ПОСТАНОВА

Іменем України

12 липня 2019 року

Київ

справа №813/5256/13-а

адміністративне провадження №К/9901/8233/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Спільного українсько-канадського підприємства «Студія Лева»

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2013 року (головуючий суддя - Сидор Н.Т.)

та на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року (колегія суддів: головуючий суддя - Багрій В.М., судді - Рибачук А.І., Старунський Д.М.)

у справі №813/5256/13-а

за позовом Спільного українсько-канадського підприємства «Студія Лева»

до Міністерства доходів і зборів України, Голови Державної податкової служби України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Державна податкова інспекція у Галицькому районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2011 року Спільне українсько-канадське підприємство «Студія Лева» (далі- Підприємство) звернулося в Львівський окружний адміністративний суд з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про протиправність рішення відповідача, прийнятого за результатами розгляду повторної скарги Підприємства від 11.11.2011 №5326/6/10-2215, поданої в порядку ст. 56 ПК України, Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскаржувані дії та рішення відповідачів відповідають вимогам законодавства.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судами попередніх інстанцій не розглянуто оскаржуване рішення відповідача на предмет відповідності його вимогам Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 23.12.2010 №1001, а саме щодо відповідності змісту його описової, мотивувальної та резолютивної частин встановленим Порядком вимогам.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

24 січня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено камеральну перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 06.07.2011 №2068/1186/1511/04957350 «Про результати камеральної перевірки своєчасності подання податкової звітності», та прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.07.2011 року №0019011511, яким Підприємству збільшено суму грошового зобов`язання за порушення п.п. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 ПК України за платежем податок на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, в розмірі 1 020 грн.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки та зазначеним податковим повідомленням - рішенням відповідач оскаржив їх в адміністративному порядку.

За наслідками розгляду первинної скарги Підприємства, оскаржуване податкове повідомлення рішення лишене без змін, а скарга без задоволення.

Уподальшому, позивач в порядку ст. 56 Податкового кодексу України, Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» звернувся до Державної податкової служби України та просив:

1) скасувати/анулювати акт від 06.07.2011 року №2068/1186/1511/04957350 «Про результати камеральної перевірки своєчасності подання податкової звітності»,

2) скасувати податкове повідомлення-рішення №0019011511 від 25.07.2011;

3) скасувати рішення про результати розгляду первинної скарги №26727/10/25-005/2188 від 07.10.2011;

4) письмово (на виконання ст. 40 Конституції України та чинного антикорупційного законодавства) повідомити щодо подальшого добровільного виконання ДПІ та її посадовими особами чинних судових рішень, зокрема ухвали місцевого суду Галицького району м. Львова від 19.06.2002, ухвали Конституційного Суду України про закриття провадження по справі за зверненням СП ТзОВ «Студія лева» №1-4/99 (№4-уп/99) від 05.10.1999 та надати інформацію на наступні запитання, що мають безпосереднє відношення до суті даної справи, а саме:

- чи може ДПІ не приймати до уваги (не виконувати) ст. 83.1 та 17.1.8 ПК України?

- чи може система оподаткування (та пов`язані із нею питання) встановлюватися кодексом, а не законом (всупереч ст. 92 Конституції України)?

- чи є камеральною перевірка, яка здійснена не на підставі даних, зазначених в податковій декларації (при відсутності подання податкової декларації ст. 75.1.1 ПК України)?

- чи може здійснюватися перевірка з порушенням терміну на її проведення (ст. 200.10 ПК України)?

- чи може податковий інспектор без наслідків нехтувати стількома (7) нормами Конституції України?

- чи можливо при наданні обґрунтованої відповіді (ст. 40 Конституції України) нехтувати аргументами заявника?

- чи створення державою більш сприятливого (відносно національного) режиму іноземного інвестування є порушенням її зобов`язання щодо створення режиму, який є не менш сприятливим ніж національний?

- чи угода між Україною і Канадою говорить про повний захист «пільг» чи «прав, наданих згідно з законом»?

- чи може ДПІ використовувати будь-які санкції при застосуванні підприємством свого конституційного права на захист (ст. 55 Конституції України)?

5) надати вичерпну інформацію на дане звернення на підставі саме чинного законодавства, а не скасованого (такого, яке втратило чинність - як це ДПІ безпідставно вчинено у відповіді).

6) при наданні інформації та прийнятті рішення по даній справі прийняти до уваги положення чинного Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» №3206-VІ від 07.04.2011 року (зокрема ст. 16, в частині ненадання чи неповноти наданої інформації).

7) письмово повідомити про вчинені по даному зверненню дії та прийняті рішення.

Рішенням про результати розгляду повторної скарги від 11.11.2011 №5326/6/10-2215 податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова від 25.07.2011 №0019011511 та рішення Державної податкової адміністрації у Львівській області від 07.10.2011 №26727/10/25-005/2188 прийняте за результатами розгляду первинної скарги залишено без змін, а скарга без задоволення.

Вважаючи зазначене рішення таким, що суперечить закону та порушує його права, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

За положеннями підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Право контролюючого органу проводити зокрема камеральні перевірки закріплено пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, який серед іншого визначає, що камеральні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків (пп. 75.1.1. п. 75.1. ст. 75 ПК України).

Згідно із п. 86.1 ст. 86 НК України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

За результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації в органі державної податкової служби вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу (п. 86.2 ст. 86 ПК України).

Пунктом 86.8 статті 86 ПК України встановлено, що Податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Порядок оскарження рішень контролюючого органу врегульовано приписами статті 56 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України)

У відповідності до вимог п 56.1 - 56.3 ст. 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.

Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку (пункт 56.10 ст. 56 ПК України).

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із даним позовом та розгляду справи судами попередніх інстанцій) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимими, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Оскаржуване рішення відповідача про результати розгляду повторної скарги саме по собі не є юридично значеним для позивача, оскільки не має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку, не містить приписів вчинити обов`язкові дії позивачу та не створює для нього жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав позивача, не порушує права свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин, відтак безпосередньо не порушує права та інтереси позивача.

Така ж сама правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема в постановах від 31.05.2019 у справі №826/1023/16, від 24 червня 2019 року у справі №826/11001/15.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Також, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність посилань позивача на положення Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки спірні правовідносини регулюються нормами спеціального законодавства, а саме ст. 56 Податкового кодексу України та Положенням про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженим наказом ДПА України від 23.12.2010 року №1001 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.01.2011 року за №10/18748.

Колегія судів також відхиляє посилання позивача на необґрунтованість судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, зокрема, щодо надання судами у своїх рішеннях відповідей на всі доводи позивача зазначені у позовній заяві та апеляційній скарзі.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) та частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Отже, відхиляючи скаргу, апеляційний суд, у принципі, має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій не порушували норм процесуального законодавства даючи відповіді лише на ті доводи позивача, які безпосередньо стосувались предмету спору. Зазначений підхід у практиці Європейського суду з прав людини, також стосується процесу касаційного розгляду скарги поданої скаржником.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у адміністративному позові, апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди першої та апеляційної інстанції вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції на час прийняття судами рішень).

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судами обставин, враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Спільного українсько-канадського підприємства «Студія Лева»- залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова