Справа № 372/2458/19
Провадження 1-кс-1253/19
ухвала
Іменем України
25 липня 2019 року Обухівський районний суд Київської області в складі :
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
слідчого ОСОБА_4 ,
власника майна ОСОБА_5 ,
представника ОСОБА_6 ,
розглянувши в залі судових засідань Обухівського районного суду Київської області в місті Обухів Київської області клопотання старшого слідчого СВ Обухівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про арешт майна,
В С Т А Н О В И В:
Старший слідчий СВ Обухівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_4 звернувся досуду ізклопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42019111200000286 від 10.04.2019 року за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України, яке обґрунтовує тим, що до прокуратури Київської області звернулись громадяни м. Українка Обухівського району Київської області про вирішення питання повернення земельної ділянки, в комунальну власність, у зв`язку з там, що дана земельна ділянка була передана громадянину України ОСОБА_7 всупереч вимогам Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Земельного кодексу України. Згідно заяви громадян в 1998 році громадянин України ОСОБА_7 отримав земельну ділянку для розміщення павільйону по продажу косметики та парфумів. Згодом павільйон, який був розташований на цій ділянці, повністю згорів. Пожежа сталася приблизно у грудні 2007р. - січні 2008 р. 25.03.2015 року ОСОБА_7 отримав Свідоцтво про право власності на неіснуючу громадську будівлю, що розташована за адресою АДРЕСА_1 на підставі технічного паспорту. 14.04.2015 року ОСОБА_7 , будучи та той час депутатом Української міської ради, подав заяву про надання згоди на викуп земельної ділянки, що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий № 3223151000:01:031:0008, на який начебто розташований об`єкт нерухомості. 11.06.2015 року рішенням Української міської ради було прийнято рішення надати згоду на викуп гр. ОСОБА_7 земельної ділянки, що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий № 3223151000:01:031:0008). Це Рішення, прийняте в порушення норм Земельного законодавства України та Закону України «Про місцеве порушення норм Земельного законодавства України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та дії посадових осіб, що сприяли виготовленню фальшивих документів на неіснуючу нерухомість та осіб, що допустили незаконну передачу земельної ділянки, може бути кваліфіковано, як кримінальні правопорушення. Тобто як вбачається з інформації наданої громадянина ми та копіями документів встановлено, що технічний паспорт громадської будівлі-торгового павільйону по АДРЕСА_1 від 25.02.2015 та інвентаризаційна справа №Б-312 до нього має ознаки підробки. 24 травня 2016 року громадянин ОСОБА_7 , оформивши правовстановлюючі документи на земельну ділянку та на неіснуючу будівлю, відчужив спірну земельну ділянку та будівлю громадянам ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Вони розпочали процедуру громадських слухань та затвердження проекту будівництва 2-поверхової будівлі. Але рішенням Української міської ради не було погоджено це будівництво у зв`язку з чисельними порушеннями в проектній документації. Громадські слухання не відбулись, громада міста виступила категорично проти забудови. 06 березня 2018 року громадянами ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було вчинено договір купівлі-продажу земельної ділянки громадянину ОСОБА_5 . 08 листопада 2018 року на сорок восьмій сесії Української міської ради VII скликання відбулася чергова спроба затвердити Детальний план території по забудові цієї ділянки. Рішенням Української міської ради не було погоджено це будівництво у зв`язку з чисельними порушеннями в проектній документації. Але, незважаючи на це, 14 листопада 2018 року, на цій земельній ділянці розпочалися підготовчі роботи по будівництву попри численні протести мешканців та непогоджений дозвіл на будівництво. Постановою слідчого від 11.07.2019 року земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:01:031:0008, визнані речовим доказом у кримінальному провадженні, адже вказана земельна ділянка, є матеріальними об`єктами та такими, на підставі підроблених документів незаконно вибули у приватну власність, що спричинило шкоду її законному володільцю, а саме територіальній громаді м. Українка, Обухівського району, Київської області і стали об`єктом злочинних дій. Державним реєстратором є особа, яка перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації, нотаріус. Оскільки саме державна реєстрація на право власності на земельні ділянки є моментом переходу права власності від однієї особи до іншої вбачається необхідним також застосування заборони державним реєстраторам у проведенні реєстраційних дій щодо внесення змін на право власності на земельну ділянку 3223151000:01:031:0008. Незастосування засобу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту на вище зазначену земельну ділянку та заборони державним реєстраторам у проведенні реєстраційних дій щодо внесення змін щодо права власності на них, може призвести до їх відчуження (зникнення), втрати або настання інших наслідків. Застосування арешту на вказане майно дозволить припинити кримінальне правопорушення та унеможливить подальше його відчуження на користь інших осіб, а заборона на проведення подальшого будівництва унеможливить надасть можливість органу досудового розслідування провести об`єктивне та неупереджене розслідування кримінального провадження для встановлення всіх обставин вчинення кримінального правопорушення, винних осіб, що відповідає завданням та меті його проведення.
Слідчий та прокурор в судовому засіданні клопотання підтримали та просили його задовольнити, з підстав вказаних у клопотанні.
Власник майна та його представник в судовому засіданні заперечили проти задоволення клопотання, посилаючись на те, що слідчим в поданому клопотанні не надано належних доказів необхідності накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером № 3223151000:01:031:0008. Крім того, земельну ділянку ОСОБА_5 придбав 06.03.2019 року уклавши договір купівлі-продажу земельної ділянки, і накладений арешт на неї порушуватиме його права як володільця.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, вважаю клопотання таким, що не підлягає задоволенню зважаючи на наступне.
Судом встановлено, що СВ Обухівського ВП ГУ НП в Київській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань під № 42019111200000286 від 10.04.2019 року за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України.
У відповідності до ч. 1ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Так, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно ч. 11ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Згідно ч. 2ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положеньстатті 170 цього Кодексута відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостоїстатті 170 цього Кодексу.
До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, та «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Слідчий в клопотанні зазначив, що метою арешту вищезазначеного майна є запобігання відчуження (зникнення), втрати або настання інших наслідків. Проте відповідних доказів не надав, та не довів в судовому засіданні можливість використання земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:01:031:0008, як доказу у кримінальному провадженні.
Крім того, накладення арешту на вищезазначене майно, призведе до обмеження права ОСОБА_5 , як власника майна, оскільки слідчому судді не надано жодного належного та допустимого доказу здійснення неправомірної діяльності власника майна, яке може кваліфікуватись за ч. 1 ст. 358 КК України.
Згідно ч.ч. 1, 2ст. 173 КПК України,слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першоїстатті 170 цього Кодексу. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Тобто, обов`язок доведення необхідності арешту майна та наявності відповідних ризиків, законодавцем покладено на особу, що звернулася з клопотання про арешт майна.
У клопотанні слідчим не доведено необхідність накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:01:031:0008, та заборони та обмеження користуванням, розпорядженням даним майном, а в матеріалах справи відсутні достатні та переконливі докази, що майно може бути певним чином приховано, знищено, зіпсовано, втрачено, передано, перереєстровано чи відчужено.
При вирішенні питання про арешт майна, відповідно дост. 173 КПК України, слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; наслідки арешту майна для інших осіб; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
На підставі викладеного слідчий суддя вважає, що клопотання слідчого є необґрунтованим, оскільки ним не доведено необхідність його задоволення, в матеріалах клопотання відсутні достатні та переконливі докази, що майно може бути певним чином приховано, знищено, зіпсовано, передано чи відчужено. Наведені слідчим обставини свідчать про відсутність підстав для накладення арешту та заборони та обмеження користуванням, розпорядженням даним майном, саме з метою забезпечення збереження речового доказу, а іншої мети ініціатором клопотання не зазначено та не доведено доданими до клопотання матеріалами наявність ризиків, передбачених частиною першоюстатті 170 КПК України. З огляду на це слідчий суддя вважає, що підстави накладення арешту відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 132, 170, 171-173, 309, 369-372, 532 КПК України, слідчий суддя, -
У Х В А Л И В:
В задоволенні клопотання старшого слідчого СВ Обухівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про арешт майна, відмовити.
Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Київської області шляхом подачі апеляційної скарги в 5-денний строк з дня проголошення ухвали, у разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 5 днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Повний текст ухвали оголошено 29.07.2019 року.
Слідчий суддя: ОСОБА_1
