ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2019 року

Львів

№ 857/4397/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Макарика В.Я., Пліша М.А.,

за участі секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.

позивач: не з`явився,

відповідач-1: не з`явився

відповідач -2: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року у справі №0940/2471/18 за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області, Державної служби з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-

суддя в 1-й інстанції - Грицюк П.П.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення - не зазначено,-

В С Т А Н О В И В :

24 грудня 2018 року позивач - фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до відповідача - управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області та просив визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №046712 від 20 листопада 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що автомобіль марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 , який перевірявся управлінням Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області не належить ОСОБА_1 , а поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за № АК/4926971 був оформлений позивачем щодо вказаного автомобіля від свого імені. Вважає, що поліс №АК/4926971 не є документом, який підтверджує право власності даного транспортного засобу ОСОБА_1 , як і не підтверджує, що позивач є перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт» та не є суб`єктом відповідальності. Зазначає, що не здійснював перевезення даним транспортним засобом, а відношення водія ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не підтверджено та не встановлено в Акті та постанові. Вважає, що до позивача не може застосовуватися відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, визначена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Звертає увагу на те, що до відповідальності притягуються саме перевізники, а не страхувальники.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 січня 2019 року залучено до участі у справі Державну службу з безпеки на транспорті, як другого відповідача (а.с. 1-3).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року в задоволенні адміністративного відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач - фізична особа - підприємець ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу за №046712 від 20 листопада 2018 року щодо фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 є неправомірною та підлягає скасуванню, оскільки позивач не здійснював вказаного перевезення вантажу та не є перевізником та власником автомобіля марки МАN д.н.з. НОМЕР_1 . Звертає увагу, що оскільки позивач не був перевізником вантажу зазначеного в акті перевірки від 10 листопада 2018 року, таким чином не може нести відповідальність за дії інших осіб. Вважає, що за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів підлягають відповідальності саме перевізники.

20 травня 2019 року Державною службою України з безпеки на транспорті подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказанопро безпідставність доводів апелянта.Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року - без змін.

Згідно частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України).

Заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Так , судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 10 жовтня 2018 року державними інспекторами Управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області, було проведено перевірку транспортного засобу MAN, номерний знак НОМЕР_2 , яка була проведена на автодорозі Н-10, с. Павлівка, пл. ГВК, Івано - Франківська область, у відповідності до завдання на перевірку від 09 жовтня 2018 року № 006010.

За результатами проведеної перевірки інспекторами було складено Акт №100849 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 10 жовтня 2018 року.

Зі змісту акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт встановлено, що під час здійснення перевірки транспортного засобу марки MAN, номерний знак НОМЕР_2 , який згідно з Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 належить ОСОБА_1 , виявлено, що водій ОСОБА_2 здійснює перевезення з порушеннями, відповідальності за які передбачена ч. 1 абз. 3 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: надання послуг з перевезення вантажу у відсутності документів, визначених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Також у водія відсутні тахокарти з 06 жовтня 2018 року по 09 жовтня 2018 року, індивідуальна контрольна книжка та лист підтвердження діяльності водія, що унеможливлює проведення перевірки обліку робочого часу та відпочинку водія. Водій автотранспортного засобу відмовився від підписання акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт, про що міститься відмітка в даному акті (а.с. 8).

З матеріалів справи встановлено, що розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт по Акту № 100849 від 10 жовтня 2018 року призначено на 20 листопада 2018 року, позивач про час розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення (а.с. 35).

Постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу № 046712 від 20 листопада 2018 року управлінням Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області за порушення позивачем ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» застосовано до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» адміністративно-господарський штраф у сумі 1700 грн (а.с. 11).

Вважаючи постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №046712 від 20 листопада 2018 року протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки фізична особа - підприємець ОСОБА_1 є автомобільним перевізником та користувачем транспортного засобу та особою, що несе відповідальність, яка застосовується до автомобільних перевізників у вигляді адміністративно-господарських штрафів за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, таким чином постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №046712 від 20 листопада 2018 року є правомірною.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень врегульовано положеннями Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-ІІІ від 05 квітня 2001 року.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про автомобільний транспорт» законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України «Про транспорт», «Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема, встановлено, що реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, прийняті в межах його компетенції, обов`язкові до виконання на території України.

Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Згідно із пунктами 3, 21, 27 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08 листопада 2006 року (далі - Порядок №1567 в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), Укртрансінспекція, її територіальні органи - управління в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські, районні управління є органом державного контролю на автомобільному транспорті. Державний контроль здійснюється посадовими особами органу шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок. При виявленні порушення законодавства складається акт, на підставі якого керівник органу державного контролю виносить постанову про застосування фінансових санкцій, що є обов`язковою для виконання.

Відповідно до пункту 1 Положення «Про Державну службу України з безпеки на транспорті», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року за №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Укртрансбезпека у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України. Основними завданнями Укртрансбезпеки є:

1) реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті;

2) внесення на розгляд Міністра інфраструктури пропозицій щодо забезпечення формування державної політики з питань безпеки на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті;

3) здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті;

4) надання у передбачених законом випадках адміністративних послуг у сфері автомобільного, міського електричного, залізничного, морського та річкового транспорту.

Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань:

- здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, підготовку пропозицій щодо їх удосконалення, а також законодавства про судноплавство на суднах, у морських і річкових портах, територіальних та внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах України;

- здійснює контроль за додержанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення пасажирів на міжобласних автобусних маршрутах;

- здійснює передбачений законодавством контроль за міжнародними перевезеннями пасажирів і вантажів автомобільним транспортом на території України;

- здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування;

- здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю;

- здійснює інші повноваження, визначені законом.

Згідно з пунктом 1 Положення Укртрансбезпека є центральним органом влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Відповідно до пункту 8 Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 року №592 «Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті» утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3.

Частиною 2 статті 29 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається в порядку встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, і за плату, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 3, 4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08 листопада 2006 року (далі - Порядок №1567), державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

За змістом пункту 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Відповідно до статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Положеннями вказаної статті також визначені документи для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів на таксі: для автомобільного перевізника - ліцензія, інші документи, передбачені законодавством України; для водія таксі - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, інші документи, передбачені законодавством України.

Виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму (п.20 Порядку №1567).

У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Отже, кожне виявлене порушення фіксується у акті, а вимога до суб`єкта владних повноважень складати по кожному виявленому порушенню окремий акт відсутня.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акту) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності) (п. 21 Порядку №1567).

У разі відмови уповноваженої особи суб`єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб`єкта господарювання або акту перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис (п. 22 Порядку №1567).

Приписами ч. 2 ст.2 Закону України «Про транспорт» визначено, що нормативні акти, які визначають умови перевезень, порядок використання засобів транспорту, шляхів сполучення, організації безпеки руху, охорони громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні та екологічні вимоги, що діють на транспорті, є обов`язковими для власників транспорту і громадян, які користуються послугами транспорту та шляхами сполучення.

Статтею 18 Закону № 2344-III визначено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Статтею 48 Закону № 2344-III передбачено перелік обов`язкових документів на підставі яких виконуються вантажні перевезення, а саме документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Таким чином, перелік документів згідно ст. 48 Закону №2344-III не є вичерпним.

Крім того, наведеними нормами визначено обов`язок автомобільного перевізника та водія під час здійснення своїх функцій мати при собі документи, на підставі яких здійснюється перевезення.

Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, аналізуючи вищенаведені правові норми, колегія суддів вважає, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону покладається виключно на автомобільних перевізників.

Водночас, норми Закону України «Про автомобільний транспорт» не ототожнюють поняття «власник транспортного засобу» та «автомобільний перевізник», оскільки власник автомобіля за певних умов може бути автомобільним перевізником, проте, у випадку, якщо автомобільним перевізником є користувач транспортного засобу, а не його власник, відповідальність за Законом останній не несе.

Аналогічні правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16 квітня 2015 року у справі №К/800/41722/13.

Як вбачається з матеріалів справи, державними інспекторами управління Укртрансбезпеки в Івано-Франківській області на момент перевірки у водія ОСОБА_2 встановлено відсутність, визначених статтею 48 Закону документів, а саме: тахокарти та індивідуальної контрольної книжки та листа підтвердження діяльності, що стало підставою для притягнення до відповідальності позивача, а саме накладення штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідальність за яке передбачена абзацом 3 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону України «Про автомобільний транспорт» ліцензія видається на господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів, зокрема, на надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі.

Матеріалами справи підтверджено, свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу підтверджено те, що на момент проведення перевірки транспортний засіб марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 належить ОСОБА_3 , як фізичній особі, а не як суб`єкту господарювання. (а.с. 39-40).

Крім того, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, 08 серпня 2018 року ОСОБА_1 зареєстровано фізичною особою-підприємцем. На момент перевірки одним з видів діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , був «Вантажний автомобільний транспорт» (код КВЕД 49.41 цей клас включає усі види перевезень вантажним автомобільним транспортом) (а.с. 42-45 ).

Таким чином, колегія суддів вважає твердження позивача про те, що він не є перевізником на час перевірки необґрунтованими з вищенаведених мотивів та спростовується матеріалами справи.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1 є автомобільним перевізником, користувачем транспортного засобу та особою, що несе відповідальність, яка застосовується до автомобільних перевізників у вигляді адміністративно-господарських штрафів за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів.

Також, апеляційний суд зазначає, що подані позивачем докази не є беззаперечними та не спростовують доводи відповідача про наявність підстав для застосування до нього адміністративно-господарського штрафу у розмірі 1700 грн за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

При цьому, колегія суддів не бере до уваги твердження позивача, що поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/4926971, який він 10 січня 2018 року оформляв на вказаний автомобіль від свого імені, і який в свою чергу не є документом, що підтверджує про належність ОСОБА_1 транспортного засобу, як і не стверджує про те, що він є перевізником на даному транспортному засобі та зазначає наступне.

Пунктом 2 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого Постановою КМУ № 207 від 25.02.2009 року для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб: - накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж; - посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; - реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; - талон про проходження державного технічного огляду; - поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Законом, що регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України, є Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Пунктом 1.1. ч. 1 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів » передбачено, що страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.

Відповідно до пп. 1.6. 1.6. власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Згідно страхового полісу за № АК/492971, страхувальник являється - ОСОБА_1 , забезпечений транспортний засіб марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 (а.с. 13).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що фактично страхувальником вказаного транспортного засобу та особою відповідальною за експлуатацію транспортного засобу є фізична особа-підприємець ОСОБА_1 .

Крім того, що стосується виявленого порушення щодо відсутності тахокарти та індивідуальної контрольної книжки та листа підтвердження діяльності, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що наявність таких у водіїв, які здійснюють вантажні перевезення, є обов`язковою та прямо визначена ст.ст. 48, 49 Закону України «Про автомобільні перевезення» та Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24 червня 2010 року № 385.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про правомірність застосування Управлінням Укртрансбезпеки у Івано-Франківській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу оскарженою постановою, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції з вищенаведених мотивів.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись, ч.4 ст.229, ч. 3 ст.243, ст.ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст.ст. 322, 325, 329 КАС України , суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року у справі № 0940/2471/18 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

Н. М. Судова-Хомюк

судді

В. Я. Макарик

М. А. Пліш

Повне судове рішення складено 22.07.2019.