ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/6038/15 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів Сорочка Є.О.,

Федотова І.В.,

за участі секретаря судового засідання Біднячук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комісії з ліквідації Державної виконавчої служби України, Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Міністерства юстиції України про скасування наказу, поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА _1 звернувся до суду з позовом до Комісії з ліквідації Державної виконавчої служби України, Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Міністерства юстиції України, в якому позивач просив суд (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог):

- визнати дії Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо проведення службового розслідування, направлення подання на звільнення позивача неправомірними;

- визнати незаконним та скасувати наказ Державної виконавчої служби України від 05.03.2015 року № 106/к «Про припинення державної служби ОСОБА_1;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області;

- стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 05.03.2015.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.07.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2015 у задоволені позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.11.2016 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.07.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2015 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.02.2019 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з`ясування фактичних обставин справи.

У судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити.

Представник Міністерства юстиції України у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю доповідача, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Так, у відповідності до положень ч. 1 ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

У відповідності до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом Державної виконавчої служби України № 127/к від 05.03.2014 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області. (а. с. 7-8 т. 1)

Наказом Головного управління юстиції у Харківській області № 4/3 від 12.01.2015, відповідно до ст. 22 Закону України «Про державну службу» та Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 950, на підставі службової записки начальника управління реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правоосвітньої діяльності Головного управління юстиції у Харківської області від 29.12.2014, вирішено провести службове розслідування стосовно начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області ОСОБА_1, у зв`язку з виявленням фактів недодержання ним законодавства про державну службу, бюджетного законодавства та перевищенням ним своїх повноважень. (а. с. 9-13 т. 1)

За результатами службового розслідування було складено акт службового розслідування від 20.02.2015, про результати проведеного службового розслідування позивача було повідомлено 24.02.2015, про що свідчить підпис останнього на акті. (а. с. 14-31 т. 1)

Так, актом службового розслідування від 20.02.2015 встановлено: організація роботи та керівництво діяльністю відділу, а також забезпечення виконання у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області норм чинного законодавства України входить до посадових обов`язків начальника відділу ОСОБА_1; допущена ОСОБА_1 , як начальником відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області закупівля послуг із оцінки майна у суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Альянс» без наявності договорів, укладених у письмовій формі, та без врахування законодавчих вимог до порядку визначення вартості робіт з оцінки майна, є порушенням статей 10, 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»; допущена ОСОБА_1 , як начальником відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області закупівля послуг із оцінки майна у суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Альянс» на суму, яка перевищує 100 тисяч гривень, без застосування визначених законодавством процедур закупівлі, є порушенням вимог статей 2, 12 та 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель»; допущене ОСОБА_1 , як начальником відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області одержання від суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Альянс» послуг із оцінки майна на безоплатній основі представляє собою порушення заборони, встановленої статтею 17 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»; допущена ОСОБА_1 , як начальником відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області закупівля послуг із оцінки майна у суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Альянс» без наявності договорів, укладених у письмовій формі, з перебиранням на себе повноважень розпорядника бюджетних коштів та без застосування визначених законодавством процедур закупівлі, має наслідком спричинення порушення бюджетного законодавства, зокрема, положень пункту 2.2 глави 2 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України. (а. с. 26-27 т. 1)

На підставі висновків акта службового розслідування, 25.02.2015 (а. с. 30 т. 1) до начальника Головного територіального управління юстиції у Харківській області направлено подання заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної виконавчої служби - начальника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області про припинення державної служби начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області ОСОБА_1

У зв`язку з надходженням зазначеного подання, начальником Головного територіального управління юстиції у Харківській області 03.03.2015 направлено подання про звільнення позивача до першого заступника Голови Державної виконавчої служби України.

Наказом Державної виконавчої служби № 106/к від 05.03.2015 припинено державну службу ОСОБА_1 та звільнено його із займаної посади за порушення Присяги державного службовця, на підставі п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу».

Позивач, вважаючи своє звільнення із займаної посади безпідставним, а наказ, який слугував підставою для такого звільнення, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що враховуючи характер правопорушення та обставини, за яких його вчинено, відповідачами правомірно було застосовано до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді припинення перебування на державній службі, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу» за порушення Присяги державних службовців.

Так, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий адміністративний суд України, звернув увагу на наступному.

Положеннями ст. 30 Закону України «Про державну службу» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підставами припинення державної служби є ті, що визначені у Кодексі законів про працю. Окрім цих підстав, державна служба також може бути припинена у разі: порушення умов реалізації права на державну службу; недотримання пов`язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 Закону України «Про державну службу»; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 Закону України «Про державну службу»; неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 Закону України «Про державну службу».

При цьому, в п. 6 ч. 1 ст. 30 України «Про державну службу», визначено не окремий вид відповідальності державних службовців за порушення Присяги, а спеціальну підставу для припинення державної служби, що відбувається у формі звільнення.

Так, у приписах ч. 2 ст. 14 Закону України «Про державну службу», законодавець визначив ще два додаткові заходи дисциплінарного впливу для державних службовців, вказавши, що крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України (ст. 147 Кодексу законів про працю), можуть застосовуватися попередження про неповну службову відповідність і затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Таким чином, законодавець навів вичерпний перелік дисциплінарних стягнень, які можуть бути застосовані до державних службовців, а також, підстави припинення державної служби.

Разом з тим, порядок застосування таких заходів впливу у Законі України «Про державну службу», не передбачено. Натомість, порядок застосування дисциплінарних стягнень, у тому числі звільнення, врегульовано у Кодексі законів про працю (ст. 149).

Згідно з ч. 3 ст. 149 Кодексу законів про працю України, при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

У ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державну службу», наведено відповідний текст присяги державного службовця, з якого слідує, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги, а тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв`язку з цим, як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. І порушення Присяги, і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби.

Припинення державної служби, у зв`язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність державних службовців можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення державним службовцем достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушень.

Так, звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Отже, звільнення за порушення присяги має застосовуватися за конкретні надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.

Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою, з огляду на що, рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з державної служби за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням порядку та строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

В свою ж чергу, ухвалою від 08.11.2016, Вищий адміністративний суд України вказав, що приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що оскаржуваний наказ Державної виконавчої служби від 05.03.2015 № 106/к не конкретизує вчинення позивачем порушення, яке можна кваліфікувати як порушення ним Присяги, враховуючи те, що в оскаржуваному наказі вказано, що позивач порушив Присягу державного службовця, що стало можливим внаслідок недодержання ним законодавства про державну службу, бюджетного законодавства та перевищення ним службових повноважень, припинення державної служби за цих обставин не передбачено законодавством, яке було застосовано відповідачами.

Застосувавши за вчинення зазначених дій, положення п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу» (порушення Присяги), які кваліфіковані як неналежне (несумлінне) виконання позивачем своїх посадових обов`язків, тобто, є порушенням службової дисципліни відповідно до визначення Кодексу законів про працю України та ст. 14 Закону України «Про державну службу», відповідачі тим самим позбавили позивача права на належний захист своїх законних прав та інтересів відповідно до положень законодавства про працю України.

При цьому, неможливість застосування щодо позивача положень Кодексу законів про працю України та ст. 14 Закону України «Про державну службу», відповідачами не мотивовано.

Суд першої інстанції, за наслідками нового розгляду справи, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в рішенні від 22.02.2019, виходив з наступного:

- наказ від 05.03.2015 вмотивований здійсненням позивачем закупівлі послуг із оцінки майна у суб`єкта оціночної діяльності ТОЗ «Альянс» без укладення угоди в письмовій формі, що кваліфіковано, як перебирання на себе повноважень розпорядника бюджетних коштів, та без врахування законодавчих вимог до порядку визначення вартості робіт з оцінка майна, а також без застосування визначених законодавством процедур закупівлі послуг за державні кошти, а тому, суд не прийняв до уваги посилання представника позивача на те, що позивачем не було укладено угоди, як на підставу для визнання обставини відсутності порушення позивачем присяги та наслідків таких дій позивача, оскільки, укладені договори підписані саме позивачем, як і акти приймання-передачі виконаних робіт до них, з огляду на що, позивачем допущено більш ніж 280 випадків допуску до оцінки майна та фактичного отримання послуг з оцінки від підприємства, договори з яким не були підписані всіма уповноваженими сторонами, без проведення обов`язкової процедури закупівлі послуг за державні кошти;

- питання настання наслідків такої діяльності у вигляді стягнення коштів за фактично виконані роботи з державного бюджету, на думку суду першої інстанції, не впливає на кваліфікацію дій позивача в межах дисциплінарної відповідальності, натомість, може оцінюватися при визначенні наявності ознак кримінально караного діяння, а тому, зважаючи на те, що на момент звільнення позивача із займаної посади в діях останнього містились ознаки скоєння проступку проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків, що є підставою для звільнення за порушення Присяги державного службовця, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законодавчим актом у сфері проходження публічної служби є Закон України «Про державну службу», який регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу та визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до положень ст. 1 Закону № 3723-XII, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Основні принципи державної служби визначені нормами ст. 3 Закону № 3723-XII.

Державна служба ґрунтується на таких основних принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов`язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об`єднань громадян.

Згідно з ст.5 Закону № 3723-XII, державний службовець повинен сумлінно виконувати свої службові обов`язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця

Положеннями ст. 10 Закону № 3723-XIІ, встановлено, що основними обов`язками державних службовців є: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов`язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов`язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов`язків, ініціатива і творчість в роботі.

Державні службовці мають право: користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України; брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень; одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції; на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця; на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи; безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення; на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов`язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії; вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу; захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.

Конкретні обов`язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції. (ст. 11 Закону № 3723-XII)

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону № 3723-XII, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.

Відповідно до приписів ст. 17 № 3723-XII, громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов`язки».

Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.

Відповідно до акту службового розслідування від 20.02.2015, комісія дійшла наступних висновків:

1. Організація роботи та керівництво діяльністю відділу, а також забезпечення виконання у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області норм чинного законодавства України входить до посадових обов`язків начальника відділу ОСОБА_1;

2. Допущена ОСОБА_1 як начальником відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області закупівля послуг із оцінки майна у суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Альянс» без наявності договорів, укладених у письмовій формі, та без врахування законодавчих вимог до порядку визначення вартості робіт з оцінки майна, є порушенням статей 10, 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»;

3. Допущена ОСОБА_1 як начальником відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області закупівля послуг із оцінки майна у суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Альянс» на суму, яка перевищує 100 тисяч гривень, без застосування визначених законодавством процедур закупівлі, є порушенням вимог статей 2, 12 та 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель»;

4. Допущене ОСОБА_1 як начальником відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області одержання від суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Альянс» послуг із оцінки майна на безоплатній основі представляє собою порушення заборони, встановленої статтею 17 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»;

5. Допущена ОСОБА_1 , як начальником відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області закупівля послуг із оцінки майна у суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Альянс» без наявності договорів, укладених у письмовій формі, з перебиранням на себе повноважень розпорядника бюджетних коштів та без застосування визначених законодавством процедур закупівлі, має наслідком спричинення порушення бюджетного законодавства, зокрема, положень пункту 2.2 глави 2 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України.

В зазначеному акті також вказано, що матеріали службового розслідування свідчать про порушення позивачем положень 3, 5, 10 Закону України «Про державну службу» та Присяги державного службовця, яке виявилось у порушенні Присяги суворо дотримувати Конституції та законів України, а також сумлінно виконувати свої обов`язки.

За такого правового врегулювання порушення Присяги слід розуміти, як скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. Присяга державного службовця передбачає зобов`язання виконувати обов`язки сумлінно.

Тобто, порушення Присяги - це несумлінне, недобросовісне виконання обов`язків державного службовця. Про несумлінність дій (бездіяльності) державного службовця свідчить невиконання обов`язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них.

За таких обставин, звільнення за порушення Присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Передумовою звільнення державного службовця за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов`язаного зі здійсненням службової діяльності, з підстави припинення державної служби за порушення Присяги мають бути порушення, встановлені внаслідок ретельного службового розслідування та співставлення вчинених протиправних дій з наслідками, які призвели до конкретних, а не абстрактних збитків.

Необхідно враховувати, що наслідком вчинення дисциплінарного правопорушення можуть бути припинення державної служби за порушення Присяги або звільнення, які є санкціями різних рівнів відповідальності і не можуть застосовуватись як альтернативні.

Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою.

Верховний Суд неодноразово, аналізуючи текст Присяги державних службовців, зазначав, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги.

Тобто, як порушення Присяги, так і дисциплінарне правопорушення, можуть бути наслідком недодержання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби.

Таким чином, припинення державної служби у зв`язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушень. Однак, вони не є ідентичними, а є заходами різних видів відповідальності.

Звільнення за порушення Присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 803/1303/16 та від 05.06.2019 у справі № 826/13803/16.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що на момент звільнення позивача із займаної посади в діях останнього містились ознаки скоєння проступку проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків, що є підставою для звільнення за порушення Присяги державного службовця. Однак, оскаржуване рішення не містить висновку, чи підпадають вказані дії позивача під порушення присяги, яке і було підставою для звільнення. Тоді як встановлення цих обставин входить до предмету доказування у вказаній справі.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що позивач стверджує про відсутність наслідків його дій з укладання договорів без дотримання вимог закону, з огляду на те, що ним було підписано лише проекти угод, та стверджує про відсутність порушення в його діях вимог чинного законодавства, проте, колегія суддів звертає увагу на те, що з матеріалів справи слідує, що позиція позивача зводиться до того, що проекти договорів за своєю юридичною природою не є документом, а є робочою версією документа, який проходить стадії узгодження, повернення на доопрацювання або відхилення, тобто, за складеними та поданими на затвердження/підписання керівнику ГТУЮ проектами (трьосторонніх) договорів, які були відхилені/не підписані на завершальній стадії, не було підстав проводити службове розслідування.

Таким чином, даючи правову оцінку діям позивача по укладенню зазначених договорів, як такі, які кваліфікуються здійсненими в межах дисциплінарної відповідальності, суд першої інстанції не дослідив та не зазначив яка їх складова чи зміст свідчать про порушення Присяги держслужбовця та які наслідки вчинення таких дій, що настали, можуть свідчити про необхідність застосування до позивача найсуворішої міри відповідальності, як державного службовця.

У свою чергу, посилання в акті службового розслідування та покладення в основу обгрунтування порушення позивачем Присяги державного службовця на заборони, встановлені приписами ст. 17 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», колегія суддів вважає помилковими, оскільки положеннями зазначеної статті (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що органам державної влади, органам місцевого самоврядування забороняється одержувати від фізичних, юридичних осіб безоплатно послуги та майно, крім випадків, передбачених законами або чинними міжнародними договорами України.

Проте, матеріалами справи не підтверджується встановлення обставин отримання послуг на безоплатній основі ОСОБА_1 , як начальником відділу примусового виконання, отриманих від суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Альянс».

Крім того, ні на час проведення службового розслідування, ні під час розгляду даної справи, не було встановлено факту складання протоколу про вчинення корупційних дій відносно позивача, за наслідком розслідування компетентним органом у встановленому законом порядку наявності вини ОСОБА_1 у вчиненні корупційного правопорушення, без наявності чого, неможливо посилатись на зазначені порушення.

Щодо визначених в акті службового розслідування порушень позивачем вимог ст. 10, 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а саме, закупівля послуг із оцінки майна у суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Альянс» без наявності договорів, укладених у письмовій формі, та без врахування законодавчих вимог до порядку визначення вартості робіт з оцінки майна, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з приписами ст. 1 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», положення цього Закону поширюються на правовідносини, які виникають у процесі здійснення оцінки майна, майнових прав, що належать фізичним та юридичним особам України на території України та за її межами, а також фізичним та юридичним особам інших держав на території України та за її межами, якщо угода укладається відповідно до законодавства України, використання результатів оцінки та здійснення професійної оціночної діяльності в Україні.

Оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. (ст. 3 Закону)

Суб`єктами оціночної діяльності є: суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.

Права, обов`язки та відповідальність суб`єктів оціночної діяльності встановлюються цим та іншими законами. (ст. 5 Закону)

Оцінка майна проводиться на підставі договору між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна. (ч. 1 ст. 10 Закону)

Договір на проведення оцінки майна укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім. Під час укладання багатостороннього договору крім замовника оцінки стороною договору може виступати особа-платник, якщо оплату послуг суб`єкта оціночної діяльності здійснює інша особа, а не замовник. У цьому випадку на платника як сторону договору поширюються обмеження, зазначені в статті 8 цього Закону. Замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб. Замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки. Сторони договору на проведення оцінки майна (замовник, платник) мають право вільного вибору суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання за умови виконання вимог, встановлених статтями 8 та 9 цього Закону.

Істотними умовами договору на проведення оцінки майна є: зазначення майна, що підлягає оцінці; мета, з якою проводиться оцінка; вид вартості майна, що підлягає визначенню; дата оцінки; строк виконання робіт з оцінки майна; розмір і порядок оплати робіт; права та обов`язки сторін договору; умови забезпечення конфіденційності результатів оцінки, інформації, використаної під час її виконання; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; порядок вирішення спорів, які можуть виникнути під час проведення оцінки та прийняття замовником її результатів.

Законодавством або за згодою сторін договору в ньому можуть бути передбачені інші істотні умови. Розмір і порядок оплати робіт з оцінки майна визначаються за домовленістю сторін або у випадках відбору суб`єкта оціночної діяльності на конкурсних засадах - за результатами конкурсу. Не допускається встановлення у договорі розміру оплати робіт як частки вартості майна, що підлягає оцінці. Права, обов`язки та відповідальність оцінювача (суб`єкта оціночної діяльності), який проводить експертизу на підставі ухвали (постанови) суду про її призначення, визначаються законодавством України про судову експертизу та цим Законом.

Отже, зважаючи на зазначені вище положення, можна дійти висновку про те, що позивач не є суб`єктом оціночної діяльності та не міг допустити порушення ст. 10, 11 даного Закону, оскільки жоден договір про проведення оцінки, які зазначаються в акті службового розслідування у встановленому законом порядку не визнані недійсними, а йде мова, як в службовій записці так і в самому акті про проекти договорів, процедура визнання незаконними/скасування, яких законодавством не передбачена, оскільки певні права/обов`язки та наслідки можуть наставити лише після укладання саме договору, а не проекту.

Крім того, щодо посилань за наслідками проведеного службового розслідування на порушення норм ст. 2, 12 та 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель», а саме, допущена ОСОБА_1 , як начальником відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області, закупівля послуг із оцінки майна у суб`єкта оціночної діяльності ТОВ «Альянс» на суму, яка перевищує 100 тисяч гривень, без застосування визначених законодавством процедур закупівлі, колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи не було надано доказів того, що саме позивач є замовником по здійсненню державних закупівель та уповноважений на здійснення таких та несе відповідальність у випадку порушення норм цього закону. Щодо посилань на порушення позивачем бюджетного законодавства, слід зазначити, що у позивача відсутні повноваження розпорядника бюджетних коштів, такі дії не входять до його посадових обов`язків.

Слід зазначити, що після підписання договору, він передається в Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції, в якому остаточне рішення приймає начальник управління реєстрації нормативно-правових актів, правової роботи та правоосвітньої діяльності ГУЮ в Харківській області, на якого покладено функції розпорядника бюджетних коштів, та начальник ГУЮ в Харківській області, а також - «платник» за договором. Тож, позивач, підписавши дані договори, виконав функцію підтвердження існування замовлень, проте не виконував функції розпорядника бюджетних коштів, не здійснював підпис остаточного рішення щодо виділення бюджетних коштів.

Колегія суддів за наслідком аналізу фактичних обставин справи, висновків службового розслідування та співставлення поставлених в провину позивача порушень вимог чинного законодавства, дійшла висновку про те, що оскаржуваний наказ Державної виконавчої служби від 05.03.2015 № 106/к не конкретизує вчинення позивачем порушення, яке можна кваліфікувати як порушення ним Присяги, враховуючи те, що в оскаржуваному наказі вказано, що позивач порушив Присягу державного службовця, що стало можливим внаслідок недодержання ним законодавства про державну службу, бюджетного законодавства та перевищення ним службових повноважень, припинення державної служби, за даних обставин не передбачено законодавством, яке було застосовано відповідачами. Звільнення позивача було здійснено без наявності фактичних та юридичних підстав для прийняття такого рішення, в оскаржуваному наказі відсутні відомості про невиконання державним службовцем конкретних завдань, передбачених колом його посадових (функціональних) обов`язків, що випливає з відсутності посилання в наказі на конкретне порушення.

Матеріали службового розслідування не містять належних доказів щодо настання саме тяжких наслідків від дій (бездіяльності) позивача. Крім того, не було встановлено факту нанесення позивачем шкоди (збитків) або здійснення інших компрометуючих дій, несумісних з державною службою та посилання на конкретні факти, що підтверджують репутаційні втрати відповідачів та нанесені матеріальні збитки для бюджету.

Зважаючи на вищевказані обставини справи, висновок, викладений в службовому розслідуванні щодо припинення державної служби позивача, у зв`язку з порушенням Присяги державного службовця, на переконання колегії суддів, був сформований без ретельного дослідження обставин (причин) неналежного виконання позивачем своїх посадових обов`язків, з`ясування ставлення державного службовця до служби та встановлення обсягу/розміру збитків (шкоди), які спричинені діями/бездіяльністю особи, стосовно якої, проводиться службове розслідування.

Під час розгляду справи, так і не було доведено, що вказані в акті службового розслідування договори були оплачені та перераховані відповідні грошові кошти.

Наведене свідчить про порушення відповідачем законодавчо встановленої процедури проведення службового розслідування та, відповідно, порушення прав державного службовця, у зв`язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про протиправність наказу про звільнення позивача з посади начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

Щодо позовних вимог про визнання дій Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо проведення службового розслідування, направлення подання на звільнення позивача неправомірними, колегія суддів вважає, що такі підлягають задоволенню, не у зв`язку з відсутністю у відповідача повноважень призначати та проводити службове розслідування, а з урахуванням встановлених за наслідком її проведення обставин та висновків, які, спростовуються наведеними вище обгрунтуваннями.

Таким чином, на переконання колегія суддів, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок № 100).

Із п. 5 вказаного Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, суд має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Верховного Суду у постанові від 24.10.2018 у справі № 820/5932/16.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. (абз. 4 п. 2 Порядку № 100)

Згідно з абз. 1 п. 3 Порядку № 100, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

За приписами абз. 3 п. 3 Порядку № 100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Так, абз. 1 п. 8 Порядку № 100, встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

На виконання ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2019 (а. с. 55-56, 66-67 т. 13), Головне територіальне управління юстиції у Харківській області надало довідку про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 на момент його звільнення з посади, обраховану відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995. (а. с. 68-69 т. 13)

Згідно довідки № 15912/06.01-74/1 від 01.07.2019, заробітна плата позивача становить за січень 2015 року- 2756,55 грн., лютий 2015 року- 2756,55 грн., всього - 5513,10 грн.

Відповідно до Порядку № 100, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів з дня звільнення по день винесення рішення про поновлення.

Отже, середньоденна заробітна плата визначається наступним чином: 5513,00 грн. / 40 робочих днів сукупно за січень та лютий 2015 року = 137,83 грн.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі № 11-134ас18 підтримала правову позицію, сформульовану раніше Верховним Судом України, та вказала, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Таким чином, оскільки період вимушеного прогулу позивача з 05.03.2015 по 31.07.2019 (день прийняття судом апеляційної інстанції постанови) становить - 1099 днів, тому втрачений заробіток за час вимушеного прогулу підлягає до сплати у розмірі 151475,17 грн. (1099 днів * 137,83 грн. = 151475,17 грн.)

За правилами п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010, № 4241/03 (п. 54) зазначено, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32), зокрема у п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, 4909/04 зазначив, що згідно з його усталеною практикою, що відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвели до помилкового вирішення справи, а тому, рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 328 - 331, 371 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2019 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Комісії з ліквідації Державної виконавчої служби України, Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Міністерства юстиції України про скасування наказу, поновлення на роботі - задовольнити.

Визнати дії Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо проведення службового розслідування, направлення подання на звільнення позивача неправомірними.

Визнати незаконним та скасувати наказ Державної виконавчої служби України від 05.03.2015 № 106/к «Про припинення державної служби ОСОБА_1».

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області з 05.03.2015.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Харківській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 05.03.2015 по 31.07.2019 в розмірі 151475,17 грн. (сто п`ятдесят одна тисяча чотириста сімдесят п`ять гривень 17 коп.)

Постанову суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць, відповідно до ст. 371 КАС України звернути до негайного виконання.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді Є.О. Сорочко

І.В. Федотов

Повний текст постанови складено 05.08.2019.