Постанова

Іменем України

22 липня 2019 року

м. Київ

справа № 750/223/19

провадження № 61-10512св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду : Коротенка Є. В. (судді - доповідача), Бурлакова С. Ю.,

Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Відділ культури і туризму Ічнянської міської ради Чернігівської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 березня 2019 року у складі судді Коверзнева В. О. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 травня 2019 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Бечка Є. М., Євстафіїва О. К.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Відділу культури і туризму Ічнянської міської ради Чернігівської області про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування завданої моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 01 серпня 1993 року позивач працювала в Ічнянській школі мистецтв, з 2013 року - на посаді директора.

Відповідно до наказу від 05 грудня 2018 року № 30/01-06 ОСОБА_1 звільнено 06 грудня 2018 року із займаної посади з підстав, передбачених іншими законами, згідно пункту 9 статті 36 КЗпП України, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року.

Позивач вважає зазначений наказ незаконним, оскільки під час її звільнення із займаної посади було помилково застосовано спеціальний Закон України«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури», бо Ічнянська школа мистецтв в першу чергу є закладом позашкільної освіти, а не культури, і у даному випадку вказаний Закон не підлягає застосуванню до керівників позашкільних навчальних закладів.

Позивач припускає, що відповідач під час звільнення позивача мав на увазі зміну в організації виробництва і праці, тобто підставу, передбачену статтею 40 КЗпП України, проте позивач не була попереджена завчасно роботодавцем про наступне її звільнення і зміну істотних умов праці та, незважаючи на наявність інших вакантних посад, позивачувони запропоновані не були.

Також позивач вважає, що у зв`язку з незаконним звільненням, їй повинен бути виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України, а також моральна шкода, яка полягає у приниженні її ділової репутації та престижу як фахівця, що в свою чергу заподіяло їй значних душевних страждань, та значно порушило її нормальні життєві зв`язки.

Просила суд визнати незаконним та скасувати наказ від 05 грудня 2018 року № 30/01-06 Відділу культури і туризму Ічнянської міської ради; поновити ОСОБА_1 на посаді директора Ічнянської школи мистецтв; стягнути з Відділу культури і туризму Ічнянської міської ради на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 грудня 2018 року по день її поновлення на роботі; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн, заподіяну у зв`язку із незаконним звільненням позивача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Відділу культури і туризму Ічнянської міської ради Чернігівської області про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування завданої моральної шкоди, відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що Ічнянська школа мистецтв є закладом сфери культури, а тому на спірні правовідносини поширюється дія пункту 2 розділу II Прикінцевих положень до Закону України «Про культуру», згідно якого набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних та комунальних закладів культури, а також з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з пунктом 9 статті 36 КЗпП України.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 15 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 березня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У травні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 березня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 травня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасуватирішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції ухвалили рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

03 липня 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Судувід Відділу культури і туризму Ічнянської міської ради Чернігівської області надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач зазначив, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені. Просив в задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржені рішення залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

30 травня 2019 року вказана справа передана судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 01 серпня 1993 року позивачка працювала в Ічнянській школі мистецтв.

Наказом від 30 серпня 2013 року № 18-К ОСОБА_1 переведено на посаду директора Ічнянської школи мистецтв з 01 вересня 2013 року.

Наказом Відділу культури і туризму Ічнянської міської ради від 05 грудня 2018 року № 30/01-06 ОСОБА_1 06 грудня 2018 року звільнено з посади директора Ічнянської школи мистецтв з підстав, передбачених іншими законами, згідно з пунктом 9 статті 36 КЗпП України на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року № 955-VIII.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.

Тобто зазначений пункт відсилає до інших законів, якими передбачені підстави припинення трудового договору.

Згідно з частиною другою статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

За змістом частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 роз`яснено, що контрактна форма трудового договору може впроваджуватися лише законом.

Законом України від 28 січня 2016 року №955-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» внесено зміни до статті 21 Закону України «Про культуру», якою передбачені особливості трудових відносин та працевлаштування в закладах культури. Встановлено, що керівники державних та комунальних закладів культури призначаються на посаду шляхом укладення з ними контракту строком на п`ять років за результатами конкурсу. Трудові відносини з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури оформлюються шляхом укладення контрактів.

Таким чином, контрактна форма роботи керівників державних та комунальних закладів культури і творчих працівників запроваджена спеціальним Законом, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до пунктів 2, 3 Прикінцевих положень Закону України від 28 січня 2016 року № 955-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних та комунальних закладів культури, а також з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з пунктом 9 статті 36 КЗпП України. Органи управління державних та комунальних закладів культури протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані припинити безстрокові трудові договори з керівниками державних та комунальних закладів культури і провести конкурс на заміщення посад керівників таких закладів у порядку, визначеному цим Законом.

Частиною другою статті 23 Закону України «Про культуру» встановлено, що до базової мережі закладів культури місцевого рівня належать комунальні заклади культури (бібліотеки, музеї, галереї, заповідники, виставкові зали, театри, філармонії, концертні організації, мистецькі колективи, кінотеатри, кіновідеопрокатні підприємства, об`єднання, палаци і будинки культури, інші клубні заклади, заклади освіти сфери культури, мистецькі школи, студії, парки культури та відпочинку тощо).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну правову оцінку, обґрунтовано виходив із того, що позивача правомірно було звільнено із займаної посади у зв`язку із припинення безстрокового трудового договору за пунктом 9 статті 36 КЗпП України, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсній процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури».

Посилання у касаційній скарзі на помилковість застосування судами спеціального Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури», оскільки Ічнянська школа мистецтв є закладом позашкільної освіти, а не культури, є необґрунтованим, оскільки вказане твердження суперечить обставинам справи та приписам статті 23 Закону України «Про культуру». При цьому Верховний Суд зауважує, що Ічнянська школа мистецтв підпорядковується саме відділу культури і туризму Ічнянської міської ради Чернігівської області, а не відділу освіти Ічнянської міської ради Чернігівської області.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 березня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев