Постанова

Іменем України

08 липня 2019 року

м. Київ

справа № 761/9571/16-ц

провадження № 61-34095св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2016 року у складі судді Юзькової О. Л. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві (далі - Фонд) про визнання протиправними дій.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 01 березня 1984 року, працюючи у ВАТ Трест «Київміськбуд» отримав травму, внаслідок чого став інвалідом І групи безстроково, з постійним стороннім доглядом.

Фонд без його заяви продовжив страхові виплати з винесенням постанови від 10 червня 2004 року № 10/476 «Про продовження раніше призначеної страхової виплати» чим порушив частину першу статті 36 Закону України № 1105, на підставі якої КМБ-6 10 червня 2004 року виніс наказ № 17, яким припинив сплачувати йому кошти у відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом на виробництві, незважаючи на його право отримувати належні виплати від роботодавця.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати дії Фонду протиправними.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що прийняття особової справи позивача відбувалось із дотриманням вимог законодавства України, яке діяло на момент вчинення таких дій.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 травня 2015 року, яка набрала законної сили, встановлено, що твердження ОСОБА_1 про відсутність підстав у Фонду для прийняття його особової справи та призначення страхових виплат без заяви потерпілого є необґрунтованими.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У травні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 квітня 2017 року, в якій просить скасувати або змінити оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову або направити справу для продовження розгляду до суду першої чи апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що 19 лютого 2016 року він звернувся до Фонду із заявою про виправлення порушень, але йому відмовлено. Порядок розгляду справи Фондом порушено.

У червні 2017 року Фонд подав до суду заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначив, що заява ОСОБА_1 про те, що він не подавав заяву власнику підприємства про первинне відшкодування шкоди - нікчемна, оскільки управління це інша юридична особа не причетна до цього факту і ніяких обов`язків чи наслідків за ним не несе. Необхідна для призначення виплат довідка про виплати з підприємства в справу була надана, про що свідчить примітка в описі справи потерпілого. Інші ж обставини з приводу цього факту управління не стосуються. ОСОБА_1 у черговий раз протягом 13 років з моменту припинення виплат з його ініціативи, намагається, заплутуючи суд, викривлено трактуючи та замовчуючи обставини і норми права ввести суд в оману з невідомою метою, оскільки більшість з позовних вимог у цій справі та інших справах, що зараз розглядаються та були розглянуті та відхилені, не несуть якогось логічного правового наслідку чи користі самому потерпілому. Більше того, потерпілий самостійно перешкоджає отриманню будь-яких виплат, шляхом відмови, закриття рахунку, а також відмови подати до управління заяву про поновлення страхових виплат і відповідно в управління немає навіть фізичної можливості здійснювати ці виплати.

У листопаді ОСОБА_1 подав заяву про долучення до матеріалів справи судового рішення.

У січні 2018 року ОСОБА_1 подав до суду клопотання про долучення документів.

У лютому 2018 року та у січні 2019 року ОСОБА_1 подав клопотання про долучення до матеріалів справи документів.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано указану справу до Верховного Суду.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , працюючи у ВАТ трест «Київміськбуд-6» 01 березня 1984 року отримав трудове каліцтво, внаслідок якого втратив 100 % працездатності, отримавши інвалідність І групи безстроково.

Згідно з актом від 09 червня 2004 року № 10/148, СУ-54 ВАТ Трест «Київміськбуд» передало, а Фонд отримав особову справу потерпілого на виробництві - ОСОБА_1 № 10/184-476, у зв`язку з чим СУ-54 ВАТ Трест «Київміськбуд» 10 червня 2004 року видало наказ № 17 про припинення з 01 червня 2004 року відрахування та виплату позивачу відшкодування, як потерпілому на виробництві.

Фонд постановою від 10 червня 2004 року № 10/476 продовжив ОСОБА_1 раніше призначену виплату щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 356,07 грн із 01 червня 2004 року безстроково.

Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 04 лютого 2016 року при розгляді касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 травня 2015 року та ухвалу Київського адміністративного суду від 26 серпня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду про визнання нечинною постанови від 20 квітня 2001 року № 10 погодився з висновками судів про необґрунтованість тверджень ОСОБА_1 щодо відсутності підстав у Фонду для прийняття його особової справи та призначення страхових виплат без заяви потерпілого.

Нормативно-правове обґрунтування

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»передбачено що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що особам, які потерпіли на виробництві до 01 квітня 2001 року, Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги з того часу, коли відповідні підприємства передали йому в установленому порядку документи, що підтверджують право цих працівників (членів їхніх сімей) на такі виплати й послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку (пункт 2 статті 7 Прикінцевих положень Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»), і ВАТ трест «Київміськбуд-6» на виконання вимог закону передало згідно з актом від 09 червня 2004 року № 10/148 Фонду особову справу потерпілого на виробництві № 10/184-476 - ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 , оскільки Фонд зобов`язаний прийняти особову справу без заяви самого потерпілого, так як це передбачено вимогами законодавства та встановлено постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 травня 2015 року, яка має преюдиційне значення для цієї справи.

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Крім того, заяви та клопотання ОСОБА_1 про долучення до матеріалів справи доказів не підлягають задоволенню, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяв та клопотань ОСОБА_1 про долучення до матеріалів справи доказів відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 13 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик