ПОСТАНОВА

Іменем України

25 липня 2019 року

Київ

справа №196/881/16-а (2-а/196/41/2016)

адміністративне провадження №К/9901/17854/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Стеценка С. Г.,

суддів Бучик А. Ю., Тацій Л. В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу №196/881/16-а (2-а/196/41/2016) за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі Дніпропетровської області про визнання дій протиправними, відшкодування шкоди та зобов`язання вчинити певні дії, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 15.11.2016 (головуючий суддя Бойко Ю. О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017 (головуючий суддя Круговий О. О., судді: Лукманова О. М., Божко Л. А.),

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі Дніпропетровської області (далі - УПФ, пенсійний орган, відповідач), в якому просив: визнати дії відповідача такими, що були здійснені без урахування пункту 6 статті 92 Конституції України відносно здійснення перерахування пенсії громадянину ОСОБА_1 згідно статті 25 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262-XII в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), Закону України від 25.03.1996 №103/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» (далі - Закон №103/96-ВР); зобов`язати відповідача перерахувати пенсію громадянину ОСОБА_1 із застосуванням вимог статті 25 Закону №2262-XII та виплатити суми недоотриманої пенсії, внаслідок неправильного нарахування пенсійного забезпечення по час вирішення даного питання в суді.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, ОСОБА_1 зазначав, що розмір його пенсії не відповідає вимогам наведених законодавчих положень, а тому відмова УПФ у донарахуванні недоплаченої пенсії є протиправною та такою, яка порушує його права.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 15.11.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017, відмовлено у задоволенні позову.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 , якому встановлено відповідну групу інвалідності та призначено пенсію з 13.04.2012, не відносився до кола осіб, на яких поширювалася дія Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" в редакції від 25.03.1996, а також з того, що відповідачем доведено правомірність своєї поведінки у відносинах з позивачем в адміністративному спорі щодо порядку і наслідків застосування приписів статті 25 Закону №2262-XII в чинній редакції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із наведеними вище судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та задовольнити позов.

Вимоги касаційної скарги аргументовані тим, що висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для відмови у позові не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, оскільки при розгляді справи не враховано допущених пенсійним органом, на думку позивача, порушень вимог статті 25 Закону №103/96-ВР і статті 22 Конституції України, статті 2 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII), якими передбачено застереження звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів, неможливість скасування пільг для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлених раніше діючим законодавством України без їх рівноцінної заміни.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.01.2017 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів". З цієї дати набула чинності нова редакція КАС України.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На виконання вимог підпункту 7 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" справа була передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2019, визначено склад колегії суддів для розгляду цієї справи у складі: головуючий суддя Стеценко С. Г., суддів: Бучик А. Ю., Тацій Л. В.

Ухвалою Верховного Суду від 22.07.2019 закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і призначено такий в порядку письмового провадження з 24.07.2019.

У поданих до Вищого адміністративного суду України запереченнях на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржувані судові рішення, оскільки вважає, що такі ухвалені відповідно до закону, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вперше було призначено пенсію як інваліду війни третьої групи з 13.04.2012 відповідно до поданої ним 19.04.2012 заяви до УПФ, тобто з часу встановлення йому третьої групи інвалідності.

При нарахуванні пенсії відповідачем були враховані приписи статті 25 Закону №2262-XII в редакції Закону України від 04.04.2006 №3591-IV «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» (далі - Закон №3591-IV), дія якого в часі розпочалася з 29.04.2006.

Розмір пенсійної виплати ОСОБА_1 з 01.05.2016 року становить 2642,50 гривень у місяць, в тому числі 339 гривень підвищення пенсії по інвалідності відповідно до статті 25 Закону №2262-XII в чинній станом на час виникнення у нього права на пенсію і її призначення.

Позиція Верховного Суду

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 25 Закону №2262-XII (в редакції, що діяла з 01.01.1996) передбачалося, що пенсії по інвалідності підвищуються у таких розмірах: а) на 400 процентів мінімальної пенсії за віком - інвалідам війни I групи; б) на 350 процентів мінімальної пенсії за віком - інвалідам війни II групи; в) на 200 процентів мінімальної пенсії за віком - інвалідам війни III групи.

Законом №3591-ІХ, статтю 25 Закону №2262-XII викладено у такій редакції: "особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д" статті 1 2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом і які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пенсії по інвалідності підвищуються в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом (набрав чинності з 29.04.2006).

В свою чергу, статтею 13 Закону №3551-XII в редакції, чинній станом на вказану вище дату набрання чинності Законом №3591-ІХ, до якого відсилає стаття 25 Закону №2262-XII, встановлювалося, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 400 процентів мінімальної пенсії за віком, II групи - 350 процентів мінімальної пенсії за віком, III групи - 200 процентів мінімальної пенсії за віком.

Разом з тим, Законом України від 05.10.2005 №2939-ІV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (який набрав чинності з 1 січня 2006 року) положення частини четвертої статті 13 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, зокрема, визначалось, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Отже, інвалідам війни пенсії за вислугу років підлягали підвищенню у відсотковому обчисленні від мінімальної пенсії за віком до 28.04.2006 включно, а з 29.04.2006 у відсотковому обчисленні від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

За приписами статті 18 Закону №2262-XII пенсії по інвалідності особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються в разі, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше тримісячного терміну після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства..

Відтак, право позивача на призначення та отримання пенсії по інвалідності та, зокрема, підвищення до пенсії, безпосередньо пов`язано із встановленням йому інвалідності у зв`язку з проходженням військової служби.

Як встановлено судом, позивачу інвалідність встановлена у квітні 2012 року та з 13.04.2012 призначено пенсію на підставі Закону №2262-XII.

Таким чином, як на час виникнення права на призначення пенсії по інвалідності, отримання підвищення до пенсії так і на час призначення пенсії позивачу, підвищення до пенсії у відповідності до положень статті 25 Закону №2262-XII обчислювалося у відсотковому обчисленні від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

При цьому, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів щодо безпідставності тверджень позивача про звуження змісту і обсягу його права на соціальне забезпечення, оскільки відповідно до частини першої статті 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Названій правовій нормі Основного Закону України дано офіційне тлумачення згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99.

У абзаці другому пункту 2 мотивувальної частини зазначеного Рішення вказано, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Також, у пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, ухваленого у справі №03/29-97 «Про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України (у справі щодо несумісності депутатського мандата)» зазначено таке.

Стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України).

Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).

Системний аналіз наведених положень законодавства, в контексті висновків, вказаних у вищеназваних Рішеннях Конституційного Суду України, дають підстави для висновку, що, оскільки право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону №2262-XII виникло у позивача у квітні 2012 року, то до спірних правовідносин застосуванню підлягає статті 25 цього закону і стаття 13 Закону №3551-XII в редакції, чинній саме на вказану дату, якими було передбачено підвищення пенсії у процентах до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Таке правозастосування норм матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини, відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 18.10.2018 (справа №196/1022/16-а).

З встановлених судами обставин вбачається, що саме у відповідності до наведених вище правових норм позивачу й здійснюється виплати підвищення до пенсії відповідачем, а тому висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову є правильними та такими, що відповідають приписам законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини.

Враховуючи викладене, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних позивачем судових рішень, оскільки такі ухвалені відповідно до закону.

За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 15.11.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С. Г. Стеценко,

А. Ю. Бучик,

Л. В. Тацій,

Судді Верховного Суду