П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 9901/67/19

Провадження № 11-276заі19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року (суддя Берназюк Я. О.) у справі № 9901/67/19 за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправною бездіяльності й зобов`язання вчинити певні дії та

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо виконання ним Указу Президента України від 30 вересня 2011 року № 960/2011 «Про присудження Державних премій України в галузі освіти 2011 року» в частині вручення ОСОБА_1 диплома та почесного знака лауреата Державної премії України в галузі освіти 2011 року;

- зобов`язати Президента України вручити ОСОБА_1 диплом та почесний знак лауреата Державної премії України в галузі освіти 2011 року на підставі Указу Президента України від 30 вересня 2011 року № 960/2011 «Про присудження Державних премій України в галузі освіти 2011 року».

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 08 лютого 2019 року вказана позовна заява залишена без руху з підстави її невідповідності вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме у зв`язку з ненаданням заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин пропуску такого строку. Одночасно позивачу надано строк 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення вказаних в ухвалі недоліків та роз`яснено наслідки невиконання вимог цієї ухвали.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 04 березня 2019 року повернув ОСОБА_1 позовну заяву до Президента України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії у зв`язку з неусуненням позивачем недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що, зважаючи на ту обставину, що листом Комітету з Державної премії України в галузі освіти від 24 жовтня 2018 року № 33 йому фактично було відмовлено у врученні диплома та почесного знака лауреата Державної премії України в галузі освіти 2011 року, а також у виплаті грошової частини цієї премії, строк на звернення до суду з цим позовом не є пропущеним.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначив, що апеляційна скарга є необґрунтованою, натомість суд першої інстанції правильно встановив, що позивач звернувся до суду з адміністративним позовом з порушенням процесуальних строків, установлених КАС України. У зв`язку з викладеним представник відповідача просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 25 березня 2019 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року, а ухвалою від 08 квітня 2019 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі пункту 1 частини першої статті 311 КАС України, оскільки у справі відсутні клопотання всіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та немає необхідності виклику учасників сторін для надання пояснень з огляду на обставини справи.

17 квітня 2019 року представник ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду письмові пояснення, на обґрунтування яких послався на те, що дія Указу Президента України від 30 вересня 2011 року № 960/2011 «Про присудження Державних премій України в галузі освіти 2011 року» вичерпується лише після його виконання, проте станом на сьогодні він є не виконаним стосовно позивача, а отже, фактично продовжується бездіяльність Президента України щодо виконання свого ж указу, яка і є предметом позову ОСОБА_1 . Представник ОСОБА_1 також зазначив, що строки на звернення до суду на бездіяльність Президента України щодо виконання ним свого ж указу не є пропущеними, оскільки фактичне позбавлення права ОСОБА_1 на отримання ним державної нагороди відбулось лише 24 жовтня 2018 року з огляду на отриманий лист № 33 від Комітету з Державної премії України в галузі освіти. На підставі викладеного порушується питання про скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, наведені в апеляційній скарзі, відзиві на неї та письмових поясненнях доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Повертаючи ОСОБА_1 позовну заяву, Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду керувався тим, що позивач: звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого процесуальним законом строку й не додав до позову заяви про поновлення цього строку та доказів поважності причин його пропуску; після залишення позовної заяви без руху в установлений судом строк не усунув її недоліків. При цьому, за висновком суду першої інстанції, позивач повинен був та мав можливість дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів ще 06 жовтня 2011 року, тобто в день оприлюднення Указу Президента України від 30 вересня 2011 року № 960/2011 у газеті «Урядовий кур`єр».

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо пропуску ОСОБА_1 установленого законом строку звернення з позовом до адміністративного суду, однак з визначеною цим судом датою початку перебігу цього строку не погоджується з таких міркувань.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною першою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Частиною другою цієї статті визначено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

На підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Матеріалами справи установлено, що ОСОБА_1 у лютому 2019 року звернувся до суду з позовом до Президента України про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо виконання ним Указу Президента України від 30 вересня 2011 року № 960/2011 «Про присудження Державних премій України в галузі освіти 2011 року» в частині вручення ОСОБА_1 диплома та почесного знака лауреата Державної премії України в галузі освіти 2011 року та зобов`язання Президента України вручити позивачу вказані відзнаки.

Відповідно до статті 3 Закону України від 16 березня 2000 року № 1549-III «Про державні нагороди України» Державна премія України є державною нагородою.

Згідно з пунктом 11 Положення про Державні премії України в галузі науки і техніки (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), затвердженого Указом Президента України від 14 червня 2000 року № 800/2000, особам, удостоєним Державної премії, присвоюється звання «Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки», в урочистій обстановці вручаються диплом і нагрудний знак лауреата встановлених зразків.

На підставі пункту 15 Порядку представлення до нагородження та вручення державних нагород України, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 2003 року № 138/2003 (далі - Порядок), вручення державних нагород та документів про нагородження має бути проведено протягом двох місяців з дня набрання чинності указом Президента України про нагородження.

Пунктом 4 Указу Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» визначено, що нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

Як установив суд першої інстанції, Указ Президента України від 30 вересня 2011 року № 960/2011 «Про присудження Державних премій України в галузі освіти 2011 року» був оприлюднений у газеті «Урядовий кур`єр» 06 жовтня 2011 року № 184.

Отже, цей Указ набрав чинності 17 жовтня 2011 року.

З огляду на наведені вище положення пункту 15 Порядку вручення ОСОБА_1 державної нагороди та документів про нагородження слід було провести протягом двох місяців з дня набрання чинності зазначеним Указом Президента України про нагородження, тобто до 16 грудня 2011 року.

Отже, про порушення свого права на отримання державної нагороди та документів про нагородження ОСОБА_1 повинен був дізнатися 17 грудня 2011 року, а тому саме із цієї дати повинен обчислюватися шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів позивача.

Проте ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції із цим позовом лише в лютому 2019 року, тобто з пропуском установленого частиною другою статті 122 КАС України для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів строку більш ніж на 6 років та 7 місяців.

Таким чином, висновок Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду щодо пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовом є правильним.

Оскільки ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого процесуальним законом строку і при цьому не додав до позову заяви про поновлення цього строку та доказів поважності причин його пропуску, а в подальшому після залишення з цих підстав позовної заяви без руху в установлений судом строку не усунув недоліків позовної заяви (не надав заяву про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску), то висновок суду першої інстанції про повернення ОСОБА_1 позовної заяви повністю відповідає положенням пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.

На підставі статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини.

У пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» ЄСПЛ нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть звужувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. рішення від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України», заява № 23436/03, пункти 22-23).

Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

При цьому встановлені законом процесуальні строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.

Згідно із частиною четвертою статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення позовної заяви ОСОБА_1 , проте помилково визначив початок перебігу процесуального строку звернення з позовом до суду, оскаржувана ухвала Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду підлягає зміні з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

3. В іншій частині ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв

Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов В. В. Пророк

М. І. Гриців Л. І. Рогач

Д. А. Гудима О. М. Ситнік

В. І. Данішевська О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко О. Г. Яновська