ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 612/579/16-ц

Провадження № 14-125цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Сектор державної реєстрації Близнюківської районної державної адміністрації Харківської області (далі - Сектор),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 18 січня 2017 року у складі судді Масла С. П. та рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 квітня 2017 року у складі колегії суддів Овсяннікової А. І., Довгаль А. П., Сащенко І. С.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Сектор, про скасування свідоцтва про право власності, актів приймання-передачі, визнання недійсними договорів про спільне володіння та оренди основних засобів, скасування державної реєстрації земельних ділянок та протоколів зборів пайовиків, та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з указаним позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просили:

- визнати недійсним та скасувати акт приймання-передачі виробничих будинків від 26 червня 2015 року, складений Приватним сільськогосподарським підприємством «Маяк» (далі - ПСП «Маяк»), про передачу ОСОБА_3. каркаса критого току (виробничий будинок-склад) на АДРЕСА_1 ; виробничих будинків (майстерня, кузня, плотня) на АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 ;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво від 09 липня 2015 року № НОМЕР_9 про право власності на виробничий склад на АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним та скасувати акт приймання-передачі виробничих будинків, складений у 2004 році комісією Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Маяк» (далі - СВК «Маяк»), про передачу ПСП «Маяк» основних засобів виробництва на суму 205 119,00 грн;

- визнати недійсним договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності (для невеликих груп співвласників) від 10 січня 2004 року;

- визнати недійсним договір оренди основних засобів від 13 січня 2004 року;

- скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_3 земельних ділянок з відповідними кадастровими номерами у Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

- скасувати протокол зборів пайовиків СВК «Маяк» від 27 листопада 2003 року щодо розірвання договорів оренди з СВК «Маяк», обрання уповноважених представників та написання колективної заяви про виділення майнових паїв у натурі.

На обґрунтування своїх вимог зазначили, що ОСОБА_1 належить приміщення критого току загальною площею 509,4 кв. м на АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 - майновий пай - смуга критого току.

У 2015 році на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області від 20 лютого 2015 року № 376-СГ ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення (під господарськими будівлями і дворами), що розташовані на території Лукашівської сільської ради. Виробничі будинки - склад, майстерня, кузня, плотня виділені їй як майновий пай.

На замовлення ОСОБА_4 . Товариство з обмеженою відповідальністю «Горизонт проект» (далі - ТОВ «Горизонт проект») розробило та затвердило проект відведення земельної ділянки, на підставі якого ОСОБА_3 набула у власність земельну ділянку площею 1,8125 га, розташовану на території Лукашівської сільської ради Близнюківського району Харківської області.

На думку позивачів, відповідачка незаконно набула у власність указані каркас критого току, виробничі будинки та земельні ділянки, що знаходяться під ними.

Зазначили, що у 1999 році Колективне сільськогосподарське підприємство імені Богдана Хмельницького (далі - КСП ім. Богдана Хмельницького) було перетворено у Колективне сільськогосподарське підприємство КСП «Маяк» (далі - КСП «Маяк»), членам якого серед іншого майна належать і виробничий склад, яким заволоділа ОСОБА_5

13 лютого 2000 року КСП «Маяк» реформовано і створено СВК «Маяк», який як правонаступник КСП мав право виділяти учасникам із пайового фонду майнові паї.

На підставі постанови Господарського суду Харківської області від 16 березня 2004 року СВК «Маяк» ліквідовано без правонаступників.

26 червня 2015 року ПСП «Маяк», що не є правонаступником СВК «Маяк», виділило відповідачу склад, майстерню, кузню, плотню.

ОСОБА_3 викупила майнові паї у членів СВК «Маяк», але їм не виділялося спірне майно в натурі та не приймалося відповідного рішення загальними зборами членів СВК «Маяк». Отримати майнові паї в натурі відповідач не мала можливості, оскільки у СВК «Маяк» відсутні правонаступники.

Під час реєстрації права власності на склад не було належним чином перевірено повноваження ПСП «Маяк», не перевірено правовстановлюючих документів, і, як наслідок, незаконно зареєстровано право власності на виробничий склад за відповідачем та видано свідоцтво від 09 липня 2015 року.

Вважають акт приймання-передачі від 2004 року (без дати) недійсним, оскільки він укладався на підставі недійсного договору оренди від 13 січня 2004 року та підписаний підприємством, яке не є правонаступником СВК «Маяк». Договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності від 10 січня 2004 року є недійсним, оскільки не посвідчений нотаріусом чи сільським головою та відсутні підписи співвласників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Протокол зборів пайовиків повинен бути скасований, оскільки ОСОБА_2 не повідомлявся про проведення зборів, а в протоколі та додатках до нього не зазначено відомостей, які б підтверджували правомочність таких зборів.

ОСОБА_2 є власником майнового паю, проте реалізувати своє право власності, розпоряджатись належним майном не має можливості, оскільки його майно незаконно перебуває у власності ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 18 січня 2017 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково.

Скасовано акт приймання-передачі виробничих будинків від 26 червня 2015 року, складений ПСП «Маяк», про передачу ОСОБА_3 каркаса критого току (виробничий будинок-склад) на АДРЕСА_1 ; виробничих будинків (майстерня, кузня, плотня), розташованих на АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 .

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво від 09 липня 2015 року, індексний № НОМЕР_9, про право власності на виробничий склад на АДРЕСА_1 , видане на ім`я ОСОБА_3 Реєстраційною службою Близнюківського районного управління юстиції Харківської області.

Визнано недійсним та скасовано акт приймання-передачі виробничих будинків від 2004 року, складений комісією СВК «Маяк», про передачу ПСП «Маяк» основних засобів виробництва на загальну суму 205 119,00 грн.

Визнано недійсним договір оренди основних засобів від 13 січня 2004 року, укладений громадянами-співвласниками та ПСП «Маяк».

Скасовано державну реєстрацію за ОСОБА_3 земельних ділянок з відповідними кадастровими номерами у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Скасовано протокол зборів пайовиків СВК «Маяк» від 27 листопада 2003 року щодо розірвання договорів оренди з СВК «Маяк», обрання уповноважених представників та написання колективної заяви про виділення майнових паїв у натурі. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі, керувався тим, що згідно зі змістом оспорюваного протоколу зборів власників майнових паїв СВК «Маяк» від 27 листопада 2003 року проведено саме збори пайовиків, а не загальні збори членів підприємства або збори уповноважених представників. Не зазначено про наявність кворуму за присутності 90 осіб. Крім того, не вирішувалося питання про виділення майнових паїв у натурі. Прийняте на зборах рішення полягало в наступному: написати колективну заяву від пайовиків СВК «Маяк» про виділення їх майнових паїв в натурі.

Установивши, що компетентний орган управління СКВ «Маяк» у вигляді загальних зборів не приймав рішення про виділення майнових паїв у натурі, а також про обрання уповноважених для питання щодо виділення та розпорядження майновими паями, суд вважав, що є підстави для скасування оскаржуваного протоколу від 27 листопада 2003 року.

Також суд зазначив, що договір від 10 січня 2004 року складений від імені 93 осіб, однак підписаний лише 91 особою. Зокрема, договір не підписаний ОСОБА_7 (№ з/п 84) та ОСОБА_6 (№ з/п 91), що підтверджується пунктом 8 договору (підписи учасників). Оскільки вказаний договір не підписаний всіма співвласниками, зазначеними у ньому (пункт 8 договору), то відповідно до пункту 6.1 цей договір не набрав чинності.

Суд зробив висновок, що на порушення вимог частини третьої статті 8 Закону України від 14 лютого 1992 року № 2114-XII «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (далі - Закон № 2114-XII) майно, яке передано відповідачці, не було виділено в натурі уповноваженим органом управління СВК «Маяк», тому акт приймання-передачі виробничих будинків від 26 червня 2015 року підлягає скасуванню, як такий, що порушує вимоги закону.

Також суд вважав, що є підстави для визнання недійсним та скасування свідоцтва, індексний № НОМЕР_9, виданого на ім`я ОСОБА_3 незаконно за актом приймання-передачі виробничих будинків від 26 червня 2015 року.

Приміщення критого току колишнього СВК «Маяк», які перебувають у фактичному користуванні ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , розташовані за трьома адресами на АДРЕСА_1) і перебувають на одній земельній ділянці, кадастровий номер НОМЕР_1 , яка згодом була поділена на 4 частини та перебуває в приватній власності ОСОБА_3 , що, як вважав суд, порушує права позивачів, передбачені частиною першою статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Крім того, ОСОБА_2 до теперішнього часу має невиділений майновий пай СВК «Маяк», тому порушення вимог закону при виділенні майнового паю в натурі, зокрема, ОСОБА_3 , порушує і його право на виділення майнового паю в натурі.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 24 квітня 2017 року рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 18 січня 2017 року в частині визнання недійсним та скасування акта приймання-передачі виробничих будинків від 2004 року, складеного комісією СВК «Маяк», про передачу ПСП «Маяк» основних засобів виробництва на загальну суму 205 119,00 грн, визнання недійсним договору оренди основних засобів від 13 січня 2004 року, укладеного громадянами-співвласниками майнових паїв та ПСП «Маяк», скасування протоколу зборів власників майнових паїв СВК «Маяк» від 27 листопада 2003 року щодо розірвання договорів оренди з СВК «Маяк», обрання уповноважених представників та написання колективної заяви про виділення майнових паїв у натурі - скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд зробив висновок, що відповідно до вимог статті 120 ЗК України та статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) при набутті права власності на нерухоме майно до власника переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухомість.Оскільки вся земельна ділянка під критим током передана ОСОБА_3 , а співвласником цієї нерухомості є й інші особи, то таке рішення порушує права цих осіб, тобто, позивачів.

Акт приймання-передачі виробничих будинків у 2004 році, договір оренди основних засобів від 13 січня 2004 року, протокол зборів пайовиків СВК «Маяк» від 27 листопада 2003 року стосовно розірвання договорів оренди з СВК «Маяк», обрання уповноважених представників та написання колективної заяви про виділення майнових паїв у натурі жодним чином не зачіпає інтересів позивачів. Разом з тим позивачі не надали належних та допустимих доказів щодо недійсності цих документів, кворум для проведення загальних зборів був, оскільки доказів протилежного позивачами не надано; на зборах вирішувалися питання, які співвласники майнових паїв вважали необхідними вирішити.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просила скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не залучив до участі у справі як третіх осіб - співвласників майнових паїв, чи їх уповноважених осіб, чим порушив їхнє право мирно володіти своїм майном, захищатися у суді від перешкод у його володінні чи користуванні, надавати докази.

Вимога позивачів про скасування державної реєстрації права власності відповідача на земельні ділянки з відповідними кадастровими номерами не підлягає розгляду у цивільному судочинстві, оскільки реєстрацію прав власності проводить суб`єкт владних повноважень - державний реєстратор, який приймає і перевіряє документи, що подаються для державної реєстрації прав обтяжень та приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, який і має відповідати за реєстрацію нерухомого майна. Тому спори, які виникають у таких правовідносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Позиція інших учасників справи

У письмових поясненнях представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Житченко Дмитро Юрійович просив відхилити касаційну скаргу та залишити без змін оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що під час розгляду справи суди дотрималися норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування рішень цих судів - відсутні.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою цього суду від 18 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції вважав установленими такі обставини справи.

ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 96/97 частини приміщення критого току загальною площею 509,4 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 липня 2016 року № 63298905.

ОСОБА_2 належить майновий пай СВК «Маяк» на суму 1180,00 грн або 0,220 % пайового фонду підприємства станом на 01 квітня 2001 року, що підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай від 26 листопада 2003 року серії НОМЕР_11 та майновий пай на суму 5448,00 грн або 1,018 % пайового фонду підприємства станом на 01 квітня 2001 року, що підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай від 25 серпня 2015 року серії НОМЕР_10.

Згідно з накладною від 27 грудня 2003 року № 1110 ОСОБА_2 та іншим особам СВК «Маяк» виділив майновий пай у вигляді будівлі критого току.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний № НОМЕР_9, виданого 09 липня 2015 року Реєстраційною службою Близнюківського районного управління юстиції Харківської області, ОСОБА_3 є власником виробничого будинку - складу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Право на зазначене майно ОСОБА_3 набула відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_3 про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), виданого 25 грудня 2012 року Лукашівською сільською радою Близнюківського району Харківської області, на загальну суму 68 940,00 грн, та акта приймання-передачі виробничих будинків від 26 червня 2015 року.

Згідно з актом приймання-передачі виробничих будинків від 26 червня 2015 року ПСП «Маяк» передало ОСОБА_3 такі приміщення: каркас критого току (виробничий будинок-склад), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; виробничий будинок (майстерня), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; виробничий будинок (кузня, плотня), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до довідкиархівного відділу Близнюківськоїрайонної державної адміністраціївід 01 березня 2016 року № 01-41/16, у1999 році КСП ім. Б. Хмельницького перетворено на КСП «Маяк», яке 13 лютого 2000 року реформовано та на його базі створено СВК «Маяк». На підставі постанови Господарського суду Харківської області від 16 березня 2004 року (справа № Б-48/24-04) СВК «Маяк» припинив свою діяльність, відомості про правонаступника СВК «Маяк» - відсутні.

Згідно з протоколом зборів пайовиків СВК «Маяк» від 27 листопада 2003 року у цей день проведено збори пайовиків у кількості 90 осіб. На порядок денний винесено такі питання: 1) розірвання договорів оренди майнових паїв з СВК «Маяк»; 2) обрання повноважних представників СВК «Маяк» з розділу майна і представництво інтересів пайовиків в суді та інших організаціях; 3) вирішення питання про виділення майнових паїв в натурі.

10 січня 2004 року співвласники майна уклали договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності (для невеликих груп співвласників), згідно з яким домовилися спільно володіти, користуватися і розпоряджатися майном, яке вони погоджуються отримати у спільну часткову власність, як єдиний майновий комплекс від СВК «Маяк» та з метою більш ефективного використання майна - передати його за цивільно-правовим договором ПСП «Маяк».

Згідно з пунктом 6.1 договору він набирає чинності з моменту його підписання всіма співвласниками.

Відповідно до пункту 6.2 цього договору строк його дії становить 15 років з моменту набрання ним чинності.

13 січня 2004 року співвласники майна у формі основних засобів в особі уповноважених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на підставі договору про спільне володіння, користування та розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності від 10 січня 2004 року, та ПСП «Маяк» уклали договір оренди, за яким співвласники передали основні засоби в оренду ПСП «Маяк» на 5 років.

26 червня 2015 року ПСП «Маяк» передало ОСОБА_3 згідно з накладною від 26 червня 2015 року № 5/6 та свідоцтвом про право власності на майновий пай члена КСП серії НОМЕР_3 наступні приміщення: каркас критого току (виробничий будинок-склад), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; виробничий будинок (майстерня), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; виробничий будинок (кузня, плотня), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Указане майно ПСП «Маяк» отримало від групи співвласників за договором оренди від 13 січня 2004 року, який, як установив суд, є недійсним. Однак ПСП «Маяк» повернуло це майно за актом приймання-передачі від 26 червня 2015 року одній особі - ОСОБА_3 .

Крім того, як заначив суд, указане майно не виділялося в натурі уповноваженим органом СВК «Маяк».

Згідно з довідкою Лукашівської сільської ради Близнюківського району Харківської області від 05 грудня 2016 року № 926, смуги критого току колишнього СВК «Маяк», які знаходяться на АДРЕСА_1, перебувають у користуванні інших власників майнових паїв, у тому числі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 .

Зазначені смуги критого току розташовані на одній земельній ділянці з кадастровим номером НОМЕР_1 , яка перебуває у приватній власності ОСОБА_3 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства (землі під господарськими будівлями).

Земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 поділена на відповідні чотири частини, а кожній частині надано свій кадастровий номер: НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 . Цільове призначення при цьому не змінювалося.

Крім того, ОСОБА_2 до теперішнього часу має свідоцтво на майновий пай СВК «Маяк», за яким майновий пай в натурі не виділено.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд установив, що на підставі рішення загальних зборів членів підприємства від 03 березня 1998 року КСП ім. Б. Хмельницького розділено на два підприємства: КСП ім. Б. Хмельницького та КСП «Світанок».

14 серпня 1999 року КСП ім. Б. Хмельницького ліквідовано і на його базі створено КСП «Маяк», яке в свою чергу 13 лютого 2000 року було реформовано і створено СВК «Маяк».

Згідно з постановою Господарського суду Харківської області від 10 березня 2004 року СВК «Маяк» припинило свою діяльність без правонаступників.

10 січня 2004 року власники майнових паїв, визначених у результаті розпаювання СВК «Маяк» у зв`язку з його реформуванням у ПСП «Маяк», уклали договір про спільне володіння, користування та розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності (для невеликих груп співвласників).

Відповідно до умов цього договору перелік майна, яке буде передане співвласникам, наданий комісією з реструктуризації СВК «Маяк» і це майно передано за цивільно-правовими договорами ПСП «Маяк».

До цього договору складено лист-підписи співвласників майна у кількості 93 особи.

13 січня 2004 року укладено договір оренди між ПСП «Маяк» та уповноваженими особами пайовиків про передачу майна, перелік якого зазначено у додатку № 2 до цього договору.

У цьому переліку є каркас критого току (три частини), плотня, кузня, майстерня.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу ОСОБА_1 належить об`єкт нерухомого майна - приміщення критого току площею 509,4 кв. м на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 видано свідоцтво від 25 серпня 2015 року серії НОМЕР_8 про належність йому майнового паю СВК «Маяк» відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників від 14 серпня 2001 року, у розмірі 544,00 грн або 1,018 %.

У справі знаходиться копія накладної СВК «Маяк» від 27 грудня 2003 року на ім`я ОСОБА_2 про виділення майна в натурі, у тому числі і критого току (полоса).

Згідно з довідкою голови Лукашівської сільської ради відповідно до рішення виконавчого комітету Лукашівської сільської ради Близнюківського району Харківської області від 13 грудня 2011 року № 12 смугам критого току присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 ; смузі критого току, користувачами якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_10 , - НОМЕР_12; смузі критого току, власником якої є ОСОБА_1 , - НОМЕР_13, а трьом смугам критого току, власницею яких є ОСОБА_3 , - НОМЕР_14.

Як на підставу для набуття права власності на критий тік, кузню, плотню ОСОБА_3 зазначила, що згідно з договорами купівлі-продажу майнового сертифіката (паю), укладеного у простій письмовій формі 10 грудня 2012 року та 24 грудня 2012 року, вона набула у власність за окремими договорами 17 майнових паїв (сертифікатів) та у ОСОБА_11 - 12 сертифікатів, придбаних ним раніше у 12 осіб - власників майнових паїв СВК «Маяк».

18 червня 2015 року ОСОБА_3 звернулася з письмовою заявою до директора новоствореного ПСП «Маяк», яке не є правонаступником КСП «Маяк», а орендарем майна, переданого йому співвласниками майнових паїв, та до уповноважених осіб - власників майнових паїв орендованого ПСП «Маяк» - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з клопотанням про виділення їй у рахунок майнових паїв критого току (три смуги), майстерні, кузні, плотні.

26 червня 2016 року складено акт приймання-передачі виробничих будинків, згідно з яким ПСП «Маяк» (орендар паїв) передало ОСОБА_3 ці приміщення.

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Велика Палата Верховного Суду не погоджується з наведеними в касаційній скарзі доводами про те, що вимога позивачів про скасування державної реєстрації права власності відповідачки на земельні ділянки не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а має розглядатися адміністративним судом з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦПК України у вказаній редакції не допускалося об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.

Аналогічне положення міститься й у частині першій статті 20 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено у статті 15 ЦПК України (у редакції,чинній на час подання позову та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій),а саме: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року, в абзаці 2 якої зазначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною другою статті 4 КАС України у вказаній редакції передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України у зазначеній редакції визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

У позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили:

- визнати недійсним та скасувати акт приймання-передачі виробничих будинків від 26 червня 2015 року, складений ПСП «Маяк», про передачу ОСОБА_3 каркаса критого току (виробничий будинок-склад) на АДРЕСА_1 ; виробничих будинків (майстерня, кузня, плотня) на АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 ;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво від 09 липня 2015 року № НОМЕР_9 про право власності на виробничий склад на АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним та скасувати акт приймання-передачі виробничих будинків від 2004 року, складений комісією СВК «Маяк», про передачу ПСП «Маяк» основних засобів виробництва на суму 205 119,00 грн;

- визнати недійсним договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності (для невеликих груп співвласників) від 10 січня 2004 року;

- визнати недійсним договір оренди основних засобів від 13 січня 2004 року;

- скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_3 земельних ділянок з відповідними кадастровими номерами у Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

- скасувати протокол зборів пайовиків СВК «Маяк» від 27 листопада 2003 року щодо розірвання договорів оренди з СВК «Маяк», обрання уповноважених представників та написання колективної заяви про виділення майнових паїв у натурі.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду за захистом своїх майнових прав та оспорюють майнові права відповідачки.

Виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивачів з набуттям відповідачкою права власності на майно, що стало підставою для оскарження свідоцтва про право власності, актів приймання-передачі, договорів про спільне володіння та оренди основних засобів, державної реєстрації земельних ділянок та протоколів зборів пайовиків.

Тобто предметом розгляду в цій справі є законність набуття відповідачкою права власності на майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Вирішення зазначеного спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосується набутого права власності на об`єкт нерухомого майна, що потребує встановлення судом обставин правомірності його набуття та виходить за межі компетенції адміністративних судів, а тому підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Із матеріалів справи та змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що суди дотрималися вимог щодо предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору слід зазначити таке.

Відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону № 2114-XII майновий пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства у підприємстві. Пай може успадковуватись відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства. У разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі. Спори, що виникають при здійсненні цього права, розглядаються судом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року№ 177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки» затверджені Методика уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих; Порядок визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення; Типове положення про комісію з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектору економіки. У них передбачено, що кожен зі співвласників має право скористатися своїм майновим паєм, в тому числі отримати свій майновий пай у натурі.

Виділення зі складу пайового фонду майна в натурі окремим власникам чи групам власників за їх бажанням у процесі вирішення майнових питань здійснюється підприємством-правонаступником (користувачем) на підставі рішення зборів співвласників.

Майнова комісія готує для розгляду на загальних зборах переліки майна для виділення в натурі, однак сама майнова комісія рішення про виділення майна в натурі і передачу його будь-кому у власність не приймає; вирішення такого питання поза межами компетенції майнової комісії.

Питання про виділення конкретного майна в натурі окремим співвласникам (групам співвласників) вирішується виключно рішенням зборів співвласників.

Згідно з Указом Президента України від 29 січня 2001 року № 62/2001 «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» повинні бути створені комісії з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектора економіки, а також для здійснення уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих; визначення розмірів паїв колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств, що не були ними одержані в натурі, грішми або цінними паперами при припиненні членства, а також встановлення осіб, які є їх власниками; запровадження документального посвідчення права власності на паї шляхом видачі свідоцтв про право власності на пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майнові сертифікати); виділення групі осіб (окремим особам) які є власниками паїв, індивідуально визначених об`єктів зі складу майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств чи їх правонаступників стосовно майна.

Разом з тим відповідно до вимог статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України при набутті права власності на нерухоме майна до власника переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухомість.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша, третя статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах).

За приписами статті 57 ЦПК України (у зазначеній редакції) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Аналогічні норми містяться у статті 76 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

У частині другій статті 59 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Аналогічні вимоги містяться у статті 78 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до вимог частини першої статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях(частина четверта статті 60 ЦПК України (у зазначеній редакції).

Згідно зі статтею 179 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Статтею 212 ЦПК України (у зазначеній редакції) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Такі ж вимоги передбачені у статті 89 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Суди попередніх інстанцій установили, що 27 листопада 2003 року 90 власників майнових паїв СВК «Маяк» вирішили укласти договори оренди майнових паїв з ПСП «Маяк» та спільно звернутися із заявою про виділення майнових паїв у натурі (а. с. 54).

З договору про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності (для невеликих груп співвласників), від 10 січня 2004 року убачається, що майно СВК «Маяк» належить 93-м співвласникам на праві спільної часткової власності.

Перелік майна, що буде отримане у спільну часткову власність, наведено у додатку № 1 до вказаного договору від 10 січня 2004 року. У цьому переліку зазначено приміщення кузні, плотні, три полоси каркасу критого току та ремонтні майстерні.

Відповідно до договору оренди від 13 січня 2004 року співвласники майна колишнього СВК «Маяк» передали в оренду ПСП «Маяк» основні засоби, які належать їм на праві спільної часткової власності, як майнові паї. Перелік основних засобів, що передаються в оренду, відповідає повністю переліку майна, що отримане у спільну часткову власність як майнові паї (а. с. 65 - 71).

Суди правильно встановили обставини справи та зробили висновок, що нерухоме майно, передане ОСОБА_3 , належало на праві спільної часткової власності власникам майнових паїв колишнього СВК «Маяк» і лише співвласники мають право розпоряджатися вказаним майном. Матеріали справи не містять доказів того, що вказані повноваження власники майна передали уповноваженим особам.

З огляду на вимоги норм матеріального і процесуального права та встановлені судами обставини справи, які підтверджуються наявними у справі доказами, суд першої інстанції, з висновками якого у цій частині погодився й апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок, що ОСОБА_3 незаконно набула право власності на спірне майно, оскільки, як установили суди під час розгляду справи, рішення стосовно виділення майна в натурі співвласниками майна не приймалося, що не заперечувалося ОСОБА_3

Суди правильно врахували, що оскільки вся земельна ділянка під критим током передана ОСОБА_3 , а співвласниками цієї нерухомості є, у тому числі, позивачі, то оспорюване рішення порушує права останніх.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про скасування акта приймання-передачі майна, визнання недійсним свідоцтва про право власності від 09 липня 2015 року та скасування державної реєстрації земельних ділянок.

При цьому суди правильно керувалися тим, що уповноваженим представникам власників майнових паїв не надано права передавати майно співвласників майнових паїв у власність, а лише покладено обов`язок документального оформлення таких прав. Не передбачено такого права майнової комісії і Порядком, у пункті 10 якого визначені повноваження майнової комісії. Крім того, напис «не заперечую» уповноважених осіб ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на заяві ОСОБА_3 про передачу майна не може вважатися волевиявленням співвласників майна колишнього СВК «Маяк» на виділення майнового паю в натурі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог, апеляційний суд керувався тим, що акт приймання-передачі виробничих будинків у 2004 році, договір оренди основних засобів від 13 січня 2004 року, протокол зборів пайовиків СВК «Маяк» від 27 листопада 2003 року стосовно розірвання договорів оренди з СВК «Маяк», обрання уповноважених представників та написання колективної заяви про виділення майнових паїв у натурі жодним чином не зачіпають інтересів позивачів. Позивачі не надали суду доказів на підтвердження недійсності вказаних документів. На зборах співвласників майнових паїв колишього СВК «Маяк» вирішувалися питання щодо виділенння майнових паїв у натурі, що передбачало необхідність визначити загальний обсяг такого майна, що і було зроблено шляхом затвердження переліку майна, яке буде отримано у спільну часткову власність. Із протоколу загальних зборів убачається, що на них були присутніми 90 співвласників, тобто кваліфікована більшість від 93-х співвласників, які уклали договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності, та договір оренди вказаного майна.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з указаними висновками суду першої інстанції в нескасованій частині та апеляційного суду та враховує при цьому, що рішення судів першої й апеляційної інстанцій оскаржуються відповідачем, отже у касаційному порядку переглядаються оскаржувані рішення у частині задоволення позову, а у частині відмови в задоволенні позову рішення судів не переглядаються.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів в оскаржуваній частині та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права. Суди правильно застосували норми матеріального права і ухвалили законні й обґрунтовані рішення в оскаржуваній частині.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду робить висновок, що рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та рішення суду апеляційної інстанції необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

У такому випадку розподіл судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 18 січня 2017 року у нескасованій частині та рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко

Т. О. Анцупова В. С. Князєв

С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко

В. В. Британчук Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців В. В. Пророк

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

В. І. Данішевська О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

О. С. Золотніков О. Г. Яновська