РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2019 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Скаковської І.В.,

за участю секретаря судового засідання Сідак Н.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Семка В.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Томашпіль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Центр земельних відносин» про розірвання трудового договору, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до приватного підприємства «Центр земельних відносин» про розірвання трудового договору.

Позовна заява мотивована тим, що з березня 2017 року по час подачі позовної заяви до суду, позивач перебуває у трудових відносинах із приватним підприємством «Центр земельних відносин» та займає посаду інженера-землевпорядника, за що з березня 2017 року по червень 2018 року отримувала заробітну плату.

16 липня 2018 року, у зв`язку з вагітністю та неможливістю продовжувати роботу, ОСОБА_1 на ім`я директора підприємства ОСОБА_3 була подана заява про звільнення із займаної посади з 23 липня 2018 року.

Однак, директор підприємства відмовився офіційно приймати заяву про звільнення, тому вона вимушена була подати вказану заяву рекомендованим листом.

Враховуючи, що директор приватного підприємства «Центр земельних відносин» відмовляється оформити розірвання трудового договорову відповідно до норм чинного законодавства, позивач з метою захисту своїх прав та інтересів, вимушена звернутися до суду, який просить розірвати трудовий договір укладений між нею та приватним підприємством «Центр земельних відносин», зобов`язавши приватне підтриємство «Центр земельних відносин» оформити розірвання трудового договору в установленому законом порядку, видавши їй належним чином оформлену трудову книжку та провівши повний розрахунок, а також стягнути з приватного підприємства «Центр земельних відносин» на свою користь моральну шкоду у розмірі 3000 грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її - адвокат Семко В.М. позовну заяву підтримали посилаючись на обставини зазначені в ній.

Представник відповідача - адвокат Примакова В.В. в судове засідання не з`явилася, однак надіслана на адресу суду заяву, в якій просить розгляд справи провести у її відсутність, позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення позивача та її представника, розглянувши заяву представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності прийшов до наступного висновку з таких підстав.

Згідно ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що з березня 2017 року позивач працює в приватному підприємстві «Центр земельних відносин».

На підтвердження зазначених обставин, позивачем було надані довідки за 2017 - 2018 роки, видані ОСОБА_1 відповідачем, в тому що вона дійсно працює у приватному підприємстві «Центр земельних відносин» та отримує заробітну плату (а.с.8,9).

При цьому, суд звертає увагу на те, що трудовий договір ( розпорядження) та наказ про прийняття на роботу суду на огляд не надавалися. Крім того, у трудовій книжці відсутні записи щодо роботи в приватному підприємстві «Центр земельних відносин».

Однак, не зважаючи на відсутність вищезазначеної інформації, надані до позову інші докази свідчать про існування фактичних трудових відносин між сторонами.

16 липня 2018 року позивачем, через поштовий зв`язок, була надіслана на адресу відповідача заява про звільнення за власним бажанням, в якій ОСОБА_1 просить звільнити її із займаної посади інженера-землевпорядника з 23 липня 2018 року (а.с.18-20).

На підтвердження наміру розірвання трудових відносин у зв`язку вагітністю, позивач надала копію індивідуальної карти вагітної та породіллі та копії листків непрацездатності (а.с.6-7, 96).

Проте, відповідачем дана заява була проігнорована, що підтверджується наступним.

Як вбачається з повідомлення Відділу у Шаргородському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 25 квітня 2019 року № Г-199/0-0.40-391/152-19, до місцевого архіву документацій із землеустрою Відділу у Шаргородському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надходять матеріали приватного підприємства «Центр земельних відносин» у відповідності до чинного законодавства. Згідно наданих матеріалів зазначається, що розроблення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у 2018-2019 роках здійснюється двома сертифікованими інженерами-землевпорядниками: ОСОБА_1 (сертифікат № 013060 від 05 листопада 2015 року) та ОСОБА_4 (сертифікат № 013062 від 05 листопада 2015 року) (а.с. 82).

Згідно з випискою про індивідуальні відомості про застраховану особу, яка видана 30 липня 2018 року та випискою із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування від 16 травня 2019 року, здійснюються відрахування із заробітної плати позивача - ОСОБА_1 (а.с.15-16, 83-85).

Тобто не зважаючи на заяву про звільнення данні обставина свідчить про продовження трудових відносин між позивачем та відповідачем.

Так, відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч. 1 ст. 3, ст. 4 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організації незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

За пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», згідно зі ст. 24 КЗпП укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи відома власника або уповноваженого ним органу. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт). Контракт є особливою формою трудового договору і укладається він, коли його застосування відповідає законодавству (ст.21 КЗпП). Власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладення контракту тільки в тому разі, коли він відноситься до категорії працівників, які згідно з законодавством працюють за контрактом (наприклад, керівники підприємств). Порушення цих вимог може бути підставою для визнання відповідно до ст. 9 КЗпП недійсними умов праці за контрактом, які погіршують становище порівняно з законодавством України.

Таким чином, виходячи з особливостей зазначеної форми договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання договору.

Згідно ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38,39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40,41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); 5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; 6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції", встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, повязану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення; 7-2) з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади"; 8) підстави, передбачені контрактом; 9) підстави, передбачені іншими законами.

Згідно ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Частиною першою статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За загальним правилом, днем звільнення вважається останній день роботи працівника (п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58).

Згідно із п. 4.1 вказаної Інструкції, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Відповідно до Зкаону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами.

Статтею 4 вказаного Закону визначено, що право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи і час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законодавством.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими охованням, підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах.

Згідно п. З ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» стархувалиник зобов`язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення та соціальних послуг відповідно до цього Закону.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» встановлено, що застраховані особи мають право отримувати у разі настання страхового випадку матеріальне забезпечення та соціальні послуги, передбачені цим Законом.

Частиною 1 ст. 38 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» визначено, що допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу) за період відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами. Допомога по вагітності та пологах застрахованій особі виплачується за весь період відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей - 70) календарних днів після пологів. Жінкам, віднесеним до 1 - 4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, допомога по вагітності та пологах виплачується за 180 календарних днів зазначеної відпустки (90 - до пологів та 90 - після пологів). Розмір зазначеної допомоги обчислюється сумарно та надається застрахованій особі в повному обсязі незалежно від кількості днів відпустки, фактично використаних до пологів.

Статтею 39 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» встановлено, щодопомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу), обчисленої відповідно до статті 53 цього Закону, і не залежить від страхового стажу. Сума допомоги по вагітності та пологах в розрахунку на місяць не повинна перевищувати розміру максимальної величини (граничної суми) місячної заробітної плати (доходу), з якої сплачувались страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про відпустки» фінансуваннядопомоги по вагітності та пологах провадиться з коштів державного соціального страхування.

Враховуючи вищевикладене, джерелом фінансування допомоги по вагітності та пологах працюючим жінкам є Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а роботодавець при цьому фактично виступає посередником між Фондом та застрахованою особою, на якого законом покладається обов`язок своєчасно та в повному обсязі виплатити таку допомогу працівнику при настанні страхового ризику, а в подальшомі ці витрати компенсуються йому Фондом.

Відповідно до ч.1 ст. 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 6 цього Закону, призначаються та надаються за основним місцем роботи (крім видів матеріального забезпечення, передбачених пунктами 1, 2 статті 34 цього Закону, яке надається за основним місцем роботи та за сумісництвом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України).

Враховуючи, що трудові відносини між позивачем та приватним підприємством «Центр земельних відносин» фактично припинені, відповідач на вимоги оформити розірвання трудового договору не реагує, позивач позбавлена можливості звільнитися у встановленому законодавством порядку за ст. 38 КЗпП України, не має можливості розірвати трудовий договір за власною ініціативою, що порушує її конституційні права, а тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині розірвання трудового договору та здійснення відповідних виплат є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про відшкодування завданої їй з боку відповідача моральної шкоди, яку остання оцінює сумою 3000 гривень, суд зазначає наступне.

Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, моральна шкода повинна доводитись певними доказами та фактами, з огляду ж на матеріали справи та позовну заяву жодних доказів спричинення моральної шкоди немає. Позов також не містить інформації та доказів, в чому саме полягає моральна шкода. Відтак законних підстав в задоволенні позовних вимог в цій частині не вбачається.

Таким чином, аналізуючи викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43 Конституції України, ст. 23 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 21, 23, 36, 38, 47 КЗпП України, ст.ст. 4, 6, 27, 29, 38, 39, 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», ст.ст. 12, 13, 76, 78, 95, 163, 228, 229, 235, 247, 258, 263, 264, 265, 268, 279, 289, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ :

Позовну заяву ОСОБА_1 до приватного підприємства «Центр земельних відносин» про розірвання трудового договору - задовольнити частково.

Розірвати трудовий договір укладений між ОСОБА_1 та приватним підприємством «Центр земельних відносин», зобов`язавши приватне підтриємство «Центр земельних відносин» оформити розірвання трудового договору в установленому законом порядку, видавши ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку та провівши повний розрахунок з ОСОБА_1 .

В задоволенні решти позовних - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя:

І. В. Скаковська

Повний

текст рішення виготовлено 06 серпня 2019 року