 від 30.04.2017 року, № 1404/11 від 31.05.2017 року, № 1784/11 від 30.06.2017 року, № 2038/11 від 31.07.2017 року, № 2343/11 від 31.08.2017 року, № 2728/11 від 30.09.2017 року, № 3028/11 від 31.10.2017 року, № 3438/11 від 30.11.2017 року, № 3817/11 від 29.12.2017 року, № 300/11 від 31.01.2018 року, № 688/11 від 28.02.2018 року, № 1079/11 від 31.03.2018 року, № 1404/11 від 30.04.2018 року, № 1744/11 від 31.05.2018 року, № 2126/11 від 30.06.2018 року, № 2460/11 від 31.07.2018 року, № 2827/11 від 31.08.2018 року, № 3111/11 від 30.09.2018 року, згідно яких загальна вартість послуг зі зберігання вантажу склала 137 176,25 грн.

Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 137 176,25 грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та не були спростовані відповідачем.

Доказів сплати відповідачем на користь позивача 137 176,25 грн. до суду не представлено.

За умовами ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідач контррозрахунку заявленої до стягнення суми основного боргу до суду не надав та не надіслав.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 137 176,25 грн. за договором № 08-П від 05.08.2016 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач також заявив позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 9796,03 грн., 3% річних в розмірі 3789,22 грн., 7% штрафу в розмірі 9602,33 грн. та інфляційних втрат в розмірі 11 077,21 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

В п. 7.3. договору передбачено, що за порушення клієнтом більш ніж 5 робочих днів строків оплати, підприємство має право стягнути з клієнта пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) робочих днів, підприємство має право стягнути з клієнта додатково штраф в розмірі 7% від суми заборгованості.

Суд зауважує, що в даному випадку початок періоду нарахування штрафних санкцій повинен здійснюватися, виходячи з дати отримання рахунків відповідачем та з урахуванням положень п. 4.2. договору, відтак суд дійшов висновку, що початок періоду прострочки оплати рахунків № 3765/11 від 30.11.2016 року з 23.12.2016 року, № 4126/11 від 31.12.2016 року з 26.01.2017 року, № 79/11 від 31.01.2017 року з 22.03.2017 року, № 285/11 від 28.02.2017 року з 15.03.2017 року, № 701/11 від 31.03.2017 року з 19.04.2017 року, № 1049/11 від 30.04.2017 року з 17.05.2017 року, № 1404/11 від 31.05.2017 року з 14.06.2017 року, № 1784/11 від 30.06.2017 року з 24.07.2017 року, № 2038/11 від 31.07.2017 року з 15.08.2017 року, № 2343/11 від 31.08.2017 року з 19.09.2017 року, № 2728/11 від 30.09.2017 року з 18.10.2017 року, № 3028/11 від 31.10.2017 року з 14.11.2017 року, № 3438/11 від 30.11.2017 року з 19.12.2017 року, № 3817/11 від 29.12.2017 року з 17.01.2018 року, № 300/11 від 31.01.2018 року з 13.02.2018 року, № 688/11 від 28.02.2018 року з 16.03.2018 року, № 1079/11 від 31.03.2018 року з 20.04.2018 року, № 1404/11 від 30.04.2018 року з 08.06.2018 року, № 1744/11 від 31.05.2018 року з 08.06.2018 року, № 2126/11 від 30.06.2018 року з 16.07.2018 року, № 2460/11 від 31.07.2018 року з 14.08.2018 року, № 2827/11 від 31.08.2018 року з 10.09.2018 року, № 3111/11 від 30.09.2018 року з 09.10.2018 року.

Таким чином, саме з вказаних дат повинні здійснюватися нарахування штрафних санкцій.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що він виконаний арифметично не вірно, оскільки позивачем невірно визначено початок період нарахування пені, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду, за розрахунком суду, становить 9403,16 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 392,87 грн. позивачу належить відмовити.

Крім того, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 7% від суми заборгованості на підставі п. 7.3. договору в сумі 9602,33 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведена норма встановлює право кредитора вимагати сплати суму боргу з урахуванням 3% річних протягом усього періоду прострочення до моменту повного виконання боржником своїх грошових зобов`язань перед кредитором.

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати виконаних робіт (наданих послуг), є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних та інфляційних втрат є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

При перевірці розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, з урахуванням визначеного судом початку періоду прострочки, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду, суд встановив, що загальна сума інфляційний втрат та 3% річних, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача становлять 9741,08 грн. - інфляційних втрат та 3690,10 грн. - 3% річних, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 1336,13 грн. та 3% річних в сумі 99,12 грн. позивачу належить відмовити.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 169 612,92 грн. з них: основного боргу - 137 176,25 грн., пені - 9403,16 грн., 7% штрафу - 9602,33 грн., інфляційних втрат - 9741,08 грн. та 3% річних - 3690,10 грн.

Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд дійшов висновку, що викладені відповідачем у відзиві заперечення на позов не спростовують зазначених позивачем в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 2544,20 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Щодо позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Толк консалтинг" до Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" про визнання договору недійсним, суд дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Предметом розгляду зустрічних позовних вимог є визнання недійсним договору про надання послуг зі зберігання вантажу № 08-П від 05.08.2016 року, укладеного між ДП "Ізмаїльський морський торговельний порт" і ТОВ "Толк консалтинг".

Судом встановлено, що договір про надання послуг зі зберігання вантажу № 08-П від 05.08.2016 року вчинено в письмовій формі, підписано представниками обох сторін, скріплено печатками підприємств, а також судом встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов оскаржуваного правочину.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Норми ст. 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Аналогічна правова позиція викладена у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 року «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».

Позивач за зустрічним позовом в обгрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що предметом договору про надання послуг зі зберігання вантажу № 08-П від 05.08.2016 року, укладеного між ДП "Ізмаїльський морський торговельний порт" і ТОВ "Толк консалтинг" є збереження ДП "Ізмаїльський морський торговельний порт" на своїх складський площах, переданого ТОВ "Толк консалтинг" Одеською митницею ДФС згідно протоколу від 11.05.2016 року № 7 «Про випадкової вибірки (лототрону) місця зберігання товарів» Одеською митницею ДФС. Кількість вантажу на момент його передачі на відповідальне зберігання визначено візуально і зазначена в акті ДП "Ізмаїльський морський торговельний порт" від 26.09.2014 року № 9,14-ППК-3 (п. 1.2.). Втім, зазначений акт не був наданий ТОВ "Толк консалтинг".

Як стверджує позивач за зустрічним позовом, при підписанні спірного договору він вважає, що він є реальним, тобто крім досягнення згоди сторін передбачається також передача речі на зберігання, вчинення фактичних дій і тому він починає діяти з моменту передачі майна.

Позивач за зустрічним позовом вказує, що при підписанні спірного договору помилився щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки на момент укладення оскаржуваного договору йому не були відомі такі обставини:

- 29.04.2015 року по акту прийому-передачі № 16 по договору від 26.01.2015 року про надання послуг відповідального зберігання №1, укладеного між ТОВ «Зорі Про» (зберігач) і Одеською митницею ДФС (поклажодавець) та додаткової угоди від 25.12.2015 року до договору ТОВ «Зорі Про» прийняло майно на зберігання;

- 05.05.2015 року між ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» (підприємство) і ТОВ «Зорі Про» (клієнт) укладено договір про надання послуг зі зберігання вантажу № 10-П згідно з яким підприємство на своїх складський площах, забезпечує зберігання вантажу, переданого клієнту Одеською митницею ДФС на відповідальне зберігання згідно акту прийому-передачі від 29.04.2015 року № 16. При цьому, договір вважається укладеним з дати передачі майна Одеською митницею ДФС на відповідальне зберігання, а саме з 29.04.2015 року і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п. 8.1.);

- договір від 26.01.2015 року про надання послуг відповідального зберігання №1, укладений між ТОВ «Зорі Про» (зберігач) і Одеською митницею ДФС (поклажодавець) не був виконаний ТОВ «Зорі Про» в частині повернення майна зі зберігання, і тому продовжує діяти в частині відповідальності ТОВ «Зорі Про» за невиконання зобов`язання по передачі майна (п.п. 6.3.4., 11.1, 11.2, 11.5);

- договір від 05.05.2015 року про надання послуг зі зберігання вантажу №10-П, укладений між ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» (підприємство) і ТОВ «Зорі Про» (клієнт), згідно з яким підприємство на своїх, складський площах, забезпечує зберігання майна, переданого клієнту Одеською митницею ДФС на відповідальне зберігання згідно акту прийому-передачі від 29.04.2015 року № 16 на цей час не розірваний та продовжує діяти. При цьому ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» відмовилося (листи від 20.04.2016 року за вих. №03-08/157, від 19.05.2016 року за вих. №03-08/192, від 21.06.2016 року за вих. №03-08/226) від чотирьох пропозицій ТОВ «Зорі Про» розірвати договір (листи від 01.03.2016 року за вих. №01-03/16, від 08.04.2016 року за вих. №478/8, від 10.05.2016 року за вих. №486/8, від 13.05.2016 року за вих. №487/8, від 02.06.2016 року за вих. №488/8). Обставини встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 20.04.2017 року у справі № 916/3029/16;

- ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» надавав ТОВ «Зорі Про» послуги з зберігання майна у 2016 році, про що складені акти приймання передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 26.05.2016 року № 1184/11, від 05.08.2016 року № 1833/11/К. Обставини встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 20.04.2017 року у справі № 916/3029/16.

За твердженням позивача за зустрічним позовом, ТОВ «Толк консалтинг» на момент укладання оскаржуваного договору не мало уяви, що ані Одеська митниця ДФС, ані ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» не розірвали договірні відносини між ними та ТОВ «Зорі Про» щодо зберігання майна, та не мало уяви, що майно знаходилось та фактично знаходиться на зберіганні у ТОВ «Зорі Про», та останнє отримує послуги від ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» по збереженню майна.

На думку позивача за зустрічним позовом, умислом укладання оскаржуваного договору для ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» було створення можливості отримання оплати від збереження майна двічі - один раз по діючому договору з ТОВ «Зорі Про», а другий - по оскаржуваного договору з ТОВ «Толк консалтинг».

Відповідач за зустрічним позовом проти зустрічних позовних вимог заперечив з підстав того, що оскаржуваний договір № 08-П від 05.08.2016 року укладено на підставі рішення компетентного державного органу - Одеської митниці ДФС, закріпленого у протоколі № 7 від 11.05.2016 року «Про проведення випадкової вибірки (лототрону) місця зберігання товарів», яким визначено ТОВ «Толк Консалтинг» особою, яка зберігає таке майно. Обставини відсутності майна на балансі ТОВ «Толк Консалтинг» були відомі йому під час укладання договору, але ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» не могло знати про відсутність таких документів, тому що воно не є стороною правовідносин з митним органом. ТОВ «Толк Консалтинг» було достеменно відомо про місцезнаходження вантажу, наявність рішення митного органу стосовно нього та наявність або відсутність відповідних актів, а також за яких обставин він укладає договір саме з ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт», що підтверджується листом позивача № 2675 від 19.05.2016 року, яким саме ТОВ «Толк Консалтинг» звернулося до ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» з проханням укласти договір оренди майданчику в якості особи, що володіє майном. На думку відповідача за зустрічним позовом, вказані обставини спростовують твердження ТОВ «Толк Консалтинг», що ТОВ «Толк Консалтинг» вважало оскаржуваний договір неукладеним.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання правочину недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі - не повинні суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Так, судом встановлено, що зміст оскаржуваного договору про надання послуг зі зберігання вантажу № 08-П від 05.08.2016 року містить всі необхідні суттєві умови, передбачені законом - предмет договору, строки оплати за зберігання вантажу, строк договору, інші умови, що узгоджуються з вимогами норм чинного законодавства.

Тобто, на час укладення оскаржуваного правочину сторони досягли взаємної згоди щодо усіх їх істотних умов та цей договір було укладено у повній відповідності із вимогами законодавства.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем за зустрічним позовом належними та допустимими доказами не доведено, що оскаржуваний договір про надання послуг зі зберігання вантажу № 08-П від 05.08.2016 року суперечить вимогам чинного законодавства, а також моральним засадам суспільства, не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин, як і не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, позивач за зустрічним позовом також не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що в момент укладення оскаржуваного договору сторонами договору були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто не довів підстави, в силу яких оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним. Більше того, судом встановлено та враховано, що договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільним і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем за зустрічним позовом при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору про надання послуг зі зберігання вантажу № 08-П від 05.08.2016 року, укладеного між ДП "Ізмаїльський морський торговельний порт" і ТОВ "Толк консалтинг".

В ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

В той же час, з урахуванням положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, саме на позивача покладено обов`язок доказування тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, виходячи з положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав їх недоведеності та необґрунтованості, в аспекті ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в зустрічній позовній заяві обставин.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Толк Консалтинг" (код ЄДРПОУ 34483307, адреса: 03134, м. Київ, пр-т Академіка Корольова, 12-Ж) на користь Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" (код ЄДРПОУ 01125815, адреса: 68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Портова, 7) грошові кошти: основного боргу - 137 176,25 грн. (сто тридцять сім тисяч сто сімдесят шість гривень 25 копійок), пені - 9403,16 грн. (дев`ять тисяч чотириста три гривні 16 копійок), 7% штрафу - 9602,33 грн. (дев`ять тисяч шістсот дві гривні 33 копійки), інфляційних втрат - 9741,08 грн. (дев`ять тисяч сімсот сорок одна гривня 08 копійок), 3% річних - 3690,10 грн. (три тисячі шістсот дев`яносто гривень 10 копійок) та судовий збір - 2544,20 грн. (дві тисячі п`ятсот сорок чотири гривні 20 копійок).

3. В іншій частині первісного позову відмовити.

4. В задоволені зустрічного позову відмовити повністю.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 09.08.2019р.

Суддя О.В. Котков