ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/456/19 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.

Суддя-доповідач: Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,

за участю секретаря Суркової Д.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Чорної Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 березня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної аудиторської служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _2 звернулась до суду з даним позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ голови Державної аудиторської служби України № 38-о від 23.01.2019 про припинення державної служби та звільнення її з посади головного державного аудитора відділу моніторингу закупівель у господарській сфері Департаменту контролю у сфері закупівель Державної аудиторської служби України;

- поновити її на посаді головного державного аудитора відділу моніторингу закупівель у господарській сфері Департаменту контролю у сфері закупівель Державної аудиторської служби України;

- стягнути з відповідача на її користь моральну (немайнову) шкоду, заподіяну незаконним звільненням, в розмірі 20 000, 00 грн;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді головного державного аудитора відділу моніторингу закупівель у господарській сфері Департаменту контролю у сфері закупівель Державної аудиторської служби України.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 березня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено, при цьому, суд першої інстанції дійшов до висновку, що припинення державної служби відбулось з підстав, передбачених п.23 ч.1 ст.84 Закону України «Про державну службу», а не у зв`язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, отже, приписи ч.3 ст.40 КЗпП України на спірні правовідносини не поширюються.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, з-поміж іншого, зазначає, що набрання судовим рішенням законної сили, яким позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за пов`язане з корупцією правопорушення, не є безумовною підставою для її звільнення згідно пункту 3 частини 1 статті 84 Закону України «Про Державну службу», позаяк вказаним рішенням суду її не позбавлено права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов`язаними з виконанням функцій держави, отже, вона не втратила права на державну службу, а тому не могла бути звільнена на підставі пункту 3 частини 1 статті 84 Закону України «Про державну службу». Також наголошує, що норми Кодексу законів про працю України містять гарантії заборони звільнення жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, відтак, наполягає на протиправності спірного наказу.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду без змін та вказує на правомірність висновків суду першої інстанції і безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав, наполягав на їх задоволенні, в той час, як представник відповідача проти цього заперечував, просив судове рішення залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що наказом Державної фінансової інспекції України № 47-о від 22.01.2015 «Про призначення ОСОБА_2 » позивачку призначено на посаду головного державного аудитора відділу операційного аудиту суб`єктів господарювання паливно-енергетичного комплексу Департаменту операційного аудиту, як таку, що успішно пройшла стажування, в порядку переведення з Державної фінансової інспекції в м. Києві.

Наказом Державної фінансової інспекції України № 863-о від 18.11.2015 «Про переведення працівників» переведено працівників апарату Держфінінспекції на рівнозначні посади у новостворені структурні підрозділи, за їх згодою, зі збереженням за ними присвоєних рангів державного службовця, розмірів раніше встановлених надбавок та доплат, зокрема, ОСОБА_2 з посади головного державного аудитора відділу операційного аудиту суб`єктів господарювання паливно-енергетичного комплексу Департаменту операційного аудиту, на посаду головного державного аудитора відділу операційного аудиту суб`єктів господарювання паливно-енергетичного комплексу управління операційного аудиту Департаменту державного фінансового аудиту.

Наказом Державної фінансової інспекції України № 13-о від 06.04.2016 «Про переведення працівників» переведено на рівнозначні посади за їх згодою, із збереженням за ними присвоєних рангів державного службовця, розмірів раніше встановлених надбавок (винагород) та доплат у Департамент операційного аудиту Держаудитслужби працівників, зокрема, у відділ операційного аудиту суб`єктів господарювання у галузі транспорту та зв`язку ОСОБА_2 головного державного аудитора відділу операційного аудиту суб`єктів господарювання паливно-енергетичного комплексу на посаду головного державного аудитора.

Наказом Державної аудиторської служби України № 291-в від 18.10.2017 «Про надання відпустки ОСОБА_2 » надано позивачці, головному державному аудитору відділу аудиту окремих господарських операцій суб`єктів господарювання у галузі транспорту та зв`язку Департаменту державного фінансового аудиту окремих господарських операцій, відпустку у зв`язку з вагітністю та пологами на 126 календарних днів з 18 жовтня 2017 року по 20 лютого 2018 року.

Наказом Державної аудиторської служби України № 36-в від 15.02.2018 «Про надання відпустки ОСОБА_2 » позивачці надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 21 лютого 2018 року по 20 грудня 2020 року.

Наказом Державної аудиторської служби України № 122-о від 22.03.2018 «Про переведення працівників» переведено з 23 березня 2018 року працівників апарату Державної аудиторської служби України на рівнозначні посади за їх згодою, із збереженням за ними присвоєних рангів державних службовців та розмірів раніше встановлених надбавок, зокрема, ОСОБА_2 , головного державного аудитора відділу аудиту окремих господарських операцій суб`єктів господарювання у галузі транспорту та зв`язку Департаменту державного фінансового аудиту окремих господарських операцій, на посаду головного державного аудитора відділу моніторингу закупівель у господарській сфері Управління моніторингу закупівель у господарській сфері Департаменту контролю закупівель.

21.01.2019 на адресу відповідача надійшла постанова Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 листопада 2018 року у справі за № 362/6622/18, відповідно до якої ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Наказом Державної аудиторської служби України № 38-0 від 23.01.2019 «Про звільнення ОСОБА_2 » відповідно до пункту 3 частини першої, частини другої статті 84 Закону України «Про державну службу», частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» припинено державну службу та звільнено 23 січня 2019 року ОСОБА_2 з посади головного державного аудитора відділу моніторингу закупівель у господарській сфері Управління контролю закупівель у господарській сфері Департаменту контролю у сфері закупівель у зв`язку з набранням законної сили рішення суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Не погоджуючись із правомірністю звільнення, ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень довів суду, що діяв правомірно, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).

Так, частинами першою та другою статті 1 Закону № 889-VIII визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

За приписами частини 1 статті 3 Закону № 889-VIIІ, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Положеннями частини 3 статті 5 Закону № 889-VIII визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.

У відповідності до ч. 5 ст. 32 Закону № 889-VIIІ, на державних службовців поширюються обмеження, передбачені Законом України «Про запобігання корупції» .

В свою чергу, статтею 83 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 року № 1700-VII (далі - Закон № 1700) визначені підстави для припинення державної служби.

Так, пунктом 1 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII визначено, що державна служба припиняється у разі втрати права на державну службу або його обмеження.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 84 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Таким чином, зазначеною нормою визначено особливу підставу для припинення державної служби, а саме набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Відповідно до частини 2 статті 84 Закону № 889-VIII у випадках, зазначених у пунктах 1-4 частини першої цієї статті, суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.

Отже, вказаним положенням встановлено обов`язок суб`єкта призначення звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення.

Відповідно до частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

З аналізу цієї норми вбачається, що роботодавцю за своєю ініціативою забороняється звільняти працівника у період його тимчасової непрацездатності. Виключення становлять випадки повної ліквідації підприємства та нез`явлення працівника на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності.

Системне тлумачення викладених законодавчих норм надає підстави стверджувати, що вчинення посадовою особою, яка уповноважена на виконання функцій держави адміністративного правопорушення пов`язаного з корупцією є правовою підставою для звільнення із займаної посади в порядку, що визначається п. 3 ч. 1 ст. 84 Закону № 889-VIII.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також те, що постанова Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29.11.2018 у справі № 362/6622/18, якою ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за пов`язане з корупцією правопорушення, набрала законної сили, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуваний наказ Державної аудиторської служби України № 38-о від 23.01.2019 «Про звільнення ОСОБА_2 » видано на законних підставах. Відтак, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог.

При цьому обґрунтованими є посилання суду першої інстанції на пункт 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» згідно з яким, правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.

Разом із тим зміст поняття «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» розкрито законодавцем у п. 4 ст. 36 КЗпП України, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених ст. ст. 40, 41 КЗпП України. Це виключає охоплення змістом терміну «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» будь-якого іншого звільнення, підстава якого не зазначена в ст. ст. 40, 41 КЗпП України, або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Таким чином, ураховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу припинення державної служби з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 84 Закону № 889-VIII, а не у зв`язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, приписи ч. 3 ст. 40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19 липня 2018 року в справі № 813/894/16.

З приводу посилань заявника апеляційної скарги на положення статті 65 Закону № 1700-VII, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 Закону № 1700-VII особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов`язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов`язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

За приписами ч. 1 ст. 65 Закону № 889-VIII підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

Відповідно до частини 2 статті 65 Закону № 889-VIII дисциплінарними проступками є:

1) порушення Присяги державного службовця;

2) порушення правил етичної поведінки державних службовців;

3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу;

4) дії, що шкодять авторитету державної служби;

5) невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень;

6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку;

7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення;

8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця;

9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб;

10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби;

11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення;

12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу злочину або адміністративного правопорушення;

15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу.

В частині 4 статті 74 Закону № 889-VIII, яка встановлює гарантії при звільненні державного службовця, зазначено, що дисциплінарне стягнення не може бути застосовано під час відсутності державного службовця на службі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, під час перебування його у відпустці або у відрядженні.

На підставі аналізу наведених правових норм, на переконання колегії суддів, «корупційне правопорушення» і «дисциплінарний проступок» - це різні види порушень, які складають різні підстави для припинення державної служби, а тому встановлені частиною 4 статті 74 Закону № 889-VIII гарантії при звільненні державного службовця, не поширюються на особу, яка вчинила корупційне правопорушення і звільнена з цих підстав.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 березня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Постанова в повному обсязі складена 08.08.2019.

Головуючий -суддя: Л.В. Губська

Судді : О.В. Карпушова

А.Г. Степанюк