Постанова

Іменем України

31 липня 2019 року

м. Київ

справа № 461/12019/15-ц

провадження № 61-19390св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Ідея Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси, у складі судді Позарецької С. М., від 22 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області, у складі колегії суддів: Сіренка Ю. В., Гончар Н. І., Міщенка С. В., від 08 грудня 2016 року.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство «Ідея Банк» (далі - ПАТ «Ідея Банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, звернення стягнення на майно, вилучення предмета застави.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 02 вересня 2013 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 910.23932, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 122 635, 92 грн на купівлю транспортного засобу КІА CEED, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який йому належить на праві приватної власності відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Строк користування кредитними коштами за кредитним договором становить до 02 вересня 2016 року.

Позивач зазначив, що ОСОБА_1 не виконував зобов`язання за кредитним договором у встановлені строки, а тому станом 29 квітня 2015 року його заборгованість становить 208 125, 47 грн, з яких: 63 710, 80 грн - основний борг, 45 280, 23 грн - прострочений борг, 22 400, 53 грн - прострочені проценти, 1 020, 78 грн - строкові проценти, пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань - 75 704, 13 грн. Виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором забезпечено порукою товариства з обмеженою відповідалністю ФК «Гарант Плюс» відповідно до договору поруки від 22 квітня 2015 року, укладеного між останнім та банком.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між ОСОБА_1 та позивачем було укладено договір застави транспортного засобу КІА СЕЕD, реєстраційний номер НОМЕР_1 . На підставі договору застави, укладеного з ОСОБА_1 , обтяження на транспортний засіб, що є предметом застави, зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Відповідно до отриманої інформації від органів Міністерства внутрішніх справ України актуальним власником заставного транспортного засобу є відповідач ОСОБА_2 .

Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором № 910.23932 у сумі 208 125, 47 грн в рахунок погашення кредитних зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 910.23932 звернути стягнення на користь ПАТ «Ідея Банк» на предмет застави, який належить ОСОБА_2 , а саме, на автомобіль КІА СЕЕD, новий реєстраційний номер НОМЕР_2 , шляхом продажу зазначеного автомобіля від імені ПАТ «Ідея Банк». Вилучити у ОСОБА_2 вказаний транспортний засіб, який є предметом застави та передати ПАТ «Ідея Банк» на період до його реалізації.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 вересня 2016 року позов ПАТ «Ідея Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором № 910.23932 у сумі 208 125, 47 грн, з яких: 63 710, 80 грн - основний борг, 45 280, 23 грн - прострочений борг, 22 400, 53 грн - прострочені проценти, 1 020, 78 грн - строкові проценти, пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань - 75 704, 13 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Ідея Банк» в частині стягнення заборгованості за кредитним договором та відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині звернення стягнення на предмет застави і вилученні транспортного засобу, суд виходив із того, що одночасне задоволення позовних вимог у цій справі може призвести до подвійного стягнення.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 08 грудня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Ідея Банк» відхилено, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 вересня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, щопозивач обрав спосіб судового захисту шляхом одночасного стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення зазначеного боргу. Однак, вказані способи захисту призводять до стягнення двічі на користь кредитора однієї і тієї самої суми заборгованості. За таких обставин відбувається фактичне подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у цьому випадку неможливо одночасно задовольнити ці дві вимоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У січні 2017 року ПАТ «Ідея Банк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 08 грудня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати і ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника, звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, який належить іпотекодавцю, що не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки належить виключно позивачеві. Оскільки позичальник і заставодержатель є різними особами, відтак позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі, а не тільки у частині стягнення заборгованості. Задоволення позовних вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно із зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення в рахунок виконання основного зобов`язання, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня.

Судові рішення оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави, в іншій частині в силу положень статті 400 ЦПК України не підлягають касаційному перегляду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року справу за позовом ПАТ «Ідея Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, звернення стягнення на майно, вилучення предмета застави,призначено до судового розгляду.

Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), що набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

07 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 461/12019/15-ц розподілено судді-доповідачу.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 вересня 2013 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 910.23932, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 122 635, 92 грн на купівлю транспортного засобу КІА CEED, 2013 року, колір сірий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , який йому належав на праві власності відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 29 серпня 2013 року.

Строк користування кредитними коштами за кредитним договором визначений до 02 вересня 2016 року.

Виконання зобов`язання за договором № 910.23932 від 02 вересня 2013 року забезпечено порукою товариства з обмеженою відповідальністю ФК «Гарант Плюс» відповідно до договору поруки № 15/46 від 22 квітня 2015 року, укладеного між останнім та банком.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між ОСОБА_1 та ПАТ «Ідея Банк» 12 вересня 2013 року було укладено договір застави транспортного засобу КІА СЕЕD, 2013 року випуску, колір сірий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 . Вказаний договір посвідчено нотаріусом (реєстраційний № 2495). Заставна вартість предмету застави становить 198 440, 00 грн.

Обтяження на транспортний засіб, що є предметом застави, зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, про що свідчить витяг № 41871654 від 13 вересня 2013 року.

Відповідно до інформації, наданої Головним сервісним центром Міністерства внутрішніх справ України від 15 квітня 2016 року та від 05 травня 2016 року, власником вище вказаного транспортного засобу з 10 грудня 2014 року є ОСОБА_2 .

Станом на 20 квітня 2015 року сума боргу ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором становить - 208 125, 47 грн, з яких: основний борг - 63 719, 80 грн, прострочений борг - 45 280, 23 грн, прострочені відсотки - 22 400, 53 грн, строкові відсотки - 1 020, 78 грн, пеня - 75 704, 13 грн (за період з 20 квітня 2014 року по 20 квітня 2015 року), що підтверджується даними довідки-розрахунку заборгованості.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою, заставою.

Застава є способом забезпечення зобов`язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 1 Закону України «Про заставу» та стаття 572 ЦК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно із частиною першою статті 589 ЦК України в разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги.

Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

За таких обставин реалізація майна, що є предметом застави, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, отже, на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтею 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, наведеними у постановах від 03 квітня 2013 року у справі № 6-7цс13 та від 19 листопада 2014 року у справі № 6-168цс14.

Тобто, у разі відчуження предмета обтяження боржником без згоди обтяжувача, обтяження рухомого майна, що є предметом обтяження, зберігає свою силу для нового власника (покупця) в разі, якщо воно зареєстроване в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери; 5) реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Отже, звернення стягнення на предмет застави шляхом продажу обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження з укладенням договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання є позасудовим способом звернення стягнення на заставне майно, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року усправі № 523/8653/15-ц (касаційне провадження № 61-43889св18).

Умови укладеного між сторонами договору є обов`язковими для його сторін та їх правонаступників.

Судами установлено, що ПАТ «Ідея Банк», звертаючись до суду з цим позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , просило стягнути заборгованість за кредитним договором, а також звернути стягнення на заставне майно (автомобіль) шляхом продажу предмета застави банком будь-якій третій особі в рахунок погашення боргових зобов`язань боржника перед банком.

У параграфі п`ятому договору застави від 12 вересня 2013 року сторони погодили, що заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави у випадку порушення заставодавцем будь-якого із зобов`язань, передбачених кредитним договором та/або договором застави.

Вказаний параграф містить застереження про позасудове задоволення вимог заставодержателя шляхом набуття заставодержателем предмета застави у власність чи шляхом продажу заставодержателем предмету застави третій особі.

Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги банку підлягають до задоволення в частині стягнення заборгованості у зв`язку неналежним виконанням боргових зобов`язань боржником.

Суди дійшли загалом правильного висновку про відмову у задоволенні позовних ПАТ «Ідея Банк» про звернення стягнення на предмет застави шляхом його продажу банком будь-якій третій особі в рахунок погашення боргових зобов`язань боржника перед банком, оскільки такий спосіб звернення стягнення на заставне майно сторони договору застави визначили як позасудовий, що відповідає положенням статті 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»,у зв`язку із чим ці вимоги ПАТ «Ідея Банк» задоволенню не підлягають.

Вказана позиція узгоджується із позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-14-203цс19).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій. Судами загалом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки про часткове задоволення позовних вимог на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 212 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 08 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович