ПОСТАНОВА

Іменем України

17 липня 2019 року

Київ

справа №759/7372/16-а

адміністративне провадження №К/9901/32647/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Глущенка Я.Б., Кузьмишиної О.М., Пилипенко О.Є. від 15 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся у суд із адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, у якому просив: визнати діяння (бездіяльність) відповідача щодо відмови у виплаті компенсації за надання санаторно - курортного лікування за період 2012 - 2013 роки протиправними, а також зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за не надання безоплатного санаторно - курортного лікування за 2012 рік у розмірі 320 грн.00 коп. та за 2013 рік у розмірі 340 грн.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 06 січня 2017 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2017 року Постанову Святошинського районного суду м. Києва від 06 січня 2017 року скасовано. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що 01 квітня 2016 року звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації із заявою стосовно надання компенсації за надання санаторно-курортного лікування. Вважає відмову у компенсації протиправною, оскільки з 2012 по 2015 роки путівку не отримував, а відтак на підставі ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та Порядку виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян, затвердженим постановою КМУ від 17.06.2004 № 785.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що позивач є учасником бойових дій, який має II групу інвалідності від загального захворювання.

01 квітня 2016 року позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації із заявою стосовно надання компенсації за неотримання безоплатного санаторно-курортного лікування.

Листом від 11 квітня 2016 року №4521/35-03/27 відповідач відмовив позивачу у наданні грошової компенсації за невикористану санаторно - курортну путівку.

Не погоджуючись з отриманою відмовою позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач не отримав путівки за санаторно - курортне лікування протягом 2012 - 2016 років, тому останній має право скористатися правом на отримання грошової компенсації за 2012 - 2013 роки.

Скасовуючи постанову та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд, виходив з того, що згідно п. 11 Порядку виплати деяким категоріям інвалідам грошової компенсації замість санаторно - курортної путівки та вартості самостійного санаторно - курортного лікування, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2007 року № 150, грошова компенсація за путівку виплачується інваліду, якщо він протягом попередніх трьох календарних років не одержував безоплатної санаторно-курортної путівки (не рахуючи рік, коли інвалід звернувся за нею). Відтак оскільки позивач звернувся із заявою до відповідача про отримання безоплатного санаторно - курортного оздоровлення у червні 2012 року, а у лютому 2016 року одержав відповідну путівку, відповідачем правомірно не була виплачена позивачу грошова компенсація замість такої за заявою, поданою у квітні 2016 року.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги: безоплатне забезпечення санаторно - курортним лікуванням або одержання компенсації вартості самостійно санаторно - курортного лікування.

За ч. 6 ст. 38 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інваліди за наявності медичних показань мають право на безоплатне забезпечення санаторно - курортними путівками.

Право ж на отримання грошової компенсації замість санаторно - курортного лікування передбачене лише Законом України «Про реабілітацію інвалідів в Україні».

Так, відповідно до ст. 29 цього Закону грошова компенсація замість санаторно-курортної путівки і компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування виплачується інвалідам, законним представникам дітей-інвалідів на підставі медичних рекомендацій відповідно до законодавства, що визначає їх право на безоплатне забезпечення санаторно-курортним лікуванням.

Грошову компенсацію замість санаторно-курортної путівки і компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного вікування призначає і виплачує місцевий орган виконавчої влади, який відповідно до своїх повноважень забезпечує санаторно-курортне лікування інвалідів, категорії яких визначені законом.

Порядок виплати і розміри грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки і компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 2 Порядку виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян, затвердженим постановою КМУ від 17.06.2004 № 785 грошова компенсація виплачується інвалідам війни та

інвалідам, зазначеним у статті 6-2 Закону України "Про жертви

нацистських переслідувань" за місцем їх обліку один раз на два роки з дня звернення із заявою про виділення путівки або виплату грошової компенсації за бажанням, якщо ці особи протягом двох років не одержували безоплатних санаторно-курортних путівок, незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань.

Проте позивач має статус учасника бойових дій та інвалідність по загальному захворюванню, а не статус інваліда війни.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що питання грошової компенсації визначається Порядком виплати деяким категоріям інвалідам грошової компенсації замість санаторно - курортної путівки та вартості самостійного санаторно - курортного лікування, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2007 року № 150, а не Порядком виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян, затвердженим постановою КМУ від 17.06.2004 № 785, на який посилається позивач та суд першої інстанції.

Згідно п. 11 Порядку № 150 грошова компенсація за путівку виплачується інваліду, якщо він протягом попередніх трьох календарних років не одержував безоплатної санаторно-курортної путівки (не рахуючи рік, коли інвалід звернувся за нею).

Судом установлено, що позивач у червні 2012 року звернувся до відповідача із заявою про отримання безоплатного санаторно - курортного оздоровлення.

У лютому 2016 року позивач отримав путівку до санаторію «Салют» м. Одеси (період оздоровлення 28.02.2016 року - 19.03.2016 року).

У квітні 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання грошової компенсації замість неотриманого санаторного забезпечення.

Отже, виходячи з тлумачення пункту 11 Порядку, право на отримання компенсації за неотриману путівку позивач мав у разі звернення із заявою у 2015 року, проте, із заявою про отримання компенсації останній звернувся у квітні 2016, тобто після отримання путівки у лютому 2016 року до санаторію «Салют».

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність відмови відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді Л.Л. Мороз

А.І. Рибачук