Провадження № 22-ц/801/1394/2019

Категорія: 27

Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В. В.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2019 року

Справа № 127/25591/18

м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя – доповідач),

суддів Денишенко Т. О.,Сала Т. Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Антонюка В. В. від 16 січня 2019 року (дата складення повного тексту рішення відповідає даті його ухвалення) в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором кредиту, –

встановив:

10 жовтня 2018 року акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі АТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) звернулось з цим позовом, за яким просило стягнути на його користь 30839 грн 17 к. заборгованості за кредитним договором без номера від 20 вересня 2019 року, яка складається з:

- 00 грн 00 к. борг по тілу кредиту;

- 20140 грн 90 к. борг по процентах за користування кредитом;

- 10345 грн 35 к. пеня;

- 500 грн 00 к. штраф (фіксована частина);

- 1444 грн 72 к. штраф (процентна складова).

На обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 20 вересня 2011 року ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 15000 грн 00 к. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. В подальшому кредитний ліміт змінювався відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг. ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором виконувала неналежним чином, в зв`язку з чим станом на 26 вересня 2018 року утворилась заборгованість у зазначеному розмірі.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2019 року у позові відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не навело обґрунтованого розрахунку сум, що підлягають стягненню з відповідачки, який повинен містити відомості щодо розміру залишку непогашеного кредиту, розміру відсоткової ставки, порядку нарахованих відсотків, пені, суми коштів, які надходили в рахунок погашення заборгованості, суму використаних коштів, періоду нарахування, відомості щодо розміру простроченого зобов`язання.

Доданий АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до позовної заяви розрахунок заборгованості за договором б/н від 20 вересня 2011 року, укладеним між банком та ОСОБА_1 , станом на 26 вересня 2018 року та виписка по рахунку не може слугувати підтвердженням існування боргу, оскільки він не є первинним документом, тому що не відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 4.10 «Положення про організацію операційної діяльності в банках України», зокрема через: не зазначення посади осіб, відповідальних за здійснення такого розрахунку, відсутність особистого підпису та інших даних, які дають змогу ідентифікувати особу, що склала відповідний розрахунок.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просило скасувати це рішення і ухвалити нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги розрахунок заборгованості за кредитним договором, не вжив заходів щодо витребування у позивача додаткових доказів, зокрема довідки про зміну умов кредитування та виписки з особового карткового рахунку ОСОБА_1 .

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частинами першою – третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 5 – 7 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 78 ЦПК України).

Судом встановлено, що 20 вересня 2011 року ОСОБА_1 підписала з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, у якій зазначені лише її особисті дані та загальний перелік послуг банку, без зазначення конкретного продукту, який отримала відповідачка (а. с. 9).

На обґрунтування розміру заборгованості АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надало два розрахунки: станом на 31 травня 2015 року, за яким заборгованість становила: 8726 грн 71 к. – тіло кредиту, 251 грн 97 к. – борг по процентах за користування кредитом; станом на 26 вересня 2018 року:

- 00 грн 00 к. борг по тілу кредиту;

- 20140 грн 90 к. борг по процентах за користування кредитом;

- 10345 грн 35 к. пеня;

- 500 грн 00 к. штраф (фіксована частина);

- 1444 грн 72 к. штраф (процентна складова).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою – споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі – Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року, справа № № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, а тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Таким чином, з огляду на відсутність підстав для нарахування процентів за користування та неустойки за порушення зобов`язань за кредитним договором, а також зважаючи на відсутність боргу за фактично отриманою ОСОБА_1 сумою коштів, суд першої інстанції прийшов до правильного по суті висновку про відмову у позові.

За таких обставин апеляційний суд прийшов до висновку, що доводи апеляційної скарги не є істотними, висновків суду не спростовують та не дають підстав для скасування чи зміни рішення.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 – 384, 389 ЦПК України апеляційний суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2019 року – без змін.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий підпис О. С. Панасюк

Судді підпис Т. О. Денишенко

підпис Т. Б. Сало

Згідно з оригіналом О. С. Панасюк