ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2019 року

м. Київ

справа № 926/1326/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника військового прокурора Західного регіону України

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2019 (колегія суддів у складі: Кравчук Н.М. головуючий, Кордюк Г.Т., Плотніцький Б.Д.)

та рішення Господарського суду Чернівецької області від 30.11.2018 (суддя Гончарук О.В.)

у справі № 926/1326/15

за позовом виконуючого обов`язки військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах:

1) Міністерства оборони України;

2) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці,

до Сторожинецької районної ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області;

2) Буденецької сільської ради;

3) Чудейської сільської ради;

4) Череської сільської ради;

5) Череського будинку інтернату Чернівецької області;

6) Сторожинецької районної організації Українського товариства мисливців і рибалок;

7) фізичної особи Кравця Г.І.,

про визнання недійсним рішення Сторожинецької районної ради Чернівецької області №102-11/2000 від 22.09.2000,

за участю представників

позивача-1: не з`явились,

позивача-2: Антонеску О.Г. (довіреність № 17 від 03.01.2019),

відповідача: не з`явились,

третіх осіб: не з`явились,

Генеральної прокуратури України: Голуба Є.В.,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2015 року виконуючий обов`язки військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах: Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Сторожинецької районної ради про визнання недійсним рішення одинадцятої сесії двадцять другого скликання Сторожинецької районної ради Чернівецької області №102-11/2000 "Про лист Чернівецької КЕЧ району" від 22.09.2000, в частині припинення права користування земельною ділянкою Чернівецької КЕЧ району на площі 202,1 га та передання їх до земель запасу Чудейської сільської ради - 78,4 га, Буденецької сільської ради - 99,0 га, Череської сільської ради - 10,0 га та Череському будинку інтернату в постійне користування - 14,7 га, а також в частині залишення у постійному користуванні Чернівецької КЕЧ району земельну ділянку площею 150,0 га для використання військовим лісгоспом Івано-Франківського лісопромислового комбінату.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що КЕВ м. Чернівці користується земельною ділянкою військового містечка № 1, яка знаходиться в с. Чудей Сторожинецького району (полігон) на підставі державного акта на право постійного користування землею серії "Б" №038626 від 1981 року. Відтак, прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, а відповідач, приймаючи оскаржуване рішення діяв з перевищенням наданих йому законом повноважень.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 07.08.2015 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Держземагенства у Чернівецькій області (в подальшому реорганізовано у Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області).

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 08.09.2015 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Буденецьку сільську раду, Чудейську сільську раду, Череську сільську раду, Череський будинок інтернат, Сторожинецьку районну організацію Українського товариства мисливців і рибалок та фізичну особу ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 04.10.2018 задоволено заяву прокурора про уточнення позовної вимоги, а саме - про визнання недійсним пунктів 1, 2 та 4 рішення одинадцятої сесії двадцять другого скликання Сторожинецької районної ради Чернівецької області № 102-11/2000 "Про лист Чернівецької КЕЧ району" від 22.09.2000.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 30.11.2018, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2019, у задоволенні позову відмовлено.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у матеріалах справи міститься Державний акт на право користування землею серії "Б" №038626 від 1981 року, яким за Чернівецькою Квартирно-експлуатаційною частиною району (правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці відповідно до директиви Міністерства оборони України від 20.04.2005 №Д-322/1/010) закріплено у безстрокове і безоплатне користування 4263,1 га землі в межах згідно з планом землекористування, що надана для потреб господарства (з яких 202,1 га, що входять до спірних правовідносин).

Тимчасово виконуючим обов`язки начальника Квартирно-експлуатаційної частини району майором Чубатенком 17.08.2000 надіслано лист № 1024 Голові Сторожинецької районної ради, в якому зазначалось про відсутність потреби у майновому комплексі військового містечка № 1-Чудей та земельної ділянки площею 202,1 га, у зв`язку з чим висловлено прохання визначити територіальну громаду на прийняття будівель військового містечка до комунальної власності та припинити право користування земельною ділянкою Чернівецької КЕЧ району на площі 202,1 га.

В свою чергу рішенням Сторожинецької районної ради Чернівецької області №102-11/2000 від 22.09.2000 "Про лист Чернівецької КЕЧ району" припинено право користування земельною ділянкою Чернівецької КЕЧ району на площі 202,1 га та передано її (їх) до земель запасу Чудейської сільської ради - 78,4 га, Буденецької сільської ради - 99,0 га, Череської сільської ради - 10,0 га та Череському будинку інтернату в постійне користування - 14,7 га та залишено у постійному користуванні Чернівецької КЕЧ району земельну ділянку площею 150,0 га для використання військовим лісгоспом Івано-Франківського лісопромислового комбінату.

Згідно з наказом начальника Чернівецького гарнізону № 3 від 12.01.2018 земельна ділянка площею 202,1 га, на якій розташоване військового містечка № 1-Чудей, закріплена за Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці.

В.о. військового прокурора Чернівецького гарнізону Західного регіону України у позовній заяві зазначає, що 17.03.2015 на адресу військової прокуратури Чернівецького гарнізону надійшов лист начальника КЕВ м. Чернівці щодо неправомірного зайняття частини земельної ділянки військового містечка № 1 Чудей, що знаходиться за адресою: с. Чудей, Чернівецької області. Військовою прокуратурою проведено перевірку вказаних даних, за результатами чого подано позов у даній справі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди обох інстанцій зазначили, що рішення № 102-11/2000 від 22.09.2000 було прийняте з порушенням вимог чинного на той час законодавства - зокрема, земельна ділянка 202,1 га, право на постійне користування якою припинено оспорюваним рішенням, надана для розміщення військової частини та належала до земель оборони, а згода Міністром оборони України або іншою особою за його дорученням на її передачу не надавалася. Суди також погодилися з твердженням військового прокурора про те, що ним правильно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки вимога про визнання рішення незаконним узгоджується зі встановленим п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту порушеного цивільного права. Однак у задоволенні позову було відмовлено у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем у відзиві на позовну заяву. Застосовуючи позовну давність, суд першої інстанції виходив з того, що Положенням про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями, затвердженим наказом Міноборони № 483 від 22.12.1997, на позивачів покладено обов`язок здійснювати обов`язковий моніторинг земель оборони. У зв`язку з наведеним, позивачі не могли не бути обізнаними щодо факту невикористання за цільовим призначенням земель оборони площею 202,1 га. При цьому судом взято до уваги, що до 15.01.2012 діяв п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України, яким не обмежувалась позовна давність на звернення до суду з позовом щодо оскарження рішень органів місцевого самоврядування, які порушують право власності. Окрім того, суди обох інстанцій дійшли висновку, що здійснюючи своєчасний прокурорський нагляд за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування прокурор міг бути значно раніше обізнаний про існування оскаржуваного у цій справі рішення.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, Заступник військового прокурора Західного регіону України звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову в позові.

Так скаржник зазначає, що:

- позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення рішення. Проте суди безпідставно дійшли висновку, що відповідачем у підготовчому судовому засіданні подано заяву про сплив позовної давності у формі відповіді на відзив, оскільки остання подана з порушенням вимог Господарського процесуального кодексу України. Заява учасникам справи не надсилалася, в підготовчому судовому засіданні суд не довів до відома сторін про наявність останньої, прокурор та позивачі довідалися про заяву лише 30.11.2018. З огляду на викладене, суд обмежив процесуальні права прокурора, не надавши можливість подати заяву про визнання причин пропуску строків звернення до суду із позовом до суду поважними;

- суд безпідставно зробив висновок про те, що позивачу-2 ще у 2000 році було відомо про порушення його майнових прав у сфері земельних відносин, оскільки факт обізнаності про наявність рішення №102-11/2000 не є тотожним з моментом, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Висновок суду про те, що Міністерству оборони України також було відомо про порушення його майнових прав у сфері земельних відносин з 2000 року є безпідставним, оскільки ґрунтується на припущеннях;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 викладено висновок про те, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц). Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17);

- зазначаючи, що судами взято до уваги, що до 15.01.2012 діяв п. 4 ст. 268 ЦК України, яким не обмежувалась позовна давність на звернення до суду з позовом щодо оскарження рішень органів місцевого самоврядування, які порушують право власності, суди посилаються на галузевий наказ Генерального прокурора України від 19.09.2005 № 3гн, що визначав обов`язок прокурора періодично здійснювати у формі перевірок нагляд за додержанням законів у діяльності органів місцевого самоврядування, який втратив чинність ще до 15.01.2012.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16.07.2019 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 09.07.2019.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 04.07.2019 надійшов відзив на касаційну скаргу від відповідача, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 12.07.2019 надійшов відзив на касаційну скаргу (надісланий 09.07.2019) від позивача-2, у якому останній просить касаційну скаргу задовольнити з огляду на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про пропуск позовної давності.

Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області надійшли пояснення, у яких останній просить оскаржувані судові рішення скасувати.

Заслухавши доповідь головуючого судді Могил С.К. та пояснення представника позивача-2 та Генеральної прокуратури України, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Державним актом на право користування землею серії "Б" №038626 від 1981 року, за Чернівецькою Квартирно-експлуатаційною частиною району (правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці відповідно до директиви Міністерства оборони України від 20.04.2005 №Д-322/1/010) закріплено у безстрокове і безоплатне користування 4263,1 га землі в межах згідно з планом землекористування, що надана для потреб господарства (з яких 202,1 га, що входять до спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 70 Земельного кодексу України (далі ЗК України) від 18.12.1990 (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення Сторожинецької районної ради) землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ. Порядок надання земель для потреб оборони визначається законодавством України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 27 ЗК України від 18.12.1990 право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі добровільної відмови від земельної ділянки.

Частиною 5 вказаної статті було визначено, що припинення права користування землею у випадку, передбаченому п. 1 ч. 1 цієї статті, провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів.

В свою чергу згідно з п.п. 44, 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997, за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

В процесі розгляду справи судами обох інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка площею 202,1 га належала до земель оборони, а згода Міністром оборони України або іншою особою за його дорученням на її передачу, не надавалася.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскаржуване рішення Сторожинецької районної ради від 22.09.2000 №102-11/200, прийнято з порушенням ст. 27 ЗК України від 18.12.1990 (в редакції, діючій на час прийняття оскаржуваного рішення), за відсутності законної добровільної відмови держави від спірних земель оборони.

При цьому суди обох інстанцій помилково послались на ч. 2 ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" (як зазначили суди - в редакції, діючій на час прийняття оскаржуваного рішення), оскільки станом на час прийняття Сторожинецькою районною радою Чернівецької області рішення № 102-11/2000 - 22.09.2000 редакція вказаного Закону взагалі не містила статті 14, а остання з`явилася у зв`язку з викладенням Закону України "Про Збройні Сили України" у новій редакції відповідно до Закону України від 05.10.2000 № 2019-III "Про внесення змін до Закону України "Про Збройні Сили України". Проте це не призвело до неправильного висновку, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог чинного на той час законодавства.

Разом з тим, згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанови Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц).

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі N 362/44/17).

Разом з тим, порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

За змістом пунктів 1.1-1.4 Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 № 483, землі, які використовують Збройні Сили України, підлягають обов`язковому обліку, цільовому використанню і правильному утриманню. Облік земель повинен бути своєчасним, повним, достовірним і точним. Облік земель в органах квартирно-експлуатаційної служби ведеться з метою своєчасного забезпечення відповідних посадових осіб, органів квартирно-експлуатаційної служби, а також відповідних рад, в адміністративних межах яких знаходиться землекористувач, даними про наявність, рух і якісний стан земель, контролю за збереженістю, законністю, доцільністю й ефективністю використання земель, підготовки вихідних даних для складання облікових документів, установлених табелем термінових донесень будівельно-квартирних органів МОУ.

Крім цього, за змістом Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями, своєчасне виявлення земель, що не використовуються, та надання відомостей про них покладається на заступників Міністра оборони України - командувачів видів Збройних Сил України, командуючих військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування, начальників управлінь центрального апарату Міністерства оборони України, а також командирів військових частин - землекористувачів.

В свою чергу, Наказом від 19.09.2005 №3гн (в редакції, чинній на час після прийняття оскаржуваного рішення районної ради) Генеральний прокурор України визначив основним завданням наглядової діяльності прокуратури захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, державних та публічних інтересів. Із цією метою наказав забезпечити нагляд за додержанням законів, передусім у діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, контролюючих та правоохоронних органів. Зазначений наказ містив конкретні вказівки до прокурорів, а саме: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів.

Колегія суддів зазначає, що як прокурор, здійснюючи своєчасний прокурорський нагляд за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування, так і позивачі в силу наведених вище положень законодавства та встановлених місцевим та апеляційним господарськими судами обставин справи повинні були та не могли не бути обізнаними про невикористання за цільовим призначенням земель оборони площею 202,1 га, що мало місце на підставі заяви позивача № 2, та прийнятого, у зв`язку з цією заявою, рішення Сторожинецької районної ради від 22.09.2000.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позовна давність для позивачів сплинула, а нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими органами місцевого самоврядування рішеннями, який органи прокуратури були зобов`язані проводити як на момент виникнення спірних правовідносин так і після, позбавляє прокурора права посилатися на відсутність можливості дізнатися про прийняття спірного рішення, до спливу строку позовної давності.

Доводи Заступника військового прокурора Західного регіону України про те, що заява, у якій зазначено про застосування позовної давності, учасникам справи не надсилалася, в підготовчому судовому засіданні місцевий господарський суд не довів до відома сторін про наявність останньої, у зв`язку з чим обмежив процесуальні права прокурора, не надавши можливість подати заяву про визнання причин пропуску строків звернення до суду з позовом до суду поважними, відхиляються судом касаційної інстанції з огляду на те, що заявник не був позбавлений можливості заявити відповідне клопотання (заяву про визнання поважними причин пропуску позовної давності) під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, з відповідним обґрунтуванням неможливості його подання під час розгляду справи в суді першої інстанції. При цьому ч. 4 ст. 3 ГПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, а відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 55 ГПК України органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті. Органи та особи, які відповідно до цього Кодексу мають право звертатися до суду в інтересах осіб, за винятком осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах юридичної особи у спорах про відшкодування збитків, заподіяних її посадовою особою, не мають права укладати мирову угоду.

Посилання скаржника на те, що судами взято до уваги, що до 15.01.2012 діяв п. 4 ст. 268 ЦК України, яким не обмежувалась позовна давність на звернення до суду з позовом щодо оскарження рішень органів місцевого самоврядування, які порушують право власності, і при цьому суди посилаються на галузевий наказ Генерального прокурора України від 19.09.2005 № 3гн, який втратив чинність ще до 15.01.2012, по-перше, не спростовують висновків про те, що органи прокуратури були зобов`язані проводити своєчасний прокурорський нагляд за прийнятими органами місцевого самоврядування рішеннями як на момент виникнення спірних правовідносин так і після. По-друге, виконуючий обов`язки військового прокурора Чернівецького гарнізону звернувся з даним позовом до суду у серпні 2015 року, тобто з пропуском трирічного строку давності навіть починаючи з 15.01.2012.

Інші доводи скаржника висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Враховуючи викладене та встановлені судами обох інстанцій обставини справи, а також приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного та місцевого господарських судів про відмову у задоволенні позову, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів - без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Заступника військового прокурора Західного регіону України залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2019 та рішення Господарського суду Чернівецької області від 30.11.2018 у справі № 926/1326/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.