Постанова

Іменем України

17 липня 2019 року

м. Київ

справа № 332/1433/17-ц

провадження № 61-7379св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя - доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2017 року у складі судді Андрюшиної Л. А. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Маловічко С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (далі - ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до наказу від 09 грудня 2010 року № 318 відповідач працювала у ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» на посаді машиніста металургійного крана.

У березні 2017 року ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку за період роботи з 01 січня 2017 року до 01 січня 2018 року у кількості 35 календарних днів, з яких 23 дні надано у рахунок невідпрацьованої частини року, що підтверджено розрахунком відпускних. Відповідачу проведено оплату відпустки, виходячи із розрахунку її середньомісячного заробітку.

05 травня 2017 року після використання відпустки ОСОБА_1 звільнилася з підприємства.

Відповідно до статті 127 КЗпП України, статті 22 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган проводить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, надані у рахунок невідпрацьованої частини робочого року.

На день звільнення ОСОБА_1 сума нарахованої їй заробітної плати не була достатньою для погашення заборгованості за невідпрацьовані дні відпустки, розмір заборгованості становив 5 502,65 грн.

Із метою досудового врегулювання спору ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» зверталося до відповідача з письмовою вимогою від 08 травня 2017 року про погашення заборгованості у добровільному порядку, однак заборгованість відповідачем не погашено.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2017 року, в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що ОСОБА_1 у березні 2017 року надано відпустку у кількості днів, запропонованих їй позивачем, за графіком відпусток позивача, складеного з урахуванням виробничої необхідності, з яким її ознайомлено під підпис, тому відсутні докази недобросовісної поведінки відповідача у вказаній справи. Позивачем не доведено рахункової помилки та недобросовісності відповідача під час отримання нею коштів за період відпустки, тому позовні вимоги, з урахуванням положень пункту 1 частини першої статті 1215 ЦК України, задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2017 року ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

15 лютого 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.

19 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення цивільного законодавства, зокрема ЦК України, оскільки спірні правовідносини врегульовано положеннями КЗпП України та Законом України «Про відпустки».

Згідно з положеннями статті 127 КЗпП України повернення підприємству зайво виплачених коштів можливо, зокрема, під час звільнення працівника до закінчення того робочого року, у рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідпрацьовані дні відпустки.

З огляду на вказане, спеціальним законодавством про працю встановлені норми прямої дії, тому застосування загальних норм ЦК України є неправильним.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 12 грудня 2010 року ОСОБА_1 перебувала у трудових правовідносинах з ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь».

04 травня 2017 року ОСОБА_1 звільнена з роботи за власним бажанням у зв`язку з необхідністю догляду за дитиною до досягнення нею чотирнадцяти років (а. с. 42).

Факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з позивачем підтверджено копіями наказів про прийняття на роботу від 09 грудня 2010 року № 318 та звільнення з роботи від 04 травня 2017 року № 218 за власним бажанням у зв`язку з доглядом за дитиною до досягнення чотирнадцятирічного віку (а. с. 3, 10).

Заяву про звільнення ОСОБА_1 подала 20 квітня 2017 року (а. с. 44).

Із 27 березня 2017 року до 04 травня 2017 року відповідач знаходилась у щорічній основній відпустці, яку їй надано за період роботи з 01 січня 2017 до 01 січня 2018 року.

Позивач виплатив відповідачу відпускні, що підтверджено розрахунковими листками за березень, квітень 2017 року (а. с. 7, 8).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Верховний Суд виходить з того, що для врегулювання трудових відносин норм ЦК України застосовуються в субсидіарному порядку, тобто до трудових відносин, які не врегульовані трудовим законодавством.

Відповідно до частини першої статті 127 КЗпП України, частини першої статті 26 Закону України «Про оплату праці» відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Одним із видів відрахувань із заробітної плати є відрахування із заробітної плати працівників для покриття заборгованості підприємству, де вони працюють.

Згідно із пунктом 2 частини другої статті 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала.

Відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що системне тлумачення положень статтей 127, 233 КЗпП України, статті 22 Закону України «Про відпустки» дає підстави зазначити, що роботодавець може звернутися із вимогами про стягнення коштів за невідпрацьовані дні використаної працівником відпустки до суду протягом одного року з дня виникнення права на відрахування відповідних сум.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно із розрахунковим листком за травень 2017 року, на день звільнення ОСОБА_1 сума нарахованої їй заробітної плати не була достатньою для покриття заборгованості за невідпрацьовані дні відпустки, борг становив 5 502,65 грн (а. с. 9).

Випадки, у яких можуть здійснюватися відрахування із заробітної плати, передбачені у статті 127 КЗпП України.

Отже, такі відносини регулюються трудовим законодавством України, тому суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин положення статей 1212, 1215 ЦК України.

Застосовуючи до спірних правовідносин положення статей 1212, 1215 ЦК України, суди виходили з того, що право на отримання відпустки є підставою отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 5 502,65 грн. Позивач не надав суду докази видання наказу про відрахування із заробітної плати ОСОБА_1 . Оскільки відповідач звільниласядо закінчення того робочого року, в рахунок якого вона вже одержала відпустку, то кошти в розмірі 5 502, 65 грн є безпідставно набутими. За відсутності рахункової помилки з боку позивача і недобросовісної поведінки відповідача такі кошти поверненню не підлягають.

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно витлумачили статті 127 КЗпП України та статті 22 Закону України «Про відпустки», які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Тлумачення положень частини другої статті 127 КЗпП України дає підстави дійти висновку, що відрахування із заробітної плати працівника для покриття ним заборгованості підприємству, де він працює, можуть провадитися за наказом (розпорядженням) власника підприємства або уповноваженого ним органу. Отже, видача відповідного наказу є правом власника підприємства.

Як на підставу позову, позивач посилався на неможливість проведення відрахування із заробітної плати відповідача через недостатність коштів для покриття заборгованості підприємству, тому він звернувся до суду.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки відповідач звільнилася з роботи до закінчення робочого року, за який вона одержала відпустку повної тривалості, а під час звільнення відрахування із суми заробітної плати, нарахованої під час остаточного розрахунку, за наказом (розпорядженням) підприємства не проведено у зв`язку з недостатністю коштів, то позивач має право стягнути відповідну суму у судовому порядку. До суду позивач звернувся із вказаним позовом в межах строку, визначеного частиною другою статті 233 КЗпП України. Тому доводи касаційної скарги є обґрунтованими та заслуговують на увагу.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи встановлено повно, досліджено докази у справі та надано їм належну оцінкуале неправильно застосовано норми матеріального права, ухвалені судові рішення не можна вважати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень з ухваленням нового про задоволення позову.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 03 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» заборгованість, за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року, у сумі 5 502 (п`ять тисяч п`ятсот дві) грн 65 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко