Постанова

Іменем України

17 липня 2019 року

м. Київ

справа № 756/3363/16-ц

провадження № 61-33097св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,

Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 04 липня 2017 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Волошиної В. М., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року на телеканалі «РАДА» у прямому ефірі народним депутатом України ОСОБА_3 проведений брифінг, учасником якого була ОСОБА_2 , на якому озвучено про нього стверджувальну інформацію, а саме: ОСОБА_1 завдав збитків державі на суму 3,5 мільйони гривень; неправомірно передав власність; захищав ввірений йому вищий навчальний заклад від «тітушок» під час революції Гідності; був відкликаний Верховною Радою України з дипломатичної робити за антиукраїнську діяльність; винищив студентські рухи тощо. Вважає, що відповідачами поширені відомості, які є недостовірними, не відповідають дійсності, а отже, принижують його честь і гідність, ганьблять ділову репутацію. Поширена відповідачами негативна недостовірна інформація порушує його особисті немайнові права. Інформація виражена у негативному упередженому ставленні до нього зі сторони осіб, які дивилися брифінг, проведений відповідачами. Крім того, подібними діями відповідачі охарактеризували його, як злочинця, як особу, що з легкістю порушує закон, не має високих моральних цінностей. У зв`язку з неправомірним поширенням ОСОБА_2 , ОСОБА_3 широкому колу осіб недостовірної негативної інформації він знаходиться у стані постійного нервового напруження та стресу. У нього різко знизилась працездатність, що в свою чергу, негативно вплинуло на виконання його трудових обов`язків, а також стало причиною порушення функції сну.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати наклепом дії відповідачів із поширення інформації про ньогопід час брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_1 року на телеканалі «РАДА» в прямому ефірі (початок 12:32) народним депутатом України ОСОБА_3 за участю ОСОБА_2 та зобов`язати відповідачів спростувати звинувачення, озвучені ними під час брифінгу у спосіб найбільш близький до способу їх озвучення, або через телеканал «РАДА» у прямому ефірі, або шляхом публікації офіційного вибачення перед позивачем у друкованих засобах масової інформації всеукраїнського масштабу не пізніше п`ятнадцяти днів із дня набрання рішення суду законної сили. Стягнути з відповідачів у рівних частинах моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн, витрати пов`язані зі спростуванням звинувачень поширених відповідачами під час брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_1 року покласти на відповідачів.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року позов ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано недостовірною інформацією щодо ОСОБА_1 під час брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_1 року на телеканалі «РАДА» в прямому ефірі народним депутатом ОСОБА_3 за участю ОСОБА_2 Зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спростувати недостовірну інформацію, озвучену ними під час брифінгу ІНФОРМАЦІЯ_1 року у спосіб найбільш близький за способом їх озвучення, або через телеканал «РАДА» у прямому ефірі, або шляхом публікації офіційного вибачення перед ОСОБА_1 у друкованих засобах масової інформації не пізніше п`ятнадцять днів із дня набрання рішення суду законної сили. Стягнуто із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що інформація, яку поширили відповідачі, не відповідає дійсності та є недостовірною, оскільки вона не підтверджена відповідними доказами. При цьому, поширена інформація є доведеною до відома багатьох осіб.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 04 липня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що інформація, яку поширили відповідачі не підтверджена відповідними доказами, та є доведеною до відома багатьох осіб. Проте обраний спосіб порушеного немайнового права особи, шляхом визнання дій відповідачів наклепом, який визначений позивачем, не передбачений чинним законодавством.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників

У липні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду міста Києва від 04 липня 2017 року, в якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що у зв`язку з широким розголосом вказаного брифінгу серед трудового колективу Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, ректором якої є ОСОБА_1 та музичної громадськості держави, 18 лютого 2016 року в приміщенні академії відбулося позачергове засідання Вченої ради, на якому обговорено брифінг відповідачів, за результатами якого ухвалено постанову Вченої ради з вимогами: провести Загальні збори трудового колективу, обговоривши брифінг, звернутися до суду за захистом честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1 , а також відшкодування моральної шкоди. У рішенні суду першої інстанції відсутній обов`язок про примусове вибачення.

У серпні 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 подав заперечення на касаційну скаргу, у яких вказав на те, що поняття образи та наклепу в чинному законодавстві України відсутнє. Органами досудового розслідування розслідуються кримінальні провадження щодо керівництва Національної музичної академії України ректором якої є ОСОБА_1 , за порушення трудового законодавства, пов`язаних із незаконним звільненням із посади народної артистки України ОСОБА_2 , що в принципі і стало підставою для переслідування її у вигляді позову про захист честі та гідності ОСОБА_7 Брифінг відбувся в офіційному органі Верховної Ради України - на телеканалі «РАДА».

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2018 року зазначену справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року на телеканалі «РАДА» у прямому ефірі народним депутатом України ОСОБА_3 проведений брифінг, учасником якого була ОСОБА_2 , на якому озвучено інформацію щодо позивача, а саме: ОСОБА_1 завдав збитків державі на суму 3,5 млн грн; неправомірно передав власність; захищав ввірений йому вищий навчальний заклад від «тітушок» під час революції Гідності; був відкликаний Верховною Радою України з дипломатичної робити за антиукраїнську діяльність; винищив студентські рухи тощо.

ОСОБА_1 є ректором Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. ОСОБА_2 працювала в Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського. ОСОБА_3 є народним депутатом Верховної Ради України.

На думку позивача, поширена відповідачами інформація є недостовірною, не відповідає дійсності, а отже, принижує його честь і гідність, ганьбить ділову репутацію.

Нормативно-правове обґрунтування в частині вирішення вимог до ОСОБА_3 .

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Разом із тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких і право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299 ЦК України).

Згідно зчастиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Отже, суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

У випадку звернення особи із заявою до правоохоронних органів судам необхідно враховувати висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей). Разом з тим наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов`язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України.

При виконанні своїх повноважень народний депутат керується Конституцією України, законами України та загальновизнаними нормами моралі (частина тертя статті 1 Закону про народного депутата).

У своїй діяльності народний депутат повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі; завжди зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народних депутатів, службових та посадових осіб і громадян; утримуватись від дій, заяв та вчинків, що компрометують його самого, виборців, Верховну Раду України, державу (частина перша статті 8 Закону про народного депутата).

Народний депутат у порядку, встановленому законом, зокрема звертається із депутатським запитом або депутатським зверненням до Президента України, органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності у порядку, передбаченому цим Законом і законом про регламент Верховної Ради України (пункт 7 абзацу першого статті 6 Закону про народного депутата).

Депутатське звернення - викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об`єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз`яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції (абзац другий частини першої статті 16 Закону про народного депутата).

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадовіособи, керівники підприємств, установ і організацій, об`єднань громадян, яким адресовано депутатське звернення, зобов`язані протягом 10 днів з моменту його одержання розглянути і дати письмову відповідь. У разі неможливості розгляду звернення народного депутата у визначений строк його повідомляють про це офіційним листом з викладенням причин продовження строку розгляду. Строк розгляду депутатського звернення, з урахуванням продовження, не може перевищувати 30 днів з моменту його одержання. Депутатське звернення до правоохоронного органу або його посадової особи може бути розглянуто регіональним підрозділом цього органу, до компетенції якого безпосередньо належить вирішення порушених народним депутатом питань. Керівник регіонального підрозділу зобов`язаний надати відповідь народному депутату з дотриманням строків, визначених цією статтею (частина друга статті 16 Закону про народного депутата).

Вмотивована відповідь на депутатське звернення повинна бути надіслана народному депутату не пізніш як на другий день після розгляду звернення. Відповідь надається в обов`язковому порядку і безпосередньо тим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, до якого було направлено звернення, за підписом його керівника чи посадової особи, керівником підприємства, установи та організації, об`єднання громадян, крім випадків, установлених цим Законом (частина четверта статті 16 Закону про народного депутата).

Народний депутат відповідно до закону розглядає звернення виборців, а також від підприємств, установ, організацій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, вживає заходів для реалізації їх пропозицій і законних вимог, інформує виборців про свою депутатську діяльність під час особистих зустрічей з ними та через засоби масової інформації (частина друга статті 7 Закону про народного депутата).

Крім того, відповідно до частини другої статті 302 ЦК України (право на інформацію) фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов`язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. При цьому фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов`язана робити посилання на таке джерело

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги у частині вимог до ОСОБА_3

Установивши, що поширеній ОСОБА_3 інформації про ОСОБА_1 під час брифінгу у прямому ефірі на телеканалі «РАДА» про те, що « ОСОБА_1 вже більше 10 років продовжує завдавати збитків державі, які становлять 3,5 млн грн; керівництвом здійснена неправомірна передача власності університету; ОСОБА_1 під час революції Гідності звертався до ОСОБА_8 з прохання організувати йому захист академії від «тітушок», якими він називав активістів майдану», передувало її звернення як народного депутата у встановленому законом порядку до Державної фінансової інспекції України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства культури України (а. с. 52-53, 132-133) з приводу поширеної нею інформації, Верховний Суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки звернення депутата до компетентних органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, не є поширенням недостовірної інформації щодо позивача, а є реалізацією відповідачем свого конституційного права, визначеного статтею 40 Конституції України та права на депутатське звернення, що передбачене Законом України «Про статус народного депутата України», що не є поширенням недостовірної інформації.

Отже, враховуючи зміст статті 16 Закону України «Про статус народного депутата України», депутатські звернення ОСОБА_3 розглянуті як звернення до правоохоронних органів, в зв`язку з чим є належні підстави для застосування правової позиції, висловленої у рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003.

Висловлювання ОСОБА_3 про те, що « ОСОБА_1 під час революції Гідності звертався до ОСОБА_8 з прохання організувати йому захист академії від «тітушок», якими він називав активістів майдану» є інформацією, яка опублікована у мережі інтернет 20 лютого 2014 року ОСОБА_9 і ОСОБА_10 під заголовком «Київські театри і концертні зали очікують кращих часів» (а. с. 186-189), тобто ОСОБА_3 не є безпосереднім автором інформації, поширеної на брифінгу 17 лютого 2016 року і не може нести відповідальність за її розповсюдження.

Таким чином, висновки суду першої та апеляційної інстанції про те, що інформація, яку поширила ОСОБА_3 , недостовірна, не відповідає дійсності та не підтверджена відповідними доказами, є безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Судами до спірних відносин неправильно застосовані норми матеріального права, оскільки публічне звернення народного депутата ОСОБА_3 до міністра Міністерства культури України та до правоохоронних органів під час брифінгу та її звернення до Державної фінансової інспекції України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства культури України перед брифінгом, є реалізацією права, визначеного статтею 40 Конституції Українита виконання обов`язку народного депутата, а тому не може вважатись поширенням недостовірної інформації. ОСОБА_3 реалізувала своє право, передбачене Конституцією Україниі Законом України «Про статус народного депутата України» у формі письмових звернень та направлення їх органам, які наділені компетенцією щодо перевірки викладених у них обставин. Реалізація нею свого гарантованого Конституцією України і законами права на викладення у зверненнях до компетентних органів, уповноважених здійснити перевірку такої інформації, так само, як і безпосередньо зміст цієї інформації, не може бути підставою для її спростування.

Нормативно-правове обґрунтування в частині вирішення вимог до ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК Українифізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватися незалежно від вини особи, яка її поширила.

У силу статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України від 06 жовтня 2015 року).

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги у частині вимог до ОСОБА_2

Установивши, що між ОСОБА_2 та Національною музичною академією України імені П. І. Чайковського, ректором якої є ОСОБА_1 , існує спір щодо її звільнення з посади завідувача кафедри камерного ансамблю, що підтверджується судовими рішеннями у справі № 756/1416/14-ц, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 , оскільки інформація, поширена ОСОБА_2 на брифінгу, є її власною оцінкою дій відповідача в умова існуючого між сторонами конфлікту та цивільно - правового спору, а тому за своєї суттю є думки та переконання відповідача, які не можуть бути предметом перевірці на предмет істинності, а отже, є оціночними судженнями.

Крім того, ОСОБА_2 також зверталася до правоохоронних органів із заявами про вчинення злочинів (а. с. 124-126, 137), що були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань, а отже, інформація поширена ОСОБА_2 не може вважатися такою, що порочить честь, гідність чи ділову репутацію ОСОБА_1 Виступ ОСОБА_2 є нічим іншим як вираженням суб`єктивної думки щодо її звільнення та конфлікту з ОСОБА_1 .

Таким чином, позивач має можливість скористатися наданим йому законодавством правом на відповідь, а також на висловлення власної оцінки обставин справи у тому самому засобі масової інформації у разі незгоди із поширеними відповідачем ОСОБА_2 судженнями, надавши їм власну оцінку.

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен враховувати положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації зазначається, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість.

Отже, під час ухвалення оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позивач є публічною особою - ректором Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, а отже, межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою, а його діяльність є об`єктом значного суспільного інтересу, який, зокрема, втамовується, з одного боку, - продукуванням інформації щодо такої особи засобами масової інформації, а з іншого - її сприйняттям та поглинанням суспільством як результат реалізації інтересу.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в цій частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 не ґрунтується на вимог матеріального права, а тому може бути залишено в силі та підлягає скасуванню.

Верховний Суд не може погодитись із мотивами відмови апеляційного суду у задоволенні позову ОСОБА_1 , а саме обрання неналежного способу захисту. Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача, оскільки порушення прав позивача не було встановлено, тому у задоволенні позову не може бути відмовлено із підстав обрання неналежного способу захисту порушених прав.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 512,64 грн.

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 04 липня 2017року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 512,64 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик