ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2019

Справа № 910/8729/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., при секретарі судового засідання Вишняк Н.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Публічного акціонерного товариства Банк "Траст"

до ОСОБА_1

про визнання договору недійсним та застосування наслідків його недійсності

Представники :

від позивача: Філоненко С.В.

від відповідача: ОСОБА_3

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство Банк "Траст" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору №12/02-16 про виконання робіт та надання послуг від 01.02.2016 та застосування наслідків недійсності правочину у вигляді стягнення з відповідача 1 300 000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що договір № 12/02-16 про виконання робіт та надання послуг від 01.02.2016, укладений між Публічним акціонерним товариством Банк "Траст" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не відповідає вимогам чинного законодавства, відтак, просить суд визнати недійсним зазначений договір та застосувати наслідки його недійсності, а саме, стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 1300000 грн. 00 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2018 у справі №910/8729/18 (суддя Привалов А.І.) відмовлено ПАТ Банк "Траст" у відкритті провадження у справі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2018 ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.07.2018 у справі №910/8729/18 залишено без змін.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Банк "Траст" задоволено; постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 серпня 2018 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 9 липня 2018 року у справі № 910/8729/18 скасовано; справу направлено до господарського суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

За наслідками проведеного повторного автоматизованого розподілу позовну заяву Публічного акціонерного товариства Банк "Траст" передано судді Картавцевій Ю.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2019 суд ухвалив: позовну заяву Публічного акціонерного товариства Банк "Траст" залишити без руху; встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду оригіналу позовної заяви від 04.07.2018 з додатками, яка/які відповідає/ють вимогам ст.ст. 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України (розмір судового збору за подання позову із заявленими вимогами складає 21262,00 грн.); встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом семи днів з дня вручення даної ухвали.

20.03.2019 до відділу діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Зважаючи на категорію та складність справи, суд приходить до висновку про здійснення розгляду даної справи у порядку загального позовного провадження.

Згідно з приписами статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2019 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 16.04.2019.

12.04.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Підготовче засідання 16.04.2019 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Картавцевої Ю.В. на лікарняному.

З огляду на повернення судді Картавцевої Ю.В. з лікарняного, ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2019 підготовче засідання призначено на 28.05.2019.

24.05.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про витребування у відповідача доказів.

У підготовче засідання 28.05.2019 з`явилися представники сторін.

Представник позивача підтримав клопотання про витребування доказів, представник відповідача проти задоволення вказаного клопотання заперечив.

За змістом ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, підготовче засідання проводиться за правилами, передбаченими статтями 196 - 205 цього Кодексу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених цією главою. Суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках: 1) визначених частиною другою статті 202 цього Кодексу; 2) залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача; 3) в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 182 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.

З огляду на наведене, оскільки питання, визначені частиною другою статті 182 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні, суд вважає за необхідне відкласти розгляд справи.

Крім того, відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

З метою належної підготовки справи для розгляду суд вважає за необхідне продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 суд ухвалив: продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; підготовче засідання відкласти на 18.06.2019; витребувати у відповідача копію програмного продукту, який розроблявся відповідно до умов договору № 12/02-16 про виконання робіт та надання послуг від 01.02.2016.

18.06.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів на виконання вимог ухвали суду від 28.05.2019 та клопотання про долучення доказів .

У підготовче засідання 18.06.2019 з`явилися представники сторін.

Представник позивача заявив усне клопотання про огляд доказів за участю відповідача, а саме огляд наявності програмного продукту, який розроблявся відповідачем відповідно до умов оспорюваного договору на сервері банку.

Розглянувши усне клопотання представника позивача про огляд доказів, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України письмові, речові та електронні докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням. Про дату, час і місце огляду доказів за їх місцезнаходженням повідомляються учасники справи. Неявка цих осіб не є перешкодою для проведення огляду. У разі необхідності, в тому числі за клопотанням учасника справи, для участі в огляді доказів за їх місцезнаходженням можуть бути залучені свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти, а також здійснено фотографування, звуко- і відеозапис. Про огляд доказів за їх місцезнаходженням складається протокол, що підписується всіма особами, які беруть участь в огляді. До протоколу додаються разом з описом усі складені або звірені під час огляду на місці плани, креслення, копії документів, а також зроблені під час огляду фотознімки, електронні копії доказів, відеозаписи тощо. Якщо огляд проводиться за відсутності хоча б однієї із сторін, а також в інших випадках, коли суд визнає це за необхідне, здійснюється відеофіксація огляду технічними засобами. Особи, які беруть участь в огляді доказів за їх місцезнаходженням, мають право звертати увагу суду на ту чи іншу обставину, яка, на їх погляд, має значення для повноцінного проведення огляду, встановлення обставин, які мають значення для розгляду справи, робити свої зауваження щодо протоколу огляду. У порядку, передбаченому цією статтею, суд за заявою учасника справи чи з власної ініціативи може оглянути веб-сайт (сторінку), інші місця збереження даних в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту. У разі необхідності для проведення такого огляду суд може залучити спеціаліста. Суд може призначити експертизу для встановлення та фіксування змісту веб-сайту (сторінки), інших місць збереження даних в мережі Інтернет за умови, якщо це потребує спеціальних знань і не може бути здійснено судом самостійно або із залученням спеціаліста.

Так, суд зазначає, що при заявлені відповідного клопотання позивачем не надано належного обґрунтування підстав необхідності здійснення огляду доказів, не зазначено щодо того, які саме докази мають бути оглянуті та яким чином суд та інші учасники, які не володіють спеціальними знаннями можуть ідентифікувати програмний продукт на сервері банку, а, також позивачем при заявлені клопотання не було вказано на яких процесуальних нормах права таке клопотання ґрунтується.

Враховуючи зазначено, суд приходить до висновку щодо необґрунтованості клопотання позивача та відмовляє у його задоволенні.

У підготовчому засіданні 18.06.2019 судом з`ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.07.2019.

02.07.2019 до відділу діловодства суду від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №910/4994/18 (переглядається судове рішення у тотожних правовідносинах) до закінчення перегляду в касаційному порядку.

У судове засідання 02.07.2019 прибули представники сторін.

Розглянувши клопотання позивача про зупинення провадження у справі суд зазначає наступне.

За результатами підготовчого засідання 18.06.2019 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, тоді-як за приписами ст. 195 ГПК України, провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1 - 3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу (смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво;необхідності призначення або заміни законного представника учасника справи; перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції; перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі).

З огляду на наведені обставини, у задоволенні клопотання про зупинення провадження у даній справі судом відмовлено.

У судовому засіданні 02.07.2019 оголошено перерву до 30.07.2019.

У судове засідання 30.07.2019 прибули представники сторін. Представник позивача підтримав позов, представник відповідача проти позову заперечив.

У судовому засіданні 30.07.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

01.02.2016 між Публічним акціонерним товариством Банк "ТРАСТ" (замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (виконавець) укладено договір №12/02-16 про виконання робіт та надання послуг (далі - Договір).

Відповідно до п.2.1 Договору виконавець зобов`язується виконати роботи та надати послуги замовникові з проектування, розробки, впровадження (включаючи інтеграцію з існуючою ІТ - інфраструктурою замовника або третіх осіб), підтримки і супроводу програмних рішень в порядку і в рамках термінів, визначених в цьому договорі, його додатках, а замовник зобов`язується прийняти і сплатити належним чином виконані роботи в порядку і в терміни, передбачені цим договором, а також його додатками.

Пунктом 3.5. Договору визначено, що здача-приймання робіт згідно зі Специфікацією та технічним завданням здійснюється шляхом підписання сторонами відповідного акту виконаних робіт.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору підряду № 96 від 14.11.2018, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Судом встановлено, що сторонами погоджено специфікацію до Договору, яка є додатком №2.

Судом встановлено, що сторонами складено та підписано акт про прийняття-передачі виконаних робіт від 31.08.2016, відповідно до якого в період з 01.02.2016 по 31.08.2016 виконавець виконав та передав наступні роботи: розробка бази даних для обліку наступних категорій: клієнти, рахунки, авторизації, проводки, продукти, ліміти; розробка бази даних для обліку вхідних та вихідних авторизаційних повідомлень; реалізація алгоритму авторизаційних потоків за типами транзакцій: Request, Response, Advice, Reversal; розробка алгоритмів з обробки клірингового файлу та налагодження процедури його прийому; виконання інсталяції програмного забезпечення на тестовому середовищі та проведені тестові операції та обробка клірингових файлів. Вартість робіт ставить 1300000,00 грн., без ПДВ; жодних претензій по якості та обсягу робіт замовник не має.

Судом встановлено, що позивачем перераховано на рахунок ФОП ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1300000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № MBenedik-16920 від 24.06.2016.

Судом встановлено, що на підставі рішення Правління Національного банку України від 06 грудня 2016 року № 468-рш/БТ «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА БАНК ТРАСТ» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 06 грудня 2016 року № 2699 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ БАНК «ТРАСТ» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА БАНК «ТРАСТ» (далі - ПАТ БАНК «ТРАСТ») з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 07 грудня 2016 року по 06 січня 2017 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ БАНК «ТРАСТ», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кухареву Володимиру Валентинович на один місяць з 07 грудня 2016 року по 06 січня 2017 року включно.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 29 грудня 2016 року № 559-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА БАНК «ТРАСТ» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) прийнято рішення від 30 грудня 2016 року №3085, «Про початок процедури ліквідації ПАТ БАНК «ТРАСТ» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА БАНК «ТРАСТ» (далі - ПАТ БАНК «ТРАСТ») з 30 грудня 2016 до 29 грудня 2018 включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ БАНК «ТРАСТ», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон), в тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами* Кухареву Володимиру Валентиновичу строком на два роки з 30 грудня 2016 до 29 грудня 2018 включно.

На підставі пункту 2 частини п`ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п`ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон), виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 13 грудня 2018 року № 3346 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ БАНК «ТРАСТ» строком на один рік з 30 грудня 2018 року до 29 грудня 2019 року включно.

Судом встановлено, що 13.06.2017 Комісією з перевірки договорів складено акт перевірки, затверджений уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у ПАТ «Банк Траст» Кухаревим В.В. 15.06.2017, відповідно до якого визнано нікчемним Договір на підставі п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Судом встановлено, що відповідно до наказу ПАТ Банк «Траст» №143-ЛТ від 15.06.2017 визнано нікчемним правочин, укладений ПАТ Банк «Траст», в тому числі, Договір.

Судом встановлено, що позивачем направлено відповідачу повідомлення про визнання нікчемним Договору від 15.06.2017 №1483, відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_1 та ПАТ Банк «Траст» є пов`язаними особами, оскільки станом на дату укладання Договору ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 (кінцевий бенефіціар ПАТ Банк «Траст») були співзасновниками ТОВ «Ізі Софт», яке також надавало послуги позивачу у сфері інформаційних технологій.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що договір № 12/02-16 про виконання робіт та надання послуг від 01.02.2016, укладений між Публічним акціонерним товариством Банк "Траст" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки спірний правочин є фіктивним, так як не був спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним, тобто, укладаючи Договір сторони не мали наміру його виконувати, а підписання акту приймання-передачі виконаних робіт та його оплата відбулися без реального виконання робіт відповідачем; Договір є нікчемним відповідно до пункту 8 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки відповідач є пов`язаною особою позивача (банку). З огляду на наведене, позивач просить суд визнати недійсним зазначений договір та застосувати наслідки його недійсності, а саме, стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 1300000 грн. 00 коп.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає про порушення порядку перевірки Договору; акт приймання-передачі виконаних робіт по Договору фіксує здійснення господарської операції, найменування та перелік виконаних робіт; позивачем було беззаперечно прийнято виконані роботи; відповідачу повідомлення про внесення його до переліку пов`язаних з позивачем осіб не надходили.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Щодо підвідомчості даного спору господарським судам.

Відповідач є фізичною особою та на дату подання позову не має статусу суб`єкта господарювання (15.06.2017 зареєстровано припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1).

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Наведена норма підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.

Як уже зазначалось, звертаючись із цим позовом, позивач просив визнати недійсним договір про виконання робіт та надання послуг, укладений між ним та ФОП ОСОБА_1

Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо недійсності господарського договору, яким було опосередковано зобов`язальні правовідносини сторін спору з виконання робіт та надання послуг.

Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору (його частини), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Згідно з ч. 2 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Частинами 1, 2, 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Як встановлено судом, 13.06.2017 Комісією з перевірки договорів складено акт перевірки, затверджений уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у ПАТ «Банк Траст» Кухаревим В.В. 15.06.2017, відповідно до якого визнано нікчемним Договір на підставі п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Як встановлено судом, відповідно до наказу ПАТ Банк «Траст» №143-ЛТ від 15.06.2017 визнано нікчемним правочин, укладений ПАТ Банк «Траст», в тому числі, Договір.

Як встановлено судом, позивачем направлено відповідачу повідомлення про визнання нікчемним Договору від 15.06.2017 №1483, відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_1 та ПАТ Банк «Траст» є пов`язаними особами, оскільки станом на дату укладання Договору ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 (кінцевий бенефіціар ПАТ Банк «Траст») були співзасновниками ТОВ «Ізі Софт», яке також надавало послуги позивачу у сфері інформаційних технологій.

Так, згідно з п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними якщо банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Суд зазначає, що визначеною у п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" підставою вважати нікчемним правочин, укладений з пов`язаною особою банку, є саме невідповідність такого правочину вимогам законодавства України.

Зазначаючи про невідповідність Договору вимогам законодавства України, доводи позивача, зокрема, зводяться до його фіктивності, а саме, що сторони не мали наміру його виконувати, а підписання акту приймання-передачі виконаних робіт та його оплата відбулися без реального виконання робіт відповідачем.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законом.

У постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16 викладено правову позицію, відповідно до якої для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Як встановлено судом, сторонами складено та підписано акт про прийняття-передачі виконаних робіт від 31.08.2016, відповідно до якого в період з 01.02.2016 по 31.08.2016 виконавець виконав та передав наступні роботи: розробка бази даних для обліку наступних категорій: клієнти, рахунки, авторизації, проводки, продукти, ліміти; розробка бази даних для обліку вхідних та вихідних авторизаційних повідомлень; реалізація алгоритму авторизаційних потоків за типами транзакцій: Request, Response, Advice, Reversal; розробка алгоритмів з обробки клірингового файлу та налагодження процедури його прийому; виконання інсталяції програмного забезпечення на тестовому середовищі та проведені тестові операції та обробка клірингових файлів. Вартість робіт ставить 1300000,00 грн., без ПДВ; жодних претензій по якості та обсягу робіт замовник не має.

Як встановлено судом, позивачем перераховано на рахунок ФОП ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1300000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № MBenedik-16920 від 24.06.2016.

Водночас, позивачем не доведено суду належними та допустимим доказами, що вчиняючи Договір, сторони заздалегідь мали намір, умисел його не виконувати, тобто мали інші цілі, ніж передбачені Договором, та відповідно воля сторін Договору була іншою, ніж об`єктивне волевиявлення.

При цьому, у постанові від 05.07.2019 у справі №910/4994/18 у подібних правовідносинах, Верховний Суд зазначив, що зважаючи на те, що спірним у справі є, зокрема, існування самої можливості у відповідача надавати позивачу послуги за договором, суд касаційної інстанції вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про доведеність надання послуг за договором лише на підставі актів приймання-передачі наданих послуг та доказів оплати цих послуг банком. Сам лише факт складання та підписання сторонами таких актів не є безумовним свідченням реальності господарських операцій за договором, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у цих документах. Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.

Суд зазначає, що ухвалою від 28.05.2019 судом, зокрема, витребувано у відповідача копію програмного продукту, який розроблявся відповідно до умов договору № 12/02-16 про виконання робіт та надання послуг від 01.02.2016.

На виконання вимог ухвали суду про витребування доказів, 18.06.2019 відповідачем було подано до суду копію програмного продукту (на диску), який розроблявся на виконання Договору.

Суд зазначає, що позивач, який ознайомився з матеріалами справи, не надав будь-яких заперечень щодо невідповідності програмного продукту, який міститься на поданому відповідачем диску, умовам Договору щодо його предмету/тощо.

За наведених обставин, дослідивши в сукупності подані сторонами докази, суд доходить висновку про відсутність підстав вважати Договір фіктивним.

При цьому, оскільки визначеною у п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" підставою вважати нікчемним правочин, укладений з пов`язаною особою банку, є саме невідповідність такого правочину вимогам законодавства України, з огляду на недоведеність заявлених позивачем підстав невідповідності Договору вимогам законодавства України (щодо фіктивності такого правочину), відсутні підстави вважати нікчемним такий правочин на підставі п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та, відповідно, досліджувати обставини пов`язаності відповідача з банком (позивачем).

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

При цьому, за недоведеності позивачем обставин щодо недійсності (нікчемності) Договору, відсутні підстави для застосування наслідків його недійсності (реституції).

За наведених обставин, позов Публічного акціонерного товариства Банк "Траст" про визнання недійсним Договору та застосування наслідків його недійсності, а саме, стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 1300000 грн. 00 коп., не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на позивача у зв`язку з відмовою в позові.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 09.08.2019

Суддя Ю.В. Картавцева