Справа № 711/9145/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2019 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого - судді Кондрацької Н.М.

за участю секретаря судового засідання - Мелещенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА _1 звернулася до Придніпровського районного суду м. Черкаси із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Свою заяву обгрунтовує тим, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Новомихайлівка Мар`їнського району Донецької області, проживав та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Має чоловіка ОСОБА_6 , з яким уклала шлюб 10.07.2010. Від даного шлюбу у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У жовтні 2015 року вона, разом із своїми малолітніми дітьми була вимушена переселитися із місця постійного проживання на тимчасово окупованій території Донецької області до м. Черкаси. На даний час проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Після російської збройної окупації Донецької області, вона втратила не лише дім, вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут, можливість планувати своє життя, а й душевний спокій. Вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено цілу низку її прав і свобод, передбачених Конвенцією «Про захист прав людини та основоположних свобод», Першим та Червертим Протоколами до цієї Конвенції, зокрема, право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Заявник також зазначила, що вона отримала довідку про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, що діє безстроково, проте, дана форма не передбачає внесення відомостей про конкретну причину (підставу), яка змусила залишити або покинути своє місце проживання внутрішньо переміщену особу. Вказана довідка лише посвідчує факт вимушеного переселення, проте, не містить зазначення причин такого переселення. Заявник також вказала, що має на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Іншого порядку встановлення факту того, що вимушене переселення з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України, чинним діючим законодавством України не передбачено, а тому, вона вимушена звернутись до суду із вказаною заявою.

На підставі вищевикладеного, заявник ОСОБА_1 просить встановити факт, що її вимушене переселення у жовтні 2015 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області України.

Ухвалою суду від 05.11.2018 в справі відкрито провадження та призначено її до судового розгляду у відкритому судовому засіданні за правилами окремого провадження.

Представник заявника ОСОБА_1 адвокат Ганчук П.Я. в судовому засіданні заяву підтримав та просив задовольнити.

Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, про причини неявки суд не повідомили.

Представник Російської Федерації (в особі посольства Російської Федерації в Україні), в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, про причини неявки суд не повідомили.

Заслухавши представника заявника, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Р ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта заявника серії НОМЕР_1 .

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , який 10.07.2010 зареєстрований у Новомихайлівській сільській раді Мар?їнського району Донецької області.

Подружжя має двох спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 27 грудня 2011 року та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 .

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 прибула, як внутрішньо переміщена особа з зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 , на фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою від 27.04.2016 № 7101002426.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У ч. 2 ст. 315 ЦПК України зазначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Підставами внутрішнього переміщення осіб на території України, у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.

За наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято Постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, її військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

В абзаці 2 Постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками незаконних збройних формувань «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04.02.2015 зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею найманців, під час якої була анексована Автономна Республіка Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.

Парламентська асамблея Ради Європи 12 жовтня 2016 року прийняла дві резолюції по Україні, в яких російсько-український конфлікт визначений як "російська агресія" і міститься заклик до РФ вивести свої війська з Донбасу.

Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 19 грудня 2016 року підтримано резолюцію Третього комітету Генеральної Асамблеї ООН "Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)" та визнано Російську Федерацію державою - окупантом.

Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року №129-VIII затверджено звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 25 червня 2015 року визнає, що конфлікт на території України є агресією зі сторони Російської Федерації.

Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини.

Відповідно до абзацу 6 преамбули Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» вказаного Закону, датою початку окупації частини території України є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тобто 20 лютого 2014 року.

Отже, викладені вище факти збройної (військової) агресії Російської Федерації проти України, окупації частини території Луганської та Донецької областей, є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню в силу приписів ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 1 цього Закону, незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав (ч.2 ст. 2 згаданого Закону).

Вказаний Закон передбачає, які права можуть виникнути в особи, щодо якої встановлено юридичний факт, про який просить встановити заявник.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1085-р від 07 листопада 2014 року (із змінами, які мали місце протягом 2015-2018) затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Відповідно до Додатку 1 до розпорядження КМУ №1085 від 07 листопада 2014 року (в редакції розпорядження КМУ від 13 червня 2018 року № 410-р) місто обласного значення Харцизьк (у тому числі м. Зугрес, яке адміністративно підпорядковане Харцизькій міській раді) віднесено до населеного пункту, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8?рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) вказано, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) вказано, що частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто, їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

З урахуванням внесених змін до Конституції України Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», вказані Рішення Конституційного Суду України не втратили свого значення у контексті права на доступ до суду.

Частина четверта статті 10 ЦПК України і стаття 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладає на суд обов`язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 313; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 129).

Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 333; рішення ECHR у справі «Catan та інші проти Молдови та Росії», § 109; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 130).

У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов`язань. Такі зобов`язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 335, § 339; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 131).

Встановлюючи обставини вимушеного переселення, суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», у разі якщо внутрішнє переміщення за обставин, передбачених у ст. 1 цього Закону, спричинене військовою агресією іншої держави, військовим вторгненням, окупацією чи анексією території України, і цю територію покинули особи, що стали внутрішньо переміщеними особами, держава-агресор компенсує прямі витрати внутрішньо переміщених осіб, які виникли внаслідок вимушеного переміщення, а також всі витрати на приймання та облаштування зазначених осіб, що були здійснені за рахунок державного бюджету України та місцевих бюджетів, відповідно до норм міжнародного права.

Згідно з положеннями ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Приписами ст. 27 Конституції України передбачено, що кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

Встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто, від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян. Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію, як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

Встановлення факту, що має юридичне значення щодо вимушеного переселення заявника та її малолітніх дітей з окупованої території Донецької області, пов?язане з збройною агресією Російської Федерації та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області, а тому заява ОСОБА_1 може бути вирішена у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між переселенням осіб із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією Російської Федерації.

Таким чином, відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі, частині Донецької області, покладено на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», частиною четвертою статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», та підтверджує факт того, що вимушене переселення у жовтні 2015 року ОСОБА_1 з окупованої території Донецької області відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області.

ОСОБА_1 довела, що від встановлення юридичного факту щодо вимушеного переселення з окупованої території Донецької області України, залежить виникнення, зміна та припинення правовідносин, в яких вона та її сім`я, через дії Російської Федерації, вимушено беруть участь.

При вирішенні даної цивільної справи, судом враховані висновки Верховного Суду у постановах від 07.03.2018 по справі № 759/759/17, від 14.03. 2018 по справі № 363/2981/16-ц, від 06.06.2018 по справі № 428/13977/16-ц, які є обов`язковими для судів першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що заявник ОСОБА_1 вимушено переселилася у жовтні 2015 року з території Донецької області до міста Черкаси з метою збереження життя, здоров`я, свободи, поваги до честі і гідності, права на особисту недоторканість, права на повагу до приватного і сімейного життя, права на свободу думки, совісті і релігії внаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупацією Російською Федерацією частини Донецької області України, суд вважає, що заява підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 11-13, 19, 43, 49, 76-82, 223, 247, 258-259, 263-264, 265, 268, 293, 315, 319, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , проживає в АДРЕСА_2 ) у жовтні 2015 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 31.07.2019.

Головуючий:

Н. М. Кондрацька