ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2019 р. м. Харків
Справа № 520/1186/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Гуцала М.І.,
Суддів: Бенедик А.П. , Донець Л.О. ,
за участю секретаря судового засідання Соколової О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2019, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О. (повний текст складено 10.04.19) по справі № 520/1186/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНДІГО ГРУП"
до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Позивач , Товариство з обмеженою відповідальністю “ІНДІГО ГРУП”, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - ГУДФС у Харківській області, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 28.09.2018 № 0155551213, № 0155561213.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2019 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНДІГО ГРУП" було задоволено в повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 28.09.2018 № 0155551213, № 0155561213.
Не погодившись з таким судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій стверджує про порушення норм матеріального права та неповноту з`ясування обставин у справі, що призвело до неправильного вирішення заявлених вимог. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги вказується на дію положень ст. 50 Податкового кодексу України, згідно яких платник податків зобов`язаний надсилати уточнюючий розрахунок до поданої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку, а не листа про визнання недійсною направлену податкову звітність.
В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, стверджуючи про правомірність прийняття оскаржених податкових повідмлень-рішень.
Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому звертає увагу суду апеляційної інстанції на особливості проведення камеральної перевірки, визначені Податковим кодексом України. Стверджує про перевищення відповідачем повноважень, оскільки ним не було враховано лист ТОВ «ІНДІГО ГРУП» від 19.07.2018 про помилковість поданої податкової звітності та визнання її недійсною. Просить залишити без змін судове рішення, відмовивши у задоволенні вимог поданої відповідачем апеляційної скарги.
В судовому засіданні представник позивача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, зауваживши на тому, що направлення ТОВ «ІНДІГО ГРУП» листа від 19.07.2018 був зумовлений усною консультацією, отриманою бухгалтером товариства від посадових осіб фіскального органу. Вважає, що відповідач не мав права брати до уваги уточнюючий розрахунок, який на час проведення перевірки був визнаний недійсним самим платником податків через помилковість його подання.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи апеляційної скарги на відповідності їх змісту нормам матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення поданої відповідачем апеляційної скарги, з огляду на наступне.
В ході судового розгляду було встановлено, що контролюючим органом проведено камеральну перевірку даних, задекларованих в уточнюючому розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок за вересень 2017 року ТОВ “ІНДІГО ГРУП”, за наслідками якої складений акт від 10.08.2018 року №11283/20-40-12-13-19/35408021.
У висновках акту камеральної перевірки стверджувалось про порушення п. 187.1 ст. 187, п. 198.6 ст. 198 та п. 201.10 ст. 201, в результаті чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму ПДВ в розмірі 173466 грн., та занижено податкових зобов`язань на суму ПДВ 868867 грн.
Зміст виявлених порушень в акті перевірки викладений з обставин направлення позивачем до контролюючого органу уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань по ПДВ у зв`язку із виправленням самостійно виявлених помилок за вересень 2017 року, в якому ТОВ “ІНДІГО ГРУП” помилково включило до складу податкового кредиту за вересень 2017 року суму ПДВ на підставі податкової накладної, отриманої від ТОВ “Торговий дім АвтоКрАЗ”, яку складено у липні 2017 року, проте зареєстровано у ЄРПН за рішенням комісії ДФС України № 18556/37468941 у жовтні 2017 року.
На підставі висновків вказаного акту перевірки відповідачем 28.09.2018 було винесене податкове повідомлення-рішення №0155551213 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2017 року на суму 173466 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0155561213 про збільшення суми грошового зобов`язання податку на додану вартість на 1303000,50 грн., з яких: 868867 грн. за податковими зобов`язаннями та 434434,50 грн. за штрафними (фінансовими санкціями).
Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що з боку відповідача при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не було враховано лист ТОВ “ІНДІГО ГРУП” від 19.07.2018, що свідчить про їх необґрунтованість, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття таких рішень.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з вимог діючого законодавства на час спірних правовідносин сторін та фактичні обставини справи.
Згідно ст. 46 Податкового кодексу України (далі – ПК України), податкова декларація, розрахунок, звіт (надалі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Відповідно вимог п. 50.1 ст. 50 ПК України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків (пункт 56.11 ст. 56 ПК України).
Разом з тим, перевірка правильності визначення платником податків своїх зобов`язань здійснюється контролюючим органом у спосіб та у межах повноважень, передбачених ПК України.
Як зазначалося вище, перевірка правильності визначення податкових зобов`язань за уточнюючим розрахунком податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку із виправленням самостійно виявлених помилок за період – вересень 2017 року, який був направлений позивачем до контролюючого органу помилково 19.07.2018 року, здійснювалася відповідачем шляхом проведення камеральної перевірки.
Камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника.
При цьому, будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності. Наведене свідчить про обов`язковий характер камеральної перевірки, яка проводиться у випадку подання платником звітних документів до контролюючого органу.
Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).
Разом з тим, зважаючи на вимоги наведених норм права, вбачається наявність у відповідача повноважень під час проведення камеральної перевірки приймати до уваги лише ті відомості, які добровільно підтверджені самим платником податків. Аналіз достовірності сформованих платником показників податкової звітності, а також своєчасність та повнота сплати податків під час камеральної перевірки не здійснюється.
Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 28.05.2019 у справі №826/19473/14, від 27.06.2019 у справі №817/3148/14.
В той же час, відповідач здійснював перевірку відомостей уточнюючого розрахунку, які на час проведення перевірки не були підтверджені платником податків, зважаючи на отримання ГУ ДФС у Харківській області листа ТОВ «ІНДІГО ГРУП» вих. №19/07-2018 від 19.07.2018 про помилкове надання уточнюючих розрахунків податкових зобов`язань з ПДВ за вересень 2017 року та жовтень 2017 року та проханням визнати їх недійсними.
Оскільки факт отримання такого листа не заперечується відповідачем, колегія суддів акцентує увагу на відсутності з його боку будь-яких доводів і доказів, на виконання покладеного ч. 2 ст. 77 КАС України обов`язку доказування правомірності своїх дій та рішень, щодо відповідності його дій з проведення перевірки лише на підставі податкової звітності, поданої за встановленої форми, вимогам Наказу ДФС України від 04.08.2017 № 215 «Про затвердження Регламенту комп`ютерної обробки податкової звітності, звітності з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншої звітності в органах ДФС».
При цьому, необхідно зауважити на відсутності визначення виключного списку первинних звітних документів, що складені платниками податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску та/або органами ДФС, іншими органами влади згідно з чинним законодавством, наданого у Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Мінфіна 07.04.2016 № 422.
Згідно вимог такого Порядку, прийняття звітного документа є обов`язком контролюючого органу. При прийманні поданих платниками звітних документів здійснюється контроль щодо наявності/достовірності обов`язкових реквізитів, визначених пунктами 48.3, 48.4 статті 48 глави 2 розділу ІІ Податкового кодексу України. Інші показники, зазначені у Звітному документі, до його прийняття перевірці не підлягають.
Відмова посадової особи контролюючого органу прийняти Звітний документ з будь-яких причин, не визначених статтями 48 та 49 глави 2 розділу ІІ Податкового кодексу України, у тому числі висунення будь-яких умов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такого, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо), забороняється. При відсутності зауважень до оформлення Звітного документа він вважається прийнятим та реєструється датою фактичного отримання органом ДФС.
Відповідні положення Порядку базуються на законодавчих нормах п. 49.11 ст. 49 ПК України, згідно яких у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов`язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.
Зважаючи на вищевикладене, є обгрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність у відповідача можливості ігнорування письмового звернення платника податку щодо податкової звітності, оформленої не за встановленої форми. Адже, листом позивача не вносились нові показники числових значень податкової звітності, а чітко викладено волевиявлення платника податків щодо недійсності показників всього уточнюючого розрахунку.
Незважаючи на такі вимоги податкового законодавства, поданий позивачем лист про відкликання (визнання недійсним) уточнюючих розрахунків не зумовив будь-якої іншої реакції податкового органу, окрім проведення камеральної перевірки, що додатково свідчить про обов`язковість врахування такого волевиявлення платника податку щодо податкової звітності при проведенні камеральної перевірки.
Проте, як вбачається з акту камеральної перевірки, при її проведенні було використано лише уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ за вересень 2017 року від 12.07.2018 № 9143644299, норми ПК України та Порядку заповнення та подання податкової звітності з ПДВ, затверджений наказом Мінфіну від 28.01.2016, а також інформативні дані баз ІС “Податковий Блок”, ІС “Архів електронної звітності”, Єдиного реєстру податкових накладних. Відсутність серед переліку використаної інформації листа ТОВ “ІНДІГО ГРУП” від 19.07.2018, яким платник податків повідомляв про помилковість подання та просив визнати недійсним уточнюючий розрахунок з ПДВ за вересень 2017 року, свідчить про не об`єктивність викладення всієї інформації та документів, які були у розпорядженні контролюючого органу на дату проведення камеральної перевірки та оформлення акту перевірки.
Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність норм податкового законодавства, які б давали право платнику податку на відкликання або анулювання вже поданої податкової звітності. Дійсно, ПК України не передбачає жодних дій суб`єкта господарювання у разі, якщо він в цілому помилково подав звітність до контролюючого органу. Адже, норми п. 50.1 ст. 50 ПК України передбачають спосіб виправлення лише виявлених помилок, що містяться у раніше поданій податковій звітності, а не визнання такої звітності недійсною.
Визнаючи зазначені доводи апеляційною скарги недостатніми для підтвердження правомірності оскаржених податкових повідомлень-рішень, колегія суддів виходить з основних засад податкового законодавства України, зокрема принципу презумпції правомірності рішень платника податку у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, відображеного в п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України.
Констатуючи право платника податку на письмове звернення до контролюючого органу до проведення перевірки з метою повідмлення про помилково подану податкову звітність в цілому та проханням не визнавати цю звітність як податкову, колегія суддів враховує ту обставину, що врахування листа платника податку від 19.07.2018 не призвело б до порушення інших основних засад податкового законодавства. Адже, податкова накладна, отримана позивачем від ТОВ “Торговий дім АвтоКрАЗ”, яку складено у липні 2017 року та зареєстровано у ЄРПН за рішенням комісії ДФС України № 18556/37468941 у жовтні 2017 року, внаслідок анулювання уточнюючих розрахунків від 12.07.2018 правомірно була б відображена у розрахунках податкових зобов`язань позивача за жовтень 2018 року. Тобто, дотримується принцип загальності оподаткування, передбаченого п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 ПК України, згідно якого кожна особа зобов`язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу.
Відповідач необгрунтовано стверджує про наявність підстав для застосування приписів п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України, намагаючись переконати у тому, що дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках. Висновок про заниження чи завищення податкових зобов`язань в даному випадку необхідно здійснювати з врахуванням усіх обставин справи щодо помилковості направлення двох уточнюючих розрахунків податкових зобов`язань з податку на додану вартість за вересень 2017 року та жовтень 2017 року, одночасно поданих до контролюючого органу 12.07.2018. Проте, відповідач здійснив перевірку здійснених розрахунків лише за помилково складеним уточнюючим розрахунком податкових зобов`язань за вересень 2017 року, що призвело до невірних висновків.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції про наявність підстав для скасування оскаржених позивачем податкових повідомлень-рішень, оскільки відповідачем не доведено правомірність їх прийняття на підставі помилково складеної, проте анульованої листом платника податків податкової звітності до початку проведення перевірки.
Зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постанові від 11.09.2018 у справі №820/6615/17.
Зважаючи на приписи ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки при вирішенні спору було правильно встановлені обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та вимоги ст. 139 КАС України, у справі відсутні підстави для здійснення нового розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2019 по справі № 520/1186/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя
(підпис)
М.І. Гуцал
Судді
(підпис) (підпис)
А.П. Бенедик Л.О. Донець
Повний текст постанови складено 30.07.2019.
