П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 127/3006/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Воробйова Інна Анатоліївна

Суддя-доповідач - Охрімчук І.Г.

23 липня 2019 року

м . Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Охрімчук І.Г.

суддів: Капустинського М.М. Моніча Б.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 травня 2019 року (повний текст рішення складено 29.05.2019 року м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації про зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) із адміністративним позовом до управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації (далі - УПСЗН Вінницької райдержадміністрації, управління, відповідач) у якому просить:

- зобов`язати управління вести облік та всю документацію за раніше встановленими формами обліку, як це робили рік тому, одразу після рішення Вінницького міського суду м. Вінниці по справі №127/16051/16-ц, використовуючи дані з обмеженого переліку, дійсно необхідні для надання субсидії на паперових носіях, без надання людині номеру замість ім`я;

- заборонити надалі стосовно позивача присвоювати будь-які ідентифікатори, включно номеру запису в реєстрі (УНЗР), та збирати, обробляти та розміщувати інформацію в електронних системах, а також передачу інформації третім особам та до держреєстру;

- надати життєво - необхідні засоби допомоги руху в реальні строки та забезпечення контролю;

- відшкодувати моральну шкоду в сумі 150000 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що всі розрахунки із нею по субсидіям управління вело по раніше встановленій формі, тобто на паперових носіях. У відділі обліку на надання пільг позивач перебувала на паперових носіях. Однак, розрахунки поступово перевели в електронні системи з присвоєнням цифрового ідентифікатора у вигляді особової справи з електронним номером 32902 заміть імені людини, з передачею третім особам та до держреєстру, що є неприпустимим порушенням. Також присвоїли ідентифікатор людини у вигляді особової справи № 00001.

Разом з тим, позивач зазначає, що в неї відібрано право на пільги та вже третій рік вона не може отримати засоби допомоги руху, палицю, локтєві милиці, ходунки, що є життєво необхідними засобами для пересування. Крім того, вказала на те, що вона неодноразово зверталась до відповідача, але отримувала відповідь: «Ви не дали згоду на обробку ПД», письмова відповідь друга - :«Ваша черга ще не підійшла».

Внаслідок нескінченної тяганини, тримання в стресі, примушення звернення до суду стали причиною душевних страждань та ушкоджень здоров`я. На фоні постійного стресу, як вказує позивач, «отримала стан полювання на себе, внаслідок якого все тяжче відчувати себе людиною». Також посилається на смерть чоловіка, в якого було захворювання нервової системи та він помер в той час, коли на протязі восьми місяців відмовляли у субсидії. У зв`язку з чим, позивач визначила моральну шкоду у розмірі 150 000 грн., яку також просить стягнути.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 11.03.2019 р. відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати її розгляд в спрощеному провадженні без виклику учасників.

На адресу суду першої інстанції надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову та вказує, що жодних цифрових ідентифікаторів, в тому числі у вигляді особової справи №32902 ОСОБА_1 не присвоювалось. Стосовно надання засобів руху вказано, що відповідні запити направлено до підприємств виробників, однак відповіді не отримано.

10.04.2019 р. надійшли заперечення на відзив за змістом аналогічні позовній заяві.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.04.2019 р. витребувано додаткові докази.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.05.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації (м. Вінниця, вул. Грибоєдова, 10а, код ЄДРПОУ 03191928) про зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.

Визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації щодо внесення до Єдиного державного реєстру отримувачів житлових субсидій інформації щодо ОСОБА_1 без надання згоди.

Зобов`язано управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації виключити з Єдиного державного реєстру отримувачів житлових субсидій інформацію щодо ОСОБА_1 відображену за порядковим номером 5734.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивачка - ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, якою просить суд скасувати рішення суду першої інстанції від 27.05.2019 року в частині відмови у задоволенні позову, та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивачка посилається на те, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушування людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись як і раніше в межах та на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. Особи, які відмовилися від їх обробки, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2019 року відкрито апеляційне провадження, а ухвалою суду від 16.07.2019 року призначено до апеляційного розгляду.

Керуючись приписами ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження.

Відповідач надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що житлова субсидія не може бути ведена виключно на паперових носіях, без розміщення в електронних системах, без передачі третім особам та до державного реєстру. Крім того, будь-яких ідентифікаторів, в тому числі одержувачам житлової субсидії не надається. Суд першої інстанції не скасовував та не обмежував раніше надані права та свободи, якими володіла ОСОБА_1 , при цьому, управління, призначаючи житлову субсидію, діяло виключно в інтересах позивачки. Отже, на думку відповідача, підстави для скасування рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27.05.2019 року відсутні, оскільки судом правильно встановлено обставини у справі з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 4 жовтня 2018 р. ОСОБА_1 звернулась до управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації з заявою, затвердженої Наказом Мінсоцполітики України №604 від 2.05.2018 р. форми, про призначення житлової субсидії. До заяви додано ряд документів, необхідних для призначення субсидії. На підставі поданої заяви та прийнятих за результатом її розгляду рішень, управлінням сформовано справу у паперовому вигляді, якій призначено № 29021. При цьому, як видно зі змісту поданої заяви заявниця вказала, що не дає згоду на обробку персональних даних про сім`ю, доходи, майно, необхідних для призначення житлової субсидії, та оприлюднення відомостей щодо її призначення.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачка не заперечує проти використання даних з обмеженого переліку, які необхідні для надання субсидій та на паперових носіях, проте категорично заперечує проти внесення персональних даних щодо неї до електронного реєстру та присвоєння їй ідентифікатора людини у вигляді особової справи № 00001 та № №32902. При цьому, не оскаржує дії щодо внесення інформації до електронного реєстру хоча фактично вважає їх протиправними, та не оскаржує самі електронні записи.

Однак, як свідчать матеріали паперової справи № 29021, зокрема витяг з реєстру, інформація про призначені ОСОБА_1 житлові субсидії внесена до Єдиного державного реєстру отримувачів житлових субсидій за порядковим номером 5734. У реєстрі вказані, як того вимагає п. 9 Положення № 182, ПІБ, дата народження, адреса тощо. Інформація (ПД) внесена без згоди на те особи, що є порушенням процитованих вище норм.

Вважаючи дії відповідача неправомірними, ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом порушених прав.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що в даному, випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, тому внесення інформації про особу в без її згоди до Єдиного державного реєстру отримувачів житлових субсидій є втручанням держави в її особисте та сімейне життя. Крім того, позивачка, стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду, не довела факту завдання немайнових втрат протиправними діями, рішенням чи бездіяльністю, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті особи.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції та надаючи оцінку спірним правовідносинам, вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання управління вести облік та всю необхідну документацію за раніше встановленими формами обліку, як це робили рік тому, одразу після рішення Вінницького міського суду м. Вінниці по справі №127/16051/16-ц, використовуючи дані з обмеженого переліку, дійсно необхідні для надання субсидії на паперових носіях, без надання людині номеру замість ім`я, а також щодо вимог про заборону відповідачеві надалі присвоювати будь-які ідентифікатори, включно номеру запису в реєстрі (УНЗР) та збирати, обробляти та розміщувати інформацію в електронних системах, а також передачу інформації третім особам та до держреєстру, суд виходить з наступного.

Положення про порядок призначення житлових субсидій, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. № 848 (далі - Положення № 848), визначає умови призначення та порядок надання громадянам таких житлових субсидій: щомісячної житлової субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, а саме:

- житлової послуги - послуги з управління багатоквартирним будинком;

- комунальних послуг - послуг з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами;

- щомісячної житлової субсидії на оплату витрат на управління багатоквартирним будинком, в якому створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельний (житловий) кооператив (далі - об`єднання), а саме:

1) витрат на утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт; обслуговування внутрішньо-будинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, відповідно до яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів;

2) витрат на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку;

3) поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;

- житлової субсидії на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива один раз на рік.

Згідно пунктів 2, 3, 13, 23 Положення №848, право на отримання житлової субсидії мають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України (далі - громадяни), що проживають у житлових приміщеннях (будинках).

Призначення житлових субсидій та контроль за їх цільовим використанням здійснюється структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві і Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх створення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення).

У територіальних громадах (в тому числі об`єднаних), у виконавчих органах яких відсутні структурні підрозділи з питань соціального захисту населення, прийняття заяв громадян з необхідними документами для призначення житлових субсидій та передачу їх відповідним структурним підрозділам з питань соціального захисту населення безпосередньо або через центри надання адміністративних послуг чи їх фронт-офіси здійснюють уповноважені особи, які визначаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад.

Для призначення житлової субсидії громадянин, особа якого посвідчується паспортом або іншим документом, подає структурному підрозділу з питань соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання (орендарі, внутрішньо переміщені особи - за фактичним місцем проживання):

- заяву про призначення житлової субсидії за формою, встановленою Мінсоцполітики (далі - заява);

- декларацію про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії, за формою, встановленою Мінсоцполітики (далі - декларація);

- довідки про доходи - у разі зазначення в декларації доходів, інформація про які відсутня у ДФС, Пенсійному фонді України, фондах соціального страхування тощо і відповідно до законодавства не може бути отримана за запитом структурного підрозділу з питань соціального захисту населення у порядку, встановленому цим Положенням. У разі неможливості підтвердити такі доходи довідкою до декларації додається письмове пояснення із зазначенням їх розміру;

- договір найму (оренди) житла (у разі наявності).

На кожного одержувача житлової субсидії структурні підрозділи з питань соціального захисту населення заводять справу, в якій зберігаються матеріали, необхідні для призначення житлової субсидії, та розрахунки її розміру.

У свою чергу, Порядок оформлення і ведення особових справ отримувачів усіх видів соціальної допомоги в управліннях праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, структурних підрозділах з питань праці та соціального захисту населення виконавчого органу міської, районної у місті ради (далі - Управління), які працюють в умовах як централізованої, так і децентралізованої виплати коштів призначеної соціальної допомоги, пільг та компенсацій (далі - допомога), у тому числі допомога на оплату житла та комунальних послуг (Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 (із змінами і доповненнями)), регламентується Інструкцією щодо порядку оформлення і ведення особових справ отримувачів усіх видів соціальної допомоги, яка затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України 19.09.2006 № 345 (далі - Інструкція №345).

Пунктами 3.2 - 3.5 Інструкції №345 визначено, що на кожного заявника, який подав заяву та документи для призначення соціальної допомоги, формується особова справа (додаток 3), у якій зберігаються всі подані документи для призначення допомоги, розрахунок розміру та рішення про призначення (відмову в призначенні).

Протягом одного робочого дня спеціаліст з прийому формує особову справу (при першому зверненні) або підшиває (укладає у швидкозшивач) отримані документи до існуючої особової справи (при повторних зверненнях) та передає комплекти особових справ і прийнятих заяв та документів головному спеціалісту з прийому, який в Журналі реєстрації приймання заяв і документів для призначення усіх видів соціальної допомоги спеціаліста робить відмітку (дата та підпис) щодо прийняття такого комплекту. Передача особових справ головному спеціалісту з прийому супроводжується Реєстром.

До особової справи послідовно підшиваються (укладаються у швидкозшивач): заява; довідка про склад зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) осіб /довідка про спільне проживання осіб; довідки, які свідчать про право особи на отримання певного виду соціальної допомоги. Зокрема: копія свідоцтва про народження дитини; копія рішення про встановлення опіки чи піклування; довідка державного органу реєстрації актів цивільного стану про підстави внесення до книги реєстрації народжень відомостей про батька дитини; висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, довідка медичного закладу; витяг з акта огляду інваліда з дитинства, виданого органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством України; медичний висновок про дитину-інваліда віком до 18 років, виданого лікарсько-консультативною комісією дитячого лікувального закладу, тощо; довідка з місця навчання - для осіб, які навчаються; декларація про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги; декларація про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії; довідки про доходи зареєстрованих у житловому будинку осіб (членів сім`ї). У разі, якщо відомості отримані від підприємств, установ та організацій у вигляді списків, даних на технічних носіях інформації тощо, зазначається джерело отримання інформації. Довідка про розмір доходу роздруковується у випадках, якщо відповідним прикладним програмним забезпеченням передбачена така можливість; довідки про розмір плати за житлово-комунальні послуги, наявність заборгованості з оплати послуг та договір про її погашення (за потреби); інші документи, які впливають на призначення соціальної допомоги;рішення (або витяг) відповідної комісії органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування у разі призначення допомоги на підставі рішень органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування (підшивається після розгляду відповідною комісією); акт обстеження (у разі проведення).

У правому верхньому куті кожного документа, не завдаючи шкоди тексту, ставиться порядковий номер документа. На титульному аркуші основної особової справи зазначаються номери пов`язаних особових справ, П.І . Б. отримувачів допомоги та місце проживання, за яким заявник зареєстрований (проживає).

Отже, процитовані нормативно-правові акти встановлюють умови та порядок призначення субсидій та передбачають необхідність та порядок формування паперової справи на кожного одержувача субсидій, в якій зберігаються документи, необхідні для її призначення.

Водночас , згідно пункту 3 Положення №484, інформація про призначені житлові субсидії вноситься структурним підрозділом з питань соціального захисту населення до Єдиного державного реєстру отримувачів житлових субсидій, держателем якого є Мінсоцполітики.

Так, механізм створення та функціонування Єдиного державного реєстру отримувачів житлових субсидій, визначається Положенням про Єдиний державний реєстр отримувачів житлових субсидій, затвердженим постановою КМУ від 14 березня 2018 р. № 182 (далі - Положення №182). Реєстр ведеться з метою забезпечення єдиного державного обліку отримувачів субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива (далі - житлові субсидії), отримання статистичної інформації, проведення спостережень за структурними змінами у програмі житлових субсидій (п. 1 Положення №182 ).

Відповідно до пункту 9 Положення №182 до Реєстру обов`язково вноситься така інформація: загальні відомості про отримувача житлової субсидії (прізвище, ім`я, по батькові, дата народження); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта громадянина України (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають про це відмітку в паспорті громадянина України); реквізити паспорта громадянина України або посвідки на постійне проживання, або посвідки на тимчасове проживання; адреса ( поштовий індекс, область, район, населений пункт, вулиця, номер будинку , номер квартири ) ; характеристика домогосподарства; відомості про осіб, з урахуванням яких призначається субсидія (щодо кожної особи: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта громадянина України (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають про це відмітку в паспорті громадянина України), реквізити паспорта громадянина України або посвідки на постійне проживання, або посвідки на тимчасове проживання); доходи кожної особи, з урахуванням яких призначається субсидія; період, на який призначено субсидію; послуги, на оплату яких призначено субсидію; фактичні розрахункові дані: вартість послуг, сума обов`язкового платежу, сума нарахованої субсидії.

Таким чином, структурний підрозділ з питань соціального захисту населення зобов`язаний вносити до Єдиного державного реєстру отримувачів житлових субсидій інформацію про призначені житлові субсидії, в тому числі персональні дані отримувача субсидії.

З даного приводу, судова колегія зазначає наступне.

Згідно статті 32 Конституції України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Водночас, відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України «Про інформацію».

Згідно частини другої статті 11 Закону України «Про інформацію», не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.

Статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297) визначено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 Закону №2297). Тобто, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних. При цьому, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Крім того, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції".

Згідно практики Європейського суду з прав людини першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява №18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".

Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб.

Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Враховуючи викладене вище судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що в даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, тому внесення інформації про особу в без її згоди до Єдиного державного реєстру отримувачів житлових субсидій є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Вказане також узгоджується із міжнародно-правовими актами, зокрема статтею 8 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (Конвенція) передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Таким чином, особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Судом , в даному випадку встановлено, що 4.10.2018 р. ОСОБА_1 звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації із заявою, затвердженою Наказом Мінсоцполітики України №604 від 2.05.2018 р., форми, про призначення житлової субсидії. До заяви додано ряд документів, необхідних для призначення субсидії.

На підставі поданої заяви та прийнятих за результатом її розгляду рішень, управлінням сформовано справу у паперовому вигляді, якій призначено № 29021. При цьому, як видно зі змісту поданої заяви заявниця вказала, що не дає згоду на обробку персональних даних про сім`ю, доходи, майно, необхідних для призначення житлової субсидії, та оприлюднення відомостей щодо її призначення.

У позовній заяві позивачка вказує, що вона не заперечує проти використання даних з обмеженого переліку, які необхідні для надання субсидій та на паперових носіях, проте категорично заперечує проти внесення персональних даних щодо неї до електронного реєстру та присвоєння їй ідентифікатора людини у вигляді особової справи № 00001 та № №32902. При цьому, не оскаржує дії щодо внесення інформації до електронного реєстру хоча фактично вважає їх протиправними, та не оскаржує самі електронні записи.

Матеріали паперової справи № 29021 свідчать про те, що витяг з реєстру містить інформацію про призначення ОСОБА_1 житлової субсидії внесеної до Єдиного державного реєстру отримувачів житлових субсидій за порядковим номером 5734. У реєстрі вказані, як того вимагає п. 9 Положення № 182, ПІБ, дата народження, адреса тощо. Інформація (ПД) внесена без згоди на те особи, що є порушенням процитованих вище норм.

Таким чином, суд першої інстанції, керуючись статтею 11 та пунктом 10 статті 245 КАС України, вийшов за межі позовних вимог та одночасно визначив інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів позивачки, про що вона просить.

Судова колегія погоджується з такою позицією суду першої інстанції і зазначає, що згідно частини другої вказаної норми, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві. Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Вказане підтверджується роз`ясненням поняття "виходу за межі позовних вимог", наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року "Про судове рішення" відповідно до якої (пункту 3 цієї Постанови) виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

В даному випадку, встановлено судом та зазначалось вище що до Єдиного державного реєстру отримувачів житлових субсидій внесено інформацію щодо ОСОБА_1 без надання нею згоди на це, а отже такі дії відповідача є протиправними і це тягне за собою необхідність зобов`язати суб`єкта владних повноважень виключити з Єдиного державного реєстру отримувачів житлових субсидій інформацію щодо позивачки відображену за порядковим номером 5734.

Стосовно доводів позивачки щодо присвоєння їй ідентифікаторів у вигляді номерів, суд першої інстанції правильно вказав, що при досліджені матеріалів паперової справи № 29021 не встановлено присвоєння їй номера 00001 або 32902. В матеріалах особової справи № 29021 містяться лише розрахунки субсидії на ЖКП до заяви № 00001, а в матеріалах адміністративної справи - повідомлення про призначення субсидії на ЖКП до особової справи №29021. Крім того, як видно з процитованих вище положень Інструкції № 345, номер присвоюються особовій справі, а не людині. А на особовій справі, крім її номера, окремо зазначаються ПІБ та адреса проживання отримувача субсидій, що і відображено на титульному аркуші справи № 29021.

Особова справа - це комплект документів, які містять найповніші відомості про призначення соціальної допомоги. Ані "номер особової справи", ані "порядковий номер в реєстрі» не є тотожними визначеннями. При цьому, вони не є і ідентифікаторами людини, як помилково вважає позивачка. Отже, посилання позивачки на присвоєння їй особистих ідентифікаторів не знайшли свого підтвердження.

Щодо позовних вимог в частині заборони надалі присвоювати будь-які ідентифікатори та збирати, обробляти та розміщувати інформацію в електронних системах, а також передачу інформації третім особам, суд першої інстанції прийшов до висновку, що такі не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судова колегія погоджується з рішенням суду першої інстанції в цій частині і зазначає таке.

Право на захист - це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України). Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Без встановлення такого порушення, а лише допускаючи можливість неправомірної поведінки суб`єкта оскарження, суд дійде помилкового висновку про можливість захисту прав у майбутньому, що не випливає із повноважень, визначених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України. Відтак є неможливим. Таким чином, прийняття судом рішення щодо захисту прав і інтересів осіб на майбутнє, у досліджуваному випадку, шляхом заборони у подальшому вчиняти певні дії є невірним. Судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання. Воно не може обмежувати волю органу та в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин. За таких обставин у задоволені позову у цій вимозі слід було відмовити.

Стосовно вимоги про надання життєво - необхідних засобів допомоги руху в реальні строки та забезпечити контроль, суд входить з наступного.

Відповідно до пункту 5 Порядку забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані технічні засоби реабілітації, переліків таких засобів, затвердженого постановою КМУ від 5 квітня 2012 р. № 321 (далі- Порядок №321), технічні та інші засоби реабілітації, призначені для безоплатного забезпечення осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, інших осіб за рахунок коштів державного бюджету виготовляються, постачаються і ремонтуються підприємствами, які відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим Мінсоцполітики (далі - підприємства).

Медичні показання для забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, а також для виплати компенсації за допоміжні засоби для особистої рухомості, переміщення та підйому, у тому числі для надання реабілітаційних послуг, визначають для осіб з інвалідністю - медико-соціальні експертні комісії (далі - МСЕК) з оформленням індивідуальної програми (п.6 Порядку №321 ).

Відповідно до пунктів 22, 24 Порядку №321 направлення, видані органами соціального захисту населення, особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю, іншим особам, діє протягом строку, визначеного індивідуальною програмою або висновком МСЕК, ЛКК, рішенням ВЛК.

У разі повторного медичного обстеження осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, інших осіб МСЕК, ЛКК, ВЛК надсилають у триденний строк органам соціального захисту населення індивідуальну програму та/або висновок, рішення, що містять показання для забезпечення таких осіб технічними та іншими засобами реабілітації.

Органи соціального захисту населення вносять у триденний строк після надходження індивідуальної програми та/або висновку МСЕК, ЛКК, рішення ВЛК до банку даних інформацію про показання для забезпечення особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю, іншої особи технічними та іншими засобами реабілітації.

Особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю, інша особа або їх законні представники за бажанням особисто подають індивідуальну програму та/або висновок МСЕК, ЛКК, рішення ВЛК органу соціального захисту населення.

Пунктом 39 Порядку №321 визначено, що з метою забезпечення допоміжними засобами для особистої гігієни, допоміжними засобами для особистої рухомості, переміщення та підйому, засобами для пересування, меблями, оснащенням, спеціальними засобами для орієнтування, спілкування та обміну інформацією (далі - технічні засоби реабілітації) особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю, постраждалий внаслідок антитерористичної операції або їх законний представник звертається до органу соціального захисту населення за зареєстрованим місцем їх проживання чи за місцем проживання/перебування для оформлення заявки на забезпечення технічними засобами реабілітації за формою, встановленою Мінсоцполітики (далі - заявка), з оригіналом направлення та паспортом громадянина України або іншим документом, що посвідчує особу.

Отже, особи із інвалідністю забезпечуються технічними та іншим засобами реабілітації за рахунок державного бюджету підприємствами, які відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим Мінсоцполітики в разі наявності медичних показань, які визначаються медико-соціальною експертною комісією з оформленням індивідуальної програми. При цьому, особа забезпечується допоміжними засобами для особистої рухомості, переміщення та підйому, засобами для пересування за заявкою, на підставі якої оформлюється договір та відповідне підприємство надає згоду/відмову на забезпечення відповідним технічним та іншим засобом реабілітації.

Встановлено, що ОСОБА_1 14.07.2015 р. звернулась до Управління із заявою про надання палиці ортопедичної та взуття на коліні суглоби згідно з висновком МСЕК (ЛКК) на основі індивідуального програми реабілітації №948 від 9.06.2015 р. Кінцева дата контролю виконання даної програми 09.06.2017 р. Управлінням сформовано замовлення на забезпечення технічними засобами реабілітації 14.07.2015 р., з призначенням якого погодився замовник, про що свідчить підпис ОСОБА_1

В подальшому, ОСОБА_1 звернулась із заявою про взяття на облік 11.10.2016 р. та індивідуальною програмою №1612. Кінцева дата контролю виконання даної програми 03.10.2018 р. Управлінням сформовано замовлення на забезпечення технічними засобами реабілітації 11.10.2016 р.

На виконання замовлень Управлінням праці та соціального захисту населення Вінницької районної державної адміністрації направлялись листи підприємствам, зокрема: 28.10.2016 р., 06.10.2017 р., 29.12.2018 р. Вінницькому казенному експериментальному протезно - ортопедичному підприємству; 06.10.2017 р., 28.10.2016 р.,02.05.2018 р., 29.12.2018 р. ТОВ "Виробничій компанії Діспомед"; 22.05.2017 р., 11.12.2017 р., 20.03.2018 р. ,10.05.2018 р. ТОВ "Науково-технічне підприємство "Спецмедтехніка" про забезпечення ОСОБА_1 палицею відповідно до програм реабілітації. Однак доказів виконання замовлень саме підприємствами - суду не надано.

На момент звернення до суду відсутня діюча індивідуальна програма щодо ОСОБА_1 .

Крім того, суд вказує, що Управління не забезпечує засобами необхідними для реабілітації, оскільки виготовляються, постачаються і ремонтуються такі засоби спеціалізованими підприємствами. Не належить таке забезпечення й до компетенції суду.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги відсутність діючої індивідуальної програми щодо ОСОБА_1 як станом 30.01.2019 р. так і на момент прийняття рішення, а також те, що до компетенції/повноважень Управління не належить виготовлення засобів руху - відсутні підстави зобов`язувати відповідача надавати засоби допомоги руху в рамках даної адміністративної справи. При цьому зміна відповідача у цій частині вимог неможлива, оскільки це змінить підсудність спору, що недопустимо відповідно до частини третьої статті 48 КАС України. Таким чином позовні вимоги в досліджуваній частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом :

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно частини п`ятої статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.

Частинами першою та другою статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Так, відповідно до частин другої, третьої статті 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат, які зазнав позивач.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 вказаної постанови).

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд зауважує, що для відшкодування моральної шкоди обов`язкова наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

В даному випадку судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно визначив, що позивачем не доведено факту завдання немайнових втрат протиправними діями, рішенням чи бездіяльністю відповідача, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті особи. Як і не доведені самі негативні зміни у житті.

Позивач вказує, що неодноразово зверталась до відповідача для отримання допоміжних засобів руху. Проте, судом встановлено, що відповідачем вживались відповідні заходи, визначені законом. Не виготовлення засобів не залежить від волі відповідача, оскільки не є його компетенцією.

Щодо посилань позивачки стосовно смерті чоловіка, то з цього приводу, суд зазначає, що у позові така ситуація пов`язується саме з періодом коли відмовляли у наданні субсидії (2016 рік) , в той час як предметом оскарження у цій справі не є відмова у призначенні субсидії, а дії вчинені відповідачем у 2018 році щодо внесення до реєстру інформації щодо позивачки.

Крім того, суд зазначає, що позивачем не обґрунтовано розміру відшкодування шкоди в сумі 150 000 грн. та не підтверджено її документально.

За сукупністю наведених обставин підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди відсутні.

Підсумовуючи вищенаведене у постанові судова колегія зазначає, що суд першої інстанції, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та надані позивачем, прийшов до правильного та обґрунтованого висновку, про часткове задоволення позову.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні оскільки, відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, відтак такий не сплачувався, а отже не підлягає відшкодуванню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 травня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 23 липня 2019 року.

Головуючий

Охрімчук І.Г.

Судді

Капустинський М.М. Моніч Б.С.