-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ПОСТАНОВА
Іменем України
24 липня 2019 року
Київ
справа № 815/6557/16
провадження №№ К/9901/34056/18, К/9901/34059/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року, постановлену у складі головуючого судді Марина П. П., постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Марина П. П., та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Турецької І. О., суддів: Стас Л. В., Градовського Ю. М.
І. Суть спору
1. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - ГУМВС України в Одеській області), Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - ГУНП в Одеській області), в якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ ГУМВС України в Одеській області від 05 серпня 2016 року № 77 о/с про його звільнення з посади старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), через скорочення штатів з 06 листопада 2015 року;
1.2. поновити його на попередній посаді з 06 листопада 2015 року;
1.3. зобов`язати начальника ГУМВС України в Одеській області задовольнити рапорт, поданий ним згідно з пунктом 9 розділу ХІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення № 114 звільнити його за пунктом 64 "з" Положення № 114 (у зв`язку з переходом на роботу до іншого відомства);
1.4. зобов`язати начальника ГУМВС України в Одеській області перерахувати його загальний робочий стаж роботи в системі Міністерства внутрішніх справ у зв`язку зі звільненням відповідно до наказу від 05 серпня 2016 року № 77;
1.5. стягнути з ГУМВС України в Одеській області на його користь грошове утримання з 04 травня 2016 року до моменту винесення відповідного рішення;
1.6. зобов`язання ГУНП в Одеській області розглянути його заяву від 07 листопада 2015 року про прийом на службу в поліцію та призначити на посаду слідчого управління ГУНП в Одеській області.
2. В мотивування позову зазначає, що з 09 серпня 1993 року він проходив службу в органах внутрішніх справ на різних посадах, останню з яких обіймав посаду старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області, маючи спеціальне звання підполковника міліції.
2.1. Позивач наголошує, що не відмовлявся від проходження служби в поліції, однак його звільнено з органів внутрішніх справ відповідно до пункту 9 розділу 11 Закону України "Про Національну поліцію" за пунктом 64 "г" Положення № 114, через скорочення штатів з 06 листопада 2015 року, про що ГУМВС України в Одеській області видав наказ від 04 листопада 2015 року за № 1271 о/с, про який позивач дізнався 25 листопада 2015 року.
2.2. Не погоджуючись з вказаним наказом, позивач оскаржив його в судовому порядку, внаслідок чого Одеський окружний адміністративний суд постановою у справі № 815/6775/15 від 04 травня 2016 року визнав протиправним та скасував наказ ГУМВС України в Одеській області від 04 листопада 2015 року №1271 о/с в частині звільнення. поновив ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС в Одеській області з 06 листопада 2015 року, стягнув з ГУМВС України в Одеській області на користь позивача грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 06 листопада 2015 року по 04 травня 2016 року у розмірі 41122,56 грн. та зобов`язав ГУМВС України в Одеській області розглянути рапорт ОСОБА_1 , поданий 03 листопада 2015 року про звільнення за пунктом 64 "з" Положення № 114 у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу в міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації).
2.3. Вказує, що 23 жовтня 2016 року отримав від виконавчої служби постанови від 27 вересня 2016 року та від 18 жовтня 2016 року про закінчення виконавчих проваджень, зокрема, на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з виданням наказу від 05 серпня 2016 року № 76 о/с ГУМВС України в Одеській області про поновлення позивача на службі з 06 листопада 2015 року та на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку з розглядом рапорту позивача. До вказаних постанов додано лист голови Ліквідаційної комісії ГУМВС України в Одеській області Лорткіпанідзе Г. , датований 22 вересня 2016 року та складений на ім`я позивача, яким голова відмовив позивачу у задоволенні рапорту про перехід до Національної поліції з підстав закінчення трьох місячного терміну з моменту опублікування Закону України "Про Національну поліцію".
2.4. Позивач не погоджується з такою відмовою, оскільки постановою суду він поновлений на посаді саме з 06 листопада 2015 року, а тому і сам рапорт був поданий у визначений законодавством строк, що не прийнято до уваги відповідачем.
2.5. Таким чином, не задовольнивши рапорт про переведення до Національної поліції, відповідач фактично позбавив ОСОБА_1 на подальше працевлаштування, оскільки до кінця наступного року органи міліції мають бути ліквідовані та не навів обґрунтованих причин такої відмови.
2.6. Так, 05 серпня 2016 року ГУМВС України в Одеській області видано наказ № 77 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено з 06 листопада 2015 року з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" Положення № 114, через скорочення штатів.
2.7. Позивач зазначає, що наказ про поновлення та наказ про звільнення датовані одним числом, що фактично свідчить про ігнорування відповідачем постанови суду, оскільки до виконання функціональних обов`язків позивача не було допущено, заробітна плата не нараховувалась, запис в трудову книжку не здійснювався.
2.8. Вказує, що звільняючи за скороченням штатів, відповідачем не вчинено заходів для забезпечення працевлаштування на службі в органах внутрішніх справ України при скороченні штатів, яке відбулось внаслідок ліквідації одного органу внутрішніх справ та створення іншого органу, не з`ясував намір позивача подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ та не було запропоновано, а ні аналогічну посаду, а ні нижчу, ніж ту, на якій він проходив службу.
2.9. Вважаючи дії ГУМВС України в Одеській області незаконними, ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав звернувсь до суду з вимогою про скасування наказу щодо його звільнення.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 , починаючи з 09 серпня 1993 року проходив службу в органах внутрішніх справ на різних посадах, останню з яких обіймав посаду старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області, маючи спеціальне звання підполковника міліції.
4. 03 листопада 2015 року у зв`язку з ліквідацією органів міліції та виявленням бажання проходити службу в поліції, позивач на ім`я начальника ГУМВС України в Одеській області подав рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "з" Положення № 114, у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації).
5. Разом з цим, 7 листопада 2015 року ОСОБА_1 написав на ім`я начальника ГУНП в Одеській області заяву про прийом до поліції та призначення на посаду старшого слідчого управління ГУНП в Одеській області.
6. Проте, 25 листопада 2015 року позивачем отримано витяг з наказу начальника ГУМВС України в Одеській області від 04 листопада 2015 року № 1271о/с, з якого стало відомо про його звільнення з 06 листопада 2015 року за пунктом 64 "г" Положення № 114, через скорочення штатів.
7. Указаний наказ та дії відповідачів позивач оскаржив в судовому порядку, внаслідок чого Одеський окружний адміністративний суд своєю постановою від 04 травня 2016 року у справі № 815/6775/15 спірний наказ визнав протиправним та скасував, поновив ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06 листопада 2015 року, стягнув на користь позивача грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 06 листопада 2015 року по 04 травня 2016 року у розмірі 41122,56 гривень. Також зобов`язав розглянути рапорт ОСОБА_1 , поданий 03 листопада 2015 року про звільнення за пунктом 64 "з" Положення № 114 у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу в міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації).
8. Так, 29 липня 2016 року на виконання наведеного судового рішення державною виконавчою службою відкриті виконавчі провадження № 51814023 та № 51813942. В подальшому, державним виконавцем прийнято постанови від 27 вересня 2016 року та від 18 жовтня 2016 року про закінчення виконавчих проваджень, зокрема, на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з виданням наказу від 05 серпня 2016 року № 76 о/с ГУМВС України в Одеській області про поновлення позивача на службі з 06 листопада 2015 року та на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку з розглядом рапорту позивача. Зазначені постанови отримані позивачем разом з листом голови Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області Лорткіпанідзе Г. , який відмовив позивачу у задоволенні рапорту про перехід до Національної поліції з підстав закінчення трьох місячного терміну з моменту опублікування Закону України "Про Національну поліцію".
9. Наказом ГУМВС України в Одеській області від 05 серпня 2016 року № 77 о/с підполковника міліції ОСОБА_1 , старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України з 06 листопада 2015 року з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" Положення № 114, через скорочення штатів.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
10. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року задоволено клопотання представника відповідачів та залишено без розгляду позов у частині вимог про зобов`язання ГУМВС України в Одеській області задовольнити рапорт ОСОБА_1 щодо звільнення за пунктом 64 "з" Положення № 114 (у зв`язку з переходом на роботу до іншого відомства), який був поданий 03 листопада 2015 року.
10.1. Також залишено без розгляду вимоги позивача про зобов`язання ГУНП в Одеській області розглянути його заяву від 07 листопада 2015 року згідно з пунктом 9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" та Положення № 114 про прийом на службу в поліцію та відповідно призначити на посаду слідчого управління ГУНП в Одеській області.
11. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року скасовано в частині залишення без розгляду позовних вимог про зобов`язання ГУНП в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 07 листопада 2015 року про прийом на службу, а також про призначення його на посаду слідчого управління Національної поліції в Одеській області.
11.1. В іншій частині ухвалу суду залишено без змін.
11.2. Направлено справу для продовження розгляду в частині скасованого судового рішення до суду першої інстанції.
12. Постановою постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року, позовні вимоги задоволено частково.
12.1. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУМВС України в Одеській області від 05 серпня 2016 року № 77 о/с про звільнення підполковника ОСОБА_1 , старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" Положення № 114, через скорочення штатів.
12.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 05 серпня 2016 року.
12.3. Стягнуто з ГУМВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 серпня 2016 року по 25 квітень 2017 року у розмірі 8044,40 грн. з урахуванням відрахувань (податків) по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18 % та воєнного збору у розмірі 1,5 %.
12.4. В частині поновлення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі посадового окладу в сумі 950,00 грн. допустити негайне виконання судового рішення.
12.6. В решті позову - відмовлено.
13. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про недотримання ГУМВС України в Одеській області процедури звільнення, яка встановлена Положенням № 114, яке не втратило сили та є спеціальним законодавством, що регулює спірні правовідносини.
14. Зазначена позиція підтримана Одеським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
IV. Касаційне оскарження
15. У касаційних скаргах позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та направити справу на новий розгляд.
16. Свої касаційні скарги мотивує неврахуванням судами попередніх інстанцій вимог Закону України "Про оплату праці", згідно зі статтею 6 якого мінімальний посадовий оклад (тарифна ставка) встановлюється у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року. Враховуючи, що з вини відповідачів та видання незаконного наказу позивач не працював 9 місяців, що становить не менш 14400,00 гривень.
16.1. Вказує на неврахування судами попередніх інстанцій, що станом на момент розірвання трудового договору мінімальна заробітна плата в Україні складала 1450,00 грн., а станом на 01 січня 2017 року мінімальна плата складала 3200,00 грн., а тому судами неправильно проведено розрахунок суми вимушеного прогулу.
16.2. Також в скарзі позивач вказує, що при розгляді апеляційних скарг судом скасовано ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року, а справу направлено для продовження розгляду, в той час коли рішення по суті у справі залишено без змін. Тобто, на виконання ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року суд першої інстанції буде проводити розгляд справи, по якій ним вже була прийнята постанова, яка залишилась нескасованою, у зв`язку з чим позивач просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
17. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
18. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
19. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
20. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
21. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію", в редакції чинній на момент виникнення правовідносин.
23. Так, відповідно до статті 18 вказаного Закону, порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням № 114, згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв`язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.
24. За приписами пункту 64 "г" Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
25. Водночас, на момент розгляду цієї справи Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ "Про міліцію" втратив чинність та вступив у дію Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ "Про Національну поліцію".
26. Відповідно до пункту 1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію", останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та Перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п`ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.
27. Закон України "Про Національну поліцію" опублікований в газеті Голос України 06 серпня 2015 року за № 141-142 і набрав чинності 07 листопада 2015 року.
28. Враховуючи викладене, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону набирають чинності з 07 серпня 2015 року.
29. Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію", з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
30. За правилом встановленим пунктом 9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
31. Пунктом 10 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" обумовлено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
32. Відповідно до пункту 64 "г" Положення № 114 звільнення у зв`язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.
33. Пунктами 9, 10, 11 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, можуть були прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або неприйняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.
34. Приписами пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України обумовлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
35. Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
36. Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
37. У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" містяться роз`яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
VI. Позиція Верховного Суду
38. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року задоволено клопотання представника відповідачів та залишено без розгляду позов у частині вимог. Вказана ухвала суду скасована Одеським апеляційним адміністративним судом ухвалою від 27 липня 2017 року, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
39. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року.
40. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
41. Аналогічна вимога міститься й у частині другій статті 5 КАС України на час постановлення ухвали судом першої інстанції, її перегляду в суді апеляційної інстанції та відкриття касаційного провадження.
42. Тому при розгляді касаційної скарги застосовуються саме норми КАС України у редакції, що діяла на час вчинення вказаних процесуальних дій, а саме відкриття касаційного провадження.
43. Відповідно до частини другої статті 211 КАС України, у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.
44. З аналізу наведеного вбачається, що процесуальним законодавством не передбачалося можливості касаційного оскарження ухвали апеляційного суду, яка не перешкоджала подальшому провадженню у справі.
45. Таким чином касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, у зв`язку з чим касаційне провадження скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року належить закрити.
46. Стосовно розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року слід зазначити таке.
47. З матеріалів справ вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області, однак був звільнений згідно з наказом від 04 листопада 2015 року за № 1271 о/с, який позивач оскаржив в судовому порядку.
48. Так, за результатами розгляду справи № 815/6775/15 постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24 травня 2012 року спірний наказ визнав протиправним та скасував, поновив ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06 листопада 2015 року, стягнув на користь позивача грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 06 листопада 2015 року по 04 травня 2016 року у розмірі 41122,56 гривень. Також зобов`язав розглянути рапорт ОСОБА_1 , поданий 03 листопада 2015 року про звільнення за пунктом 64 "з" Положення № 114 у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу в міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації).
49. На виконання наведеного судового рішення відповідачем видано наказ від 05 серпня 2016 року № 76 о/с, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06 листопада 2015 року.
50. Одночасно іншим наказом від 05 серпня 2016 року № 77 о/с звільнено з посади старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області у запас Збройних Сил України з 06 листопада 2015 року, пунктом 64 "г" Положення № 114, через скорочення штатів.
51. Дійсно, наказом заступника Міністра внутрішніх справ України "Про організаційно-штатні питання" від 06 листопада 2015 року № 1388 скорочено всі штатні посади органів МВС України, в тому числі і в Одеській області.
52. В той же час за змістом пункту 64 "г" Положення № 114 звільнення у зв`язку зі скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.
53. Слід зазначити, що приписи норм Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" та Положення № 114, на які йдеться посилання у спірному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.
54. Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу прямо зобов`язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.
55. Верховний Суд зауважує, що позивач у зазначений період не перебував у трудових відносинах із МВС України, а тому він був позбавлений можливості подати заяву (рапорт) про подальше перебування на посадах в органах внутрішніх справ до 06 листопада 2015 року, однак обов`язок запропонувати посаду лежить саме на роботодавцеві. При цьому слід зазначити, що наказом від 05 серпня 2016 року, одночасно поновивши на посаду з 06 листопада 2015 року, та звільнивши цього ж дня іншим наказом з 06 листопада 2015 року, позивача не було попереджено про вивільнення.
56. Так, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
57. Виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, Верховний Суд дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
58. Слід зауважити, що Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
59. Верховний Суд звертає увагу, що в Законі України "Про Національну поліцію", постанові Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 чи інших нормативно-правових актах не зазначено про відмову держави від виконання завдань та функцій, які були покладені на органи міліції, а відтак, в даному випадку фактично мала місце реорганізація зазначеного правоохоронного органу, оскільки відповідна функція держави ліквідована не була.
60. Аналогічність завдань міліції та поліції, встановлених статтею 3 Закону України "Про міліцію" та статтею 2 Закону України "Про Національну поліцію" відповідно, ліквідація обласних управлінь Міністерства внутрішніх справ України з одночасним створенням аналогічних територіальних органів Національної поліції, використання органами Національної поліції в своїй діяльності нормативно-правових актів (наказів) Міністерства внутрішніх справ України свідчить про фактичну ліквідацію державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, та як наслідок, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
61. За таких обставин і правового врегулювання Верховний Суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу ГУМВС України в Одеській області від 05 серпня 2016 року № 77 о/с щодо звільнення позивача із займаної посади.
62. Разом з цим слід зазначити, що порядок призначення на посади поліцейських визначений у статті 48 Закону України "Про Національну поліцію".
63. За змістом статті 52 Закону України "Про Національну поліцію" з метою добору осіб, здатних професійно виконувати повноваження поліції та посадові обов`язки за відповідною вакантною посадою, у випадках, передбачених цим Законом, проводиться конкурс на службу в поліції та/або на зайняття вакантної посади.
Конкурс проводиться відповідною поліцейською комісією.
64. Частиною першою статті 51 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що для забезпечення прозорого добору (конкурсу) та просування по службі поліцейських на підставі об`єктивного оцінювання професійного рівня та особистих якостей кожного поліцейського, відповідності їх посаді, визначення перспективи службового використання в органах поліції утворюються постійні поліцейські комісії.
65. Отже, Законом України "Про Національну поліцію" передбачено певну процедуру прийняття на службу в органи Національної поліції, що вимагає вчинення певних дій як осіб, які приймаються на службу в поліції (як таких, що приймаються на службу вперше, так і для колишніх працівників міліції, які виявили бажання працювати в поліції), а також посадових осіб органів (закладів, установ) поліції.
66. Слід зазначити, що адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
67. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 14 березня 2017 року у справі № 21-3063а16 (800/323/16).
68. За такого правового врегулювання, адміністративний суд позбавлений можливості зобов`язати орган державної влади прийняти позивача на роботу, оскільки прийняттю на службу до Національної поліції передує встановлена законодавством процедура конкурсу та перевірки, яка може бути проведена лише вищезазначеним органом державної влади.
69. Стосовно вимоги про стягнення грошового забезпечення за період з 04 травня 2016 року по 04 серпня 2016 року, слід зазначити, що суди попередніх інстанцій правомірно послалися на статтю 236 КЗпП України, якою встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Таким чином, діючим законодавством передбачено інший порядок вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень в адміністративних справах.
70. Щодо вимоги позивача про зобов`язання начальника ГУМВС в Одеській області перерахувати загальний робочий стаж позивача, додавши до нього строк вимушеного прогулу та з визнанням періоду по день фактичного його поновлення на посаді вимушеним прогулом і зарахування цього часу до стажу служби в органах внутрішніх справ, необхідно зазначити, що зарахування періоду вимушеного прогулу, що стався не з вини працівника, до зазначеного стажу роботи, є обов`язком роботодавця, з огляду на що, питання обрахунку трудового стажу має здійснити відповідач на стадії виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на службі. При цьому позивачем не надано доказів звернення до відповідача з відповідною вимогою та отримання відмови у задоволенні такої, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про передчасність вимога про зобов`язання відповідача зарахувати вимушений прогул до стажу служби в органах внутрішніх справ.
71. Вирішуючи ж питання про порядок обчислення належного до виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу та нормативно-правове урегулювання спірних правовідносин, Верховний Суд виходить з такого.
72. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.
73. Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.
74. Так, відповідно до пункту 4 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються до цих правовідносин в частині, що не суперечить цьому Закону.
75. Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є бланкетною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акту для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським.
76. Такий "Порядок і умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання" затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06 квітня 2016 року та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799.
77. Відповідно до пункту 2 наказу, він набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
78. Вперше Закон № 580-VIII був опублікований в офіційному виданні - газеті "Голос України" 06 серпня 2015 року (№ 141-142), отже, відповідно до статті 1 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону, окремі положення закону набрали чинності 07 серпня 2015 року, а Закон в цілому - 07 листопада 2015 року.
79. Відповідно до частини сьомої статті 15 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.
80. Порядок № 260 був опублікований та, відповідно, набрав чинності, 27 травня 2016 року (Офіційний вісник України від № 39).
81. Так, у справі, що розглядається, період вимушеного прогулу позивача тривав з 05 серпня 2016 року по 25 квітня 2017 року. Тобто у період, в який набрав чинності саме спеціальний нормативно-правовий акт (з 27 травня 2016 року).
82. Верховний Суд ураховує приписи статті 57 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, а ті, що не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
83. Враховуючи, що на момент звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ, а саме 05 серпня 2016 року норми спеціального нормативно-правового акту набрали законної сили, Верховний Суд дійшов висновку про протиправність застосування до спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати".
84. Однак, враховуючи пункт 10.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі", в якому вказано, що, задовольняючи позов про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати, слід констатувати, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
85. З огляду на приписи статті 242 КАС України, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.
86. Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
87. З урахуванням того, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно, але неправильно застосовано норми матеріального права в частині, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 КАС України, Верховний Суд вважає необхідним скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог з прийняттям нового рішення, а в частині розміру стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
88. Своєю чергою, суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів.
Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 351, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд
п о с т а н о в и в :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Закрити касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року у справі №815/6557/16 за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити певні дії.
3. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року у цій справі скасувати в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05 серпня 2016 року по 25 квітень 2017 року, та направити в цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
4. В іншій частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді В. М. Бевзенко
Н. А. Данилевич
скопійовано
-
скопійовано
-
