ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/939/19 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Ключковича В. Ю., Парінова А. Б., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року (місце ухвалення: місто Чернігів, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: 25 квітня 2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА _1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання неправомірними дій (бездіяльності) щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років; зобов`язання призначити пенсію за вислугу років на пільгових умовах з 08.08.2018 р.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року позовні вимоги залишено без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, вважаючи, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин положення ст. 17¹ Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262), відповідно до якої порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також апелянт наполягає на необхідності застосування до спірних правовідносин положень Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей, затвердженого постановою КМ України від 17 липня 1992 р. № 393 (далі - Порядок № 393).

Окремо апелянт наголошує на необхідності врахування положень ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року № 2713-IV (далі - Закон № 2713), як спеціального.

До Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив, зареєстрований 13.06.2019 р. за вх. № 21563, в якому відповідач зауважує, що колізії між ст. 12 Закону № 2262 та положеннями Порядку № 393 відсутні. На думку відповідача, Порядок № 393 розкриває види служби та коефіцієнти зарахування стажу на пільгових умовах.

На переконання відповідача, ст. 12 Закону № 2262 є спеціальною по відношенню до ст. 23 Закону № 2713.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зважає на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України на посаді начальника медичної частини державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор», що підтверджується записом у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 (а. с. 23-25).

Наказом начальника державної установи «Чернігівський слідчий ізолятор» від 06.08.2018 р. № 96/ос-18 позивача звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 4 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із скороченням штату) з 07.08.2018 р. (а. с. 28).

Як вбачається з матеріалів справи, Центральним міжрегіональним управлінням з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції України сформовано та надіслано до ГУПФ України в Чернігівській області подання про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, з додатками. Згідно зазначеної інформації, вислуга років позивача на день звільнення становить: у календарному обчисленні - 20 років 02 місяці 22 дні, у пільговому обчисленні - 27 років 08 місяців 10 днів (а. с. 26-32)

Листом від 04.01.2019 р. за № 129/03 відповідач повідомив Центральне міжрегіональне управління з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції України, що підстави для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відсутні, оскільки станом на дату звільнення позивач не мав визначеної необхідної вислуги років для призначення пенсії (23 календарних роки та 6 місяців і більше). У зв`язку з наведеним, відповідач повернув без виконання надіслані документи для призначення пенсії ОСОБА_1 (а. с. 32-34).

Надаючи правову оцінку обставинам справи виключно в цій частині, колегія суддів встановила таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до п. «а» ст. 12 Закону № 2262 пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1^-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, в тому числі, з з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше.

Вказаною нормою врегульовано питання кількості саме календарних років (буквально, років календаря), на протязі яких позивач повинен нести військову службу.

У постанові від 31.01.2019 р. Верховний Суд (справа № 295/15121/16-а) з посиланням на постанови ВС від 27.03.2018 р. у справі № 295/6301/17, від 19.09.2018 р. у справі № 725/1959/17, від 22.11.2018 р. у справі № 161/4876/17, зазначив, що у Законі № 2262 не вказано, що пенсію за вислугу років можна призначати особам при наявності 22 календарних роки та 6 місяців вислуги, обчисленої на пільгових умовах; вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 22 календарних роки та 6 місяців, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.

В той же час, у відповідності до ч. 4 ст. 23 Закону № 2713 особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів; особам, які проходять службу у воєнізованих формуваннях і установах виконання покарань, призначених для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, - один місяць служби за півтора місяця, а в установах виконання покарань, призначених для тримання і лікування інфекційних та психічно хворих засуджених, - один місяць служби за два місяці за переліком посад і в порядку, що затверджуються Міністерством юстиції України.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч. 4 ст. 23 Закону № 2713.

В той же час, позивачем заявлено одночасно позовні вимоги про визнання протиправними як дій, так і бездіяльності відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за вислугою років, що є рівнозначною формою волевиявлення та взаємовиключними явищами. Відтак позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною відмови у призначенні пенсії.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 50 Закону № 2262 пенсії відповідно до цього Закону призначаються особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом відповідно до пунктів «а», «в» статті 12 цього Закону, - з наступного дня після звільнення їх зі служби, але не раніше того дня, по який їм сплачено грошове забезпечення, а членам сімей зазначених осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, а також пенсіонерів з їх числа - з дня смерті годувальника, але не раніше того дня, по який йому сплачено грошове забезпечення або пенсію, крім випадків призначення їм пенсій з більш пізніх строків.

За таких обставин, оскільки відповідачем не оскаржується дата, з якої позивач просить призначити йому пенсію, колегія суддів приходить до висновку про необхідність призначення останньої з наступного дня після звільнення - 08.08.2018 року.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення не у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для його скасування.

У відповідності до ст. 139 КАС України наявні підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним судових витрат у загальному розмірі 1921, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 229, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, оформлену листом від 04 січня 2019 року № 129/03, у призначенні пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (ЄДРПОУ 21390940, місцезнаходження: 14005, місто Чернігів, вулиця П`ятницька, 83а) призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII з 08 серпня 2018 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (ЄДРПОУ 21390940, місцезнаходження: 14005, місто Чернігів, вулиця П`ятницька, 83а) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1921, 00 гривень (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач

О. О. Беспалов

Суддя

В. Ю. Ключкович

Суддя

А. Б. Парінов

(Повний текст постанови складено 29.07.2019 р.)