ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.07.2019

Справа № 910/6489/19

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні

справу № 910/6489/19

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Завод композитних виробів";

до товариства з обмеженою відповідальністю "Алзо";

про стягнення 30 870,08 грн.

Без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод композитних виробів" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Алзо" про відшкодування збитків на суму 30 870,08 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані приписами ч. 1 ст. 146 ГПК України, яка надає позивачу право на відшкодування збитків, у зв`язку з безпідставним вжиттям заходів забезпечення у справі № 910/19563/17, по якій за результатом вирішення спору по суті в позові товариству з обмеженою відповідальністю "Алзо" було відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/6489/19 від 27.05.2019р. позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Завод композитних виробів" до товариства з обмеженою відповідальністю "Алзо" про відшкодування збитків на суму 30 870,08 грн. залишено без руху.

06.06.2019р. від товариства з обмеженою відповідальністю "Завод композитних виробів" на адресу суду надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 27.05.2019р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2019р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов`язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк до 07.07.2019р.

21.06.2019р. через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача отримано відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечує та просить суд розглядати справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Розглянувши клопотання позивача про розгляд справи з повідомленням сторін, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, про що постановлено ухвалу від 26.06.2019р.

01.07.2019р. на адресу суду від позивача надійшли заперечення на відзив відповідача.

Станом на 16.07.2019р. від позивача не надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Алзо" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Завод композитних виробів" про:

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод композитних виробів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алзо" 148757,05 грн вартості неякісних капсул полімерних 25/600Н в кількості 7000 штук, постачання яких здійснювалося за договором купівлі-продажу № 13/03-17 від 13.03.2017 р.;

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод композитних виробів" за власний рахунок та власними силами розпорядитися неякісними капсулами полімерними 25/600Н в кількості 7000 штук на суму 148757,05 грн, які знаходяться на умовах відповідального зберігання на складі позивача за адресою: м . Харків, вул. Текстильна 66;

- стягнення з відповідача на користь позивача штраф у розмірі 29751,42 грн. за постачання неякісного товару капсул полімерних 25/600Н в кількості 7000 штук за договором купівлі-продажу № 13/03-17 від 13.03.2017р.;

- стягнення з відповідача на користь позивача 2950,00 грн. вартості перевезення неякісних капсул полімерних 25/600Н в кількості 7000 штук за ТТН № 656 від 21.08.2017р.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ТОВ "Алзо" посилався на неналежне виконанням ТОВ «Завод композитних виробів» умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 13/03-17 від 13.03.2017р. щодо поставки якісного товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2017р. у справі №910/19563/17 було частково задоволено заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Алзо" про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти товариства з обмеженою відповідальністю "Завод композитних виробів" у розмірі ціни позову - 181458 (сто вісімдесят одна тисяча чотириста п`ятдесят вісім) гривень 47 грн. та судового збору - 4321 (чотири тисячі триста двадцять одна) гривня 89 коп.

14.12.2017р. приватним виконавцем Павлюка Н.В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 11.12.2017р. у справі №910/19563/17 та постанову про арешт коштів боржника від 14.12.2017р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2018р. у справі № 910/19563/17 у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Алзо" відмовлено повністю.

Також, у зв`язку з відмовою в позові, суд за власної ініціативи скасував заходи забезпечення позову, застосовані відповідно до ухвали суду від 11.12.2017р. у справі №910/19563/17.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2018р. було стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Алзо" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Завод композитних виробів" 23500,00 грн. судових витрат на правову допомогу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2019р. рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2018р. у справі № 910/19563/17 залишено без змін.

27.02.2019р. приватним виконавцем Павлюка Н.В. винесено постанову про зняття арешту з коштів ТОВ "Завод композитних виробів".

Також, позивачем залучено до матеріалів справи довідку АТ «Перший український міжнародний банк» за вих. № К20-07.8/50 від 04.06.2019р., якою підтверджено, що у період з 15.12.2017р. по 05.03.2019р. на рахунках ТОВ "Завод композитних виробів" було арештовано кошти в розмірі 185 780,36 грн.

Отже, позивач був позбавлений права користуватися коштами в розмірі 185 780,36 грн., у зв`язку з накладенням арешту на вказану суму судом за заявою відповідача.

Відтак, ТОВ "Завод композитних виробів" нанесена шкода з вини відповідача, яка підлягає відшкодуванню на підставі ч. 1 ст. 146 ГПК України та за своєю суттю відповідає відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв`язку з чим позивач просить сягнути з відповідача 3% річних у сумі 6 718,63 грн., нараховані за період з 14.12.2017р. по 27.02.2019р., та інфляційні втрати в сумі 24 151,45 грн. за період з грудня 2017 року по лютий 2019 року.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що правомірно звертався з позовними вимогами, які були предметом розгляду у справі № 910/19563/17, та під час розгляду справи реалізував своє процесуальне право на звернення з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову, а відтак його дії є правомірними.

Також, відповідач зазначає про відсутність застосування до нього такої міри відповідальності як стягнення збитків, оскільки наявність підстав для стягнення збитків пов`язано з порушенням господарського зобов`язання, що в даному випадку відсутнє.

Окрім цього, відповідач зазначає про відсутність підстав для стягнення з нього шкоди з огляду на те, що позивач має довести належними та допустимими доказами, що застосування заходів забезпечення позову реально завдало збитків позивачу та наявність причинного зв`язку між діями із забезпечення позову та шкодою, що настала.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частиною 1 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов`язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини.

Такі висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 18.03.2015 у справі №3-18гс15.

Відсутність будь-якої з зазначених умов виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги приписами ч. 1 ст. 146 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що у випадку залишення позову без розгляду або закриття провадження з інших, ніж зазначені у частині першій статті 142 цього Кодексу підстав, або у випадку ухвалення рішення суду щодо повної або часткової відмови у задоволенні позову відповідач або інша особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися.

Однак, як вбачається з аналізу норм матеріального права збитки застосовуються як цивільно-правова відповідальність, у випадку порушення господарського зобов`язання другою стороною.

Водночас, за змістом положень статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З наведеної правової норми вбачається, що однією з підстав виникнення зобов`язання є заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від зобов`язань, які виникають із правомірних актів, цей вид зобов`язань виникає із неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Деліктне (позадоговірне) зобов`язання виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов`язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов`язальних правовідносин.

Отже, суд вважає, що правовідносини, які є предметом розгляду у даній справі, пов`язані з відшкодуванням шкоди.

Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).

Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом (постанова Верховного Суду України від 12.02.2014р. у справі № 6-168цс13).

Як вбачається з позовної заяви, позивач обґрунтовує протиправність поведінки відповідача у безпідставному зверненні останнього з заявою про забезпечення позову по справі №910/19563/17 внаслідок чого позивачу задано шкоди, розмір якої обраховано на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, виходячи з суми, яка була арештована на рахунках ТОВ ТОВ "Завод композитних виробів".

Згідно з положеннями статті 66 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 15.12.2017), господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

При цьому, судом не розглядається питання правомірності заявлених позовних вимог і наявності обставин як підстав для його задоволення. В даному випадку, судом встановлюється саме існування спору і обираються адекватні заходи для забезпечення позову, які будуть діяти до моменту вступу у законну силу судового рішення.

Судом встановлено, що ТОВ ТОВ "Завод композитних виробів" не оскаржувало увалу Господарського суду міста Києва від 11.12.2017р. у справі №910/19563/17 та факт її неправомірного винесення матеріалами справи не підтверджено.

Таким чином, судом встановлено відсутність неправомірної поведінки відповідача у завданні позивачу шкоди, оскільки кожному учаснику судового процесу надано право на звернення з заявою про забезпечення позову. Правомірність застосування заходів забезпечення позову оцінюється судом, виходячи із наявних на дату винесення ухвали доказів.

Щодо визначення розміру шкоди суд звертає увагу на наступне.

Приписами статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із статтею 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень частини другої статті 625 ЦК України.

При цьому, інфляційні нарахування та 3% річних на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.

Таким чином, виходячи з аналізу положень ч. 2 ст. 625 ЦК дана норма підлягає застосуванню тільки у випадку наявності невиконаного грошового зобов`язання, тоді як між сторонами відсутнє жодне невиконане грошове зобов`язання, яке підлягає захисту від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів, що відповідно виключає можливість застосування норми ст. 625 ЦК України.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач не надав господарському суду належних доказів та відповідно не обґрунтував наявності всіх елементів складу правопорушення, що є необхідною умовою для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи встановлені вище обставини та зібрані у справі докази, господарський суд дійшов висновку, що позов не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та не підтверджується належними засобами доказування, відтак позов задоволенню не підлягає.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено та підписано: 16.07.2019р.

Суддя А.І. Привалов