ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 906/107/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Кондратова І.Д.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Житомирської області

(суддя - Вельмакіна Т.М.)

від 13.06.2018

та постанову Рівненського апеляційного господарського суду

(головуючий - Савченко Г.І., судді: Демидюк О.О., Павлюк І.Ю.)

від 11.09.2018

у справі № 906/107/18

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз"

про визнання договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів укладеним

за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явився;

відповідача - Дороніна О.М.;

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" про визнання договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів №50/12/07/18 від 11.01.2018 укладеним у запропонованій позивачем редакції.

1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач відмовляється укладати договір на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів на умовах позивача.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 13.06.2018, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.09.2018, у позові відмовлено.

2.2. Господарськими судами встановлено такі фактичні обставини справи:

-рішенням правління НАК "Нафтогаз України" від 12.05.2016 на Філію "Центр метрології та газорозподільних систем" (далі - "ЦМГС") покладено здійснення функцій із забезпечення ефективного користування, експлуатації та контролю за майном (об`єктами) газорозподільних систем як тих, що належать державі та передані НАК "Нафтогаз України" у користування, так і тих, що належать компанії та обліковуються на її балансі;

-на виконання зазначеного рішення, Філією "ЦМГС" розроблений та направлений листом від 11.01.2018 №50/12-28 ПАТ "Житомиргаз" проект договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів від 11.01.2018 №50/12/07/18 в двох примірниках, з метою його укладення;

-29.01.2018 на адресу Філії "ЦМГС" від відповідача - ПАТ Житомиргаз" надійшов лист від 23.01.2018 №Zh007.2-JIB-882-O118 з договором на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів від 11.01.2018 №50/12/07/18, підписаний та скріплений печаткою з протоколом розбіжностей до нього.

ПАТ "НАК "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" ПАТ "НАК "Нафтогаз України", не погоджуючись із пропозиціями ПАТ "Житомиргаз", запропонованими у протоколі розбіжностей, керуючись частиною 1 статті 8 Закону України "Про нафту і газ", Кодексом ГРМ, частиною 1, 3 статті 37 Закону України "Про ринок природного газу", Постановами НКРЕ від 16.02.2017 №201, від 30.09.2015 №2494, частиною 6 статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №95 "Про забезпечення використання газорозподільних систем або їх складових", статтями 179-188 Господарського кодексу України, статтями 6, 317, 319, 509, 627 Цивільного кодексу України, звернулося до суду з позовом про укладення договору в редакції ПАТ "НАК "Нафтогаз України".

2.3. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірний договір на експлуатацію складових ГРС, визнання укладеним якого є предметом спору у даній справі, не базується на державному замовленні, не є обов`язковим для укладання в силу прямої норми закону, жодних попередніх домовленостей щодо укладення спірного договору сторони не заключали, тому відсутні законні підстави зобов`язувати відповідача укласти вказаний договір або визнавати його укладеним. Крім того, зазначений в додатку №3 до Кодексу ГРС договір на експлуатацію складових газорозподільної системи, не визначений як типовий або примірний, також вказаним Кодексом не встановлено обов`язковість дотримання його форми. Отже, господарські суди дійшли висновку про відсутність заборони на укладення між позивачем та відповідачем, за умови взаємного узгодження всіх істотних умов, як договору на експлуатацію, так і інших, передбачених для вказаних правовідносин договорів, що свідчить про необов`язковість спірного договору до укладення.

Також судами попередніх інстанцій зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2017 №95 врегульовані питання використання газорозподільних систем або їх складових, власником яких є держава, а також затверджено Типовий договір оренди газорозподільних систем або їх складових, а також Примірний договір експлуатації газорозподільних систем або їх складових. Тобто, зазначеною постановою врегульовано правовідносини з іншим суб`єктним та об`єктним складом, а тому посилання на зазначену постанову як на підставу та обґрунтування визначення ціни запропонованого до підписання договору є безпідставним.

Окрім того, господарськими судами встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують обґрунтованість ціни договору, що унеможливлює здійснення оцінки її правомірності.

З врахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій вважали, що відповідно до частини 8 статті 181 Господарського кодексу України, оскільки сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов спірний договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся), а позовні вимоги не підлягають задоволенню.

При цьому судом апеляційної інстанції враховано правові висновки, зроблені Верховним Судом у постанові ід 06.02.2018 у справі №911/2354/17.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Житомирської області від 13.06.2018 та постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.09.2018, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" ПАТ "НАК "Нафтогаз України" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Визнати договір на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів укладеним (в редакції позивача).

3.2. Узагальнені доводи касаційної скарги:

-судами попередніх інстанцій було неповно з`ясовано обставини справи, а також не застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин: частина 1 статті 8 Цивільного кодексу України, частина 3 статті 37 Закону України "Про ринок природного газу", розділу ІІ Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, Примірний договір експлуатації газорозподільних систем або їх складових, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 95 "Про забезпечення ефективного використання газорозподільчих систем або їх складових";

-так, відповідно до частини 1 статті 37 Закону України "Про ринок природного газу" оператор газорозподільної системи відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток газорозподільної системи, якою він користується на законних підставах. Проте, матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б вказували на законність підстав перебування газопроводів у користуванні ПАТ "Житомиргаз";

-судами попередніх інстанцій не враховано, що договори, наведені у додатках 3-5 до Кодексу ГРМ не є типовими або примірними і сторони мають право викласти зміст договору у довільній формі;

- Законом України "Про ринок природного газу" визначено обов`язок оператора ГРМ за свій рахунок здійснювати експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток газорозподільної системи. При цьому Методикою визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу передбачено включення до структури тарифу на розподіл природного газу необхідних витрат при обслуговуванні, утриманні та експлуатації газорозподільних мереж;

-керуючись частиною 1 статті 8 Цивільного кодексу України, позивач встановив плату на експлуатацію належного йому майна на підставі норм, які регулюють найбільш близькі (подібні) за змістом правовідносини, а саме - пункт 15 Примірного договору експлуатації газорозподільних систем або їх складових, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 95 "Про забезпечення ефективного використання газорозподільчих систем або їх складових";

-судами попередніх інстанцій не враховано, що на позивача який є власником газорозподільчих мереж, дія Кодексу ГРМ не поширюється.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Житомиргаз" просило відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

3.4. З огляду на те, що колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у складі: Катеринчук Л.Й., Пєсков В.Г., Погребняк В.Я. у справі 925/916/17 вважала за необхідне відступити від правової позиції у подібних правовідносинах, викладеної, зокрема у постанові від 06.02.2018 у справі №911/2354/17 (правові висновки викладені у якій враховано судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи), то справу №925/916/17 було передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду для формування єдиної правозастосовчої практики у спірних правовідносинах.

Ухвалою Верховного Суду від 20.11.2018 у даній справі було зупинено касаційне провадження у справі № 906/107/18 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до прийняття відповідного рішення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 925/916/17.

3.5. На адресу Верховного Суду від ПАТ "НАК "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 15.07.2019 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням у відпустці представника позивача Карачун Н.М. та перебуванням у відрядженні іншого представника позивача - Родіної Т.М.

Відповідно до частини 3 статті 301 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Частиною 2 статті 121 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала, якою суд повідомляє про призначення судового засідання повинна містити найменування та адресу суду, назву справи, зазначення процесуального статусу особи, яка повідомляється, вказівку про те, яку дію буде вчинено, дату, час і місце її вчинення, а також про те, що участь у її вчиненні для цієї особи не є обов`язковою.

В ухвалі Верховного Суду від 19.06.2019 про поновлення провадження у справі зазначено, що участь у судовому засіданні для учасників справи не є обов`язковою.

Окрім того, відповідно до положень статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

З огляду на викладене, оскільки участь у судовому засіданні для учасників даної справи не визнавалась судом обов`язковою, і позивач не був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права шляхом самопредставництва, зважаючи на строк розгляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи.

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався суд

4.1. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 925/916/17 викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Кодексу ГРС, затвердженого Постановою НКРЕКП №2494 від 30.09.2015 компетентний державний орган передбачив обов`язок укладення оператором ГРС одного з чотирьох договорів з власниками газової мережі: договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу). Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у Додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном). Таке нормативне регулювання, застосоване з частинами 4-5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт", дозволяє захист стороною своїх прав та інтересів у судовому порядку шляхом заявлення вимог про укладення договору згідно з приписами статей 179, 181 Господарського кодексу України.

Свобода сторін даного спору в укладенні інших видів договорів щодо використання трубопроводів особами приватного права обмежена спеціальним законодавством з метою забезпечення суспільного інтересу, яке переважає у застосуванні над загальними нормами цивільного права про свободу договору (статті 6, 627 ЦК України).

4.2. З огляду на викладене, висновок судів попередніх інстанцій про те, що укладення спірного договору для сторін не є обов`язковим у розумінні частини 3 статті 179 Господарського кодексу України, зроблений як наслідок неправильного застосування норм матеріального права, оскільки господарськими судами не враховано такого.

4.2. Приписами частин 2, 3, 4 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що укладання господарського договору є обов`язковим для сторін, зокрема, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання, органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Частинами 4 та 5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" визначено імперативну вимогу про те, що взаємовідносини суб`єктів, яким передано в управління об`єкти трубопровідного транспорту, що проходять в одному технічному коридорі або перетинаються, здійснюються на основі договорів; підприємства, установи та організації, що експлуатують трубопроводи, які підпорядковані різним відомствам, але розташовані в одному технічному коридорі, повинні узгодити умови їх експлуатації.

Отже, законодавцем передбачено вимогу щодо обов`язковості укладення договору при будь-яких різновидах експлуатації об`єктів трубопровідного транспорту. А згідно із статтею 2 цього Закону, систему трубопровідного транспорту становлять як магістральні трубопроводи, так і промисловий трубопровідний транспорт, до якого належать газопроводи високого тиску та підвідні газопроводи.

Як встановлено судами за змістом позовної заяви, предметом врегулювання правовідносин за спірним договором є право на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів. При цьому матеріалами справи підтверджується право власності позивача на газорозподільну систему та її об`єкти, щодо експлуатації якої останній звертався до відповідача із пропозицією укласти договір. Тобто, ПАТ "Нафтогаз України" є власником відповідних об`єктів газопостачання (власник), а ПАТ "Житомиргаз" - є оператором газорозподільних систем (оператор).

Отже, у даній справі заявлена позовна вимога про спонукання до укладення договору, який є обов`язковим до укладення в силу спеціального закону (статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт").

4.3. Відповідно до статті 5 Закону України "Про природні монополії" (далі - Закону №1682-III) - до сфери регулювання державою природних монополій належить, зокрема, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами; розподіл природного і нафтового газу трубопроводами. Статтею 8 зазначеного Закону передбачено, що предметом державного регулювання діяльності суб`єктів природних монополій згідно з цим Законом є: ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством. Статтею 10 Закону №1682-III передбачено ряд обов`язків суб`єкта природних монополій, серед яких: дотримуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійснення підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках.

Отже, свобода дій позивача та відповідача, як суб`єктів природних монополій з транспортування та розподілу природного газу трубопроводами, є обмеженою державою для досягнення суспільних інтересів.

Розвиваючи ринкові відносини у сфері видобутку, транспортування та розподілу природного газу законодавцем було прийнято ряд законів, які звузили свободу сторін при укладенні договору на ринку природного газу, передбачену статтею 627 Цивільного кодексу України, що також відповідає суспільним інтересам формування ринкової економіки.

Одним з важливих законів, прийнятих на формування ринкових відносин у галузі добування, транспортування, постачання та розподілу природного газу є Закон України "Про ринок природного газу" (далі - Закон №329-VІІІ), який визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатності цього ринку до інтеграції з ринками природного газу держав-сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.

Адаптація законодавства України про ринок природного газу до законодавства ЄС (третього Енергопакету ЄС) передбачає, насамперед, законодавче закріплення газового розмежування (анбандлінгу), тобто відокремлення діяльності з розподілу газу від діяльності з його видобування, постачання, зберігання і транспортування. Ця мета визначає побудову системних договірних відносин на ринку між його різними учасниками (як власниками газорозподільних мереж, так операторами газорозподільних мереж).

Законом України "Про ринок природного газу" визначено спеціальні вимоги до оператора газорозподільної системи, який є суб`єктом господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) (пункт 17 статті 1 Закону №329-VІІІ).

Так, відповідно до статті 37 Закону №329-VІІІ оператор газорозподільної системи відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (включаючи нове будівництво та реконструкцію) газорозподільної системи, якою він користується на законних підставах.

На виконання вимог статті 41 Закону №329-VІІІ Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, постановою №2494 від 30.09.2015 затвердила Кодекс газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС), який зареєстровано Міністерством юстиції України 06.11.2015 №1379/27824.

Вимоги Кодексу ГРС є обов`язковими для виконання всіма операторами газорозподільних систем, як складова частина умов їх ліцензійної діяльності, що також визначено Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №201 від 16.02.2017 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу", якою визначено обов`язкові ліцензійні умови для провадження господарської діяльності як із транспортування природного газу, так і з розподілу природного газу.

Зокрема, газорозподільна система ліцензіата - це об`єкти газорозподільної системи, що на законних підставах перебувають у власності чи користуванні здобувача ліцензії/ліцензіата (у тому числі на праві господарського відання, користування чи експлуатації), та які знаходяться в межах місць провадження господарської діяльності, а засобом провадження діяльності є газорозподільна система, що на законних підставах перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації здобувача ліцензії/ліцензіата, якою здійснюється розподіл природного газу (пункт 1.3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу).

Пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС передбачено таке: власники газової мережі, яка згідно з розділом ІІ цього Кодексу кваліфікується як газорозподільна система (крім газорозподільної системи, що відноситься до державного майна), що не є операторами ГРМ, та Оператор ГРМ, до мереж якого підключені належні власникам газорозподільні системи (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), зобов`язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу). Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у Додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).

Отже, зазначеним нормативним актом передбачено виключний перелік трьох видів договорів, які є обов`язкові для укладення між власником газорозподільної системи та оператором газорозподільної системи, або договір відчуження газопроводу шляхом купівлі-продажу. Також, є обов`язковим дотримання форми таких договорів, яка визначена у Додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).

Отже, сторони спору у даній справі зобов`язані укласти один із договорів, що передбачений пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС, як такий, що вимагається законом.

Відтак, до спірних правовідносин слід застосовувати положення частини 3 статті 179 Господарського кодексу України та за наявності переддоговірного спору щодо укладення конкретного виду договору, передбаченого у цьому виключному переліку розглянути його з дослідженням усіх спірних умов договору.

4.4. Аналіз частин 6-8 статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" дозволяє зробити висновок про те, що законодавцем обмежено свободу укладення договорів щодо належного ПАТ НАК "Нафтогаз України" майна та заборонено відчуження основних фондів ПАТ НАК "Нафтогаз України" та передачу їх з балансу на баланс, крім випадків такої передачі бюджетній установі, державному підприємству або акціонерному товариству, 100% акцій якого перебуває у державній власності України чи створення державних підприємств або акціонерних товариств, 100% акцій та часток яких перебуває у державній власності України, а також заборонено продаж основних фондів ПАТ НАК "Нафтогаз України", її дочірніх та заснованих нею підприємств, що не використовуються в процесі провадження діяльності з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, без погодження з Кабінетом Міністрів України.

З огляду на таке, варіантом обов`язкового укладення договору між ПАТ НАК "Нафтогаз України", як власником газопроводів, що є предметом переддоговірного спору в даній справі, та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз", як оператором газорозподільних систем, відповідно до переліку, визначеного пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС є договір експлуатації газорозподільної системи, що також відповідає вимогам частин 4-5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт", які визначають імперативну вимогу про укладення договорів експлуатації між суб`єктами, що використовують трубопровідний транспорт в одному технічному коридорі або перетинаються.

4.5. Як встановлено судами за змістом позовної заяви, предметом врегулювання правовідносин за спірним договором є право на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів.

Отже, у даній справі заявлена позовна вимога про укладення договору, який є обов`язковим до укладення в силу спеціальних нормативних вимог (статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" та пункту 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС), що надає можливість укладення такого договору в судовому порядку відповідно до частин 7-8 статті 181 та статті 179 Господарського Кодексу України за наявності спору щодо окремих умов договору.

4.6. Разом з тим, зробивши висновок, що укладення спірного договору для сторін не є обов`язковим у розумінні частини 3 статті 179 Господарського кодексу України, а сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов, то відповідно до частини 8 статті 181 Господарського кодексу України спірний договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся), а позовні вимоги не підлягають задоволенню, ні місцевим господарським судом, ні судом апеляційної інстанції конкретні умови договору експлуатації та протоколу розбіжностей між сторонами не аналізувалися та не оцінювалися.

4.7. Судами попередніх інстанцій зроблено висновок лише щодо однієї умови договору - ціни, зазначивши, що матеріали справи не місять, а позивачем не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції доказів, які б підтверджували обґрунтованість ціни договору, що в свою чергу унеможливлює здійснення оцінки її правомірності. При цьому господарськими судами встановлено, що в обґрунтування визначеної у спірному проекті договору ціни позивач посилається на забезпечення енергетичної безпеки держави та стратегічне значення об`єктів, які позивач має намір передати в експлуатацію відповідачу, а тому, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №95, визначив річну плату за експлуатацію майна, яку відповідач повинен сплатити позивачу, в розмірі 10% від балансової вартості такого майна. Однак, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що правовідносини з експлуатації складових газорозподільних систем детально врегульовані нормами Кодексу ГРС з додатками, що затверджений НКРЕКП в межах компетенції, а тому не потребують регулювання правовими нормами, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини. Також вказаною постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №95 врегульовані питання використання газорозподільних систем або їх складовими, власником яких є держава, а також затверджено Типовий договір оренди газорозподільних систем або їх складових, а також Примірний договір експлуатації газорозподільних систем або їх складових. Отже, за висновками судів попередніх інстанцій зазначеною постановою врегульовано правовідносини з іншим суб`єктним та об`єктним складом, а тому посилання на зазначену постанову як на підставу та обґрунтування визначення ціни запропонованого до підписання договору є безпідставним.

Такі висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає передчасними та необґрунтованими, оскільки ними враховано, що укладення договору під відкладальною умовою: затвердження певного тарифу НКРЕКП для отримання позивачем доходу від експлуатації майна відповідачем, стосується прав та інтересів відповідача, оскільки така умова наступає залежно від волевиявлення третьої особи НКРЕКП, як уповноваженого державою органу, а тому внесення такої умови до договору, як істотної умови експлуатації спірного майна, має бути перевірено судами на предмет відповідності її діючому спеціальному нормативному регулюванню, яким є Кодекс ГРС та рішенням Регулятора НКРЕКП (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 925/916/17).

Тобто, суди попередніх інстанцій, зазначивши, що правовідносини з експлуатації складових газорозподільних систем детально врегульовані нормами Кодексу ГРС з додатками, що затверджений НКРЕКП в межах компетенції, разом з тим не дали правової оцінки відповідності згаданої умови договору таким нормам зокрема, а також рішенням Регулятора НКРЕКП.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

5.2. Згідно з частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або

2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

5.3. З врахуванням викладеного, оскільки як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а у Верховного Суду відсутня процесуальна можливість з`ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає ухвалити нове рішення у справі, то це відповідно є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій, та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

5.4. При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, проаналізувати договір та розбіжності до нього на предмет дотримання форми договору згідно з додатком №3 до Кодексу ГРС. В залежності від встановленого і відповідно до вимог закону вирішити спір.

6. Судові витрати

6.1. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.09.2018 та рішення Господарського суду Житомирської області від 13.06.2018 у справі № 906/107/18 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

І. Кондратова