Постанова
Іменем України
17 липня 2019 року
місто Київ
справа № 263/7290/17
провадження № 61-30383св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Перша маріупольська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Першої маріупольської державної нотаріальної контори на рішення Апеляційного суду Донецької області від 21 вересня 2017 року та додаткове рішення Апеляційного суду Донецької області від 05 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Мироненко І. П., Пономарьової О. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Першої маріупольської державної нотаріальної контори (далі - Нотаріальна контора) про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що її матері ОСОБА_2 на підставі біржового контракту від 15 жовтня 1999 року № 2723, укладеного на Азовській універсальній товарній біржі, належало домоволодіння АДРЕСА_1 . Зазначений контракт зареєстровано у Маріупольському БТІ 19 жовтня 1999 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 її мати померла, після чого позивач звернулась до Нотаріальної контори для прийняття спадщини, однак постановою державного нотаріуса від 22 вересня 2015 року їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії через те, що державний нотаріус не вважав наданий нею біржовий контракт правовстановлюючим документом на спадкове майно. Оскільки на час вчинення зазначеного правочину чинне законодавство України не містило вимоги щодо його нотаріального посвідчення, просила скасувати зазначену постанову та зобов`язати нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину.
Стислий виклад заперечень відповідачів
Нотаріальна контора позов не визнала, надала суду відзив, у якому просила відмовити у позові внаслідок його необґрунтованості.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 серпня 2017 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову керувався тим, що державний нотаріус, відмовляючи у вчинені нотаріальних дій, керувався вимогами законодавства, оскільки позивачем не надано документів на підтвердження права власності спадкодавця на зазначений жилий будинок. За вимогами статті 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 21 вересня 2017 року рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 серпня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову державного нотаріуса від 22 вересня 2015 року № _2039_/02-31; зобов`язано Нотаріальну контору вирішити питання щодо видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на майно, що складається з житлового будинку АДРЕСА_1 .
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що реєстрація Маріупольським бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого на товарній біржі, а не нотаріусом, станом на жовтень 1999 року не суперечила чинному законодавству. Оскільки покупець ОСОБА_2 повністю виконала умови договору купівлі-продажу домоволодіння, сплатила за придбане майно 22 000, 00 грн, договір відповідно до вимог частини другої статті 227 ЦК Української РСР зареєстрований у Маріупольському БТІ, у передбаченому законом порядку, та угода купівлі-продажу з підстав недотримання нотаріальної форми судом недійсною не визнавалася, ОСОБА_2 на підставі статей 128, 153 ЦК Української РСР і статті 49 Закону України «Про власність» набула право власності на спірну квартиру і правомірно володіла нею.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Нотаріальна контора у жовтні 2017 року подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки на момент укладення біржового контракту нерухомого майна законодавством було передбачена необхідність нотаріальної форми правочину.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження.
Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У підпункті 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження у квітні 2018 року передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах доводів касаційної скарги.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_1
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та після її смерті відкрилася спадщина на домоволодіння АДРЕСА_1 , яке вона придбала 15 жовтня 1999 року на Азовській універсальній товарній біржі на підставі біржового контракту № 2723.
22 березня 2016 року позивач отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою державного нотаріуса Нотаріальної контори від 22 вересня 2015 року за № _2039_/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері на зазначене домоволодіння, оскільки реєстрація права власності в БТІ на підставі біржової угоди не відповідає вимогам законодавства. В обґрунтування відмови посилалась на статтю 227 ЦК Української РСР, яка передбачала обов`язкове нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку, та на статтю 47 Закону України «Про нотаріат», якою встановлено заборону нотаріусу приймати документи, які не відповідають вимогам законодавства.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Верховним Судом враховано, що предметом спору є відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину внаслідок невідповідності правовстановлюючого документа - біржового контракту від 15 жовтня 1999 року вимогам законодавства.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
З огляду на зазначені норми та враховуючи, що правочин за своїм змістом та формою має відповідати вимогам законодавства, чинним на момент його укладення, у справі, що переглядається, мають бути застосовані положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.
Згідно зі статтею 224 ЦК Української РСР договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього визначену грошову суму.
Відповідно до статті 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).
У статті 9 Закону України від 10 грудня 1991 року № 1956-ХІІ «Про товарну біржу» (в редакції на момент вчинення правочину) встановлено, що здійснювати біржові операції на біржі та отримувати за це винагороду має право член товарної біржі сам або через свого представника.
За змістом статті 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 року (у редакції, яка була чинна на час укладення оспорюваних правочинів) членами товарної біржі є прийняті до її складу, згідно із статутом біржі вітчизняні та іноземні юридичні і фізичні особи. Член товарної біржі має право здійснювати біржові операції на біржі. Біржовою операцією визнається угода, якщо вона являє собою купівлю-продаж товарів, допущених до обігу на товарній біржі, якщо її учасники - члени біржі, якщо вона зареєстрована на біржі не пізніше наступного, за здійсненням угоди, дня. Угода вважається укладеною, з моменту її реєстрації на біржі. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.
Виходячи з положень статті 227 ЦК Української РСР, нотаріальна форма договору купівлі-продажу нерухомого майна є обов`язковою.
Відповідно до частини третьої статті 47 Закону України «Про нотаріат» для вчинення нотаріальних дій не приймаються документи, які не відповідають вимогам законодавства або містять відомості, що принижують честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи або ділову репутацію юридичної особи, які мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші незастережні виправлення, документи, тексти яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження, а також документи, написані олівцем.
Згідно із пунктами 1, 2 частини першої статті 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України;
2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.
Апеляційний суд, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, фактично надав оцінку обставинам виконання умов контракту та дійшов висновку про дійсність та законність біржового контракту від 15 жовтня 1999 року, що не входило до предмета розгляду зазначеної справи, оскільки предметом її розгляду є законність і обґрунтованість відмови нотаріуса у вчиненні конкретної нотаріальної дії.
Таким чином, судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, оскільки вимоги позову стосувались лише оскарження дій нотаріуса.
З огляду на наведене, рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законним та обґрунтованим, таким, що відповідає вимогам ЦПК України.
Рішення суду першої інстанції відповідає установленим принципам і завданням цивільного судочинства, а також вимогам ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.
Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд помилився в застосуванні норм матеріального закону, неправильно вирішив спір, не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, обставинам справи та залишив поза увагою принципи й завдання цивільного судочинства.
Розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Оскільки суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.
Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення Апеляційного суду Донецької області від 21 вересня 2017 року, додаткове рішення Апеляційного суду Донецької області від 05 жовтня 2017 року також підлягає скасуванню, оскільки воно має похідний характер від основного рішення, яке судом визнано незаконним.
Розподіл судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про задоволення касаційної скарги, то судові витрати у вигляді судового збору за подання касаційної скарги підлягають стягненню із ОСОБА_1 на користь Нотаріальної контори у сумі 768, 00 грн.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Першої маріупольської державної нотаріальної контори задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Донецької області від 21 вересня 2017 року та додаткове рішення Апеляційного суду Донецької області від 05 жовтня 2017 року скасувати.
Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 серпня 2017 року залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Першої маріупольської державної нотаріальної контори судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 768, 00 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко
