Номер провадження 2/754/3352/19

Справа №754/15881/18

РІШЕННЯ

Іменем України

05 червня 2019 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

Шоловуючого судді - Галась І.А.

при секретарі - Дмитрієвій А.А.

у відсутності сторін

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Києві, в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

Вона та Відповідач перебували у шлюбі з 14.07.2015 року. У шлюбі в подружжя народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що протягом останніх декількох років стосунки з чоловіком розладились, зникло взаєморозуміння і взаємоповага, стали частими сварки, чоловік пішов з родини і до теперішнього часу не приділяє достатньої уваги сім`ї та вихованню дитини. Вже тривалий час кожен з подружжя живе окремим життям та своїми інтересами. Фактично сім`я припинила своє існування. Вказала, що на даний час проживають окремо. Примирення не можливе.

Посилаючись на викладені обставини справи Позивач просить суд:

1.Розірвати шлюб з Відповідачем;

2.Присудити кошти на утримання дитини ОСОБА_3 та стягнути їх із Відповідача в розмірі ј від його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи із дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття;

3.Додатково присудити кошти на утримання дружини ОСОБА_1 , оскільки Позивач перебуває у декретній відпустці, в розмірі зазначеному Законом, та стягувати їх із Відповідача, до періоду часу поки дитині не виповниться три роки.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 13 листопада 2018 року відкрито провадження в справі та призначено підготовче судове засідання (а.с.16).

Позивач до початку підготовчого судового засідання, надала до суду заяву про можливість розгляду справи за її відсутності, вимоги позову підтримала в повному обсязі.

Відповідач до початку підготовчого судового засідання подав заяву, відповідно до якої вимоги позову визнав у повному обсязі, просить слухати справу у його відсутності.

Відзив на позовну заяву, в порядку ст. 178 ЦПК України відповідачем подано не було.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України - у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 200 ЦПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207цього Кодексу.

Згідно із ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Дослідивши зібрані в справі письмові докази, суд вважає за можливе ухвалити рішення у справі в підготовчому засіданні, у зв`язку з існуванням визначених ч.3 ст.200 ЦПК України умов, та задовольнити позовні вимоги з огляду на наступне.

Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з`явились, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального

Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у відповідності до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Броварського міськрайонного управління юстиції у Київській області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрували шлюб 14 липня 2015 року, про що складено відповідний актовий запис №545. Прізвище після державної реєстрації шлюбу: чоловіка - « ОСОБА_2 », дружини - « ОСОБА_1 » (а.с.4).

Від спільного подружнього життя сторони мають доньку: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, де в графі батьки записано: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 (а.с.6).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 Сімейного Кодексу України побудова сімейних відносин відбувається на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємоповаги та підтримки.

Відповідно до положень ст. 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

За змістом положень частини 2 статті 36 та статті 51 Сімейного кодексу України, шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.

Дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в ній. (ст. 55 Сімейного кодексу України).

За правилом частини 2 статті 104 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

За змістом положень ч. 3 ст.109 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Відповідно до ст.16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Відповідно до ч. 1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 111 Сімейного кодексу України, суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Як роз`яснено у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року за №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Сторони протягом розгляду справи не виявили бажання примиритись, наполягали на розірванні шлюбу.

Згідно положень частини третьої та четвертої ст. 56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до норм сімейного законодавства, добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз», підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.

Судом було встановлено, що причиною припинення шлюбно-сімейних відносин являється те, що спільне життя з відповідачем не склалося та припинено. Подальше спільне життя та збереження шлюбу не можливе.

Відповідно до ст. 112 Сімейного Кодексу України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Аналізуючи та оцінюючи всі вищевикладені обставини у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що шлюб підлягає розірванню, так як сторони мають різні інтереси та погляди, шлюбні відносини існують лише формально,сімейно-шлюбні стосунки сторін розпались і поновлені бути не можуть, тому шлюб повинен бути розірваний.

Відповідно до ст. 113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку із реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Згідно ч. 2 ст. 114 Сімейного Кодексу України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 3 ст. 115 Сімейного кодексу України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Таким чином, оцінюючи наведені докази, суд приходить до висновку про можливість розірвати шлюб між сторонами.

Щодо вимоги позивача про стягнення аліментів, суд приходить до наступного.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Згідно ч.1 ст.122 Сімейного Кодексу України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя.

Положеннями ст. 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Законодавче визначення рівного обов`язку відносно кожного з батьків передбачає і добросовісне його виконання.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

На виконання положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів судом при вирішенні цього позову враховано стан здоров`я відповідача, матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатної дружини, батьків, повнолітніх дітей, інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд враховує те, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України.

Відповідач фізично здорова людина, працездатного віку, може працювати та сплачувати аліменти на утримання дитини.

08.07.2017 р. набрав чинності Закон України від 17.05.2017 р. №2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», яким було викладено в новій редакції цитовану вище ч. 2 ст. 182 СК України, яка визначила мінімальний розмір аліментів на одну дитину в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, тим самим підвищивши державні гарантії і соціальні стандарти в галузі охорони прав дитини. Тобто, розмір аліментів повинен бути не меншим 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно із частиною третьою статті 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (стаття 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (стаття 184 цього Кодексу) і виплачуються щомісячно.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Стягнення аліментів у частці заробітку (доходу) батька, матері має ціль найбільш повно захищати інтереси дитини, забезпечити їй не тільки необхідні кошти для існування, але і зберегти по можливості той рівень життя, який дитина мала при сумісному проживанні з обома батьками.

У відповідності до положень ч.1,2 ст.3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

За змістом ч.1 ст.27 Конвенції визнано право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п.7Постанови Пленуму ВСУ від 12 червня 2009 р. № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститись позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.

Таким чином, з урахуванням принципів розумності та справедливості суд визначає, що з відповідача на ім`я позивача слід стягнути аліменти на утримання малолітньої дочки в розмірі ј частки усіх видів заробітку (доходу) але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, що у достатній мірі відповідає заявленим позивачем потребам утримання дитини, а також не є заздалегідь непомірними для їх сплати відповідачем. Тому за сукупності наведених висновків позов підлягає до задоволення у вказаній частині вимог.

Згідно ст. 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім`я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.

Відповідно до вимог ст. 191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Статтею 75 СК України передбачено, що дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Один з подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно статті 84 СК України - дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності. Дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Аліменти, присуджені дружині під час вагітності, сплачуються після народження дитини без додаткового рішення суду. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.

З аналізу зазначеної норми витікає, що особливим видом права подружжя на утримання є право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини. Його особливість полягає у строковості дії, незалежності надання утримання від доходу дружини та наявністю лише однієї підстави, яка унеможливлює надання такого утримання, - можливості чоловіка надавати таке утримання.

Відповідно до положень закріплених в ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Виходячи з того, що позивачем не надано доказів достатності заробітку (доходу) відповідача для сплати аліментів на її утримання до досягнення дитиною трьох років, а також суду не надано достатніх і переконливих доказів, що відповідач має можливість надавати кошти на утримання дружини, тому суд приходить до висновку, про необхідність в цій частині позовних вимог відмовити.

Крім того, станом на 05 червня 2019 року, дитина сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - досягла трьохрічного віку ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Отже, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Згідно з п.3 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення аліментів.

Згідно ч. 6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.ст. 133, 141 ЦПК України та Закону України "Про судовий збір" з відповідача належить стягнути в дохід держави судовий збір в розмірі 704 грн. 80 коп.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача належить стягнути на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 704 грн. 80 коп., за позовну вимогу про розірвання шлюбу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 24, 55, 56, 110, 112, 113, 180-184 Сімейного кодексу України, .ч. 3, 4 ст.200 , ч. 4 ст. 206 , ст. 265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити частково.

Шлюб, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 14 липня 2015 року, Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Броварського міськрайонного управління юстиції у Київській області, актовий запис №545, розірвати.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ), аліменти на утримання дитини: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі ј частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 12 листопада 2018 року до досягнення дитиною повноліття.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ), судовий збір в розмірі 704,80 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий :