ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 383/493/18

Провадження № 14-237цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Відділ державної виконавчої служби Бобринецького районного управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (далі - ВДВС Бобринецького РУЮ),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Головне управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (далі - ГУ ДФС у Кіровоградській області),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 01 червня 2018 року у складі судді Адаменко І. М. та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 липня 2018 року у складі колегії суддів Авраменко Т. М., Суровицької Л. В., Черненка В. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ВДВС Бобринецького РУЮ, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ГУ ДФС у Кіровоградській області, про скасування арешту, накладеного на майно, та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати арешт невизначеного майна, всього майна, належного йому на праві власності, реєстраційний номер обтяження 8752383, зареєстрованого 27 вересня 2009 року реєстратором Кіровоградської філії Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України за заявою ВДВС Бобринецького РУЮ, тип обтяження - арешт нерухомого майна.

Вимоги мотивував тим, що йому на праві особистої власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом належить 1/6 частка будинку АДРЕСА_1 . 2/3 частки цього будинку належать ОСОБА_2 , 1/6 частка будинку - ОСОБА_3 15 травня 2008 року Апеляційним судом Кіровоградської області видано виконавчий лист № 1-38 на підставі вироку від 28 листопада 2007 року, яким його засуджено за вчинення злочину до 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності. На виконання цього виконавчого листа ВДВС Бобринецького РУЮ накладено арешт на невизначене, все майно ОСОБА_1 . У Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 27 вересня 2009 року за номером 8752383 зареєстровано обтяження на невизначене майно, все майно, власником якого є ОСОБА_1 , підстава обтяження - виконавчий лист від 15 травня 2008 року № 1-38. Згідно з інформацією ВДВС Бобринецького РУЮ від 03 квітня 2018 року перевіркою встановлено, що з 03 березня 2009 року у відділі на виконанні перебувало виконавче провадження по виконанню виконавчого листа від 15 травня 2008 року № 1-38. Постановою ВДВС Бобринецького РУЮ від 30 грудня 2009 року виконавче провадження завершено, повернено без виконання у зв`язку з відсутністю у боржника майна, яке можливо конфіскувати. У 2012 році матеріали виконавчого провадження знищено. На думку позивача, арешт є безпідставним та таким, що підлягає скасуванню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 01 червня 2018 року у відкритті провадження у зазначеній справі відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Роз'яснено позивачу право на звернення з такими вимогами в порядку, передбаченому положеннями Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки арешт накладено в межах кримінального провадження, то така заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. Заявнику слід звернутися з клопотанням про скасування арешту у порядку, передбаченому КПК України.

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 липня 2018 року ухвалу Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 01 червня 2018 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що оскільки арешт майна здійснено Державною виконавчою службою (далі - ДВС) в порядку виконання вироку суду про конфіскацію майна учасника кримінального провадження засудженого ОСОБА_1 , то питання про зняття арешту не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а може бути вирішене в порядку виконання вироку суду за правилами КПК України.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У позові вказано, що конфіскація майна визначена судом як додатковий вид покарання і вирок суду в цій частині звернений до виконання, тому вимоги статей 174, 537 КПК України 2012 року не можуть бути застосовані на стадії виконання вироку. Крім того, у цих правовідносинах суд, постановляючи вирок, вирішив питання про конфіскацію майна ОСОБА_1 , відтак відсутні підстави для звернення до суду в порядку статті 409 КПК України 1960 року, згідно з якою питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішується судом, який постановив вирок. Також необґрунтованим є посилання у постанові апеляційного суду на висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц, оскільки правовідносини у цих справах не є тотожними. На думку заявника, всі питання, пов`язані з виконанням вироку в частині конфіскації майна, регламентовано нормами Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV). Аналіз положень Закону № 606-XIV свідчить про неможливість повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання у зв`язку із закінченням строку пред`явлення виконавчого документа до виконання. Тобто зняття арешту з майна ОСОБА_1 законом віднесено до компетенції органу державної виконавчої служби та не підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства.

У касаційній скарзі зазначено, що виконавче провадження знищено у зв`язку з його закінченням, але при цьому питання про зняття арешту з майна не вирішено. На теперішній час відсутні будь-які документи виконавчого провадження, які б підтверджували, що ОСОБА_1 є учасником виконавчого провадження - боржником, а тому арешт на невизначене все належне йому майно створює перешкоди у реалізації прав як власника майна. Способом захисту порушеного цивільного права ОСОБА_1 буде скасування арешту майна в порядку цивільного судочинства.

Позиція інших учасників справи

У січні 2019 року ГУ ДФС у Кіровоградській області подало заперечення, вказавши, що справу не можна розглядати в порядку цивільного судочинства, оскільки позивач у справі є стороною виконавчого провадження у кримінальній справі.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 28 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 07 травня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, заперечення та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Судами установлено, що згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданого 27 квітня 2007 року Бобринецькою державною нотаріальною конторою Кіровоградської області, зареєстрованого у Спадковому реєстрі, ОСОБА_1 на праві особистої власності належить 1/6 частина житлового будинку АДРЕСА_1 з належною частиною господарсько-побутових будівель.

Вироком Апеляційного суду Кіровоградської області від 28 листопада 2007 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів та призначено остаточне покарання у вигляді 14 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі виконавчого листа № 1-38, виданого 15 травня 2008 року Апеляційним судом Кіровоградської області, ВДВС Бобринецького РУЮ накладено арешт на все майно ОСОБА_1 . Відомості щодо змісту виконавчого листа, а саме відшкодування шкоди, конфіскації майна тощо в реєстрі відсутні.

З листа Бобринецького ВДВС від 03 квітня 2018 року № 325 убачається, що за книгою обліку виконавчих проваджень з 03 березня 2009 року на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження по виконанню виконавчого листа № 1-38, виданого 15 травня 2008 року Апеляційним судом Кіровоградської області, про конфіскацію всього майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1 , та 30 грудня 2009 року виконавче провадження завершено (повернуто згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV) без виконання у зв`язку з відсутністю у боржника майна, яке можливо конфіскувати. Матеріали виконавчого провадження на початку 2012 року знищені після закінчення строку зберігання.

Питання про конфіскацію майна вирішується у порядку, встановленому КПК України та Кримінально-виконавчим кодексом України (далі - КВК України).

Згідно з частиною другою статті 52 Кримінального кодексу України (далі - КК України) додатковим покараннями є, зокрема, конфіскація майна.

Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (частина перша статті 59 КК України).

Статтею 48 КВК України передбачено, суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання Державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється Державною виконавчою службою за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Конфіскації підлягає майно, що є у власності засудженого. Спори, пов`язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом (частини перша, третя статті 49 КВК України).

Спеціальним законом, що регулював порядок вчинення виконавчих дій на час виконання вироку в частині конфіскації майна, був Закон № 606-XIV.

Згідно з частиною другою статті 40-1 Закону № 606-XIV виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених пунктами 2-6 частини першої статті 40 цього Закону, повертається до суду або іншого органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

Виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві: якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; якщо у боржника відсутнє майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу, або майно, визначене виконавчим документом, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (пункти 2-6 частини першої статті 40 Закону № 606-XIV).

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 у травні 2018 року звернувся до суду з цивільним позовом про скасування арешту, накладеного в порядку виконання вироку суду про конфіскацію майна, як додаткового покарання,оскільки на даний час виконавче провадження - відсутнє.

На час звернення з позовом та розгляду справи порядок судового оскарження урегульовано Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), відповідно до частини першої статті 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Тому необхідно розрізняти випадки звернення до суду зі скаргою в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (рішень, ухвал, постанов судів різних юрисдикцій) та в порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні рішень інших органів (постанов, наказів, ухвал та інших документів), які є виконавчими документами і підлягають примусовому виконанню відповідно до статті 3 Закону № 1404-VIII.

Відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Враховуючи, що виконавчий лист був виданий на виконання вироку в частині конфіскації майна, а не на виконання судового рішення у цивільній справі, тому позовні вимоги ОСОБА_1 не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до вимог статті 404 КПК України 1960 року вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніше як через три доби з дня набрання ним законної сили або повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанції. У разі якщо вирок або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який надсилається на виконання органам державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Органи, що виконують вирок, постанову або ухвалу, повідомляють суд, який їх постановив про їх виконання.

Статтею 537 КПК України 2012 року (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) урегульовані питання, які вирішуються під час виконання вироків. Положеннями статті 539 КПК України 2012 року визначено порядок вирішення судом питань, які виникають під час виконання вироку. Проте зазначеними нормами закону не встановлено порядку скасування арешту, накладеного в порядку виконання вироку про конфіскацію майна як вид покарання. Відсутнє і посилання на можливість такого скасування за правилами ЦПК України.

Крім того, положеннями КПК України 2012 року (розділом VIII) не встановлено порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб стосовно виконання судового рішення щодо конфіскації майна у кримінальному провадженні.

Тобто суди дійшли помилкового висновку про те, що питання про зняття арешту може бути вирішене в порядку виконання вироку суду за правилами КПК України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

З огляду на те, що у ВДВС Бобринецького РУЮ на виконанні перебувало виконавче провадження по виконанню виконавчого листа від 15 травня 2008 року № 1-38, виданого на виконання вироку в частині конфіскації майна, відтак ОСОБА_1 як учасник виконавчого провадження на підставі положень статті 287 КАС України має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено його права, свободи чи інтереси.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відмову у відкритті провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 про скасування арешту, накладеного на майно в порядку виконання вироку в частині конфіскації майна, однак помилково вказали, що такі вимоги повинні розглядатися за правилами КПК України. ОСОБА_1 має право на звернення з такими вимогами до суду в порядку адміністративного судочинства.

Отже, відмова у відкритті провадження у цій справі є правильною саме з цих мотивів.

За змістом статті 412 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що судові рішення судів попередніх інстанцій необхідно змінити, доповнивши їх мотивувальні частини вказівкою про неможливість вирішення питання скасування арешту на майно, накладеного як додаткове покарання у виді конфіскації майна в порядку виконання вироку, за правилами КПК України, оскільки такі вимоги можуть бути заявлені в порядку адміністративного судочинства.

Оскільки касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення змінюються, при цьому результат розгляду справи залишається незмінним, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 01 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 липня 2018 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

В іншій частині ухвалу Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 01 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко

Т. О. Анцупова В. С. Князєв

С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко

В. В. Британчук Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців В. В. Пророк

Д. А. Гудима В. Ю. Уркевич

В. І. Данішевська О. Г. Яновська

Ж. М. Єленіна