П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2019 року місто Київ

Єдиний унікальний номер справи 378/363/19

Номер провадження 22-ц/824/8449/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Вербової І.М., суддів: Саліхова В.В., Соколової В. В.,

розглянувши в порядку письмового провадженняв місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 16 квітня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Гуртовенко Р.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області про визнання права власності на гараж,

в с т а н о в и в :

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Ставищенського районного суду Київської області з позовом до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області про визнання за ним, ОСОБА_1 , права власності на гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 21, 9 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до рішення Ставищенської селищної ради №312 від 20 квітня 2007 року він отримав у власність земельну ділянку на території Ставищенської селищної ради по АДРЕСА_1, площею 0,0027 га з цільовим призначенням для будівництва індивідуальних гаражів, кадастровий номер НОМЕР_1 . 24 лютого 2010 року рішенням виконавчого комітету Ставищенської селищної ради № 27 змінено адресу даної земельної ділянки з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1 . У 2014 році він побудував на своїй земельній ділянці нежитлову будівлю - гараж без відповідних дозвільних документів на будівництво. Комунальне підприємство Київської обласної ради «Південне бюро технічної інвентаризації» 23 листопада 2018 року виготовило технічний паспорт на гараж (інвентаризаційна справа №2428) та провело 04 лютого 2019 року технічне обстеження об`єкта, згідно якого гараж розташований за адресою: АДРЕСА_1 літ. «А-1», загальною площею по зовнішньому обміру 21,9 кв.м.

06 лютого 2019 року позивач звернувся до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області із заявою про реєстрацію Декларації про готовність об`єкта до експлуатації. 19 лютого 2019 року отримав відмову у задоволенні заяви.

Позивач вважає вказану відмову протиправною та такою, що порушує його законні права та інтереси.

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 16 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на гараж - відмовлено (а.с.40-42).

Не погодившись із вищевказаним судовим рішенням, 17 квітня 2019 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу через суд першої інстанції, в якій просив суд скасувати рішення Ставищенського районного суду Київської області від 16 квітня 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивував, зокрема, тим, що оскаржуване рішення є таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Так, предметом даного спору є визнання права власності на гараж, як на самовільно збудований об'єкт. Спірний самовільно побудований гараж відповідає усім будівельним нормам і правилам.

Суд першої інстанції, посилаючись у своєму рішенні на ст.ст.26, 29, 31, 34, 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.ст.9, 27 Закону України «Про архітектурну діяльність» не вирішив справу по суті, а саме щодо визнання права власності на вже збудований об`єкт, не дослідив належним чином матеріали справи у їх сукупності, проігнорував наявність технічного обстеження гаража сертифікованою установою, згідно з яким спірний гараж збудований без порушень будівельних норм і правил.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 червня 2019 року відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву.

Відзиву подано не було.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 червня 2019 року закінчено проведення підготовчих дій, призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення осіб, які брали участь у справі.

Вислухавши доповідь судді-доповідача Вербової І.М., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до рішення Ставищенської селищної ради №312 від 20 квітня 2007 року позивач отримав у власність земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1 на території Ставищенської селищної ради по вул. Набережній, 2-а площею 0,0027 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування індивідуального гаража, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 08 жовтня 2007 року (а. с. 5).

24 лютого 2010 року рішенням виконавчого комітету Ставищенської селищної ради № 27 змінено адресу даної земельної ділянки з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1 (а. с. 6).

У 2014 році позивач побудував на вищевказаній земельній ділянці нежитлову будівлю - гараж (а. с. 11-13).

Комунальне підприємство Київської обласної ради «Південне бюро технічної інвентаризації» 23 листопада 2018 року виготовило технічний паспорт на вказаний гараж, інвентаризаційна справа №2428 та провело 04 лютого 2019 року технічне обстеження об`єкта: гаража, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 літ. «А-1». загальною площею по зовнішньому обміру 21,9 кв.м., з відповідною відміткою у технічному паспорті про можливість його надійної та безпечної експлуатації (а. с. 7-10).

Так, позивач звернувся до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області щодо прийняття в експлуатацію об`єкта гаража, збудованого без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, на що19 лютого 2019 року отримав відмову відповідача, у зв`язку з невідповідністю Декларації про готовність об`єкта до експлуатації вимогам, визначеним Порядком проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення…№158 від 03 липня 2018 року, а також змінам, внесеним згідно з Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 14 грудня 2018 року №342 (а.с.14).

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що при створенні спірного об`єкта архітектури позивач не отримав відповідного права на виконання будівельних робіт, що є грубим порушенням ст.34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», крім того, будівельні роботи проводились без належно затвердженої та погодженої проектної документації, розробленої у відповідності до містобудівної документації та вихідних даних, що є порушенням ст.ст.9, 29 Закону України «Про архітектурну діяльність», ст.ст.26, 31 Закону України «Про регулювання містобудівної документації», п.4.1. ДБН А.2.2-3:2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво».

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не вичерпано усі можливі заходи узаконення самовільно збудованого об`єкту у позасудовому порядку.

Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

На підставі ч. ч. 1, 2 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За змістом ч.1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій ст. 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Згідно із ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

При цьому необхідно ураховувати положення частини першої ст. 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, яка здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил під час будівництва об`єкта.

Згідно ч. 5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у чітко встановленому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Із змісту вказаної норми вбачається, що першочерговими діями, які дають підстави власнику земельної ділянки проектувати будівництво є отримання вихідних даних.

Статтею 31 даного Закону встановлено, що проектна документація на будівництво об`єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, державних будівельних норм, стандартів і правил та затверджується замовником.

Згідно із ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов`язком фізичної або юридичної особи, що планує будівництво подати до виконавчого органу відповідної ради заяву про намір щодо забудови земельної ділянки для одержання вихідних даних на проектування будівництва.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1) та об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Форма декларації визначається Кабінетом Міністрів України (461-2011-п).

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з середнім (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

Прийняття рішення про реєстрацію (повернення) декларації про готовність об`єкта до експлуатації, видачу (відмову у видачі) сертифіката здійснюється органом державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати подання відповідних документів.

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об`єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об`єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.

Відповідно до п. 10 «Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів», затвердженого постановою КМУ №461 від 13 квітня 2011 року у разі коли на самочинно збудоване нерухоме майно визнано право власності за рішенням суду, воно приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV встановлено, якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Згідно п. 4 «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого постановою КМУ від 17 жовтня 2013 року №868, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, - у разі, коли законодавством встановлено вимогу щодо прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація права власності на нього проводиться після прийняття такого об`єкта в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Також, вказаним Порядком чітко визначено, що у разі проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудовані чи реконструйовані об`єкти нерухомого майна заінтересованою особою є замовник будівництва, який подає до органу реєстраційної служби документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (декларацію про готовність об`єкта до експлуатації).

Будь-яка реєстрація права власності на об`єкти самочинного будівництва збудовані після серпня 1992 року без документу про введення такого в експлуатацію є протиправною.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач при створенні вказаного об`єкта архітектури не отримав відповідного права на виконання будівельних робіт, що є грубим порушенням ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Крім того, вказані будівельні роботи проводились без належно затвердженої та погодженої проектної документації, розробленої у відповідності до містобудівної документації та вихідних даних, що є дійсно порушенням ст. ст. 9, 27 Закону України «Про архітектурну діяльність», ст. ст. 26, 31 Закону України «Про регулювання містобудівної документації», п. 4.1. ДБН А.2.2-3:2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво».

Статтею 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» визначено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних у порядку визначеному ст. 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Статтею 27 Закону України «Про архітектурну діяльність» передбачено, що замовники (забудовники) та підрядники під час створення об`єкта архітектури зобов`язані забезпечувати будівництво об`єктів архітектури згідно з робочою документацією.

Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проаналізувавши вищенаведені норми матеріального права, з`ясувавши обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не вичерпано усіх можливих заходів узаконення самовільно збудованого об`єкту у позасудовому порядку, зокрема у відповідності до Прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у порядку неможливості отримання вихідних даних на проектування (ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») та неможливості розроблення і затвердження у встановленому порядку проектної документації на об`єкт будівництва (ст. 7 Закону України «Про архітектурну діяльність»).

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що ним обрано невірний спосіб захисту прав і він має право звернутись до суду з позовом в порядку адміністративного судочинства щодо оскарження відмови відповідача.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході перегляду оскаржуваного судового рішення, а тому доводи скаржника відхиляються колегією суддів.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи, що оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням норм процесуального права, правильним застосуванням норм матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 367-368, 369, 371, 374, 375, 381-384, 389-390 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 16 квітня 2019 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Повне судове рішення складено 24 липня 2019 року.

Суддя -доповідач: І.М. Вербова

Судді: В.В. Саліхов

В. В. Соколова