Постанова

Іменем України

31 липня 2019 року

м. Київ

справа № 592/8836/15-ц

провадження № 61-30576св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Об`єднана первинна організація профспілки працівників машинобудування та металообробки Публічного акціонерного товариства «Сумське науково-виробниче об`єднання»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Об`єднаної первинної організації профспілки працівників машинобудування та металообробки Публічного акціонерного товариства «Сумське науково-виробниче об`єднання» про зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Сумської області від 04 липня 2017 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Левченко Т. А., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом та просив: зобов`язати відповідача оформити з ним трудові відносини в період з 03 березня 2003 року по 01 березня 2008 року, видавши відповідний документ про зарахування його на роботу з 03 березня 2003 року по 01 березня 2008 року; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому заробітну плату в розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні в період з 03 березня 2003 року по 01 березня 2008 року без урахування фактично виплаченої заробітної плати, нарахувати та сплатити відповідно до законодавства податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в період з 03 березня 2003 року по 01 березня 2008 року; стягнути з відповідача на його користь 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що з 03 березня 2003 року він перебуває у трудових відносинах з Об`єднаною первинною організацією профспілки працівників машинобудування та металообробки Публічного акціонерного товариства «Сумське науково-виробниче об`єднання» (далі - профспілка ПАТ «Сумське НВО») на посаді консультанта з правових питань. Всупереч вимогам статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відповідач належним чином не оформив його прийняття на роботу з 03 березня 2003 року по 01 березня 2008 року. 25 серпня 2015 року він звернувся до відповідача з письмовою заявою з вимогою оформити трудові відносини в строк до 28 серпня 2015 року, однак відповідач не ознайомив його з документом про зарахування його на роботу з 03 березня 2003 року. Відсутність належного оформлення відносин з відповідачем позбавляє його можливості вимагати від відповідача внесення до трудової книжки запису про прийом його на роботу з 03 березня 2003 року. Тривалий час відповідач належним чином не оформляє трудові відносини з ним, у зв`язку з чим він вимушений звернутися до суду за захистом свого права, хвилюватися, нервувати з цього приводу, докладати додаткові зусилля для організації свого життя. Діями відповідача йому заподіяна моральна шкода в розмірі 1 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ковпаківський районний суд міста Суми рішенням від 03 березня 2016 року у складі судді Князєва В. Б. відмовив у задоволенні позову.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що між сторонами існували трудові відносини, про що свідчить договір № 1 від 03 березня 2003 року, укладений між ОСОБА_1 та профспілкою ПАТ «Сумське НВО» і розпорядження від 22 березня 2012 року № 01/06-09. Однак вимога про оформлення трудових відносин не підлягає задоволенню, так як позивачем пропущено строк на звернення до суду з цією вимогою, про що свідчить копія його трудової книжки, з якої вбачається, що перший запис був здійснений в 2008 році, а у березні 2011 року його було звільнено, отже, він не був позбавлений можливості звернутися з позовною заявою про оформлення трудових відносин ще у 2011 році. При цьому суд зазначив, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з вимогами про зобов`язання нарахувати та виплатити заробітну плату, оскільки, відповідно до частини третьої статті 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Пославшись на те, що позивач отримував у відповідача заробітну плату у спірний період з 03 березня 2003 року по 01 березня 2008 року, суд зазначив, що вимога щодо нарахування та виплати заробітної плати є необґрунтованою, так як позивач працював лише три дні на тиждень (понеділок, середа, п`ятниця) з 16.00 до 18.00 год., тобто на умовах неповного робочого тижня та неповного робочого дня, отримував заробітну плату, що підтверджується рішенням апеляційного суду Сумської області від 03 лютого 2012 року та копією довідки від 04 квітня 2012 року № 94 про отримання заробітної плати відповідно до договору № 1. Відмовляючи в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, місцевий суд виходив з недоведеності протиправності дій відповідача.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

В суді апеляційної інстанції справа розглядалася неодноразово.

Апеляційний суд Сумської області останнім рішенням від 04 липня 2017 рокурішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 03 березня 2016 року скасував і ухвалив нове рішення. Позов задовольнив частково. Зобов`язав профспілку ПАТ «Сумське НВО» внести до дублікату трудової книжки ОСОБА_1 запис про трудові відносини з 03 березня 2003 року відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110. В іншій частині позову відмовив.

Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що ОСОБА_1 за спірний період підлягав загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, відповідачем здійснювалися відповідні відрахування до фонду, а відтак вимоги позивача про належне оформлення в його трудовій книжці відповідного запису про роботу є законними. При цьому суд виходив з того, що позивачем дійсно був пропущений тримісячний строк звернення до суду, однак неодноразові звернення ОСОБА_1 до суду свідчать про намагання заявника впродовж тривалого часу захистити порушені трудові права у суді, а тому цей строк пропущений з поважних причин. Обраний позивачем спосіб захисту порушених трудових прав в частині зобов`язання відповідача видати відповідний документ про зарахування його на роботу є необґрунтованим, оскільки наказ (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу про прийняття працівника на роботу є його виключною компетенцією. Також суд дійшов висновку про відсутність підстав для позовних вимог в частині нарахування та виплати заробітної плати у розмірі не нижче середньої зарплати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні за спірний період без урахування фактично виплаченої зарплати, а також нарахування та сплати відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, так як редакція частини шостої статті 235 КЗпП України набрала чинності з 01 січня 2015 року і не поширюється на період виникнення спірних правовідносин. Заробітну плату позивач отримував за визначену умовами договору неповну тривалість робочого тижня та дня (понеділок, середа, п`ятниця) з 16.00 до 18.00 год., тому відсутні законні підстави для нарахування та виплати заробітної плати за повний робочий день. Крім того апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У липні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Сумської області від 04 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому заробітну плату в розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні в період з 03 березня 2003 року по 01 березня 2008 року без урахування фактично виплаченої заробітної плати, нарахувати та сплатити відповідно до законодавства податок на доходи фізичних осіб і суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в період з 03 березня 2003 року по 01 березня 2008 року та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована помилковістю висновків апеляційного суду про те, що редакція частини шостої статті 235 КЗпП України набрала чинності 01 січня 2015 року і не поширюється на спірні правовідносини, оскільки порушення у вигляді затримки виплати заробітної плати при його звільненні є триваючим, а тому зазначена правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Посилання апеляційного суду на те, що він отримував заробітну плату за визначену умовами договору неповну тривалість робочого тижня та дня, тому відсутні підстави для нарахування та виплати заробітної плати за повний робочий день є помилковими, так як частина шоста статті 235 КЗпП України прямо передбачає нарахування та виплату заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати.

У вересні 2017 року профспілка ПАТ «Сумське НВО» подала заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просила відмовити в її задоволенні. Вказувала на те, що вона ніколи не визнавала факту існування трудових відносин з позивачем в період з 01 березня 2003 року по 01 березня 2008 року. Передбачена частиною шостою статті 235 КЗпП України відповідальність була введена Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28 грудня 2014 року, і відповідно, не може бути застосована до спірних правовідносин.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

24 травня 2018 року справу № 592/8836/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_2 .

Фактичні обставини справи

Апеляційним судом встановлено, що 03 березня 2003 року між ОСОБА_1 та Об`єднаною первинною профспілковою організацію Відритого акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання ім. М. В. Фрунзе» (змінено назву на профспілка ПАТ «Сумське НВО») як працедавцем було укладено договір № 1, згідно з пунктами 1.1, 2.1, 3.1, 4.1, 4.2, 7.1 якого позивач як консультант з правових питань зобов`язався виконувати, а роботодавець приймати і оплачувати роботи, пов`язані з наданням консультацій з питань трудового законодавства працівникам Відритого акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання ім. М. В. Фрунзе» (членам профспілки); виконувати зазначені в пункті 1.1 договору роботи в наступному режимі робочого часу: щотижня в понеділок, середу, п`ятницю з 16.00 до 18.00 год.; вартість виконуваних робіт сторонами узгоджена у розмірі 150 грн за календарний місяць; оплата за виконані роботи проводиться за календарний місяць до 10 числа наступного за відпрацьованим місяця; виплати винагороди здійснюється в касі профкому; договір діє з моменту підписання сторонами до 31 грудня 2003 року.

З копії дублікату трудової книжки ОСОБА_1 встановлено, що його трудові відносини з відповідачем розпочато з 01 березня 2008 року за тимчасовою трудовою угодою на підставі розпорядження від 29 жовтня 2010 року № 28 на посаді консультанта з правових питань.

Однак, розпорядженням голови профкому відповідача від 22 березня 2012 року № 01/06-09 період роботи позивача з 03 березня 2003 року по 01 березня 2008 року був включений до його трудового стажу у зв`язку з тим, що Апеляційний суд Сумської області визнав договір 2003 року укладений з ОСОБА_1 трудовим.

Згідно з довідкою від 04 квітня 2012 року № 94, виданою профспілка ПАТ «Сумське НВО» ОСОБА_1 рахується консультантом з правових питань з 03 березня 2003 року, в якій також зазначено, що його посаду не включено до штату та відображено розмір заробітної плати за кожний рік роботи на посаді, починаючи з 03 березня 2003 року. З вказаної довідки також встановлено, що позивачу протягом спірного періоду щомісячно виплачувалася заробітна плата за відпрацьований час, яка у 2003 році складала 150 грн за місяць, у 2004 році - 180 грн за місяць, у січні 2005 року - 180 грн, з лютого по грудень 2005 року - 220 грн за місяць, у 2006 році - 304 грн за місяць, у 2007 році - 304 грн за місяць, а з січня по березень 2008 року - 304 грн за місяць.

У серпні 2015 року позивач звертався до відповідача із вимогою оформити з ним трудові відносини відповідно до статті 24 КЗпП України та ознайомити з документом про зарахування на роботу з 03 березня 2003 року.

Крім того, спори між сторонами у період з 2010 року по теперішній час з приводу трудових правовідносин неодноразово були предметом розгляду суду першої інстанції та перегляду в апеляційній і касаційній інстанціях.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення Апеляційного суду Сумської області від 04 липня 2017 року оскаржене ОСОБА_1 лише в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому заробітну плату в розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні в період з 03 березня 2003 року по 01 березня 2008 року без урахування фактично виплаченої заробітної плати, нарахувати та сплатити відповідно до законодавства податок на доходи фізичних осіб і суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в період з 03 березня 2003 року по 01 березня 2008 року, а тому переглядається Верховним Судом лише в цій частині.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» який набрав чинності 01 січня 2015 року внесено зміни, зокрема до статті 24 КЗпП України та змінено назву статті 235 КЗпП України та доповнено її після частини п`ятої новою частиною наступного змісту: «При винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи».

Відмовляючи в задоволенні позову в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні в період з 03 березня 2003 року по 01 березня 2008 року без урахування фактично виплаченої заробітної плати, нарахувати та сплатити відповідно до законодавства податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в період з 03 березня 2003 року по 01 березня 2008 року апеляційний суд правильно виходив з того, що вказана вище правова норма набрала чинності лише з 01 січня 2015 року і не поширюється на період виникнення спірних правовідносин. Також суд обґрунтовано виходив з того, що сторонами умови оплати праці за неповний робочий день та неповний робочий тиждень у спірний період були узгоджені, що також визнано позивачем. Заробітну плату позивач отримував за визначену умовами договору неповну тривалість робочого тижня та дня (понеділок, середа, п`ятниця) з 16.00 до 18.00 год., а тому відсутні підстави для нарахування і виплати йому заробітної плати за повний робочий день.

Аргументи касаційної скарги на помилковість висновків апеляційного суду про те, що редакція частини шостої статті 235 КЗпП України набрала чинності 01 січня 2015 року і не поширюється на спірні правовідносини, оскільки порушення у вигляді затримки виплати заробітної плати при його звільненні є триваючим не заслуговують на увагу, оскільки у період виникнення спірних правовідносин наведеної вище правової норми не існувало і, відповідно, у відповідача не було обов`язку для її застосування. Тобто вказані посилання заявникає необґрунтованими і фактично зводяться до помилкового тлумачення вищенаведеної правової норми.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки апеляційного суду, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди заявника з ухваленим у справі рішенням. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи аналогічні наведеним в апеляційній скарзі та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 303, 304 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 рокуу справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Сумської області від 04 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Об`єднаної первинної організації профспілки працівників машинобудування та металообробки Публічного акціонерного товариства «Сумське науково-виробниче об`єднання» про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 плату в розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні в період з 03 березня 2003 року по 01 березня 2008 року без урахування фактично виплаченої заробітної плати, нарахувати та сплатити відповідно до законодавства податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в період з 03 березня 2003 року по 01 березня 2008 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. П. Курило