2/703/82/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2019 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Опалинської О.П.

при секретарі судового засідання Бойко Л.М.

позивача ОСОБА_1

розглянувши в залі суду в м. Сміла позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої ушкодженням здоров`я, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 , в якому, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 13 лютого 2018 року, просить стягнути з останньої на його користь в якості відшкодування шкоди, кошти в сумі 11596 гривень 75 копійок, в тому числі 1896 гривень 75 копійок матеріальної шкоди, 3200 гривень упущеної вигоди та 6500 гривень моральної шкоди, а також понесені судові витрати у розмірі 640 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 24 квітня 2017 року близько 14 години, коли він виносив сміття, собака породи «Доберман», яка належить ОСОБА_2 проживаючої в сусідньому будинку, вкусила його за ногу, спричинивши йому тілесні ушкодження. Для отримання медичної допомоги того ж дня він звернуся до травматологічного пункту Смілянської міської лікарні, де даний факт було зафіксовано і йому було призначено лікування.

Нанесення йому тілесного ушкодження стало можливим з вини відповідача, яка вигулювала собаку спеціальної породи без повідка та намордника, що є грубим порушенням Правил тримання собак, котів та хижих тварин у населених пунктах. Шкода заподіяна особі або майну фізичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної юридичної особи твариною, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її утримує. При цьому, ОСОБА_2 не здійснювала страхування своєї собаки. На момент нанесення йому тілесних ушкоджень вказаній собаці не було проведено щеплення від сказу, в зв`язку з чим було порушено його право на захист здоров`я.

ОСОБА_2 неодноразово просила його не звертатися до поліції з відповідною заявою, при цьому обіцяла відшкодувати нанесені збитки, а саме: витрати на лікування, зіпсований новий спортивний костюм, придбати щеплення від правця. В розписці від 25 квітня 2017 року ОСОБА_2 зобов`язалася доставити свою собаку до установи ветеринарної медицини для огляду та карантинування протягом 10 днів, після того як вона нанесла йому тілесні ушкодження, та надати результати огляду.

Він пішов на зустріч ОСОБА_2 , однак з 27 квітня 2017 року вона перестала відповідати на телефонні дзвінки, не відшкодувала йому витрати на лікування, не придбала щеплення від правця, вартість спортивного костюму, уникала зустрічі з ним. 03 травня 2017 року він був змушений звернутися до Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області. Проведеною перевіркою було встановлено факт нанесення йому тілесного ушкодження, а відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності. 27 червня 2017 року постановою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_2 було визнано винною у вчиненні адміністративної правопорушення, передбаченого ч.2 ст.154 КУпАП.

Внаслідок нанесення йому тілесного ушкодження він був змушений звертатися до медичного закладу, в зв`язку з чим поніс матеріальні збитки: витрати на проїзд – 64 гривні; витрати на лікування – 32 гривні 75 копійок. Також, йому було зіпсовано спортивний костюм вартістю 1800 гривень. Загальна сума витрат, яку, на його думку, слід стягнути з відповідача в якості моральної шкоди – 1896 гривень 75 копійок.

Внаслідок отриманого тілесного ушкодження він не зміг працевлаштуватися на посаді юрисконсульта в ТОВ «Постачуніверсал» м. Сміла і отримувати зарплату в розмірі 3200 гривень, згідно штатного розпису, оскільки після нанесеного йому тілесного ушкодження він погано ходив, відчував біль, був змушений лікуватися та відмовитися від запропонованої роботи. Упущена вигода, на його думку, складає 3200 гривень.

Крім того, внаслідок нанесення йому укусів собакою відповідача він зазнав моральних страждань, які полягали в тому, що він дуже злякався нападу розлюченої собаки спеціальної породи, отримав дуже болючі ушкодження м`яких тканин, переніс запальний процес, хвилювання, депресію, щоденні думки та спогади про дану подію, страх можливого її повторення, потребу в уникненні аналогічних обставин, фіксованість уваги на проблемі одужання та реабілітації, безсоння від болю, незручності під час ходьби, з отриманим ушкодженням був змушений їздити до травматологічного пункту Смілянської міської лікарні, побічні дії антибіотиків. Також, він був зтурбований, що не зміг працевлаштуватися та отримувати зарплату, було порушено звичайний спосіб його життя та нормальні життєві зв`язки. Також, суттєвої моральної шкоди йому завдало байдужим ставленням відповідача до вирішення даної ситуації. Постійні обмани щодо бажання вирішити питання про відшкодування завданих йому збитків, не надання інформації про результати огляду та карантинування собаки також завдали моральної шкоди. Деякий час він не міг обходитися без заспокійливого та знеболюючих ліків. Він нервував, бо не знав чим все це закінчиться для його, лякали наслідки укусу не привитої від сказу собаки. Моральну шкоду він оцінює в 6500 гривень.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з наведених у позові та заяві про збільшення позовних вимог підстав.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Бражнікова Н.І. у судовому засіданні 19 червня 2018 року позовні вимоги не визнала та зазначила, що позовні вимоги не ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Крім того, доказів на предмет визначення вартості костюму на час його придбання суду не надано. Позивачем під час судового розгляду клопотання про призначення товарознавчої експертизи з метою визначення дійсної вартості спортивного костюму не заявлялося. Квитанція від 20 листопада 2016 року, яка наявна у матеріалах справи, не є належним доказом на підтвердження наявності існування завданої матеріальної шкоди шляхом пошкодження спортивного костюму, в який був одягнутий позивач в день укусу його собакою, оскільки такий був придбаний позивачем через більше ніж шість місяців після даної події, відтак жодним чином не підтверджує факт придбання нового костюму взамін старому. Крім того, відсутній причинний зв`язок неможливості працевлаштуватися позивача та виконувати трудові обов`язки за станом свого здоров`я, після того як його вкусила собака. Також, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження завдання йому моральної шкоди. Просила у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В подальшому представник відповідача - адвокат Бражнікова Н.І. у судові засідання не з`являлася, 06 березня 2019 року та 03 червня 2019 року зверталася з заявами про відкладення розгляду справи, в зв`язку з неможливістю відповідача ОСОБА_2 з різних причин прибути в судові засіданні, однак доказів поважності причини неможливості прибуття жодного разу суду надано не було.

25 липня 2019 року представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Бражнікова Н.І. у судове засідання не з`явилася, про причини неявки не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи від неї не надходило, в зв`язку з чим суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи без її участі.

Відповідач ОСОБА_2 у судові засідання 13 лютого 2018 року, 19 червня 2018 року, 29 жовтня 2018 року та 25 липня 2019 року не з`явилася, про дату, час та місце їх проведення була повідомлена належним чином. Причини неявки суду не повідомила, будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи до суду не направляла, в зв`язку з чим суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи без участі відповідача.

Під час судового розгляду оглянута медична карта ОСОБА_1 , на огляді якої наполягала представник відповідача, а також за клопотанням позивача оглянутий речовий доказ – спортивний костюм, в якому, як ним зазначено, він був одягнутий 24 квітня 2017 року під час укусу собакою, яка належить ОСОБА_2 .

Суд, заслухавши доводи позивача та представника відповідача, дослідивши надані документи, матеріали та речові докази, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.

Згідно ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається з матеріалів справи, 24 квітня 2017 року близько 14 години у дворі будинку АДРЕСА_1 , собака породи «Доберман» без намордника вкусила ОСОБА_1 за праву ногу, спричинивши йому тілесні ушкодження.

Згідно довідки №3092, виданої черговим травматологом травматологічного пункту Смілянської міської лікарні, ОСОБА_1 24 квітня 2017 року звернувся до травмпункту та йому встановлено діагноз: «кусані рани правої гомілки». Зі слів травма отримана 24 квітня 2017 року на вулиці (а.с.11).

Відповідно до розписки ОСОБА_2 , вона вийшла викинути сміття, а в цей час собака вирвалася у внучки і ОСОБА_3 (а.с.4).

Згідно розписки від 25 квітня 2017 року, ОСОБА_2 , яка проживає в АДРЕСА_2 , зобов`язалась: 1) Доставити свою собаку породи «Доберман» до установи ветеринарної медицини для огляду та карантинування протягом 10 днів, після того, як вона покусала (нанесла тілесні ушкодження) громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тілесні ушкодження були завдані внаслідок того, що ця собака є джерелом підвищеної небезпеки, а вигулювалася без повідка і намордника. 2) Отримані результати огляду та гарантування зобов`язується негайно надати ОСОБА_1 . 3) Зобов`язується відшкодувати ОСОБА_1 всі збитки отримані ним від джерела підвищеної небезпеки, а саме її собакою породи «Доберман» (а.с.5).

У нижній частині вищевказаної розписки зазначено: «З моїх слів записано вірно, мною прочитано, зауважень та доповнень не має, зобов`язують виконати 3 пункти вказані в розписці в короткий термін. 25.04.2017, підпис, ОСОБА_2 (а.с.5).

Як встановлено під час судового розгляду, відповідач ОСОБА_2 взяті на себе вищевказані зобов`язання не виконала, в зв`язку з чим позивач ОСОБА_1 звернувся до Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області, з метою її притягнення до відповідальності згідно чинного законодавства України.

03 травня 2017 року за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 від 03 травня 2017 року про те, що собака породи «Доберман» вкусила його за праву ногу частини гомілки, дільничним інспектором поліції Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області лейтенантом поліції Міщенко Д.В. складено відповідний висновок, згідно якого, в ході розгляду вказаного звернення обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення не виявлено, а тому відсутні підстави для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. При цьому, працівник поліції вважав за доцільне ОСОБА_2 притягнути до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.154 КУпАП (а.с.14-15).

Відповідно до листа №9881 від 31 травня 2017 року начальника Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області адресованого ОСОБА_1 , останнього повідомлено, що за результатами його звернення по факту нанесення тілесних ушкоджень шляхом укусу собаки породи « ОСОБА_4 » ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.154 КУпАП (а.с.16).

Згідно постанови Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 червня 2017 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючу за адресою: АДРЕСА_2 , пенсіонерку, за результатами розгляду протоколу про адміністративне правопорушення від 18 травня 2017 року, визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.154 КУпАП, та на неї накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 51 (п`ятдесят одна) гривня (а.с.17).

Як вбачається з фабули справи зазначеної у вищевказаній постанові, судом встановлено, що ОСОБА_2 24 квітня 2017 року близько 14 години у дворі будинку АДРЕСА_1 , вигулювала собаку породи «Доберман» без намордника, чим порушила правила тримання собак, в результаті чого собака вкусила ОСОБА_1 за праву ногу, спричинивши йому тілесні ушкодження (а.с.17).

Вищевказана постанова суду набрала законної сили 10 липня 2017 року (а.с.17).

Згідно свідоцтва про народження № НОМЕР_1 , виданого Миколаївським обласним кінологічно – фелінологічним клубом «Друг», відомості про власника собаки породи « ОСОБА_4 », ІНФОРМАЦІЯ_3 , відсутні (а.с.10).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів цивільної справи та постанови Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 червня 2017 року, ОСОБА_2 належність їй собаки породи « ОСОБА_4 », яка вкусила позивача ОСОБА_1 , не заперечується та фактично визнається.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що власником собаки породи « ОСОБА_4 », яка 24 квітня 2017 року вкусила ОСОБА_1 , в зв`язку з чим спричинила йому тілесні ушкодження, є саме відповідач у справі – ОСОБА_2 .

Згідно ч.1 ст.180 ЦК України, тварини є особливим об`єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.3 Порядку і правил проведення обов`язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 липня 2002 року №944, об`єктом обов`язкового страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням страхувальником шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну третіх осіб внаслідок агресивної та/або непередбачуваної дії собаки.

Згідно Порядку і правил проведення обов`язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 липня 2002 року №944, собаки породи доберман – пінчер віднесені до собак, власники яких зобов`язані провести обов`язкове страхування своєї відповідальності за шкоду, яка може бути заподіяна собакою третім особам.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» від 1 лютого 2006 року № 3447-IV, особа, яка супроводжує тварину, зобов`язана забезпечити: безпеку оточуючих людей і тварин, а також майна від заподіяння шкоди супроводжуваною домашньою твариною. При супроводженні домашніх тварин не допускається залишати їх без нагляду. Фізичні та юридичні особи, які утримують домашніх тварин, зобов`язані дотримуватися вимог нормативно-правових актів, зазначених у статті 2 цього Закону, санітарно-гігієнічних і ветеринарних норм та правил, а також не допускати порушень прав і законних інтересів інших фізичних і юридичних осіб та не створювати загрози безпеці людей, а також інших тварин.

Згідно ч.4 ст.12 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» від 1 лютого 2006 року № 3447-IV, шкода, заподіяна особі або майну фізичної особи, а також шкода, заподіяна майну юридичної особи твариною, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її утримує.

Відповідно до ч.1 та п.1 ч.2 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.1, ч.2 та ч.5 статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідного правового висновку щодо застосування вказаної норми права до аналогічних спірних правовідносин дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі №591/3985/15-ц, провадження №61-13889св18.

Доказів страхування відповідальності власника собаки згідно Порядку і правил проведення обов`язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 липня 2002 року №944, матеріали справи не містять та останньою не надано.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що саме відповідач ОСОБА_2 має нести відповідальність за майнову та моральну шкоду завдану позивачу собакою породи « ОСОБА_4 », власником якої вона є.

Як вбачається з позовних вимог, викладених у позовній заяві, матеріальна шкода, яка заподіяна позивачу, на думку останнього, становить 1896 гривень 75 копійок та складається з: витрат на проїзд – 64 гривні; витрат на лікування – 32 гривні 75 копійок; вартості пошкодженого спортивного костюму – 1800 гривень.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч.1 ст.97 ЦПК України, речовими доказами є предмети матеріального світу, які своїм існуванням, своїми якостями, властивостями, місцезнаходженням, іншими ознаками дають змогу встановити обставини, що мають значення для справи.

Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини в завданні шкоди, а позивач доказує наявність шкоди та її розмір.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Так, на підтвердження витрат на проїзд позивачем ОСОБА_1 надані квитки на міський автобус в кількості 8 штук по 4 гривні кожний та автобус в кількості 8 штук по 4 гривні кожний (а.с.20).

Разом з тим, з вищевказаних квитків неможливо встановити, в якому місті вони надавалися пасажиру та відповідно здійснювався сам проїзд у автобусі, за яким маршрутом рухався автобус, в якому вони видані, а також таки здійснення такого проїзду, в зв`язку з чим суд вважає їх неналежними доказами витрат на проїзд, які поніс ОСОБА_1 , внаслідок укусу його собакою, яка належить ОСОБА_2 .

При цьому, як вбачається з матеріалів цивільної справи, ОСОБА_1 відвідував лікаря у Смілянській міській лікарні 24 квітня 2017 року, 25 квітня 2017 року, 27 квітня 2017 року та 04 травня 2017 року (а.с.11,13).

Інших доказів відвідування лікаря у Смілянській міській лікарні в зв`язку з укусом його собакою 24 квітня 2017 року, матеріали справи та оглянута в судовому засіданні медична карта ОСОБА_1 не містять.

Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_1 відвідував лікаря у Смілянській міській лікарні за вищевказаних обставин чотири рази, суд приходить до висновку, що в разі використання ним для проїзду від місця проживання до приміщення лікарні та у зворотному напрямку, міського громадського транспорту, він мав отримати вісім квитків, що в два рази менше за надані ним як доказ витрати на проїзд, при цьому позивач не зазначає про відсутність прямих рейсів від місця його проживання до зазначеної лікарні.

Як вбачається з копії медичної карти ОСОБА_1 , останній 25 квітня 2017 року, 27 квітня 2017 року та 04 травня 2017 року перебував на прийомі у лікаря – травматолога Смілянської міської лікарні (а.с.13).

Відповідно запису лікаря – травматолога від 25 квітня 2017 року, ОСОБА_1 звернувся до нього зі скаргами на помірні болі в рані. Травма отримана 24 квітня 2017 року на вулиці, вкусила собака. Діагноз: кусані рани правої гомілки. 1. Перев`язки. 2 АДП-м. Підпис (а.с.13).

Згідно запису лікаря – травматолога від 27 квітня 2017 року, ОСОБА_1 звернувся до нього зі скаргою на періодичні болі в рані. Рана гоїться під кіркою. Діагноз: кусана рана право гомілки. Перев`язка. Підпис (а.с.13).

Відповідно до запису лікаря – травматолога від 04 травня 2017 року, рани гояться під струпом темного кольору. Діагноз: кусані рани правої гомілки. Мазеві пов`язки. Підпис (а.с.13).

Відповідно до ст.49 Конституції України, охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

З вищевказаних записів лікаря не вбачається, що проведення перев`язки повинні проводитися самостійно хворим поза межами лікувального закладу, при цьому, на думку суду, підпис лікаря після зазначення відповідного запису свідчить про виконання ним або медичною сестрою відповідних процедур.

Крім того, у вищевказаних записах лікаря відсутні посилання на медичні препарати та засоби, а також їх кількість чи об`єм, які необхідні для застосування процедури перев`язки, та що їх повинен надати саме ОСОБА_1 , та що такі невикористані лікарем з лікарських препаратів та засобів, які придбані Смілянською міською лікарнею за рахунок коштів з Державного бюджету.

На підтвердження витрат на лікування позивачем ОСОБА_1 надані квитанції, видані аптекою «Надія-4», що розташована в АДРЕСА_3 , у кількості 6 штук, які для зручності пронумеровані судом цифрами від 1 до 6 включно (а.с.19).

При цьому, з квитанції №1 суд позбавлений об`єктивної можливості встановити назви придбаного товару, оскільки такі відомості не читаються, при цьому їх вартість склала 8 гривень 45 копійок.

Як вбачається з:

- квитанції №2 від 29 квітня 2017 року, покупцем придбано «Перекис водню р-н 3% 200м» за 10 гривень 44 копійки;

- квитанції №3 від 30 квітня 2017 року, покупцем в 17:24 придбано «Перчатки нестер. смотр. латекс. припудр. Sempercare р.8-9 (L)» вартістю 3 гривні 68 копійок;

- квитанції №4 від 30 квітня 2017 року, покупцем в 09:14 придбано «БИНТ марл. мед. н/ст.5м.х10 см» вартістю 6 гривень 14 копійок;

- квитанції №5 від 30 квітня 2017 року, покупцем в 10:02 придбано «Перчатки нестер. смотр. латекс. припудр. Sempercare р.7-8 (М)» вартістю 3 гривні 16 копійок;

- квитанції №6 від 03 травня 2017 року, покупцем придбано «Перекис водню 3% 40 мл» вартістю 2 гривні 20 копійок.

З вищевказаних квитанцій не можливо встановити особу, яка придбала зазначені в них товари, при цьому враховуючи, що такі були придбані у різні дні, по одному виду, а 30 квітня 2017 року - у різний час (09:14 годин, 10:02 годин, 17:24 годин) та двічі один і той же товар – перчатки, які відрізняються розміром (р.7-8 (М), р.8-9 (L), суд приходить до висновку, що зазначені у цих квитанціях товари придбані різними особами та не вказують на їх придбання саме позивачем ОСОБА_1 .

Під час судового засідання, за клопотанням позивача, був оглянутий спортивний костюм, в якому, як зазначив він, то був одягнутий 24 квітня 2017 року під час укусу собакою, яка належить ОСОБА_2 .

При огляді вказаного костюму встановлено, що він складається зі спортивних штанів та спортивної кофти. На спортивних штанах, в межах голені, наявні пошкодження у виді рваних дір.

Наданий ОСОБА_1 товарний чек №132 від 20 листопада 2016 року, виданий приватним підприємцем ОСОБА_5 , на підтвердження вартості спортивного костюму не є належним та допустимим доказом, оскільки такий містить виправлення щодо дати його видачі, окрім того, підпис особи, яка його видала не засвідчений печаткою.

При цьому, будь-яких доказів, які свідчать, що особа, яка видала вказаний товарний чек є приватним підприємцем, свою діяльність здійснює у сфері торгівлі, якою є продаж одягу, позивачем не надано та матеріали справи не містять.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.43 ЦПК України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання.

Згідно ч.2 ст.76 ЦПК України, дані, зазначені в ч.1 ст.76 ЦПК України, встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 ст.102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Згідно ч.1 ст.103 ЦПК України, суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Відповідно до ч.1 ст.106 ЦПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Інших доказів на предмет вартості спортивного костюму, в який був одягнутий позивач в день його укусу собакою 24 квітня 2017 року, на час його придбання, суду не надано, окрім того клопотань про призначення судово-товарознавчої експертизи на предмет визначення вартості спортивного костюму на час його придбання, на час його пошкодження та чи є такий придатний до використання, чи підлягає ремонту, ним не заявлялося.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що надані позивачем, на підтвердження позовних вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди, письмові докази – квитки на проїзд, квитанції на придбання медичних товарів та товарний чек на придбання спортивного костюму, є неналежними, при цьому інших доказів, які підтверджують завдану ОСОБА_1 матеріальну шкоду, ним не надані.

З врахуванням вищевказаних обставин, суд вважає за доцільне у задоволенні позову ОСОБА_1 у частині стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди відмовити.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.22 ЦК України, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини, умислу або необережності, якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 3) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 4 липня 2011 року у справі № 51/250 та у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду по справі № 757/18979/14-ц від 28 березня 2018 року: «Зміст позовних вимог та встановлені судом обставини справи дають підстави для висновку, що позивач при розрахунку розміру упущеної вигоди виходив із вірогідності таких збитків, які ймовірно могли бути йому завдані діями відповідача, які він вважає неправомірними. Водночас, доказів реальної можливості отримувати вказаний дохід позивачем не надано, що вказує на наявність лише теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу та не може бути підставою для його стягнення. Ураховуючи наведене та виходячи із обставин, встановлених судом, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції щодо недоведеності позивачем реального завдання йому збитків у вигляді упущеної вигоди у заявленій до стягнення сумі».

Згідно постанови Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14 лютого 2018 року по справі № 553/2630/15-ц, розрахунки позивача є теоретичними, побудовані на припущеннях та можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який міг би отримати позивач, якщо б відповідач не здійснював протиправні дії

В постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Cуду від 08 лютого 2018 року по справі № 127/8094/14-ц, зазначається, що позивач, обґрунтовуючи суму збитків, вдався до припущення про можливість отримання ним прибутку в результаті випадкового збігу обставин, тоді як законодавець вимагає доведеності реальної можливості отримання коштів за умови належного виконання зобов`язань. Позивачем не надано доказів того, що він реально міг отримати таку вигоду.

Як зазначив позивач, внаслідок отриманого тілесного ушкодження він не зміг працевлаштуватися на посаді юрисконсульта в ТОВ «Постачуніверсал» м. Сміла і отримувати зарплату в розмірі 3200 гривень, згідно штатного розпису, оскільки після нанесеного йому тілесного ушкодження він погано ходив, відчував біль, був змушений лікуватися, і був вимушений відмовитися від запропонованої роботи. Упущена вигода, на його думку, складає 3200 гривень.

21 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до директора ТОВ «Постачуніверсал» ОСОБА_6 з заявою, в якій просив прийняти його на посаду юрисконсульта ТОВ «Постачуніверсал» з 26 квітня 2017 року з окладом, згідно штатного розкладу (а.с.21).

У лівому верхньому куті вказаної заяви наявний напис: «До розгляду 21.04.2017, підпис».

Доказів, які свідчать про позитивні результати розгляду вказаної заяви позивача ОСОБА_1 про відповідність його посаді юрисконсульта ТОВ «Постачуніверсал», матеріали справи не містять.

Згідно штатного розпису ТОВ «Постачуніверсал», введеного в дію з 01 січня 2017, посадовий оклад юрист – консультанта складає 3200 гривень (а.с.22).

05 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до директора ТОВ «Постачуніверсал» ОСОБА_6 з заявою, в якій зазначив, що 26 квітня 2017 року в зв`язку з отриманими ушкодженнями, він не зміг прибути до організації для остаточного оформлення трудових відносин. Претензій до ТОВ «Постачуніверсал» не має (а.с.21-зворот).

Разом з тим, будь-яких доказів, які свідчать про визначення позивачу ОСОБА_1 дати – 26 квітня 2017 року остаточного укладення трудових відносин з ТОВ «Постачуніверсал» та що йому відмовлено у прийнятті на роботу саме в зв`язку з неявкою у зазначений день, матеріали справи не містять.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Постачуніверсал» не пропонувавло позивачу ОСОБА_1 роботу, а останній особисто звернувся з проханням про прийняття на відповідну посаду, в зв`язку з чим доводи останнього про те, що він був вимушений відмовитися від запропонованої роботи в зв`язку з укусом собакою, не відповідають дійсності.

Крім того, суд не приймає до уваги доводи позивача ОСОБА_1 про те, що після нанесеного йому тілесного ушкодження він погано ходив та був змушений лікуватися, оскільки такі не відповідають характеру отриманого ушкодження та не підтверджуються матеріалами справи.

Так, доказів перебування позивача на стаціонарному або амбулаторному лікуванні, в зв`язку з укусом собакою, останнім не надано, при цьому відвідування лікаря – травматолога у Смілянській міській лікарні, де йому фактично проводилася перев`язка рани, свідчить про можливість ОСОБА_1 вільно пересуватися без сторонньої допомоги, що спростовує доводи про неможливість прибуття ним до ТОВ «Постачуніверсал» для працевлаштування та виконання ним своїх посадових обов`язків.

Також, доказів відмови ТОВ «Постачуніверсал» позивачу ОСОБА_1 у прийнятті на роботу, в зв`язку з неприбуттям останнього 26 квітня 2017 року до товариства, матеріали справи не містять, в зв`язку з чим суд приходить до висновку, що позивач відмовився від розгляду його заяви про прийняття на роботу за власної ініціативи, міг бути прийнятий на роботу, в разі відповідності займаній посаді, після 26 квітня 2017 року.

Крім того, незрозумілим є визначення позивачем ОСОБА_1 суми упущеної вигоди, оскільки посадовий оклад у сумі 3200 встановлюється за місяць, однак доказів перебування його на лікуванні від укусу собаки у період часу, який становить місяць, ним не надано.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачем не надано достовірних доказів, що йому запропонована ТОВ «Постачуніверсал» робота на посаді юрисконсульта, однак він відмовився від неї в зв`язку з отриманням тілесних ушкоджень, а саме укусу собакою, яка належить ОСОБА_2 , та не обґрунтовано суму упущеної вигоди.

З врахуванням вищевказаних обставин, суд вважає за доцільне у задоволенні позову ОСОБА_1 у частині стягнення з ОСОБА_2 упущеної вигоди відмовити.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Під моральною шкодою розуміються втрати немайнового характеру внаслідок моральних та фізичних страждань, або інших негативних явищ, завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини вже само по собі тягне моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справи Войтенко проти України, Науменко проти України).

Практикою Європейського суду з прав людини визначена презумпція моральної шкоди, тобто в разі порушення цивільних прав «середня», «нормальна» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути моральні страждання.

Право на відшкодування з урахуванням практики ЄСПЛ повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав.

Оцінюючи душевні страждання ОСОБА_1 суд враховує, що шкода здоров`ю внаслідок кусаної рани собаки завжди спричиняє моральні страждання, при цьому, як вбачається з міжнародного ветеринарного паспорта собаки, яка завдала вказаних ран, така є не привитою від сказу, характер правопорушення, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди та з 2017 року не відшкодувала завдану шкоду позивачу, хоча обіцяла це зробити, глибину душевних страждань, які виражені у відчутті позивачем фізичного болю, страху, нервових переживань, в зв`язку з чим вважає, що ОСОБА_1 завдано моральної шкоди.

При цьому, при визначенні розміру матеріальної шкоди суд не враховує доводи позивача про те, що внаслідок нанесення йому укусів собакою відповідача він відчував фіксованість уваги на проблемі одужання та реабілітації, безсоння від болю, незручності під час ходьби, побічні дії антибіотиків, зтурбованість, що не зміг працевлаштуватися та отримувати зарплату, про порушення звичайного способу його життя та нормальних життєвих зв`язків, приймання ним заспокійливого та знеболюючих ліків, оскільки такі жодним доказом не підтверджені.

На підставі вищевикладеного, суд, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, особи відповідача, яка є пенсіонером, оцінює розмір відшкодування за спричинену моральну шкоду в розмірі 4000 гривень.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_2 на його користь завданої моральної шкоди в сумі 6500 гривень, підлягають частковому задоволенню та з відповідача необхідно стягнути на користь позивача 4000 гривень моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно квитанції №1 від 01 грудня 2017 року, позивачем ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом до ОСОБА_2 за вимогу щодо стягнення моральної шкоди, сплачено судовий збір в сумі 640 гривень (а.с.1).

Враховуючи положення ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 640 гривень.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 11, 12, 56, 76, 81, 89, 206, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 15,16, 1166, 1167 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючої АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживаючого АДРЕСА_4 моральну шкоду в суму 4000 (чотири тисячі) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючої АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживаючого АДРЕСА_4 судовий збір у сумі 640 (шістсот сорок) гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області протягом 30 днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутніми під час проголошення рішення протягом 30 днів з моменту його отримання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не буде скасовано.

Відповідно до «Перехідних Положень» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення виготовлено 30 липня 2019 року.

Сторони у справі:

Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_5 .

Відповідач - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_6 .

Головуючий О.П. Опалинська