ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 175/3283/18

Провадження № 14-128цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Індустріальна районна у місті Дніпрі рада (далі - Рада),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Ради

на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року у складі колегії суддів Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Ради про визнання незаконним і скасування розпорядження про притягнення до дисциплінарної відповідальності та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати незаконним і скасувати розпорядження голови Ради від 16 серпня 2018 року № 179-к про накладення дисциплінарного стягнення на директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Індустріальної районної у місті Дніпрі ради (далі - Територіальний центр) ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що жодних порушень трудової дисципліни не вчиняв, а оголошення йому догани оспорюваним розпорядженням вважав наслідком неприязних відносин з керівництвом.

У розпорядженні не зазначено, який саме дисциплінарний проступок вчинив позивач.

Відповідач не запропонував позивачу надати пояснення за фактами, які описані в оспорюваному розпорядженні.

Вважає, що накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді догани вчинено з порушенням порядку застосування дисциплінарних стягнень.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2018 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі - ЦПК України, у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції керувався тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позовні вимоги пов`язані з проходженням позивачем публічної служби, а тому спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2018 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції у повній мірі не визначився з характером спірних правовідносин, у зв`язку із чим помилково зробив висновок про закриття провадження у справі, оскільки спірні правовідносини, які склалися між сторонами у справі, не пов`язані з питаннями прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення з неї, а стосуються підстав та умов накладення дисциплінарного стягнення відповідно до трудового законодавства, тому позов має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

28 грудня 2018 року Рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року та залишити в силі ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2018 року, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір є публічно-правовим, оскільки стороною виступає суб`єкт владних повноважень, а предметом спору є оспорювання рішення суб`єкта владних повноважень, тому такий спір повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 31 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Разом з тим за приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Як зазначено у пункті 2 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Суд першої інстанції помилково вважав проходженням публічної служби діяльність позивача на займаній посаді.

У справі, що розглядається, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Ради від 16 серпня 2018 року № 179-к про накладення дисциплінарного стягнення на директора Територіального центру ОСОБА_1 .

Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 2 Закону № 280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із частинами першою, другою статті 10 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

До компетенції сільських, селищних, міських рад згідно з пунктом 30 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР відноситься, зокрема, вирішення питань про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Згідно з Типовим положенням про територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 року № 1417 (далі - Типове положення), територіальний центр є бюджетною установою, рішення щодо утворення, ліквідації або реорганізації якої приймає місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Територіальний центр утворюється для надання соціальних послуг громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги, за місцем проживання, в умовах стаціонарного, тимчасового або денного перебування.

Діяльність територіального центру повинна відповідати критеріям діяльності суб`єктів, що надають соціальні послуги (пункт 1 Типового положення).

У справі на а. с. 52-57 знаходиться копія Положення про Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Індустріальної районної у місті Дніпрі ради (нова редакція) 2016 року, затвердженого рішенням Ради від 03 листопада 2016 року № 49 (далі - Положення № 49), у пункті 2 якого зазначено, що рішення щодо утворення, ліквідації або реорганізації цієї установи приймає Рада.

Територіальний центр утворюється для надання соціальних послуг громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги, за місцем проживання, тимчасового або денного перебування (пункт 3 указаного Положення № 49).

Згідно з пунктом 10 указаного Положення № 49 основними завданнями територіального центру є:

- виявлення громадян, зазначених у пункті 8 цього Положення, формування електронної бази даних таких громадян, визначення (оцінювання) індивідуальних потреб у наданні соціальних послуг;

- забезпечення якісного надання соціальних послуг;

- установлення зв`язків з підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, фізичними особами, родичами громадян, яких обслуговує територіальний центр, з метою сприяння в наданні соціальних послуг громадянам, зазначеним у пункті 8 цього Положення.

З викладеного можна зробити висновок, що територіальний центр не є органом місцевого самоврядування.

У пункті 10 Типового положення зазначено, що територіальний центр очолює директор, який призначається на посаду та звільняється з посади в установленому порядку місцевим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за пропозицією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення місцевої державної адміністрації або виконавчого органу міської, районної в місті ради, погодженою відповідно з Міністерством соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурним підрозділом з питань соціального захисту населення обласної, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Посаду директора територіального центру може займати особа, яка має вищу освіту (магістр, спеціаліст) відповідного напряму підготовки і стаж роботи на керівній посаді не менш як п`ять років.

У пункті 12 Положення № 49 вказано, що територіальний центр очолює директор, який призначається на посаду та звільняється з посади головою Ради за пропозицією управління праці та соціального захисту населення Ради, погодженою з департаментом соціального захисту населення обласної держадміністрації. Посаду директора територіального центру може займати особа, яка має вищу освіту (магістр, спеціаліст) відповідного напряму підготовки і стаж роботи на керівній посаді не менш як п`ять років.

Згідно з матеріалами справи розпорядженням Ради від 28 грудня 2015 року № 278-рк ОСОБА_1 призначено з 28 грудня 2015 року на посаду директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Індустріальної районної у місті Дніпрі ради.

Разом з тим на а. с. 14-17 міститься копія Посадової професійно-кваліфікаційної інструкції директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Індустріальної районної у місті Дніпрі ради (далі - Інструкція), затвердженої Ради 02 жовтня 2017 року, у пункті 1.1 якої зазначено, що посада директора Територіального центру належить до професійної групи «керівники» відповідно до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників.

Директор Територіального центру призначається на посаду та звільняється з посади головою Ради; підпорядковується голові Ради та заступнику голови Ради відповідно до розподілу обов`язків; координує свої дії з управлінням праці та соціального захисту населення Ради (пункти 1.2 - 1.4 Інструкції).

Завдання, обов`язки та повноваження директора Територіального центру передбачені у розділі 2 Інструкції, за яким директор Територіального центру:

- здійснює загальне керівництво діяльністю територіального центру;

- організовує роботу Територіального центру, несе персональну відповідальність за виконання покладених на центр завдань, визначає ступінь відповідальності підлеглих;

- призначає у встановленому порядку на посаду та звільняє з посади працівників Територіального центру;

- затверджує посадові інструкції працівників Територіального центру;

- координує діяльність структурних підрозділів Територіального центру;

- подає на затвердження голови районної у місті ради пропозиції щодо штатного розпису та кошторису витрат центру;

- укладає договори, діє від імені Територіального центру і представляє його інтереси;

- розпоряджається коштами у межах затвердженого кошторису витрат на утримання Територіального центру згідно з чинним законодавством;

- видає у межах своєї компетенції накази (в тому числі щодо здійснення (припинення) обслуговування громадян), організовує і контролює їх виконання;

- розробляє і подає на затвердження Раді проект положення про Територіальний центр;

- затверджує положення про структурні підрозділи Територіального центру;

- веде особистий прийом громадян з питань, які входять до компетенції Територіального центру;

- представляє Територіальний центр у всіх установах, підприємствах і організаціях, укладає угоди;

- організовує, регулює та контролює своєчасний та якісний розгляд працівниками центру звернень громадян, громадських об`єднань, державних та недержавних установ, підприємств та організацій, органів місцевого самоврядування з питань, які стосуються діяльності центру;

- планує та контролює ефективну взаємодію Територіального центру з іншими підрозділами органів виконавчої влади місцевого самоврядування, громадськими об`єднаннями при розв`язанні питань, що стосуються діяльності центру;

- організовує атестацію працівників та підвищення їх кваліфікації, систематичне навчання з питань охорони праці та пожежної безпеки;

- проводить наради та оперативні засідання з працівниками Територіального центру;

- затверджує правила внутрішнього трудового розпорядку Територіального центру;

- вживає заходи дисциплінарного стягнення та заохочення до працівників центру;

- виступає від імені адміністрації при підписанні колективного договору;

- звітує за результатами діяльності центру на пленарних засіданнях ради та на засіданнях виконавчого комітету;

- забезпечує ділове листування з органами виконавчої влади, підприємствами та організаціями всіх форм власності з питання надання допомоги та обслуговування пенсіонерів.

У розділі 3 указаної Інструкції передбачено права директора Територіального центру, а саме:

- брати участь у сесіях районної ради, засіданнях виконкому на апаратних нарадах у виконкомі районної у місті ради та вносити пропозиції в межах своїх повноважень;

- вимагати якісного та в повному обсязі виконання працівниками Територіального центру посадових обов`язків;

- одержувати в установленому порядку від виконавчих органів районної у місті ради від підприємств, установ, організацій інформацію, документи та інші матеріали.

Директор Територіального центру несе відповідальність за неякісне або несвоєчасне виконання посадових завдань та обов`язків, бездіяльність або невикористання наданих йому прав, порушення норм етики поведінки, порушення трудової дисципліни (розділ 4 Інструкції).

З указаною Інструкцією ОСОБА_1 ознайомлений 03 жовтня 2017 року, про що свідчить його підпис (а. с. 17).

Можна зробити висновок, що позивач не обіймав політичну посаду, не перебував на державній чи патронатній службі в державному органі, не проходив службу у органах державної влади та в органах місцевого самоврядування.

Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними законами, до яких, зокрема, відноситься Закон України від 07 червня 2001 року № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - Закон № 2493-III).

Відповідно до статті 1 Закону № 2493-III служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету (стаття 2 Закону № 2493-III).

У статті 3 Закону № 2493-III зазначено, що посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Відповідно до вимог статті 7 Закону № 2493-III посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим ? також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Відповідно до вимог статті 11 Закону № 2493-IIIгромадяни України, які вперше приймаються на службу в органи місцевого самоврядування (за винятком посад, зазначених в абзаці другому частини першої статті 10 цього Закону), у день прийняття відповідного рішення складають присягу.

Посадова особа місцевого самоврядування, яка вперше приймається на службу в органи місцевого самоврядування, вважається такою, що вступила на посаду, з моменту складення присяги. Присяга вважається складеною, якщо після її зачитування громадянин України скріплює присягу своїм підписом. Підписаний текст присяги зберігається за місцем служби. Про складення присяги робиться запис у трудовій книжці із зазначенням дати складення присяги.

Можна зробити висновок, що набуття статусу посадової особи органу місцевого самоврядування пов`язується з наявністю певних обставин:

1) відповідність кандидата вимогам, установленим у Законі № 2493-III;

2) проходження конкурсу на зайняття вакантної посади у разі, якщо проведення такого конкурсу передбачено законом як умова зайняття відповідної посади;

3) складання присяги посадової особи органу місцевого самоврядування;

4) виконання роботи професійно, а не на громадських засадах чи за сумісництвом, тобто служба в органах місцевого самоврядування для неї має бути основною роботою;

5) присвоєння рангу у межах відповідної категорії посад;

6) проходження атестації відповідно до вимог Закону №2493-III.

Разом з тим прийняття на службу за строковим трудовим договором (контрактом) без проведення конкурсу не свідчить про набуття такою особою статусу посадової особи органу місцевого самоврядування, оскільки така служба не є діяльністю на постійній основі. Особа, прийнята на роботу за строковим трудовим договором поза межами конкурсу, не складає присягу посадових осіб місцевого самоврядування, їй не присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад посадових осіб місцевого самоврядування, також така особа не зобов`язана проходити атестацію відповідно до вимог статті 17 Закону № 2493-ІІІ.

Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 192/1855/17 (провадження № 14-569цс18), від 06 лютого 2019 року у справі № 146/885/17-ц (провадження № 14-436цс18).

Зайняття керівної посади в установі, створеній органом місцевого самоврядування, не свідчить про проходження публічної служби у розумінні КАС України.

За змістом оспорюваного розпорядження, яке знаходиться на а. с. 13, голова Ради на реалізацію повноважень, передбачених Законом № 280/97-ВР, статтями 139, 147, 149 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), на підставі доповідних записок, Інструкції оголосив догану ОСОБА_1 , директору Територіального центру за порушення трудової дисципліни.

Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України установлено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

З огляду на вказане можна зробити такі висновки.

З урахуванням змісту Типового положення Територіальний центр є установою, яка створена органом місцевого самоврядування та надає соціальні послуги.

Керівник Територіального центру- директор не є державним службовцем у розумінні вимог Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» та не є службовцем органу місцевого самоврядування відповідно до Закону № 2493-III.

Голова Ради на реалізацію визначених законом повноважень видав оспорюване розпорядження, оскільки діяв у межах, передбачених КЗпП України, при цьому не реалізовув владних управлінських повноважень.

Спір, який виник між сторонами у справі, є трудовим, оскільки стосується притягнення до дисциплінарної відповідальності найманого працівника, яким є директор Територіального центру.

Отже, немає підстав для висновків, що спір виник під час проходження позивачем публічної служби.

Апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що спірні правовідносини не пов`язані з питаннями прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення з неї, а стосуються підстав та умов накладення дисциплінарного стягнення відповідно до трудового законодавства, тому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З матеріалів справи не вбачається, що апеляційний суд порушив правила предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на вказане оскаржувану постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

У такому разі розподіл судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Індустріальної районної у місті Дніпрі ради залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2018 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко

Т. О. Анцупова В. С. Князєв

С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко

В. В. Британчук Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців В. В. Пророк

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

В. І. Данішевська О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

О. С. Золотніков О. Г. Яновська