ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.07.2019 року м.Дніпро Справа № 904/1148/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Березкіної О.В., Дарміна М.О.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція", м. Енергодар Запорізької області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2019 року, ухвалене суддею Євстигнеєвою Н.М., повний текст якого складений 24.05.2019 у справі № 904/1148/19
за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція", м. Енергодар Запорізької області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпера Груп", м. Дніпро
про стягнення пені за порушення строків поставки товару у розмірі 161 522,57 грн.
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, яким просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпера Груп" 161 522,57 грн. пені за порушення строків поставки товару за договором №697(7)17 УК від 08.11.2017.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором №697(7)17УК від 08.11.2017 в частині повної та своєчасної поставки товару, у зв`язку з чим позивач нарахував пеню за період з 13.07.2018 по 07.03.2019. Позивач зазначає, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2018 у справі №904/3604/18 вже стягнуто з відповідача неустойку у розмірі 117 409,263 грн. за період прострочки з 01.04.2018 по 12.07.2018 та зобов`язано відповідача поставити обумовлений договором товар. Однак, назване рішення суду не виконане відповідачем.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2019 року у справі №904/1148/19 позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпера Груп" на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" пеню у розмірі 54 971 грн. 97 коп., витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 824 грн.58 коп.
В задоволенні позову в частині стягнення 106 550,60 грн. - відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція", м. Енергодар Запорізької області звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне з"ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції всупереч встановленому у рішенні господарського суду по справі № 904/3604/18 та у цьому рішенні суду факту визначення сторонами у п.7.2 договору іншого строку нарахування пені, одночасно дійшов протилежного висновку, що положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого статтею 232 ГК України. Таким чином, вказаний висновок не відповідає фактичним обставинам справи, що є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення у справі.
Суд не врахував положення ч.6 ст.232 ГК України, якою сторонам надається право передбачити у договорі інший строк нарахування штрафних санкцій, й в даному випадку сторони використали своє право, передбачивши у п.7.2 договору строк нарахування штрафних санкцій - за весь час прострочення виконання зобов"язання. Вказане підтверджує існуючою практикою, зокрема постановою Верховного Суду України від 15.04.2015 по справі № 910/6379/14 (провадження №3-53гс15). Суд, в свою чергу, дійшов до необґрунтованого і помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, зазначає про відповідність оскаржуваного судового рішення вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи, вказує, що п. 7.2. Договору не визначено іншого строку нарахування пені, відмінного від встановленого п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Зазначає, що згідно з п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", визначено, що приписом частини шостої статті 232 ГК України (який застосовується при нарахуванні штрафних санкцій не залежно від виду зобов"язання грошове чи не грошове), передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Поняття строку та терміну наведено в ст. 251 Цивільного кодексу України, згідно з якою строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Частина 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачає період, протягом якого нараховуються штрафні санкції. Таким чином, визначений відповідною нормою шестимісячний період з огляду на визначення ст. 251 Цивільного кодексу України є строком. Згідно зі ст. 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Таким чином, відповідач вважає, що законодавством визначено відповідний строк тривалістю шість місяців, що відповідає визначенню ст. 252 Цивільного кодексу України, а відповідна умова п. 7.2. Договору не містить іншого строку (періоду) в розумінні ст. 252 Цивільного кодексу України. Крім того, зміст п. 7.2. Договору не підпадає і під визначення терміну, оскільки не містить вказівки на подію, яка має неминуче настати (виконання зобов`язання може і не відбутись).
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.06.2019 року (колегія суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Дармін М.О., Антонік С.Г.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція", м. Енергодар Запорізької області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2019 року у справі №904/1148/19 та з урахуванням суми спору вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження. Також вказаною ухвалою відмовлено скаржнику у здійсненні розгляду апеляційної скарги в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
30.07.2019 року розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/1148/19 у зв`язку з відпусткою суддів Антоніка С.Г. та Дарміна М.О.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2019, справу №904/1148/19 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Березкіна О.В., Дарміна М.О.
Ухвалою від 30.07.2019 справу № 904/1148/19 прийнято до свого провадження вказаною колегією суддів.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
08.11.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імпера Груп" (постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (покупець) укладено договір поставки товару №697(7)17УК.
Згідно п.1.1. договору постачальник зобов`язується поставити, а покупець - прийняти і сплатити продукцію - дріт нікелевий ДКРМП 6 БТ НП-2 ГОСТ 2179-75, у кількості 0,32 т, вартістю 678 666,24 грн., виробник: JLC Electromet Pvt LTD, Індія.
За п.1.2. договору, з урахуванням додаткової угоди №1 від 22.12.2017, строк поставки продукції: березень 2018 року.
Тобто граничною датою поставки товару є 31.03.2018.
Пунктом 3.1. договору передбачено, що загальна вартість договору становить 565 555,20 грн., крім того ПДВ - 113 111,04 грн., разом 678 666,24 грн.
Розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 45 календарних днів з моменту її поставки, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п.3.2. договору).
За п.4.1. договору поставка товару відбувається відповідно до Правил ІНКОТЕРМС 2010 на умовах DDP - м. Енергодар.
Згідно п.4.2. договору вантажоодержувач товару - Запорізьке відділення ВП "Складське господарство" (м. Енергодар, Запорізької обл., вул. Промислова, 133, склад №3).
Пунктом 4.3. договору передбачено, що поставка товару відбувається в строки згідно п.1.2. договору.
Згідно з п. 7.1 Договору, у випадку неналежного виконання або невиконання зобов`язань за договором Сторони несуть майнову відповідальність відповідно до діючого законодавства.
Відповідно до п.7.2. договору за порушення зазначених строків поставки або недопоставку товару постачальник зобов`язаний сплатити покупцеві пеню в розмірі 0,1% від вартості товару, за яким допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення більш 30 (тридцяти) днів постачальник додатково сплачує покупцеві штраф у розмірі 7% (семи) вказаної вартості. Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь час прострочення виконання зобов`язань.
Сплата неустойки не звільняє винну сторону від виконання договірних зобов`язань (п.7.3. договору).
Оскільки дріт нікелевий ДКРМП 6 БТ НП-2 у кількості 0,042 т на загальну суму 89 074,94грн. позивачем не прийнятий та повернутий відповідачу, поставка є такою, що не відбулась.
19.07.2018 відповідач на підставі п.7.4. договору сплатив позивачу штраф за поставку неякісного товару у сумі 17 814,99грн. (а.с.87-89).
Як вбачається з матеріалів справи, товар, передбачений п.1.1. договору, відповідачем не поставлений.
Зазначені обставини встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2018 у справі №904/3604/18.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2018 по справі №904/3604/18 позовні вимоги ВП ЗАЕС задоволені в повному обсязі, з ТОВ "Імпера Груп" на користь ВП ЗАЕС стягнуто пеню в розмірі 69 902,62 грн., штраф в розмірі 47 506,64 грн., судовий збір в розмірі 11 941,99 грн. та зобов`язано ТОВ "Імпера Груп" поставити на адресу ВП ЗАЕС товар, передбачений п. 1.1 договору №697(7)17 від 08.11.2017, на суму 678 666,24 грн.
Вказане рішення набрало законної сили 30.11.2018.
Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
26.11.2018 між ВП ЗАЕС та ТОВ "Імпера Груп" укладена додаткова угода №2 (надалі Додаткова угода № 2) до договору №697(7)17УК від 08.11.2017,відповідно до п. 1 якої, строк дії Договору продовжено до 30.06.2019.
Рішення господарського суду щодо поставки товару станом на дату звернення з позовом до суду (19.03.2019) відповідачем не виконано.
29.12.2018 позивач направив на адресу відповідача претензію № 28-23/29792/5, якою просив сплатити пеню за прострочення строків поставки товару за договором за період з 13.07.2018 по 26.12.2018 у сумі 113 337,26 грн. Відповіді на претензію матеріали справи не містять.
Позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 161 522,57 грн. за порушення строків поставки товару за договором, проти чого заперечує відповідач, що і є причиною виникнення спору.
Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем здійснено нарахування пені всупереч вимог ч.6 ст.232 ГПК України понад шість місяців з моменту коли зобов"язання мало бути виконано, а договором не передбачено іншого строку, ніж встановленого ст.232 Господарського кодексу України для нарахування пені. Також суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій з огляду на те, що поставлений на суму 89 074,94 грн товар не прийнятий позивачем, а поставка товару, обумовленого договором не здійснена на момент ухвалення рішення.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Аналізуючи правовідносини сторін, колегія суддів зазначає, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, який регулюється параграфом 1-3 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, Господарським кодексом України.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні приписи містяться у ст.712 ЦК України.
За ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У відповідності до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Частиною 2 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).
Як встановлено судом, граничною датою поставки товару є 31.03.2018, при цьому договір сторонами продовжений до 30.06.2019. Доказів поставки товару ні на дату звернення з позовом до господарського суду (19.03.2019), ні на момент ухвалення рішення у справі - 24.05.2019, відповідач суду не надав, доводів, наведених в обґрунтування позову, не спростував.
Таким чином, нарахування пені є обґрунтованим.
Як зазначалось вище, судом першої інстанції за приписами ч.6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором. При цьому, формулювання сторонами у договорі, зокрема, у п.7.2 такої умови, як "Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь час прострочення виконання зобов`язань." - не віднесено до такої умови, якою сторони передбачили інший строк нарахування штрафних санкцій.
Зі вказаним не погодився позивач.
Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції підставно не визначено вказану умову договору, як встановлення сторонами іншого строку нарахування штрафних санкцій, з огляду на визначення Цивільним кодексом України таких понять, як строк та термін.
Згідно зі ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
За приписами ст.252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Таким чином, з урахуванням роз"яснень, наданих у п.2.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013, встановлений ч.6 ст.232 ГК України період, є строком в розумінні ст.251 ЦК України, що правильно зауважив відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу.
Формулювання сторонами у п.7.2 договору такої умови як: "Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь час прострочення виконання зобов`язань." не містить ні іншого строку, відмінного від ч.6 ст.232 ГК України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні містить вказівки на подію, що має неминуче настати, оскільки, як також вірно зауважив відповідач, зобов"язання може бути і не виконано (з різних підстав, як поважних так і не поважних), що має місце в даному випадку. При цьому, колегія суддів зауважує, що в даному вказану умови можливо трактувати і як нарахування штрафних санкцій до припинення дії договору, і як нарахування штрафних санкцій до розірвання договору, внаслідок його неналежного виконання відповідачем, в зв"язку з чим він втратить сенс для позивача, і як нарахування штрафних санкцій до виконання рішення по справі №904/3604/18 в примусовому порядку (в частині зобов"язання здійснити поставку продукції, обумовленої договором).
Отже, вказану умову договору не можливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч.6 ст.252 ГК України.
В зв"язку з викладеним доводи скаржника не спростовують висновок суду першої інстанції стосовно вказаної умови договору, а твердження скаржника, що суд дійшов протилежного висновку, визнавши, що сторони обумовили інший строк для нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений законом, не відповідає дійсності, оскільки навпаки суд закцентував увагу позивача, що вказане формулювання не відповідає вимогам законодавства стосовно встановлення іншого строку нарахування штрафних санкцій.
Також не знаходить свого підтвердження посилання скаржника на те, що судом першої інстанції в рішенні суду по справі № 904/3604/18, і в цьому рішенні встановлено, що сторонами передбачений інший строк нарахування штрафних санкцій, оскільки саме по собі посилання судом на п.7.2 договору, без надання йому правової оцінки та висновку, ще не свідчить, що суд визнав цю обставину встановленою.
Зокрема, у справі № 904/3604/18, на яку посилається позивач, предметом позову було стягнення пені та штрафу за період прострочення у три місяці, тому в даній справі питання щодо встановлення сторонами іншого строку, ніж передбачений законом, не вирішувалось, оскільки вказаний строк відповідав періоду, що встановлений законом; у даній справі судом здійснена оцінка пункту 7.2 договору та встановлено, що ним не передбачено іншого строку, ніж встановлений законом для нарахування штрафних санкцій.
Посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 15.04.2015 по справі № 910/6379/14 (провадження №3-53гс15) відхиляються колегією суддів, оскільки обставини у цій справі відмінні від обставин справи № 910/6379/14, оскільки у вказаній постанові Верховний Суд України встановив, що сторонами у п.4.2.1 договору чітко визначений період нарахування штрафних санкцій - зокрема, сплаті підлягає пеня за весь період часу, протягом якого не виконано зобов`язання зі сплати, по день фактичної оплати. Як вже зазначалось у цій справі, формулювання у п.7.2 договору - нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь час прострочення виконання зобов`язання, не можливо визнати встановленням іншого періоду нарахування, ні в розумінні поняття строку, ні в розумінні поняття терміну, визначених Цивільним кодексом України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 271, 275, 276, 281, 282, 283 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція", м. Енергодар Запорізької області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2019 року у справі № 904/1148/19 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2019 року у справі № 904/1148/19 - залишити без змін.
Судові витрати Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція", м. Енергодар Запорізької області за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення .
Повне рішення складено та підписано 30.07.2019.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя М.О. Дармін
Суддя О.В. Березкіна
