ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа

№ 607/14495/16-ц

у 1-й інстанції Братасюк В.М.

№ 22-ц/817/588/19

- Парандюк Т.С.

-

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2019 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Парандюк Т.С.

суддів - Дикун С. І., Сташків Б. І.,

за участі секретаря -Кантицької О.І.

та сторін -позивачки ОСОБА_1 та її адвоката Мельник Ю.О.; представника відповідача Гроди І.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/14495/16-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 7 лютого 2018 року, ухваленого суддею Братасюком В.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільхлібпром" про стягнення заборгованості по заробітній платі, індексації, інфляційних втрат, пені, середньомісячного заробітку та заподіяння моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ТзОВ "Тернопільхлібпром" у якому після уточнення позовних вимог, просила стягнути з відповідача заборгованості по заробітній платі, індексації, інфляційних втрат, пені, середньомісячного заробітку та заподіяння моральної шкоди, на загальну суму 1 467 435, 20 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що з 02.02.2010 року працювала бухгалтером ТзОВ «Тернопільхлібпром», 26.04.2013 року була звільнена з роботи за згодою сторін. Однак заробітна плата на дату звільнення в розмірі 27190,67грн. їй виплачена не була. В подальшому 10.09.2013 року заборгованість в розмірі 27103,19 грн., була частково погашена. Не виплаченою залишилася сума 87,48грн., а тому вважає, що з відповідача підлягає до стягнення індексація з недоплаченої зарплати 87,48 грн. в сумі 1585,48 грн.; інфляційне збільшення суми боргу - 87,54 грн.; сума пені за період прострочення виплати заборгованості 349,15 грн.; пеня на заборгованість 87,48 грн. - 100,63 грн.; пеня на заборгованість 21471,79 грн. - 1145,95 грн.; пеня за прострочення виплати зарплати 27103,19грн. - 1392,29 грн.; середньомісячний заробіток за період з 26.04.2013 р. по 24.11.2017 р. - 1 442 686 грн. 68 коп., що разом складає 1447 435,20 грн. Крім того, вважає, що діями відповідача їй завдано моральної шкоди, яка виражається в моральних стражданнях через порушення нормальною способу життя, через не реагування відповідача на її постійні звернення про виплату заробітної плати, через приниження її честі та гідності, як бухгалтера. У зв`язку з чим вона зазнала значних душевних хвилювань і просить стягнути з відповідача 20000грн. моральної шкоди.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 7 лютого 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТзОВ "Тернопільхлібпром" про стягнення заборгованості по заробітній платі, індексації, інфляційних втрат, пені, середньомісячного заробітку та заподіяння моральної шкоди загалом на суму 1467435,2 гривень - відмовлено.

Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 4 квітня 2018 року стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь ТзОВ "Тернопільхлібпро" (м. Тернопіль вул. С.Будного, 3) 5000 гривень понесених витрат на правничу допомогу.

ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 7 лютого 2018 року та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду від 4 квітня 2018 року у якому просить скасувати вищевказані рішення та прийняте нове яким стягнути з ТзОВ "Тернопільхлібпром" заборгованість по заробітній платі - 87,48 гривень; суму індексації з нарахованої заробітної плати 87,48 гривень - 1585,48 гривень; інфляційне збільшення суми боргу - 87,54 гривень; середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні за період з 26.04.2013р. по 24.11.2017р. - 1442686,68 гривень (з розрахунку 861,82грн. за день - середньоденна заробітна плата); відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням судом обставин справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Постановою апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 7 лютого 2018 року задоволено частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суд від 7 лютого 2018 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати 87,48 грн., суми індексації 1585,48 грн., інфляційне збільшення суми боргу 87,54 грн. скасовано та ухвалено нове рішення, яким дані вимоги задоволено.

Стягнуто із ТзОВ "Тернопільхлібпром" в користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату 87,48 грн., суму індексації 1585,48 грн., інфляційне збільшення суми боргу 87,54 грн.

В решті рішення суду залишено без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду від 4 квітня 2018 задоволено.

Додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду від 04 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у стягненні із ОСОБА_1 в користь TзOB «Тернопільхлібпром» витрат на правничу допомогу.

Стягнуто із TзOB «Тернопільхлібпром» в користь держави 640 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 960 грн судового збору за перегляд справи у суді апеляційної інстанції.

У стягненні із ОСОБА_1 в користь TзOB «Тернопільхлібпром» 9800 грн. за оплату за правничу допомогу відмовлено.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні за період з 26 квітня 2013 року по 24 листопада 2017 року у розмірі 1 442 686,68 грн та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ТзОВ "Тернопільхлібпром" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку скасовано і справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ТзОВ "Тернопільхлібпром" подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 у якому зазначило, що належних та достовірних доказів, які підтверджують наявність заборгованості по заробітні платі TзOB «Тернопільхлібпром» перед ОСОБА_1 , у матеріалах справи відсутні, тобто факт наявності заборгованості є недоведеним і процесуально не встановленим.

Заявлена ОСОБА_1 сума середньомісячного заробітку за затримку розрахунку по належних при звільненні виплатах у розмірі 1442686,68 гривень, розрахована невірно, що пов`язано з наступним.

На підтвердження заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 надала суду першої інстанції копію довідки про середню заробітну плату від 29.04.2013 року № 358, однак оригіналу суду не представила, якого і не могло існувати, оскільки TзOB «Тернопільхлібпром» ніколи не виготовляв та не надавав позивачці вказану нею довідку, що підтверджується копією журналу реєстрації вихідної документації станом на 29.04.2014 рік.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, наданий позивачем доказ - копія довідки про середню заробітну плату від 29.04.2013 року № 358 є не достовірним доказом, а тому не повинен прийматися до уваги.

Також, достеменно відомо, що під час виконання позивачкою обов`язків головного бухгалтера TзOB "Тернопільхлібпром" жодного наказу про прийняття позивачки на іншу посаду, у тому числі за суміщенням, директором товариства не приймалося, а серед передбачених штатним розкладом (згідно наказу №126 від 27.11.2012 р. про затвердження штатного розпису та штатним розписом) вільних посад, які позивачка могла б суміщати, були відсутні. З огляду на це, доплати за суміщення посад, зазначені у розрахункових листах не мають під собою правової підстави і не повинні враховуватися при визначенні середньоденної заробітної плати у цій справі.

Згідно ч.З п.2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 р. N100 (надалі - Порядок), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відтак, приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 було звільнено 26.04.2013 р., для розрахунку розміру середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 слід брати лише відомості щодо належного ОСОБА_1 посадового окладу, у сумі 5000 гривень, розмір якого був встановлений наказом про прийом її на роботу, і який був виплачений їй в лютому і березні 2013 р. (підтверджується копіями наказу про прийом на роботу ОСОБА_1 , витягом зі штатного розпису, розрахунковими листками ОСОБА_1 за лютий і березень 2013 р.).

Відповідно до п.8 розділу IV Порядку середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Із врахуванням вимог ч.З п.2 розділу II Порядку та наведених нами обставин про належний ОСОБА_1 розмір посадового окладу, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 розраховується за наступною формулою: ( 5000 грн.(посадовий оклад за лютий 2013 р.) + 5000 грн.(посадовий оклад за березень 2013 р.) ) / 40 робочих днів (к-ть робочих днів у лютому та березні 2013 р.) та складає 250 гривень/день.

Предметом спору у справі №607/14495/16-ц є стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільненні за період з 26.04.2013 р. по 24.11.2017 р, що складає 1672 днів., а не 1674 дні, як хибно зазначає Позивачка.

Отже, сума середньомісячного заробітку ОСОБА_1 за затримку розрахунку по належних їй при звільненні виплатах за період з 26.04.2013 р. по 24.11.2017 р розраховується за наступною формулою: (250 грн./день (середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 ) х 1672 дні ( заявлений позивачкою час затримки фактичного розрахунку при звільненні) та складає 418 000 гривень. Однак необхідно врахувати принцип співмірності та аксіому переваги справедливості над строгим розумінням права можлива до стягнення сума складе 4645,45 грн.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат Мельник Ю.О. апеляційну скаргу підтримали з мотивів, викладених в ній.

Представники ТзОВ "Тернопільхлібпром" Грода І.П., Менюх С.А. апеляційну скаргу визнали частково.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, доповідача, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає до частково задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення коштів середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою пропущено тримісячний строк визначений для подання заяви до суду, з дати проведення виплат заробітної плати (10.09.2013 року) збіг 11.12.2013 року.

Однак, колегія суддів з таким висновком суду не погоджується.

Рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови стягнення невиплаченої заробітної плати 87,48 грн скасоване і ухвалене нове, де постановою апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2018 року стягнуто в її користь 87,48 грн невиплаченої заробітної плати, суми індексації 1585,48 грн та інфляційних - 87,54 грн. Постанова апеляційного суду Тернопільської області в цій частині залишена без зміни ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із ТзОВ «Тернопільхлібпром, працювала головним бухгалтером. Наказом № 306 від 26.04.2013 року її звільнено з роботи за згодою сторін (п.1 ст. 36 КЗпП України) та наказано бухгалтерії провести повний розрахунок відповідно до чинного законодавства.

Згідно розрахункового листка за квітень 2013 року по працівнику ТзОВ «Тернопільхлібпром» ОСОБА_1 , останній нараховано 26400,60 грн., залишок на початок періоду нарахувань становив 9116 грн., утримано: виплата зарплати 3484,60 грн, виплата зарплати 25 грн., єдиний внесок з з/п 701,96 грн., прибутковий податок 4139,37 грн., виплата хлібо-булочними виробами 62,48 грн., до виплати всього нараховано 27103,19 грн. (т.1 ас.19).

Згідно розрахункових листків за травень, червень, липень, вересень 2013 року по працівнику ТзОВ «Тернопільхлібпром" ОСОБА_1 залишок на початок періоду нарахувань становив 27103,19 грн. (т.1 ас.19).

Відповідно до відомості перерахунку № 00000152 ТзОВ «Тернопільхлібпром» від 09.09.2013 року на картковий рахунок ОСОБА_1 було перераховано 27103,19 грн., що підтверджується також платіжним доручення № 420 від 09.09.2013 року та випискою по банківському рахунку № НОМЕР_1 за період з 05 по 10 вересня 2013 року, що видані АТ «Райффайзен Банк Аваль».

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом із тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

При перегляді апеляційним судом установлено, що 10 вересня 2013 року ОСОБА_1 було виплачено 27103,19 грн із 27190,67 грн розрахункових, а невиплаченою залишилась заборгованість в сумі 87,48 грн, яка була стягнута з товариства судовим рішенням і виплачена їй 9 листопада 2018 року.

ОСОБА_1 просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 26.04.2013 р. по 24.11.2017 р.

Як роз`яснено в пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

За змістом пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до підпункту «л» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, (далі - Порядок) цей Порядок застосовується і при обчисленні середнього заробітку у випадку, передбаченому частиною першою статті 117 КЗпП України. Пунктом 5 Порядку передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пункт 3 вище згаданого Порядку вказує на те, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата, доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час;суміщення професій і посад...).

Як вбачається із довідки про середню заробітну плату та розрахункового листка ОСОБА_1 , що її заробітна плата складається із окладу 5000 грн та доплати за суміщення посад - 3072 грн, що складає 8072 грн. Даними доказами спростовано доводи представника відповідача Менюха С.А. про те, що заробітна плата ОСОБА_1 складається тільки з окладу 5000 грн.

Враховуючи те, що середнньо місячна заробітна плата ОСОБА_1 перед звільненням становила 8072 грн (8072 + 8072 - заробітна плата за лютий, березень 2013 року, що стверджується довідкою №3/358 від 29.04.2013 року і підписана директором товариства), а середньоденна - 403,60 грн (8072+8072) : 40 робочих днів за два місяці), тому сума середньомісячної заробітної плати за час затримки за 1146 робочих дні повинна становити 462525,60 грн.

Однак, суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, за таких умов: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, як належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Колегія суддів, враховуючи те, що позивачці при звільненні було недоплачено 87,48 грн. розрахункових, нарахованих при звільненні (сума нарахованих розрахункових 27190,67 грн. при звільненні сторонами не оспорювалась), а сума затримки за період з 26.04.2013 р. по 24.11.2017 р. становить 462525,60 грн., однак вважає за необхідне застосувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та співмірності при визначені розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, аксіому цивільного судочинства, що справедливість має перевагу над строгим розумінням права та й те, що позивачка працюючи головним бухгалтером підприємства зобов`язана була контролювати як нарахування так і виплату заробітної плати як собі , так і іншим працівникам, вважає, що у процентному співвідношенні розмір недоплаченої суми 87,48 грн буде становити 0, 322 % від 27103,19 грн (27103,19 (сума виплачена у вересні 2013 року від загальної суми розрахункових 27190,67 грн - 87,48 *100) : 27103,19).

Отже, сума коштів середнього заробітку за час затримки розрахунку з 26.04.2013 р. по 24.11.2017 р. з вини відповідача при звільненні ОСОБА_1 буде становити 2133,93 грн ( 662711,20 *0,322) : 100%).

В апеляційну інстанцію була подана заява відповідача щодо застосування строку позовної давності з посиланням на постанову ВС від 24.10.2018 року у справі за № 317/3698/15-ц , оскільки ще 10.09.2013 року ОСОБА_1 дізналась про порушення її права, однак до суду звернулась у грудні 2016 року. Колегія суддів вважає, що в задоволенні даної заяви слід відхилити, так як посилання на постанову ВС не є коректною, оскільки цією справою вирішувався цивільний спір, яким регулюються правовідносини Цивільним Кодексом, а при розгляді трудового спору діють норми ст. 233 КЗпП України. Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 376 ч.1 п. 3 ЦПК України - підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Врахувавши вище наведенні обставини, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо виплати середнього заробітку за час затримки слід скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши із ТзОВ "Тернопільхлібпром" в її користь 2133, 93 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2013 року по 24.11.2017 року.

У відповідності до вимог ст. 141 ч.1 ЦПК України - у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на відповідача.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, тому із відповідача в її користь слід стягнути 826,80 грн судового збору.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 7 лютого 2018 року в частині відмови у стягненні 1442686,68 грн середньомісячного заробітку за час затримки виплати заробітної плати скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути із ТзОВ "Тернопільхлібпром" (ЄДРПОУ 30836947, вул Степана Будного, 3, м. Тернопіль) в користь ОСОБА_1 (інд.код НОМЕР_2 , проживаючої АДРЕСА_1 ) 2133,93 грн. середньомісячного заробітку за час затримки виплати сум, належних при звільненні за період з 26.04.2013 р. по 24.11.2017 р.

Стягнути із ТзОВ "Тернопільхлібпром" (ЄДРПОУ 30836947, вул Степана Будного, 3, м. Тернопіль) в користь ОСОБА_1 (інд.код НОМЕР_2 , проживаючої АДРЕСА_1 ) 826,80 грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 липня 2019 року.

Головуюча Т.С. Парандюк

Судді : С.І. Дикун

Б .І. Сташків