ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/19/19 Суддя (судді) першої інстанції: Погрібніченко І.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Карпушової О.В., Мельничука В.П.

за участю секретаря Такаджі Л.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської обласної ради

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року

у справі №640/19/19 (розглянутої у порядку загального позовного провадження)

за позовом Київської обласної ради

та Комунального підприємства Київської обласної ради "ГОТОВО"

до відповідача Міністерства юстиції України

про визнання незаконним та нечинним наказу №3716/5 від 27.11.2018

В С Т А Н О В И Л А :

Київська обласна рада (далі - позивач-1) та Комунальне підприємство Київської обласної ради "ГОТОВО" (далі - позивач-2) звернулися до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач) у якому просили суд:

- визнати незаконним та нечинним наказ Міністерства юстиції України від 27.11.2018 № 3716/5 «Про визнання таким, що втратив чинність наказу Міністерства юстиції України від 12 квітня 2016 року № 1098/5».

В обґрунтування позовних вимог позивачі послалися на те, що оскаржуваний наказ, як регуляторний акт, було прийнято з порушенням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Зокрема вказали на те, що його прийняття відбулося без дотримання приписів вимог ст.25 вказаного Закону, якою визначено, що регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений; проект регуляторного акта не був поданий на погодження із уповноваженим органом; щодо проекту регуляторного акта уповноваженим органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Київська обласна рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність рішення суду, неповне з`ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що судом першої інстанції не надано оцінку тій обставині, що Міністерство юстиції України при прийнятті та реєстрації Наказу №3716/5 проігноровано та не взято до уваги неналежність та недостовірність проведеної правової експертизи нормативно-правового акту.

Відповідачем було подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні представник Київської обласної ради підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції та позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом при винесенні рішення норм процесуального та матеріального права.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги заперечував та просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити з огляду на її необґрунтованість та безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Представник Комунального підприємства Київської обласної ради "ГОТОВО" у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи був належним чином повідомлений, про причини неявки суду не повідомив.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань Комунальне підприємство Київської обласної ради «Готово» зареєстровано 16.06.2009 (номер запису 13391020000006134) за адресою: 08150, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Боярка, вул. Матросова, будинок 11.

Засновником вказаного підприємства є Київська обласна рада.

Позивач-2 має відокремлений підрозділ - Філія комунального підприємства Київської обласної ради «Готово», розташований за адресою: 01010, місто Київ, Печерський район, вул. Генерала Алмазова, будинок 11.

До видів діяльності комунального підприємства за КВЕД віднесено, зокрема, 82.11 Надання комбінованих офісних адміністративних послуг.

Наказом Міністерства юстиції України №64/5 від 09.01.2018 року Комунальне підприємство Київської обласної ради «Готово» було акредитовано, як суб`єкта державної реєстрації у сферах державної реєстрації у повному обсязі.

Наказом Міністерства юстиції України №3716/5 від 27.11.2018 року визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства юстиції України від 12 квітня 2016 року № 1098/5 «Про врегулювання відносин, пов`язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно в межах декількох адміністративно-територіальних одиниць», Міністерстві юстиції України 13 квітня 2016 року за № 543/28673.

Вказаним наказом установлено, що заяви та документи, які подані для проведення на розгляді у відокремлених підрозділах (філіях) юридичних осіб публічного права, за якими не прийнято рішень та не видано результатів надання адміністративних послуг на день набрання чинності цим наказом, розглядаються суб`єктами державної реєстрації - юридичними особами публічного права, якими створено відповідні відокремлені підрозділи (філії), у строки та у порядку, передбачених законодавством (п.2).

Пунктом 3 наказу визначено Департаменту державної реєстрації та нотаріату протягом трьох робочих днів з дня набрання чинності цим наказом:

1) забезпечити передання заяв, передбачених у пункті 2 цього наказу, за допомогою програмних засобів ведення Єдиних та Державних реєстрів держателем яких є Міністерство юстиції України;

2)надати технічному адміністратору Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, інформацію щодо переліку адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких необхідно забезпечити технічну можливість суб`єктам державної реєстрації-юридичним особам публічного права розглядати заяви та документи, зазначені у пункті 2 цього наказу.

У той же час за пунктом 4 наказу Технічному адміністратору Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, належало вжити відповідних заходів для реалізації цього наказу, у тому числі у день набрання чинності цим наказом:

1) анулювати доступ державним реєстраторам відокремлених підрозділів (філій) юридичних осіб публічного права згідно з переліком, що додається, до Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, шляхом скасування ідентифікаторів доступу таких користувачів;

2) забезпечити технічну можливість розгляду заяв та документів, переданих суб`єктам державної реєстрації відповідно до пункту З цього наказу, у строки, передбачені законодавством, але не більше ніж на 35 робочих днів з дня набрання чинності цим наказом.

У додатку до наказу Міністерства юстиції України від 27.11.2018 року №3716/5 за підпунктом 1 пункту 4 визначено перелік відокремлених підрозділів (філій) юридичних осіб публічного права, до якого у пункті 78 включено Філію комунального підприємства Київської обласної ради «Готово» міста Києва.

Не погоджуючись з вказаним наказом Міністерства юстиції України від 27.11.2018 року №3716/5 позивачі звернулися до суду з відповідними адміністративними позовами.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності рішення відповідача щодо анулювання доступу державним реєстраторам відокремлених підрозділів (філій) юридичних осіб публічного права шляхом скасування ідентифікаторів доступу таких користувачів, оскільки останні позбавлені уповноваженим органом - Кабінетом Міністрів України можливості здійснювати реєстраційну діяльність, як повноважень, що держави, відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 18.04.2019 № 797.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності визначає Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» №1160-IV від 11.09.2003 року (далі - Закон №1160-IV).

Відповідно до статті 1 Закону №1160-IV державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - це напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України;

У той же час, регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Відповідно до ч.1 ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

За частиною 1 статті 4 ГК України не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, адміністративні та інші відносини управління за участі суб`єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб`єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб`єкта господарювання.

Стаття 12 ГК України визначає засоби державного регулювання господарської діяльності.

Зокрема, держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Отже, вказані правові норми визначають ознаки акту, за якими його акт можна віднести до регуляторного.

Зокрема, вони завжди спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання у спосіб, що передбачений ст.12 ГК України.

У той же час, відповідно до приписів ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV від 01.07.2004 року (далі - Закон №1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 6 Закону №1952-IV організаційну систему державної реєстрації прав становлять: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; акредитовані суб`єкти; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).

Виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.

Акредитованим суб`єктом може бути юридична особа публічного права, у трудових відносинах з якою перебуває не менше ніж три державні реєстратори, та яка до початку здійснення повноважень у сфері державної реєстрації прав уклала: договір страхування цивільно-правової відповідальності з мінімальним розміром страхової суми у тисячу прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених станом на 1 січня календарного року; договір з іншим суб`єктом державної реєстрації прав та/або нотаріусом (у разі коли акредитований суб`єкт здійснює повноваження виключно в частині забезпечення прийняття та видачі документів у сфері державної реєстрації прав).

Акредитація суб`єктів та моніторинг відповідності таких суб`єктів вимогам акредитації здійснюються Міністерством юстиції України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи позивач-2 є суб`єктом державної реєстрації прав та нього поширює свою дію наказ Міністерства юстиції України від 27.11.2018 № 3716/5 «Про визнання таким, що втратив чинність наказу Міністерства юстиції України від 12 квітня 2016 року № 1098/5».

На переконання позивачів вказаний наказ є регуляторним нормативно-правовим актом.

Колегія суддів вважає посилання позивачів на дану обставини необґрунтованими з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу, ним врегульовано питання здійснення діяльності (повноважень) чітко визначених у додатку суб`єктів в сфері державної реєстрації прав, до якої включено філію позивача.

Отже, діяльність суб`єктів державної реєстрації прав - це делеговані державою повноваження щодо офіційного визнання та підтвердження від імені держави фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно наказ, як розпорядчий акт, що уповноважує певних суб`єктів на здійснення таких дій чи припиняє їх повноваження за своєю суттю не є засобом регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання, а відтак не здійснює правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, тобто він не є регуляторним актом.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що доводи позивачів про його прийняття з порушенням вимог Закону №1160-IV спростовуються вищенаведеним.

Як зазналося вище, акредитація суб`єктів та моніторинг відповідності таких суб`єктів вимогам акредитації здійснюються Міністерством юстиції України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ст. 6 Закону №1952-IV).

Отже, на відповідача покладено лише повноваження щодо акредитації суб`єктів та їх моніторинг.

У той же час за приписами частини 5 статті 3 Закону №1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться незалежно від місцезнаходження нерухомого майна в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя.

На підставі рішення Міністерства юстиції України державна реєстрація права власності та інших речових прав може проводитися в межах декількох адміністративно-територіальних одиниць, визначених в абзаці першому цієї частини (абзац 2 частини 5 ст.3 Закону №1952-IV)

На виконання вказаних повноважень, відповідачем 12.04.2016 року було видано наказ №1098/5 «Про врегулювання відносин, пов`язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно в межах декількох адміністративно-територіальних одиниць».

Колегія суддів звертає увагу, що вказані вище приписи абзацу другого надають право відповідачу визначати таку можливість, а не покладають на нього відповідний обов`язок.

Як вбачається з оскаржуваного наказу, відповідачем було реалізовано свої дискреційні повноваження з цього приводу та визнано наказ №1098/5 таким, що втратив чинність, усунувши можливість акредитованих суб`єктів проводити державну реєстрацію права власності та інших речових прав в межах декількох адміністративно-територіальних одиниць.

При цьому, на переконання колегії суддів, відповідач не вийшов за межі своїх повноважень, а лише вчинив дії, спрямовані на забезпечення відповідності власних рішень, актам, що мають вищу юридичну силу.

Обґрунтовуючи необхідність прийняття такого рішення відповідач, зокрема, посилався на зміни, внесені Кабінетом Міністрів України до Порядку акредитації суб`єктів державної реєстрації моніторингу відповідності таких суб`єктів вимогам акредитації.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до абзацу четвертого частини третьої статті 6 Закону №1952-IV постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. №1130 затверджено Порядок акредитації суб`єктів державної реєстрації та моніторингу відповідності таких суб`єктів вимогам акредитації (далі - Порядок), який визначав умови, підстави та процедуру проведення акредитації суб`єктів державної реєстрації, визначених Законами України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закони), моніторингу відповідності таких суб`єктів вимогам акредитації і перелік документів, необхідних для її проведення.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що акредитація суб`єктів державної реєстрації та моніторинг відповідності таких суб`єктів вимогам акредитації здійснюється Мін`юстом. Для забезпечення розгляду заяв про акредитацію суб`єктів державної реєстрації (далі - заява) та проведення моніторингу відповідності таких суб`єктів вимогам акредитації Мін`юстом утворюється постійно діюча комісія з питань акредитації суб`єктів державної реєстрації та моніторингу відповідності таких суб`єктів вимогам акредитації (далі - комісія), положення про яку та склад якої затверджуються Міністерством.

В редакції Порядку, що діяла до прийняття відповідачем оскаржуваного наказу, визначались вимоги до заяви зацікавленої особи, що подається до Мін`юсту, додатків до неї, та стосувалася можливості акредитації юридичних осіб публічного права, які мають відокремлений підрозділ (філію), що здійснюватиме повноваження у сферах державної реєстрації.

У той же час Постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2018 року №979 внесені зміни Порядку, яким такі вимоги було виключено, отже фактично позбавлено відокремлені підрозділи (філії) юридичних осіб публічного права бути акредитованими суб`єктами із здійснення повноважень у сферах державної реєстрації, що підтверджує доводи відповідача та свідчить про обґрунтованість прийняття ним оскаржуваного рішення.

Таким чином, рішення відповідача щодо анулювання доступу державним реєстраторам відокремлених підрозділів (філій) юридичних осіб публічного права шляхом скасування ідентифікаторів доступу таких користувачів є правомірним, оскільки останні позбавлені можливості здійснювати реєстраційну діяльність уповноваженим органом - Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів вважає помилковими доводи позивачів про те, що скасування акредитації філії позивача-2 можлива лише за наслідками вчинення відповідачем дій, що передбачені пунктами 12-18 Порядку, за наслідком моніторингу відповідності акредитованого суб`єкта державної реєстрації вимогам акредитації, оскільки такий моніторинг може здійснюватися лише щодо суб`єктів, які наділені правом здійснювати таку діяльність.

Разом з тим, колегія суддів наголошує на тому, що таких прав філія позивача-2 була позбавлена саме вищевказаною постановою Кабінету Міністрів України.

Одночасно колегія суддів зазначає, що прийняттю оскаржуваного рішення передувало складення пояснювальної записки та експертного висновку відповідачем, що також вказує на обґрунтованість такого рішення.

При цьому, як правомірно зазначено судом першої інстанції під час розгляду справи, позивачами не було доведено факту суперечності даного оскаржуваного наказу Конституції України, Законам України та іншим актам законодавства, як і порушення трудових прав працівників позивача-2, оскільки надання комбінованих офісних адміністративних послуг не є єдиним видом його господарської діяльності за КВЕД та Статутом комунального підприємства.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що проведення реєстрації речових прав на нерухоме майно є адміністративною послугою, а не видом господарської діяльності, як помилково зазначає позивач.

Таким чином, наказ нормативно врегульовує сферу держаної реєстрації прав відповідно до повноважень Міністерства юстиції України, визначених Законом.

Крім того, колегія суддів зазначає про те, що оспорюваний наказ не стосується позивачів, та прийнятий в межах діяльності третіх осіб.

Отже, дії Міністерства юстиції України як уповноваженого органу державної влади у зазначених спірних відносинах повністю узгоджується з вимогами чинного законодавства, а оскаржуваний наказ є законним, тому підстави для його скасування відсутні.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів інші доводи апеляційної скарги не бере до уваги, з огляду на те, що судом першої інстанції вже була надана оцінна вказаним доводам, які не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому не дивлячись, що апелянт посилається на винесення рішення суду першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, однак апеляційна скарга, не містить зазначення порушення яких саме норм КАС України допущено порушення судом першої інстанції, а колегією суддів в свою чергу не встановлено обставин, передбачених статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду першої інстанції може бути скасовано.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Київської обласної ради - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В. Земляна

Судді : О.В. Карпушова

В.П. Мельничук

Повний текст постанови виготовлено 05 серпня 2019 року.