Справа № 550/1245/18

Провадження № 2/550/38/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2019 року смт. Чутове

Чутівський районний суд Полтавської області

у складі: головуючого судді - Михайлюк О.І.,

за участю секретаря судового засідання - Шукевич Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу №550/1245/18

за позовом ОСОБА_1

до Фермерського господарства «БЕЗЗУБКО»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Чутівського районного нотаріального округу Полтавської області Новицька Оксана Валеріївна,

про визнання договору емфітевзису недійсним та скасування державної реєстрації №17281129 від 04.11.2016р.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Кожем`яка О.В.,

представника відповідача - адвоката Новицького В.В.,

ВСТАНОВИВ :

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Чутівського районного суду Полтавської області з позовом до відповідача - ФГ «БЕЗЗУБКО» в якому просить:

- визнати недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04.11.2016р.;

- скасувати державну реєстрацію номер запису 17281129 від 04.11.2016р. права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

- зобов`язати ФГ «БЕЗЗУБКО» повернути ОСОБА_1 належну йому земельну ділянку, площею 3,8186 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з метою використання для сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Новокочубеївської сільської ради Чутівського району Полтавської області (а.с. 2-3).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 04.11.2016р. було підписано з відповідачем договір про встановлення права користування вищевказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб строком на 49 років.

Однак, на думку позивача, зазначений договір емфітевзису було укладено внаслідок введення позивача в оману та під впливом тяжких обставин, а умови договору суперечать вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, який є власником земельної ділянки.

Позивач зазначає, що на етапі обговорення істотних умов договору з відповідачем - ФГ «БЕЗЗУБКО» в особі голови господарства ОСОБА_2 було досягнуто згоди про укладення договору оренди земельної ділянки площею 3,8186 га з кадастровим номером НОМЕР_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з метою використання для сільськогосподарського виробництва на термін 49 років зі сплатою 130 000 грн орендної плати.

Підписання договору оренди земельної ділянки відбулося 04.11.2016р. у приватного нотаріуса Чутівського районного нотаріального округу Полтавської області Новицької О.В. Але, як стверджує позивач, він не знав, що 04.11.2016р. підписав не договір оренди землі, а договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису).

Тобто , на думку позивача, під час підписання оспорюваного договору емфітевзису його ввели в оману.

Позивач вказує, що при укладанні оспорюваного договору, відповідно до п.6.14 договору, з нього незаконно, оскільки він є інвалідом другої групи, були стягнуті нотаріальні витрати у сумі понад 10 тис. грн. і замість очікуваних 130 тис. грн він отримав тільки 120 тис. грн.

Також позивач стверджує, що на час укладення оспорюваного договору емфітевзису він перебував під впливом тяжких обставин. На думку позивача тяжкими обставинами є його похилий вік та стан здоров`я, наявність у нього інвалідності ІІ групи, хвороба дружини, хвороба рідного брата, який невдовзі помер.

Позивач вказує, що через наявність тяжких обставин він знаходився у стресовому стані, і під впливом вищевказаних обставин погодився на укладення оспорюваного договору.

Позивач зазначає, що при підписанні оспорюваного договору він не перечитував його умови, оскільки довіряв голові фермерського господарства «БЕЗЗУБКО» - ОСОБА_2 .

Крім того, позивач вважає незаконними умови п. 1.2 розділу I договору емфітевзису від 04.11.2016р. згідно з яким відповідачу надається право, без спеціального дозволу позивача, зводити на земельній ділянці необхідні будівлі та споруди. На думку позивача, даний пункт договору може призведе до втрати родючої площі, суперечить технічній документації на земельну ділянку та змісту ч. 1 ст. 407 Цивільного кодексу України, де зазначено, що право користування земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою саме для сільськогосподарських потреб, а не для зведення будівель. Також, позивач вважає незаконним п. п «в» п. 3.7 договору емфітевзису від 04.11.2016р., де зазначено, що відповідач має право на відчуження емфітевтичного права на свій розсуд, але у разі його продажу власник має переважне право перед іншими особами на його придбання на підставах сплати відповідачу 5% від вартості земельної ділянки за кожен сільськогосподарський рік, що залишився до закінчення строку даного договору. Позивач зазначає, що таке право емфітевта не передбачено чинним законодавством та істотно порушує його права, як власника земельної ділянки.

Таким чином позивач вважає, що умови договору емфітевзису від 04.11.2016р., а саме передбачене використання земельної ділянки не за призначенням (п.1.2 договору) та те, що у разі придбання ним вказаної земельної ділянки за кожен сільськогосподарський рік, що залишився до закінчення строку дії даного договору (п. п. «в» п.3.7 договору) суперечать приписам законодавства та є недійсними.

Крім того, позивач зазначає, що в порушення п. 6.7 оспорюваного договору, межові знаки даної земельної ділянки відсутні, що зафіксовано в акті від 02.07.2012 року, складеному за участю сільського голови та представника ДП «Полтавський науково-дослідний проектний інститут землеустрою».

У додаткових поясненнях до позову позивач зазначив підписання оспорюваного договору емфітевзису на вкрай невигідних умовах та під впливом тяжких обставин свідчать про порушення принципу добровільності та свободи договору що передбачено ст.ст. 3,627 ЦК України (а.с.106).

Відповідач - ФГ «БЕЗЗУБКО» надав заперечення на позов, в якому просив залишити його без задоволення, оскільки вважає його безпідставним та необґрунтованим (а.с.27-33).

В обґрунтування заперечень на позов відповідач посилається на те, що договір емфітевзису від 04.11.2016р. укладено з дотриманням вимог чинного законодавства. Сторонами договору було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, відповідачем виконано договірні зобов`язання та виплачено позивачеві ціну договору в сумі 120 тис. грн., отримання якої не заперечується і самим позивачем.

Крім того, відповідач заперечує проти того, що позивача було введено в оману, оскільки сторонами, як і було обумовлено, укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, тобто емфітевзису, строком на 49 років.

Щодо посилань позивача на неправомірність п. 1.2 договору емфітевзису від 04.11.2016р., відповідач зазначає, що зазначене в даному пункті право емфітевта зводити необхідні будівлі та споруди, стосується споруд та будівель, необхідних для використання земельної ділянки саме для сільськогосподарських потреб. Відповідач також зазначив, що позивачем не надано доказів того, що відповідач взагалі зводив будь-які споруди на земельній ділянці, переданій емфітевту за оспорюваним договором від 04.11.2016р.

Крім того, відповідач вважає безпідставним посилання позивача на незаконність п.п. 3.7 договору емфітевзису від 04.11.2016р. та те, що таке право емфітевта не передбачено іншим законодавством України та істотно порушує права як власника земельної ділянки. Відповідач зазначає, що у відповідності до ст. 411 ЦК України передбачено, що землекористувач має право на відчуження права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, якщо інше не встановлено законом (частина 1), а у разі продажу права користування земельною ділянкою власник цієї земельної ділянки має переважне перед іншими особами право на його придбання за ціною, що оголошена для продажу, та на інших рівних умовах.

Тобто, на думку відповідача, процедура реалізації емфітевтом права на розпорядження правом користування шляхом продажу є обмеженою певними вимогами щодо процедури її здійснення. При цьому, якщо власник ділянки, надіславши письмову згоду на купівлю емфітевзису, згодом відмовиться від його набуття, землекористувач вправі звернутися до нього з вимогою про відшкодування шкоди, завданої такою відмовою. Відповідач вважає, що при ситуації, коли власник ділянки не використає право на переважну купівлю і емфітевзис набуде інша особа, власник має право на одержання особливого внеску - лаудемії - в розмірі певного відсотку, встановленого у договорі про надання емфітевтичного права від ціни продажу (вартості права).

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що підстави для визнання договору емфітевзису від 04.11.2016р. - відсутні.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Чутівського районного нотаріального округу Полтавської області Новицька О.В. надала пояснення по справі, в яких зазначила, що позовні вимоги вважає безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

В обґрунтування пояснень третя особа посилається на те, що під час нотаріального посвідчення договору емфітевзису діяла в межах повноважень та у відповідності до Закону України «Про нотаріат», наказу Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року за №296/5 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595) «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України».

У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та просили його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Крім того, позивач та його представник у судовому засіданні зазначили, що 13.05.2019р. була планова медкомісія під час якої ОСОБА_1 пройшов окуліста та було встановлено, що у нього погіршився зір: було +2,5, стало +3, одне око взагалі +4. Зазначене, на думку позивача та його представника, підтверджує той факт, що позивач без окулярів не міг прочитати зміст підписаного ним у нотаріуса тексту оспорюваного договору. Позивач зазначає, що нотаріус Новицька О.В. не цікавилась, чи гарно бачить ОСОБА_1 , чи ознайомився з умовами договору.

У судовому засіданні позивач вказував, що невигідність договору емфітевзису була виявлена після ознайомлення членів його сімї з текстом договору. Позивач також зазначав, що його донька ОСОБА_4 розробила інший проект договору - договору оренди земельної ділянки на 10 років, але відповідач не погодився на такі умови. Позивач вказав, що довіряв відповідачу, але той його ввів його в оману.

Позивач зазначив, що до укладення договору відповідач дійсно надавав йому грошові кошти. 04.11.2016р. відповідач запропонував позивачеві надати додаткові грошові кошти. Позивач з дружиною приїхали в смт Чутове і відповідач повів їх до нотаріуса, але домовленості на підписання в цей день договору не було. Позивач вказав, що їхав в смт Чутове попутно, так як мав провідати в с. Кочубеївка свого хворого брата, привезти йому ліки, продукти харчування. Брат був в той час у тяжкому стані.

Також, позивач зазначав, що домовлявся з відповідачем про укладення догвору, але якого саме - не уточняв. Кошти позивач брав від відповідача як попередню оплату за користування землею. А кошти в той час були потрібні позивачу у зв`язку з тяжкими обставинами, станом здоров`я дружини та його самого. Тяжкими обставинами, що вплинули на укладення договору, позивач також вважає смерть брата. Крім того, вказав, що відповідач не казав йому про те, який саме договір будуть укладати, ОСОБА_1 не збирався передавати землю відповідачу на 49 років.

ОСОБА_1 зазначив, що не отримав того, на що сподівався. Згідно п. 6.7 умов договору емфітевзису нотаріальні послуги та податки за укладення договору покладаються на позивача, однак відповідач стверджував, що понесе половину зазначених витрат. Позивач вважає, що за оформленням договору можна було б звернутися до державного нотаріуса, до реєстраційної служби, і це було б значно дешевше. Позивач вказує, що він, як інвалід 2 групи звільняється від сплатити державного мита при оплаті послуг нотаріуса відповідно до чинного законодавства. Тобто, на думку позивача, він недоотримав від укладення договору 12600 грн., які були сплачені за нотаріальні послуги та отримав лише 120 тис. грн. замість 130 тис грн.

З приводу того, чому саме через майже 2 роки позивач вирішив звертатися до суду із захистом свого порушеного права, він зазначив, що раніше хворів, був у лікарнях, пережив похорони брата та безпосередньо не звертав увагу на дане питання і його ввели в оману.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив залишити його без задоволення з підстав, викладених у запереченнях на позов. Крім того, представник відповідача у судовому засіданні зазначив, що оспорюваний договір підписаний позивачем та цей факт не заперечується самим позивачем. Позивач отримав за оспорюваним договором 120 тис. грн., що також не заперечується позивачем. В нотаріальній конторі проект договору надавався кожній стороні, нотаріус ознайомлював з усіма умовами. Для укладення даного договору ОСОБА_1 з дружиною взяли з собою з м. Полтави усі документи (паспорти, ід. коди, свідоцтво про шлюб тощо). Поштою ніхто ніяких документів не передавав, а передавали їх особисто позивачу.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, у судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи належним чином була повідомила, через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи без її участі.

Суд, заслухавши учасників справи, допитавши свідків та дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 24.09.2012р. та витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,8186 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1075869353254, яка розташована на території Новокочубеївської сільської ради Чутівського району Полтавської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.12-14)

Згідно акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 02.07.2012р. ОСОБА_1 , як землевласнику, було передано під нагляд на збереження межові знаки в кількості 5 штук в натурі (на місцевості) не встановлені, так як земельна ділянка, розташована на території Новокочубеївської сільської ради Чутівського району Полтавської області, обробляється єдиним масивом, окружна межа якого закріплена межовими знаками (а.с. 15).

04.11.2016р. між ОСОБА_1 (власником) з однієї сторони та Фермерським господарством «БЕЗЗУБКО» в особі голови господарства ОСОБА_2 (емфітевтом) з другої сторони було укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) відповідно до п.п. 1.1, 1.3 умов якого, власник земельної ділянки сільськогосподарського призначення передає емфітевту право володіння та право цільового користування земельною ділянкою площею 3,8186 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, для сільськогосподарських потреб (емфітевтичне право), зберігаючи за собою право розпоряджатися нею (а.с.7-8).

Відповідно до п. 1.2 договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04.11.2016р., згідно даного договору у емфітевта виникає право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, а саме: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Зокрема, емфітевтові надається право без спеціального дозволу власника сіяти та збирати сільськогосподарську продукцію, що вирощена на земельній ділянці, вносити добрива в земельну ділянку з використанням існуючих норм щодо раціонального використання земельної ділянки сертифікованими в Україні добривами з метою підвищення врожайності, здійснювати меліорацію земельної ділянки, застосовувати засоби хімізації сільськогосподарського господарства, вивозити з земельної ділянки вирощену сільськогосподарську продукцію, зводити необхідні будівлі та споруди, іншим чином використовувати земельну ділянку.

Відповідно до п. 2.2 договору емфітевзису від 04.11.2016р. сторони домовились, що за користування та передачу емфітевтичного права встановлено одноразову виплату в розмірі 120000 грн. Власник стверджує, що зазначену суму 120000 грн. сплатив емфітевт готівкою до підписання цього договору.

Пунктом 2.3 зазначеного договору визначено, що емфітевтичне право за цим договором встановлюється на 49 років.

Права та обов`язки сторін за договором емфітевзису від 04.11.2016р. визначені у розділі 3 договору.

Так, згідно п.п. б) п. 3.1 умов договору емфітевзису від 04.11.2016р. власник має переважне право придбання емфітевтичного права перед іншими особами у разі його продажу емфітевтом на підставах встановлених законом.

Підпунктом в) пункту 3.7 договору емфітевзису від 04.11.2016р. визначено, що емфітевт має право на відчуження емфітевтичного права на свій розсуд, але у разі його продажу власник має переважне право перед іншими особами на його придбання на підставах сплати емфітевту 5% від вартості земельної ділянки за кожен сільськогосподарський рік, що залишився до закінчення строку договору.

У пункті 6.2 договору емфітевзису від 04.11.2016р. сторони домовились встановити плату власнику у випадку продажу емфітевтичного права третій особі у розмірі 5% від суми продажу емфітевчичного права.

Крім того, згідно п. 3.6 договору емфітевзису від 04.11.2016р. заяву про згоду про продаж емфітевтичного права земельної ділянки та на укладення даного договору від дружини власника - ОСОБА_5 отримана та засвідчена приватним нотаріусом 04.11.2016р.

04.11.2016р. між ОСОБА_1 ( власником) та ФГ «БЕЗЗУБКО» в особі голови господарства ОСОБА_2 (емфітевтом) було підписано акт прийому - передачі земельної ділянки відповідно до якого власник передає, а емфітевт приймає земельну ділянку площею 3,8186 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новокочубеївської сільської ради Чутівського району Полтавської області (а.с. 11).

Крім того, 04.11.2016р. між ОСОБА_1 (власником) та ФГ «БЕЗЗУБКО» в особі голови господарства ОСОБА_2 (емфітевтом) було підписано акт визначення меж земельної ділянки, відповідно до якого власник передає межові знаки, а емфітевт приймає межові знаки на земельну ділянку площею 3,8186 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новокочубеївської сільської ради Чутівського району Полтавської області (а.с. 10).

Щодо позовних вимог про визнання договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04.11.2016р. недійсним суд зазначає наступне.

Статтями 11 та 509 ЦК визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк, є договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК).

За змістом ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

Суд зазначає, що Законодавством не встановлено спеціальних вимог щодо форми договору емфітевзису. Однак ним передбачається обов`язкова державна реєстрація договору емфітевзису, для проведення якої потрібно подати відповідний підтверджуючий документ (в даному випадку договір). Тож договір емфітевзису має бути укладений в письмовій формі. Обов`язкового нотаріального посвідчення договір емфітевзису не вимагає, однак такий договір відповідно до ст. 209 ЦК України може бути нотаріально посвідчений за домовленістю сторін.

Також, ч. 1 ст. 408 ЦК України передбачено, що строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором і для земельних ділянок державної або комунальної власності не може перевищувати 50 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.ч 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вбачається з матеріалів справи, договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04.11.2016р. вчинений у письмовій формі та нотаріально посвідчений. Строк дії договору визначний сторонами у відповідності до вимог ст. 408 ЦК України - 49 років.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 04.11.2016р. було проведено державну реєстрацію договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04.11.2016р., реєстраційний номер запису 17281129 (а.с. 12-13).

Також матеріали справи свідчать, що оспорюваний договір емфітевзису від 04.11.2016р. був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме: відповідно до договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) позивач передав земельну ділянку площею 3,8186 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новокочубеївської сільської ради Чутівського району Полтавської області в користування, а ФГ «БЕЗЗУБКО» в особі голови господарства ОСОБА_2 прийняв зазначену земельну ділянку та сплатив за користування нею обумовлену в договорі суму у розмірі 120000 грн., що не заперечується сторонами та підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_1 від 04.11.2016р. щодо відсутності грошових та майнових претензій щодо права на користування земельною ділянкою (емфітевзисом) (а.с.9). Також, сторонами не заперечується і дійсність їх підписів в оспорюваному договорі емфітевзису.

Посилання позивача на те, що за попередньою домовленістю ціна договору емфітевзису складала 130000 грн. та на те, що позивачем понесені витрати на нотаріальне оформлення договору в розмірі 12600 грн., що не було обумовлено сторонами суд вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження зазначених обставин.

Крім того, суд враховує, що в матеріалах справи наявні квитанції ПАТ Полтава-банк №3Р075 від 07.11.2016р. про сплату ПДФО, що сплачується фізичними особами за результатами річно в сумі 10800 грн., та №3Р075 від 07.11.2016р. про сплату військового збору в сумі 1800 грн., згідно яких, платником зазначений ОСОБА_2 (а.с.17, та його зворотна сторона)

Стосовно посилань позивача на те, що його було введено в оману під час укладення договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04.11.2016р. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229

ЦК ), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання

або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Аналогічне роз`яснення міститься у п. 19 Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними».

Посилання позивача на те, що він вважав, що укладає з відповідачем договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, за яким передасть у користування відповідачу земельну ділянку, не є підставою вважати, що оспорюваний договір емфітевзису від 04.11.2016р. було укладено внаслідок обману, оскільки правова природа договору емфітевзису полягає у наданні емфітевту (відповідачу) права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, тобто не суперечило уявленню позивача щодо суті укладеного ним договору.

Крім того, позивач посилався на те, що внаслідок слабкості зору, він не читав змісту підписуваного договору, оскільки не мав при собі окулярів, а без них він не міг ознайомитись зі змістом договору.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що станом на 04.11.2016р. - дату укладення оспорюваного договору емфітевзису позивач мав такі вади зору, при яких позивач не міг би прочитати тексту договору, як не надано і доказів того, що в момент підписання договору емфітевзису позивач не мав при собі окулярів.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка дружина позивача ОСОБА_5 дала показання, що голова ФГ «БЕЗЗУБКО» ОСОБА_2 зателефонував позивачу, щоб той приїхав і забрав гроші. Родина ОСОБА_1 була залежною матеріально від відповідача, так як він допомагав матеріально на різні потреби. 04.11.2016р. вона з чоловіком приїхали в смт Чутове і зупинилися біля будівлі суду, відповідач сказав, що треба йти до нотаріуса. Перед приїздом в смт Чутове, вони з чоловіком з собою взяли усі документи, в тому числі по зазначеній земельній ділянці. Вони вважали, що будуть брати гроші як «кредит» за зазначену земельну ділянку. Свідок зазначила, що ОСОБА_2 сказав, що буде укладатися договір, на яких саме умовах, не обговорювали, але казав, що договір оренди земельної ділянки. Свідок зазначила, що в приміщенні нотаріуса вони перебували досить тривалий час, ОСОБА_5 позвали до Новицької О.В. , відповідач сказав, щоб вони читали договір і підписували його. Свідок вказала, що в неї були відсутні окуляри, у зв`язку з чим вони з чоловіком підписали договір, фактично не читаючи його, хоча нотаріус також говорила їм, щоб вони читали вказаний договір. Нотаріусу вони з чоловіком не казали, що не читали договір, повірили на слово ОСОБА_2 , який є головою ФГ «БЕЗЗУБКО», та розписалися в наданому їм договорі, копія якого не була одразу ж видана на руки. Далі відповідач заплатив податки та в автомобілі віддав гроші позивачу.

Свідок зазначила, що вони з чоловіком хотіли укласти договір на 10 років, а під час укладення оспорюваного договору мова не йшла, на скільки саме років вони укладали його, за нотаріальні послуги сторони заплатили порівну. Свідок вказала, що вголос зазначений договір не зачитувався. Крім того, вони з чоловіком не знали, що уклали договір саме на 49 років, а ж потім їм діти сказали, що вони підписали договір на зазначений час з невигідними для них умовами.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 - донька позивача дала показання, що батько не знав, що підписував в нотаріуса, так як не було мови про укладення договору емфітевзису. Свідок вказала, що батько запитував у неї, що таке договір емфітевзису, на що остання йому роз`яснила, що строк дії даного договору може бути 49 років і пояснила, що такий договір суперечить інтересам їхньої родини.

Суд критично ставиться до зазначених показань свідка ОСОБА_5 - дружини позивача та свідка ОСОБА_6 - доньки позивача, оскільки свідки є членом сім`ї та близьким родичем позивача та є зацікавленими особами.

При цьому, суд враховує, що свідок ОСОБА_5 дала показання, що відповідач та нотаріус пропонували позивачу та їй прочитати договір, однак вони не стали цього робити, що свідчить про власне недбальство позивача та його дружини, а незнання позивачем положень цивільного законодавства щодо особливостей договору емфітевзису не є підставою вважати, що позивача було введено в оману під час укладення оспорюваного договору емфітевзису.

Суд зазначає, що позивачем не надано доказів того, що відповідач або будь-яка інша особа перешкоджали йому прочитати текст договору емфітевзису або ж звернутися за правовою допомогою та не підписувати договору емфітевзису.

Стосовно посилань позивача на те, що договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04.11.2016р. було укладено під впливом тяжких обставин суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Суд зазначає, що тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти

такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Аналогічне роз`яснення викладене у п. 23 Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними».

Суд вказує, що за змістом ст. 233 ЦК для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох підстав: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.

Для того, щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених ст. 233 ЦК, позивачу в сукупності необхідно послатися на такі підстави, які будуть використанні в суді як докази, зокрема: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення в судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об`єктивній та суб`єктивній стороні.

Що стосується вкрай невигідних умов, то слід враховувати таке. По-перше, ці невигідні умови безпосередньо мають бути пов`язані з обставинами вчинення правочину. Тобто внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість вирішити ту проблему (усунути тяжку обставину), яка змусила її це зробити. По-друге, умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними. Тобто такі умови мають бути явно кабальними для особи.

Для доведення вкрай невигідних умов вчинення правочину особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

В обґрунтування наявності тяжких обставин позивач посилався на власний стан здоров`я, що він є інвалідом ІІ групи та пенсіонером, що його дружина потребувала грошових коштів на операцію, а також на те, що його брат був хворий і, невдовзі після укладення оспорюваного договору, помер.

Однак, суд зазначає, що позивачем не надано суду доказів того, що оспорюваний договір емфітевзису був вчинений саме для усунення та/або зменшення зазначених обставин. Також, з досліджених судом умов оспорюваного договору емфітевзису від 04.11.2016р. не встановлено, що його умови є вкрай невигідними для позивача.

Позивач не навів суду жодних обставин та не надав доказів того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або було б вчинено не на таких умовах.

При цьому, суд враховує, що позивач у судовому засіданні пояснив, що про невигідність умов договору емфітевзису позивачу повідомила йому його донька, що і стало підставою для звернення до суду.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає безпідставними та необґрунтованими посилання позивача на те, що договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04.11.2016р. було укладено позивачем під впливом обману та внаслідок впливу тяжкої обставини, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного договору емфітевзису від 04.11.2016р. з підстав невідповідності вимогам закону п. 1.2 договору в частині надання відповідачу права зводити на земельній ділянці необхідні будівлі та споруди, а також п.п. в) п. 3.7 умов договору емфітевзису, суд зазначає наступне.

Згідно п.1.2 договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04.11.2016р., у емфітевта виникає право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, а саме: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Зокрема, емфітевтові надається право без спеціального дозволу власника сіяти та збирати сільськогосподарську продукцію, що вирощена на земельній ділянці, вносити добрива в земельну ділянку з використанням існуючих норм щодо раціонального використання земельної ділянки сертифікованими в Україні добривами з метою підвищення врожайності, здійснювати меліорацію земельної ділянки, застосовувати засоби хімізації сільськогосподарського господарства, вивозити з земельної ділянки вирощену сільськогосподарську продукцію, зводити необхідні будівлі та споруди, іншим чином використовувати земельну ділянку.

Системний аналіз змісту п. 1.2 умов договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04.11.2016р. свідчить про те, що право зводити на земельній ділянці необхідні будівлі та споруди надане емфітевту - відповідачу по справі, в межах цільового користування земельною ділянкою а саме: для сільськогосподарських потреб - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що не суперечить приписам ст. 407 ЦК України, та забезпечує реалізацію відповідачем наданого йому ч. 1 ст. 410 ЦК України права користуватися земельною ділянкою в повному обсязі відповідно до договору.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання недійсним п. 1.2 умов договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04.11.2016р. не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині визнання недійсним п.п. в) п. 3.7 умов договору емфітевзису від 04.11.2016р. суд зазначає, що згідно вказаного пункту емфітевт має право на відчуження емфітевтичного права на свій розсуд, але у разі його продажу власник має переважне право перед іншими особами на його придбання на підставах сплати емфітевту 5% від вартості земельної ділянки за кожен сільськогосподарський рік, що залишився до закінчення строку договору.

Статтею 411 ЦК України визначено, що землекористувач має право на відчуження права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, якщо інше не встановлено законом.

У разі продажу права користування земельною ділянкою власник цієї земельної ділянки має переважне перед іншими особами право на його придбання, за ціною, що оголошена для продажу, та на інших рівних умовах.

Землекористувач зобов`язаний письмово повідомити власника земельної ділянки про продаж права користування нею. Якщо протягом одного місяця власник не надішле письмової згоди на купівлю, право користування земельною ділянкою може бути продане іншій особі.

У разі порушення права переважної купівлі настають наслідки, передбачені статтею 362 цього Кодексу.

У разі продажу землекористувачем права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб іншій особі власник земельної ділянки має право на одержання відсотків від ціни продажу (вартості права), встановлених договором.

Тобто переважне право власника земельної ділянки перед іншими особами на придбання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлене законом, який не містить обмежень щодо його реалізації та приписів щодо можливості установлення в договорі інших, ніж ті що визначені законом, обставин реалізації власником свого переважного права на придбання емфітевтичнго права. Також, законом передбачені наслідки, що настануть за порушення права переважної купівлі.

Суд зазначає, що встановлена в п.п. в) п. 3.7 договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04.11.2016р. умова, що власник має переважне право перед іншими особами на придбання емфітевтичного права на підставах сплати емфітевту 5% від вартості земельної ділянки за кожен сільськогосподарський рік, що залишився до закінчення строку договору, є порушенням права переважної купівлі, оскільки обмежує власника земельної ділянки - позивача по справі у реалізації його переважного права купівлі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що п.п. в) п. 3.7 договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) суперечить вимогам закону та підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Разом з цим, відповідно до ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що не встановлено підстав для визнання недійсним договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04.11.2016р. в цілому, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та визнання недійсним лише п.п. в) п. 3.7 договору емфітевзису від 04.11.2016р.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Кожем`яка О.В. заявив клопотання про відшкодування понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 11400 грн.

Розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кожем`яка О.В. про відшкодування понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до ст. 137 ЦПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В обґрунтування витрат позивача на правничу допомогу представник позивача надав розрахунок витрати на правову допомогу та квитанцію б/н від 26.06.2016р., видану адвокатом Кожемяка О.В. ОСОБА_1 на суму 11400 грн. Однак, представником позивача не надано договору про надання правничої допомоги та акту приймання-передачі виконаних робіт до такого договору.

Також суд не приймає до уваги квитанцію б/н від 26.06.2016р., оскільки, як було встановлено судом, позивач не сплачував своєму представнику - адвокату Кожемяці О.В. зазначеної у квитанції суми грошових коштів за надання правничої допомоги. У судовому засіданні представник позивача пояснив, що між ним та позивачем було укладено розстрочку оплати витрат на правничу допомогу, однак не надав суду доказів на підтвердження того, що такий договір було укладено.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що ні позивач ні його представник не надали суду доказів на підтвердження того, що позивач поніс витрати на правову допомогу в розмірі 11400 грн, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кожем`яка О.В. про відшкодування понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судові витрати позивача по сплаті судового збору за подання позову, суд покладає на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 10-13, 17, 76-83, 89, 141, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Фермерського господарства «БЕЗЗУБКО», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Чутівського районного нотаріального округу Полтавської області Новицька Оксана Валеріївна, про визнання договору емфітевзису недійсним та скасування державної реєстрації № 17281129 від 04.11.2016 р. - задовольнити частково.

Визнати недійсним п.п в) п. 3.7 договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 04.11.2016р., укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «БЕЗЗУБКО», в особі голови фермерського господарства ОСОБА_2 , зареєстрованому в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.11.2016р. за №17281129.

В іншій частині в позові відмовити.

Стягнути з Фермерського господарства «БЕЗЗУБКО» на користь держави (рахунок: 31211256026001, одержувач: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО):899998, код класифікації доходів бюджету: 22030106)45 (сорок п`ять) грн. 81 коп. судового збору.

В задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кожем`яка О.В. про відшкодування понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Октябрським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області 19.09.1996р., ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - фермерське господарство «БЕЗЗУБКО» в особі голови Беззубка Віктора Володимировича, код ЄДРПОУ 38655764, юридична адреса: вул. Пушкіна, 25 с. Нова Кочубеївка Чутівського району Полтавської області, 38830.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Чутівського районного нотаріального округу Новицька Оксана Валеріївна, службова адреса: пров. Центральний, 6-Б смт Чутове Полтавської області, 38800.

Повне судове рішення виготовлено 05 липня 2019 року.

Суддя О. І. Михайлюк