ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/6144/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,

представників учасників справи:

прокуратури - Київської місцевої прокуратури № 5 - Томчук М.О. (посв. від 31.07.2017 № 047983),

позивача - Київської міської ради - Візор О.М. головн. спец. (дов. від 03.07.2019),

відповідача-1 - фізичної особи - підприємця Гопки Олександра Івановича - Головня С.Д., адвокат (ордер від 06.08.2019), Гопка О.І. приватн. підприємець,

відповідача -2 - товариства з обмеженою відповідальністю «ТОП НЕРУХОМІСТЬ» - не з`явився,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1. Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація - не з`явився,

2. комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» - Мельник М.О., адвокат (ордер від 10.06.2019),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Гопки Олександра Івановича

на рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2018 (суддя Спичак О.М.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2019 (колегія суддів: Дикунська С.Я. (головуючий), Мальченко О.А., Жук Г.А.)

зі справи № 910/6144/18

за позовом Київської місцевої прокуратури № 5 (далі - Прокуратура) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - Рада)

до фізичної особи - підприємця Гопки Олександра Івановича (далі - Підприємець) та товариства з обмеженою відповідальністю «ТОП НЕРУХОМІСТЬ» (далі - ТОВ «ТОП НЕРУХОМІСТЬ»),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1. Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація,

2. комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва»,

про визнання недійсним договору, зобов`язання усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Прокуратура в інтересах держави в особі Ради звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємця та ТОВ «ТОП НЕРУХОМІСТЬ» про: визнання недійсним договору від 10.06.2016 оренди нежитлового приміщення, який укладений ТОВ «ТОП НЕРУХОМІСТЬ» та Підприємцем; зобов`язання Підприємця усунути перешкоди Раді у користуванні майном територіальної громади м. Києва, а саме, приміщення № 41 площею 134,4 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 у Оболонському районі м. Києва , шляхом виселення Підприємця із вказаного приміщення.

Позовні вимоги мотивовані наявністю правових підстав для визнання недійсним договору від 10.06.2016 оренди нежитлового приміщення, який укладений ТОВ «ТОП НЕРУХОМІСТЬ» і Підприємцем, та відсутністю у Підприємця належних правових підстав для користування спірним приміщенням.

Згідно з ухвалою господарського суду міста Києва від 21.05.2018 до участі у справі № 910/6144/18 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучено: Оболонську районну в місті Києві державну адміністрацію та комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.09.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2019 у справі, позов задоволено повністю, з посиланням на його обґрунтованість.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Підприємець, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Суди не звернули уваги на те, що на момент укладення договору від 10.06.2016 оренди нежитлового приміщення, власником цього майна було ТОВ «ТОП НЕРУХОМІСТЬ», у зв`язку з чим зміст вказаного правочину на момент його укладення відповідав приписам статті 761 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини першої статті 317 ЦК України.

Жодних порушень вимог чинного на час укладення спірного договору законодавства не було, договір від 10.06.2016 оренди нежитлового приміщення укладено з дотриманням норм матеріального права, які регулювали та регулюють спірні правовідносини.

Користування спірним приміщенням Підприємцем відбувається ще й на підставі договору від 30.12.2011 № 94 оренди нежитлового приміщення, який укладений Підприємцем з дочірнім підприємством «ЕКОС» по експлуатації та ремонту житлового фонду та об`єктів соціально-культурного призначення публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд», який є чинним.

Навіть у випадку визнання недійсним договору від 10.06.2016 оренди нежитлового приміщення, договір від 30.12.2011 № 94 оренди нежитлового приміщення є чинним, що є підставою для відмови у задоволенні вимоги про виселення Підприємця із спірного приміщення.

Суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин положення статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», статті 764 ЦК України та статті 188 Господарського кодексу України.

При зверненні з позовом до суду було невірно визначено територіальну підсудність спору, оскільки місцем реєстрації Підприємця є Черкаська область, відповідно дана справа підсудна господарському суду Черкаської області.

Судами попередніх інстанцій у вирішенні спору порушено та неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, приписи статей 23 Закону України «Про прокуратуру», а також неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи.

Позов подано Прокурором в інтересах держави в особі Ради, яка є належним органом, уповноваженим самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції України і законів України.

Прокурор, звертаючись до суду не обґрунтував та не довів, що Рада не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження щодо захисту інтересів держави. Саме лише посилання у позові про те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, недостатньо для прийняття судового рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

Суди не звернули уваги на те, що в матеріалах справи відсутні докази дотримання Прокурором приписів частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо попереднього повідомлення Підприємця про звернення з даним позовом до суду.

Не надавши належної оцінки зазначеним обставинам та не залишивши позов Прокурора без розгляду на підставі пункту 1 частини першої статті 226 ГПК України, а саме, у зв`язку з тим, що Прокуратурою подано позов як особою, яка не має процесуальної дієздатності, судами залишено поза увагою те, що Прокурор, в даному випадку, не обґрунтував та не довів підстав представництва інтересів держави в суді від імені Ради, до компетенції якої віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Прокурор у відзиві на касаційну скаргу зазначив про безпідставність її доводів та просив рішення місцевого і постанову апеляційного господарських судів зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

10.06.2016 ТОВ «ТОП НЕРУХОМІСТЬ» як орендодавцем та Підприємцем як орендарем укладено договір оренди нежитлового приміщення (далі - Договір), за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове володіння наступне приміщення:

- адреса будинку, в якому знаходиться приміщення, що орендується: АДРЕСА_3 ;

- загальна площа приміщення, що орендується 134,4 кв.м;

- номер приміщення № 41, поверх перший;

- стан приміщення, що орендується, на момент передачі в оренду: придатне для використання згідно з пунктом 2 Договору.

Приміщення, що орендується, надається орендарю для розміщення закладу громадського харчування (пункт 2.1 Договору).

Відповідно до пункту 3.1 Договору термін оренди складає 2 роки 11 місяців з моменту прийняття приміщення, що орендується, за актом приймання-передачі.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний термін, визначений в пункті 3.1 цього договору, якщо на протязі одного місяця після закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення або його перегляд (пункт 3.2 Договору).

У провадженні господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/1468/17 за позовом Київської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави в особі Ради про витребування у ТОВ «ТОП НЕРУХОМІСТЬ» нерухомого майна, а саме: нежилих приміщень № 38 (площею 69,6 кв.м) та № 41 (площею 134,4 кв.м) загальною площею 204 кв.м, які розташовано за адресою: АДРЕСА_3 на користь територіальної громади міста Києва в особі Ради.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.03.2017 у справі № 910/1468/17, яке набрало законної сили 07.04.2017, позовні вимоги Прокуратури в інтересах держави в особі Ради задоволено. Витребувано у ТОВ «ТОП НЕРУХОМІСТЬ» нерухоме майно: нежилі приміщення № 38 ( площею 69,6 кв.м) та № 41 ( площею 134,4 кв.м) загальною площею 204 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 на користь територіальної громади міста Києва в особі Ради.

У справі № 910/1468/17 судом встановлено, що розпорядженням Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 31.05.2015 № 41 «Про деякі питання комунального майна територіальної громади міста Києва, що віднесене до сфери управління Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації» спірні нежитлові приміщення передані на баланс комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва».

Відповідно до пункту 1 цього розпорядження майно, яке перебуває у сфері управління Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації закріплено на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва», в тому числі, й нежитлове приміщення № 41 за адресою: АДРЕСА_3 .

За змістом інформаційної довідки №127930480 від 18.06.2018 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, право власності на об`єкти нерухомості: нежитлові приміщення № 38 та № 41 загальною площею 204 кв.м . по АДРЕСА_3 зареєстровано за ТОВ «ТОП НЕРУХОМІСТЬ».

У справі № 910/1468/17 судом також встановлено, що під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014100050000286, за частиною першою статті 358, частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України, Київською місцевою прокуратурою № 5 встановлено, що у провадженні Дарницького районного суду міста Києва перебувала справа № 2266222800 за позовом ОСОБА_2 .

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14.04.2000 у справі № 2266222800 встановлено факт належності права власності на групи нежилих приміщень загальною площею 204 кв.м, яка складається з приміщень № 38 - 69,6 кв.м та 41 - 134,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 .

Крім того, судовим рішенням у справі № 910/1468/17 встановлено, що під час досудового розслідування 01.08.2016 слідчим СВ Оболонського УП ГУ НП в м. Києві надіслано запит голові Дарницького районного суду міста Києва у справі № 2266222800, на який отримано відповідь 02.08.2016 про те, що матеріали справи № 226622280 в провадженні Дарницького районного суду м. Києва не перебували.

Згідно з листом Дарницького районного суду від 17.01.2017, відповідно до автоматизованої системи документообігу справа за позовом ОСОБА_2 про встановлення факту належності права власності групи нежитлових приміщень не значиться.

Господарським судом міста Києва у справі № 910/1468/17 також встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синьовид Іриною Олексіївною на підставі неіснуючого рішення суду 27.04.2016 проведено реєстрацію спірних об`єктів нерухомого майна (нежитлових приміщень № 38, № 41 загальною площею 204 кв.м . по АДРЕСА_3 ) за ТОВ «ТОП НЕРУХОМІСТЬ».

Станом на 10.06.2016 (дату укладання Договору) у ТОВ «ТОП НЕРУХОМІСТЬ» не було прав передавати в оренду Підприємцю приміщення № 41 за адресою: АДРЕСА_3.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що:

- у провадженні господарського суду Черкаської області перебувала справа № 925/312/15 за позовом комунального підприємства «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у м. Києві до Підприємця про виселення з приміщення загальною площею 144,54 кв.м за адресою: АДРЕСА_3;

- в межах розгляду справи № 925/312/15 судом встановлено, що договір від 30.12.2011 № 94 оренди нежитлового приміщення, який укладений Підприємцем з дочірнім підприємством «ЕКОС» по експлуатації та ремонту житлового фонду та об`єктів соціально-культурного призначення публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» не припинив своєї дії 31.12.2012, а, отже, поновив свою дію на той самий строк;

- 20.01.2016 Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією на адресу Підприємця направлено повідомлення про припинення договору від 30.12.2011 № 94 оренди нежитлового приміщення;

- правові підстави вважати договір від 30.12.2011 № 94 оренди нежитлового приміщення продовженим чи поновленим - відсутні;

- оскільки судове рішення про виселення підлягає примусовому виконанню у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», застосування саме такого способу захисту призведе до дійсного відновлення прав та законних інтересів територіальної громади міста Києва, як власника приміщення № 41 за адресою: АДРЕСА_3.

4. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Конституція України:

стаття 19:

- правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством;

- органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

пункт 3 частини першої статті 131-1:

- в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом;

стаття 140:

- місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України;

- особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України;

- місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи;

- органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради;

- питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад;

частина перша статті 143:

- територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»:

стаття 1:

- територіальна громада - це жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр;

- право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування;

частина п`ята статті 60:

- органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Закон України «про прокуратуру»:

частина третя статті 23:

- Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу;

- наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті;

- не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції;

частина четверта статті 23:

- наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді;

- Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва;

- Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень;

- виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України):

частини третя - п`ята статті 53:

- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами;

- Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу;

- у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача;

- у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача;

частини перша - п`ята статті 236:

- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим;

- законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права;

- судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом;

- при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду;

- обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи;

пункт 2 частини першої статті 308:

- суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

5. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого та апеляційного господарських судів

При зверненні з позовом до суду в інтересах держави в особі Ради Прокурор посилався на те, що органом, уповноваженим державою здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (Радою) не вживалися заходи щодо повернення у комунальну власність спірних приміщень; інвентаризація спірного майна не проводилася; позов про усунення перешкод у користуванні цим майном не заявлявся. Вказане свідчить про неналежне здійснення Радою державних інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Водночас частинами першою, третьою статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

При цьому, слід зазначити, що Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Отже, тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

З огляду на викладене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 зі справи № 920/331/18).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою. Держава гарантує існування місцевого самоврядування в Україні та бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.

Згідно зі статтею 327 ЦК України та частиною третьою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхнього спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до частини п`ятої статті 60 наведеного Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади (у даному випадку, органом місцевого самоврядування), до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини третя, четверта статті 53 ГПК України, частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду у справах № 924/1237/17, № 910/4345/18, № 925/226/18, № 910/2491/18).

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27).

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно.