П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 липня 2019 року
м. Київ
Справа № 9901/939/18
Провадження № 11-1521заі18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Сухова Юрія Миколайовича як представника ОСОБА_2 на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року (суддя Ханова Р. Ф.) у справі № 9901/939/18 за позовом ОСОБА_2 до Президента України, третя особа - Рада національної безпеки і оборони України (далі - РНБО України), про визнання незаконним і скасування указу Президента України в частині та
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України, в якому просив визнати протиправним/нечинним і скасувати Указ Президента України від 14 травня 2018 року № 126/2018 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02 травня 2018 року «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у частині застосування обмежувальних заходів (санкцій) до позивача (позиція 1745 у додатку 1 до рішення РНБО України від 02 травня 2018 року (в редакції рішення РНБО України від 21 червня 2018 року)).
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03 грудня 2018 року позовну заяву ОСОБА_2 залишив без руху на підставі пункту 11 частини п`ятої статті 160 та частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та встановив десятиденний строк з дня вручення вказаної ухвали для усунення недоліків, а саме: зазначення власного письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; подання документа про сплату судового збору (чи документів на підтвердження звільнення від його сплати).
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12 грудня 2018 року позовну заяву ОСОБА_2 повернув позивачеві на підставі пункту 3 частини четвертої статті 169 КАС України у зв`язку з тим, що її підписано особою, яка не має права її підписувати.
Не погодившись із цим судовим рішенням, адвокат Сухов Ю. М. як представник позивача ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без руху, не ставив під сумнів повноваження представника позивача та не зазначив про необхідність усунення недоліку щодо підтвердження цих повноважень, а після усунення недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі від 03 грудня 2018 року, всупереч приписам частини третьої статті 169 КАС України постановив ухвалу про повернення позовної заяви. На думку скаржника, висновки суду першої інстанції, викладені в ухвалі про повернення позовної заяви, є необґрунтованими, оскільки відповідно до договору від 08 червня 2016 року № 08/06/16 про надання правової допомоги ОСОБА_2 уповноважив Сухова Ю. М. на представництво його інтересів, зокрема, в усіх без винятку судах України безстроково. КАС України у чинній редакції не встановлює прямого обов`язку особи на укладення окремого договору про надання правової допомоги у новоствореному Верховному Суді. Виходячи з приписів статті 19 Конституції України суд не вправі вимагати від позивача чи його представника зазначати в договорі чи в ордері конкретну назву органу, в якому надається правова допомога адвокатом. Крім цього, особа, яка укладає договір з адвокатом на представництво її інтересів, зокрема, в усіх без винятку судах України, не зобов`язана і не може передбачити в договорі, які надалі можуть бути утворені суди в Україні, та їх назву. Незазначення у ордері адреси робочого місця адвоката та помилкове зазначення року укладення договору є формальністю, яка не може перешкоджати доступу до правосуддя. До того ж така адреса вказана у позовній заяві та додатковому повідомленні від 29 листопада 2018 року. На обґрунтування апеляційної скарги представник позивача також посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № П/9901/736/18 (провадження № 11-989заі18).
У зв`язку з викладеним скаржник просить скасувати ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача заперечує проти вимог скаржника й зазначає, що Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу про повернення позовної заяви з додержанням норм процесуального права. На думку сторони відповідача, посилання представника позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № П/9901/736/18 (провадження № 11-989заі18) є безпідставним, оскільки фактичні обставини вказаної вище справи не відповідають обставинам цієї справи, представником у якій є Сухов Ю. М .
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 січня 2019 року відкрила апеляційне провадження в цій справі, а ухвалою від 12 лютого 2019 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі частини третьої статті 311 КАС України, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають участі сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, наведені в апеляційній скарзі й відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Повертаючи позовну заяву, Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду виходив з того, що до позовної заяви не додано документів, які б підтверджували повноваження Сухова Ю. М. щодо його представництва у Верховному Суді та право підпису процесуальних документів, які подаються до суду. При цьому суд керувався тим, що подана до суду копія ордера на надання правової допомоги ОСОБА_2 від 08 червня 2016 року серії КС № 163653 не є документом, що підтверджує повноваження адвоката на представництво в суді, оскільки в ордері зазначено, що у Сухова Ю. М. є право на надання правової допомоги ОСОБА_2 у всіх органах, установах, організаціях та підприємствах, а також судах у всіх без винятку справах, проте всупереч вимогам підпункту 15.4 пункту 15 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року № 36 (далі - Положення), в ордері не зазначено конкретної назви органу, в якому надається правова допомога адвокатом; а також усупереч вимогам підпункту 15.6 пункту 15 Положення в ордері не вказано адреси робочого місця адвоката. Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що чотирирічний часовий проміжок між датою видачі ордера (08 червня 2016 року) та датою договору про надання правової допомоги, на підставі якого його видано (08 червня 2012 року), свідчить про те, що зазначений договір укладався відповідно до чинного на той час процесуального законодавства, яке унеможливлює передбачення в договорі від 08 червня 2012 року представництво у Верховному Суді.
Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду про повернення ОСОБА_2 позовної заяви з таких міркувань.
Відповідно до частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Згідно із частиною першою статті 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Частиною четвертою статті 59 КАС України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону № 5076-VI під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.
Згідно із частиною першою статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Ордером є письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера (частина друга статті 26 Закону № 5076-VI).
На підставі підпункту 15.4 пункту 15 Положення ордер має містити назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом, із зазначенням за необхідності виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець чітко відокремив судові органи як такі, що повинні бути окремо зазначені в ордері на надання правової допомоги, зокрема в графі «Назва органу, в якому надається правова допомога».
При цьому в разі надання адвокатом правової допомоги в суді ордер має містити назву суду, у якому адвокат надає правову допомогу.
Матеріалами справи встановлено, що позовна заява ОСОБА_2 підписана його представником - адвокатом Суховим Ю. М.
На підтвердження повноважень адвоката на представництво в суді до позовної заяви додано копію ордера від 08 червня 2016 року серії КС № 163653, виданого адвокатом Суховим Ю. М. на підставі договору про надання правової допомоги від 08 червня 2012 року № 08/06/16. В ордері зазначено, що адвокат надає правову допомогу ОСОБА_2 у всіх органах, установах, організаціях та підприємствах, а також судах у всіх без винятку справах (а. с. 9).
Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду дійшов обґрунтованого висновку про те, що в ордері не зазначено конкретної назви суду, у якому адвокат надає правову допомогу, а тому такий ордер не можна визнати документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги ОСОБА_2 у Верховному Суді.
Вказана обставина відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 169 КАС України є підставою для повернення позовної заяви позивачеві.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що з договору про надання правової допомоги № 08/06/16, копію якого додано до апеляційної скарги, вбачається, що цей договір укладено між ОСОБА_2 (замовник) і адвокатом Суховим Ю. М. 08 червня 2016 року, а не 08 червня 2012 року, як зазначено в ордері. Відповідно до пункту 1.1 указаного договору замовник залучає адвоката і доручає останньому захищати свої права і свободи/представляти його інтереси у всіх без виключення кримінальних та інших провадженнях/справах, надавати інші види правової допомоги, представляти інтереси у всіх без винятку судах України, іноземної та міжнародної юрисдикції, правоохоронних та інших державних органах з усіх питань, що стосуються замовника, підписувати документи від імені замовника і зобов`язується сплатити за таку послугу гонорар відповідно до умов договору, натомість адвокат бере на себе зобов`язання надати відповідну правову допомогу (а. с. 65).
Саме у зв`язку з наданням копії вказаного договору до суду апеляційної інстанції Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження в цій справі.
Проте до суду першої інстанції договір про надання правової допомоги від 08 червня 2016 року № 08/06/16 адвокат Сухов Ю. М. на підтвердження своїх повноважень не надав.
Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що звернення до суду, в тому числі до Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України, що забезпечує сталість та єдність судової практики [статті 17 та 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII)] з використанням правничої допомоги інших осіб, зокрема адвоката, при реалізації права на справедливий суд (стаття 131-2 Конституції України, статті 16, 57 КАС України та стаття 10 Закону № 1402-VIII) передбачає надання до суду належних доказів дійсної волі особи, що є учасником справи, на уповноваження іншої особи на право надання правничої допомоги. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії (докази подаються в оригіналі або у формі копії, якісно оформленої особою, що є учасником справи, із зазначенням назви судового органу, у якому надається правова допомога позивачу), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, делегованих йому особою, що реалізує право на справедливий суд. Представник повинен демонструвати повагу до суду, підтверджуючи наявність повноважень на представництво, а також не позбавляти довірителя права знати про дії представника.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 9901/847/18 (провадження № 11-44заі19).
При цьому згідно із частиною восьмою статті 169 КАС України повернення позовної не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, а тому не є обмеженням доступу позивача до правосуддя та забезпечує практичну можливість реалізації його права на судовий захист.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду постановив оскаржувану ухвалу з дотриманням вимог процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу Сухова Юрія Миколайовича як представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. С. Золотніков
Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв
С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко
В. В. Британчук Н. П. Лященко
Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко
М. І. Гриців Л. І. Рогач
Д. А. Гудима О. М. Ситнік
В. І. Данішевська О. С. Ткачук
Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
