ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 липня 2019 року № 826/12286/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі

головуючої судді Добрівської Н.А.,

за участю секретаря судового засідання - Шаповалової К.В.,

позивачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представника позивача-3 - Шаповал О.В.,

представника позивача-4 - ОСОБА_9,

представників відповідача-1 - Лисака А.В., Кобзаря В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

1. ОСОБА_1 ,

2. ОСОБА_2 ,

3. Представника Громадської організації «Союз матерів «Захист», голови об`єднання ОСОБА_3,

4. ОСОБА_4

до

1. Управління державної охорони України,

2. Начальника Управління державної охорони України ОСОБА_6

третя особа:

Державна казначейська служба України

про

визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _1 (далі по тексту - позивач-1, ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач-2, ОСОБА_2 ), Представник Громадської організації «Союз матерів «Захист», голова об`єднання ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач-3, ОСОБА_3 ), ОСОБА_4 (далі по тексту - позивач-4, ОСОБА_4 ) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління державної охорони України (далі по тексту також - відповідач-1, УДО України), начальника Управління державної охорони України ОСОБА_6 (далі по тексту - відповідач-2, начальник Управління ОСОБА_6.), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог та позовної заяви в новій редакції від 09 жовтня 2015 року, просять:

- визнати протиправними дії УДО України та начальника УДО України ОСОБА_6., зобов`язати УДО України видалити всю відзняту інформацію про позивачів під час їх перебування 19 червня 2015 року перед пропускним пунктом до УДО України, стягнути з відповідача - УДО України моральну шкоду в розмірі 2 000 000,00 грн (по 500 000 грн кожному позивачу).

В обґрунтування позовних вимог позивачі послались на те, що позивач-3 повідомив Київську міську державну адміністрацію про проведення мирних зборів - акції з 12:00 25 травня 2015 року біля Адміністрації Президента України за адресою: місто Київ, вулиця Банкова, 11. Акція запланована цілодобово та безстроково до задоволення з боку Президента України вимог по встановленню конституційного порядку на всій території України. Позивач-4 є одним з учасників цієї мирної акції.

Крім того, у позовній заяві вказано, що позивачі-1 та -2 також планували проводити мирну акцію протесту біля будинку Адміністрації Президента України в місті Києві по вулиці Банковій, 11, яка також пов`язана з встановленням конституційного порядку, а саме привернення уваги Президента України і громадськості до протиправних дій міліції та прокуратури, їх злочинної бездіяльності. Про дану акцію позивач-1 повідомив Київську міську державну адміністрацію 02 червня 2015 року, вона була запланована на строк до 01 серпня 2015 року.

З 02 по 04 червня 2015 року співробітниками Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України та представниками Адміністрації Президента України не було дозволено позивачам проводити їх мирні акції протесту біля будинку Адміністрації Президента України в місті Києві по вулиці Банковій, 11. Проти позивачів було виставлено кордон спецпризначенців та працівників УДО України, які не дозволили позивачам підійти до будівлі Адміністрації Президента, а позивачі повинні були проводити мирну акцію протесту біля будинку №2 по вулиці Банковій в місті Києві. Даний факт зафіксований працівниками Міністерства внутрішніх справ України за заявою позивача-3.

05 червня 2015 року позивачам-1, -2 та -4 не дозволили прохід на вулицю Банківську і запропонували проводити мирну акцію протесту на вулиці Інститутській, що взагалі не відповідало вимогам акції, її меті та місцерозташуванню, але, як вказують позивачі, в подальшому працівника УДО України дозволили позивачам -1, -2 та -4 пройти до вулиці Банкової, 2, але, при цьому, не дозволили пройти до будівлі Адміністрації Президента України та заборонили відкривати плакати. Позивачу-3 також заборонили проведення мирної акції протесту.

У зв`язку з вказаними вище обставинами, позивачі звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання з боку органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, повідомлених про проведення таких заходів.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2015 року у справі №826/11197/15 зобов`язано Управління державної охорони України усунути обмеження у реалізації прав позивачів на мирні зібрання біля будівлі Адміністрації Президента України (місто Київ, вулиця Банкова, 11) з урахуванням статей 1, 9 Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» та зазначено, що постанова підлягає негайному виконанню.

Однак, як вказують позивачі, ні 18 червня 2015 року, ні 19 червня 2015 року після ухваленої постанови суду позивачам не надано можливості проводити мирну акцію протесту за адресою: місто Київ, вулиця Банкова, 11, а позивачам співробітниками УДО України та Міністерства внутрішніх справ України надано рекомендації безпосередньо звернутись до Управління державної охорони України, а також роз`яснено, що постанову суду повинен зачитати державний виконавець, у зв`язку з чим, позивачі звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з заявою про видачу виконавчого листа, але отримали роз`яснення, що виконавчі листи по даній категорії справ не видаються та повторно отримали постанову суду з гербовою печаткою.

19 червня 2015 року приблизно о 12 годині позивачі ввійшли до пропускного пункту Управління державної охорони України в місті Києві по вулиці Богомольця, 8 та (мовою оригіналу) показали постанову суду від 17 червня 2015 року для негайного виконання та попросили виконати рішення суду й забезпечити прийом відповідальної особи від УДО України з цього приводу.

На пропускний пункт до позивачів вийшов представник юридичної служби УДО України на прізвище ОСОБА_5 , про що позивачам відомо зі слів останнього, який не зміг пояснити, чому саме в цей день та інші дні позивачам перешкоджають проводити мирну акцію протесту біля будинку Адміністрації Президента України в місті Києві по вулиці Банковій, 11, також останніми було надано фотокопію з офіційного сайту Президента України на підтвердження відсутності офіційних заходів за участю Президента України біля паркану на вулиці Банковій, 11 у цей день.

Оскільки, як зазначено у позовній заяві, пропускний пункт Управління державної охорони України не є режимним об`єктом, позивачі не переходили огорожу, а знаходились в кімнаті загального доступу, де є інформація щодо прийому громадян, витяги з законодавчих актів тощо, позивачі для захисту своїх прав знімали своє спілкування з представниками УДО України. При цьому, як стверджують позивачі у позовній заяві, представники Управління поводили себе зухвало, грубо та не називали свої прізвища, забороняли вести відеозйомку та на підтвердження цієї заборони не надали жодного документа.

Крім того, позивачі зазначають, що два представника УДО України проводили відеозйомку позивачів, незважаючи на те, що позивачі вголос висловлювали свою незгоду з цим.

Як зазначено у позовній заяві, позивачі на той час, коли представники УДО України їх знімали на відео, знаходились в громадському місці, проте, не знаходились відкрито на вулиці або на зборах, тому вимагали припинити відеозйомку. Потім, як стверджують позивачі, коли вони вийшли з пропускного пункту УДО України, працівники Управлінні слідкували за позивачами -3 та -4 та знімали їх пересування, поки останні не дійшли до вулиці Банкової.

Також, позивачі у позовній заяві зазначили, що під час проведення мирної акції в червні 2015 року, коли позивачам працівники УДО України не надавали можливості пройти до вулиці Банкової, 11, а блокували прохід ще на вулиці Банковій, 3 та, коли вже було відкрито виконавче провадження щодо невиконання рішення суду Управлінням державної охорони України, його працівники казали, що якщо ОСОБА_6 передзвонить їм по мобільному зв`язку та надасть команду пропустити позивачів, то вони тільки тоді виконають ухвалу суду. Наведене, на думку позивачів, свідчить про те, що фактично відповідальність за невиконання рішення суду можна покласти на керівника УДО України ОСОБА_6 , а на працівників Управління - відповідальність за виконання злочинних наказів.

Більш того, у позовній заяві зазначено, що зухвала поведінка працівників УДО України, їх перешкоджання мирним зібранням, проведення відеозйомки позивачів без їх згоди призвело до того, що позивачі відчули свою безправність, незахищеність, відсутність верховенства права, приниження. Проведення відеозйомки дуже налякало позивачів, вони переживають через такі дії працівників УДО України. Від дій працівників УДО України, злочинних наказів начальника Управління та спілкування з працівниками Управління в червні 2015 року, в тому числі, 19 червня 2015 року, позивачі отримали великий стрес, що нанесло значну моральну шкоду позивачам, яку кожний з позивачів оцінює в 500 000,00 грн.

Також, позивачі зазначили, вони так і не мали змоги скористатись своїм правом на мирні зібрання, що викликало та продовжує викликати порушення інших прав позивачів, зокрема, вони так і не мали змоги надати інформацію Президенту України про порушення своїх прав. На думку позивачів, відповідачі фактично обмежили позивачам свободу пересування, що суттєво вплинуло на моральний стан позивачів і нанесло великої шкоди з причин, що позивачі зараз розуміють, що органи державної влади можуть вчиняти будь-які злочинні та протиправні дії, в тому числі проти позивачів, а ніякої відповідальності нести не будуть, а позивачі нічим не захищені, оскільки, як вони зазначають у позовній заяві, закони фактично не діють, а конституційні права не гарантуються.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача-1 послався на те, що на контрольно-пропускному пункті УДО України за адресою: місто Київ, вулиця Богомольця, 8, відповідно до вимог Інструкції про організацію охорони об`єктів УДО України, затвердженої наказом УДО України від 28 грудня 2009 року №466/дск, встановлена інформаційна дошка про заборону здійснення відео- та фотозйомки.

На неодноразові вимоги військовослужбовців УДО України про заборону здійснення відео- та фотозйомки, позивачі, ігноруючи відповідні вимоги, продовжували здійснювати зйомку режимного об`єкту.

На вимогу позивачів надати підтверджуючі документи, які обмежують проведення зйомки на режимних об`єктах, військовослужбовці УДО України не мали права надавати такі документи, оскільки вони відносяться до категорії службової інформації.

Крім того, на думку представника відповідача-1, усі відео- та аудіозаписи, які були відзняті позивачами всупереч законним вимогам про припинення здійснення відеозйомки на контрольно-пропускному пункті (режимному приміщенні УДО України) є незаконними.

Стосовно позовних вимог про відшкодування моральної шкоди представник відповідача-1 послався на те, що позивачами не доведено факту заподіяння ним такої шкоди, не обґрунтовано, в чому саме вона полягає, не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни в їх житті, також позивачами не обґрунтовано жодним чином розмір заподіяної моральної шкоди.

У додаткових письмових запереченнях проти позову, представник відповідача-1 послався на вимоги Закону України «Про звернення громадян», зазначивши, що позивачі не мали права на отримання негайної відповіді на їх звернення.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача-2 у письмових запереченнях проти позову послався на те, що під час ознайомлення з відеозаписом, який доданий позивачами до позовної заяви, представник відповідача-2 почув та побачив, що позивачі грубо, нецензурно та зухвало, образливо висловлювались на адресу працівників УДО України та начальника Управління ОСОБА_6 , проте, не було чути та не було видно, щоб працівники УДО України до когось із позивачів звертались зухвало, грубо та щоб обмежувались конституційні або інші права позивачів.

Крім того, у запереченнях проти позову зазначено, що, на думку відповідача-2, всі відео- та аудиозаписи, які відзняті позивачами на об`єкті УДО України (контрольно-пропускному пункті) по вулиці Богомольця, 8 в місті Києві є протиправними та такими, що порушують режим, який встановлений на цьому об`єкті.

Стосовно позовних вимог про визнання дій відповідача-2 протиправними, його представник зазначив, що з тверджень позивачів не вбачається, що начальник Управління ОСОБА_6 взагалі вчиняв дії, які позивачі вважають протиправними.

Крім того, представник відповідача-2 наголосив на тому, що відеозапис, наданий позивачами, не містить доказів про розмову працівників УДО України з позивачами щодо умови для допуску до певної території за усним наказом начальника Управління по телефону.

У додаткових поясненнях на позовну заяву представники відповідачів фактично зазначили аналогічні підстави, з яких ними не визнаються позовні вимоги позивачів, які вже були зазначені ними у запереченнях проти позову.

При цьому, представник відповідача-1 додатково зазначив, що станом на 31 травня 2017 року усі судові рішення по справі №826/11197/15 виконуються та усі обмеження у реалізації прав позивачів на проведення мирного зібрання біля будівлі Адміністрації (місто Київ, вулиця Банкова, 11) шляхом не перешкоджання проведенню такого мирного зібрання біля контрольно-пропускних пунктів, розміщених на території, державна охорона якої здійснюється військовослужбовцями УДО України в порядку, передбаченому Законом України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» відсутні, а саме:

- на перетині вулиці Банкова та вулиці Лютеранська, 21-23;

- на входу з площі Івана Франка до будівлі Адміністрації Президента (вулиця Банкова, 11);

- на перетині вулиці Інститутська, 9 та вулиця Банкова, 1/10.

Також, представником відповідача-1 зазначено, що на даний час усі відеоматеріали від 19 червня 2015 року з контрольно-пропускного пункту УДО України за адресою: місто Київ, вулиця Богомольця, 8 в УДО України відсутні та не зберігаються.

У письмових додаткових поясненнях позивачі-1 та -2 від 21 січня 2019 року зазначили, що, на їх думку пропускний пункт не є режимним об`єктом, позивачі не переходили загорожу, а знаходились в кімнаті загального доступу, де є інформація щодо прийому громадян, витяги з законодавчих актів тощо, тому позивачі для захисту своїх прав знімали своє спілкування з представниками УДО України, а останні, в свою чергу, вели себе зухвало, грубо не називали свої прізвища, забороняли вести зйомку і в підтвердження цієї заборони не надали жодного документа, а два представника УДО України вели зйомку позивачів, не зважаючи на те, що позивачі вголос висловили свою незгоду на їх зйомку.

За твердженнями позивачів, на час знімання їх на відео представниками УДО України, позивачі знаходились у громадському місці.

У письмових поясненнях до позовної заяви від 25 березня 2019 року позивач-3 послалась на аналогічні обставини, що викладені у позовній заяві, а також надала додаткові пояснення щодо заподіяної їй моральної шкоди, надавши відповідний розрахунок.

Крім того, у прохальній частині позивач-3 вказала, що просить суд визнати протиправними дії УДО України, зобов`язати відповідача-1 видалити всю відзняту інформацію про позивачів під час їх перебування 19 червня 2015 року перед пропускним пунктом до УДО України, стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 2 000 000,00 грн (по 500 000,00 грн кожному позивачу), а також стягнути з відповідачів на користь позивача-3 судові витрати в сумі 9989,20 грн.

Позивачі -1 та -2 у письмових поясненнях від 25 березня 2019 року та від 24 квітня 2019 року зазначили аналогічні обставини, як вже зазначались ними у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях від 21 січня 2019 року.

Також, у письмових поясненнях від 24 квітня 2019 року позивачі -1 та -2 послались на те, що 22 квітня 2019 року, після виборів Президента України, пройшов великий мітинг (мирна акція) під стінами Адміністрації Президента України, який відбувся саме перед входом у будівлю Адміністрації на вулиці Банковій, 11 в місті Києві , а не біля паркану на вулиці Лютеранській або на перетині вулиці Банкової та вулиці Інститутської, що, на думку позивачів -1 та -2, доводить той факт, що відповідачі умисно порушували права та не допускали позивачів скористатись своїми конституційними правами на мирні збори та провести їх саме на вулиці Банковій, 11, що свідчить про спричинення позивачам моральної шкоди.

У додаткових письмових поясненнях представники відповідача-1 від 25 березня 2019 року послались на те, що збільшення позовних вимог станом на 25 березня 2019 року є порушенням вимог статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також, послались на те, що 08 червня 2015 року позивачі вже звертались до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовними вимогами про зобов`язання відповідачів усунути обмеження у реалізації права позивачів на мирні зібрання біля будівлі Адміністрації Президента України та визнання дій відповідачів протиправними щодо порушення конституційних прав позивачів, а саме права на мирні зібрання і постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2015 року у справі №826/11197/15 зобов`язано Управління державної охорони України усунути обмеження у реалізації прав позивачів на мирні зібрання біля будівлі Адміністрації Президента України (місто Київ, вулиця Банкова, 11) з урахуванням статей 1, 9 Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб». Вказане, на думку представників відповідачів, свідчить про те, що визнання дій УДО України протиправними в цій частині вже було предметом судового розгляду, за наслідками якого прийнято рішення про відмову у задоволенні таких позовних вимог.

В іншій частині письмових пояснень представники відповідача-1 послались на аналогічні пояснення, які вже ними надавалися суду, як у письмовому вигляді, так і під час судового засідання.

У письмових додаткових поясненнях від 23 травня 2019 року представник відповідача-2 фактично послався на аналогічні підстави, з яких відповідач-2 не визнає позовні вимоги та які викладені, як у запереченнях проти позову, так у додаткових письмових поясненнях.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до слухання справи у попередньому судовому засіданні.

06 жовтня 2015 року судом, з урахуванням внесених ухвалою від 04 листопада 2015 року виправлень, постановлена ухвала про задоволення клопотання позивача ОСОБА_4 задоволено, залучено до участі у справі в якості відповідача-2 - начальника апарату Управління державної охорони України ОСОБА_6.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2016 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

25 квітня 2017 року судом вирішено продовжити розгляд справи у письмовому провадженні на підставі статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15 грудня 2017 року).

Розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2017 року №7946 адміністративна справа №826/12286/15 передана на повторний автоматизований розподіл справ між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду адміністративної справи №826/12286/15 визначено склад колегії суддів Окружного адміністративного суду міста Києва: головуюча суддя Власенкова О.О., судді Федорчук А.Б., Кузьменко В.А.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року адміністративна справа №826/12286/15 прийнята до провадження суддею Власенковою О.О. та призначено судове засідання.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 листопада 2017 року для розгляду адміністративної справи №826/12286/15 визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Власенкову О.О.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду адміністративної справи №826/12286/15 визначено склад колегії суддів Окружного адміністративного суду міста Києва: головуюча суддя Власенкова О.О., судді Головань О.В., Добрянська Я.І.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом викладення його у новій редакції.

Відповідно до пункту 10 підпункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядається за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі розпорядження керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2018 року №783 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями адміністративна справа №826/12286/15 передана на розгляд судді Добрівської Н.А.

У відповідності до частин 1, 2 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2018 року адміністративна справа №826/12286/15 прийнята до провадження суддею Добрівською Н.А. та призначено підготовче засідання.

У зв`язку зі зміною прізвища позивача-4, 12 липня 2018 року у підготовчому засіданні судом постановлена ухвала про внесення відповідних змін до складу учасників і визначено в якості позивача-4 - ОСОБА_4 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2018 року повернуто заяви ОСОБА_4 про збільшення позовних вимог (ухвала суду першої інстанції залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року; ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року у справі №826/12286/15).

Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.07.2018 року відмовлено у задоволенні клопотання про проведення експертизи (ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2018 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_4 ; ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_4 на протокольну ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року у справі №826/12286/15).

01 жовтня 2018 року ухвалою суду заяви ОСОБА_4 про відвід судді Добрівської Н.А. визнані необґрунтованими та зупинено провадження у справі до вирішення питання про відвід судді.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2018 року відмовлено у задоволенні заяв ОСОБА_4 про відвід судді Окружного адміністративного суду міста Києва Добрівської Н.А. від розгляду адміністративної справи №826/12286/15.

02 листопада 2018 року судом постановлено ухвалу про поновлення провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2018 року заява ОСОБА_4 про відвід головуючої судді Добрівської Н.А. залишено без розгляду на підставі частини 3 статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України (ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на зазначену ухвалу суду).

В підготовчому засіданні 26 листопада 2018 року судом постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

При вирішенні питання щодо складу суду, яким має розглядатись дана справа, судом враховано наступне.

Згідно частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Як встановлено статтею 32 Кодексу адміністративного судочинства України, усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених цим Кодексом, розглядаються і вирішуються суддею одноособово.

Відповідно до статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, Національного банку України, окружної виборчої комісії (окружної комісії з референдуму), розглядаються і вирішуються в адміністративному суді першої інстанції колегією у складі трьох суддів.

Відповідно до частини другої статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України будь-яку справу, що відноситься до юрисдикції суду першої інстанції, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів, крім справ, які розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження. Питання про призначення колегіального розгляду вирішується до закінчення підготовчого засідання у справі (до початку розгляду справи, якщо підготовче засідання не проводиться) суддею, який розглядає справу, за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, про що постановляється відповідна ухвала.

Статтею 35 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.

У разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом (стаття 242).

Враховуючи, що згідно ухвали суду від 12 червня 2018 року відбулася зміна складу суду, що має наслідком розгляд справи спочатку, відсутність визначення складу колегії суддів, а також з метою дотримання статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про розгляд справи одноособово, про що складено відповідний протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача-3 про зупинення провадження у справі у зв`язку з невідповідністю клопотання вимогам пункту 4 частини 1 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України.

20 лютого 2019 року ухвалою суду залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державну казначейську служби України (далі по тексту - третя особа, ДКС України), яку повідомлено про залучення до участі у справі ухвалою від 14 березня 2019 року та запропоновано надати пояснення по суті позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2019 року виключено з числа відповідачів начальника Управління державної охорони України ОСОБА_6 в частині позовних вимог щодо стягнення на користь позивачів моральної шкоди у зв`язку зі звільненням останнього з відповідної посади.

В судових засіданнях позивачі та їх представники позовні вимоги підтримали і просили їх задовольнити, посилаючись, у тому числі, й на обставини, викладені у позовній заяві та у додаткових письмових поясненнях до неї.

Представники відповідачів позовні вимоги не визнали з підстав, зазначених у запереченнях проти позову, а також у додаткових письмових поясненнях до них, у задоволенні позовних вимог просили відмовити повністю.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2015 року у адміністративній справі №826/11197/15 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , голови Громадської організації «Союз Матерів «Захист» ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Київської міської державної адміністрації, Управління державної охорони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Президента України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, позовні вимоги задоволені частково, зокрема, зобов`язано Управління державної охорони України усунути обмеження у реалізації прав ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , голови Громадської організації «Союз Матерів «Захист» ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на мирні зібрання біля будівлі Адміністрації Президента України (м. Київ, вулиця Банкова, 11) з урахуванням статей 1, 9 Закону України «Про державну охорону органів державної влади та посадових осіб», в іншій частині позовних вимог відмовити (т.1 а.с.16-21).

Так, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивачі, як вже зазначалось судом, посилаються на те, що з метою виконання вказаної вище постанови суду, вони прибули на вулицю Банкову, 11, проте, співробітники УДО України, посилаючись на відсутність наказу начальника Управління ОСОБА_6. щодо надання дозволу позивачам на проведення мирної акції, відмовились виконувати судове рішення.

У зв`язку з чим, позивачі прибули до будівлі УДО України за адресою: місто Київ, вулиця Богомольця, 8. При цьому, позивачі стверджують, що вони перебували у громадському місці, а не на режимному об`єкті Управління, а тому мали право знімати спілкування з працівниками Управління на відео, в той же час, працівники УДО України не мали такого права, оскільки позивачі, як громадяни України, заборонили їм проводити таку відео зйомку.

Суд зазначає, що під час розгляду справи неодноразово з`ясовувались обставини щодо обсягу позовних вимог, зокрема, в частині: які саме дії, на думку позивачів, з боку відповідачів є протиправними.

Так, під час розгляду справи по суті, позивачами було зазначено, що основною позовною вимогою є їх незгода з діями працівників Управління, які полягають в тому, що останні проводили відеозйомку позивачів без згоди останніх, а стосовно відповідача-2, позивачі пояснювали, що протиправність його дій полягає саме в тому, що він перешкоджав проведенню мирної акції шляхом ненадання розпорядження щодо пропуску позивачів до місця її проведення, а саме до вулиці Банкової, 11 у місті Києві, про що позивачам стало відомо від інших працівників Управління, які, за твердженнями позивачів, відмовлялись виконувати постанову суду.

Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

У відповідності до частини 1 статті 1 Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» від 04 березня 1998 року №160/98-ВР (далі по тексту - Закон України від 04 березня 1998 року №160/98-ВР), (суд зазначає, що тут і далі судом застосуються положення Закону в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), державна охорона органів державної влади України та посадових осіб (далі - державна охорона) - це система організаційно-правових, режимних, оперативно-розшукових, інженерно-технічних та інших заходів, які здійснюються спеціально уповноваженими державними органами з метою забезпечення нормального функціонування органів державної влади України, безпеки посадових осіб та об`єктів, визначених цим Законом.

Згідно з абзацом 6 статті 13 Закону України від 04 березня 1998 року №160/98-ВР для здійснення покладених завдань Управління державної охорони України уповноважене проводити кіно-, фотозйомку, аудіо- і відеозапис на об`єктах, щодо яких здійснюється державна охорона.

Пунктами 1 та 3 частини 1 статті 15 Закону України від 04 березня 1998 року №160/98-ВР передбачено, що державна охорона здійснюється шляхом: пошуку і фіксації даних про протиправну діяльність окремих осіб або груп, яка загрожує нормальному функціонуванню органів державної влади України, життю чи здоров`ю, честі та гідності посадових осіб і членів їхніх сімей, для вжиття заходів щодо її припинення; охорони об`єктів і підтримання на них відповідного порядку проходу громадян, проїзду транспортних засобів, проносу і провозу речей (далі - режиму).

Відповідно до пункту 3 статті 18 Закону України від 04 березня 1998 року №160/98-ВР військовослужбовці Управління державної охорони України під час здійснення державної охорони мають право вимагати від громадян додержання режиму, встановленого на об`єктах, щодо яких здійснюється державна охорона.

У відповідності до положень пункту 19 Порядку забезпечення безпеки посадових осіб, щодо яких здійснюється державна охорона у місцях постійного та тимчасового перебування, затвердженого наказом Управління державної охорони України від 27 травня 2011 року №210, зареєстрованого Міністерством юстиції України 10 червня 2011 року за №700/19438, військовослужбовці УДО України під час виконання завдань із забезпечення безпеки посадових осіб, щодо яких здійснюється державна охорона у місцях їх постійного та тимчасового перебування, мають право: вимагати від громадян України, іноземців та осіб без громадянства додержання режиму, встановленого на об`єктах охорони (режимній території); не допускати громадян на окремі ділянки місцевості та об`єкти, вимагати від них залишатися на конкретних місцях або залишити їх; проводити кіно-, фотозйомку, аудіо- і відеозапис на об`єктах, щодо яких здійснюється державна охорона, а також під час проведення охоронних заходів у місцях тимчасового перебування.

З метою дотримання вимог статті 32 Конституції України, Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», режиму, встановленого у місцях постійного або тимчасового перебування посадових осіб, щодо яких здійснюється державна охорона, спрямованого на запобігання збиранню та доступу до конфіденційної, таємної і службової інформації, а також реалізації статті 15 Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» і статті 21 Закону України «Про інформацію» військовослужбовці УДО України можуть обмежувати на режимній території кіно-, фотозйомку, аудіо- і відеозапис.

Наказом начальника Управління державної охорони України від 28 грудня 2009 року №466/ДСК затвердженого Інструкцію про організацію охорони об`єктів Управління державної охорони України (далі по тексту - Інструкція №466/ДСК).

У відповідності до пункту 1.4 Інструкції №466/ДСК під об`єктом Управління слід розуміти адміністративні будівлі, споруди, земельні ділянки, на яких розташовані особовий склад та майно Управління державної охорони України.

Пунктом 2.1 Інструкції №466/ДСК передбачено, що основними завданнями підрозділів охорони, у тому числі, є охорона та оборона об`єктів Управління від нападу; забезпечення пропускного режиму на об`єктах Управління.

Під пропускним режимом, в свою чергу, розуміється сукупність правил, що визначають порядок входу (виходу) осіб, в`їзду (виїзду) транспортних засобів, внесення (винесення), ввезення (вивезення) секретних виробів, документів або інших матеріальних носіїв секретної інформації, матеріальних цінностей, а також заходи щодо реалізації зазначених правил (пункт 1.4. Інструкції №466/ДСК).

Згідно з пунктом 2.2. Інструкції №466/ДСК охорона здійснюється шляхом чергування на об`єктах Управління військовослужбовців підрозділів охорони.

Відповідно до пункту 2.4. Інструкції №466/ДСК для несення чергування віднаряджуються озброєні військовослужбовці підрозділів охорони, які виконують свої обов`язки стаціонарно, в приміщеннях контрольно-пропускних пунктів, обладнаних технічними засобами охорони, та шляхом патрулювання (обходом) периметру огорожі об`єктів Управління. При необхідності охорона може здійснюватись всередині адміністративних будівель чи біля режимних приміщень.

Пунктом 3.1. Інструкції №466/ДСК передбачено, що з метою забезпечення нормального функціонування Управління, запобігання проникненню на територію об`єктів охорони сторонніх осіб, несанкціонованому винесенню (вивезенню) за межі об`єктів охорони секретних виробів, документів або інших матеріальних носіїв секретної інформації, матеріальних цінностей в Управлінні запроваджується пропускний режим.

Пунктом 3.3. Інструкції №466/ДСК встановлено порядок допуску на об`єкти Управління, зокрема, абзацом 3 підпункту 3.3.18. пункту 3.3 Інструкції №466/ДСК в редакції наказу Начальника Управління державної охорони України від 31 серпня 2011 року №406/дск, не допускаються на об`єкти Управління відвідувачі з відео-, аудіо-, кіно-, фото-, звукозаписувальною, звукопідсилювальною апаратурою, персональними комп`ютерами тощо без дозволу уповноважених осіб.

Наведене в сукупності свідчить про те, що усі об`єкти УДО України є режимними об`єктами, що дозволяє суду дійти висновку про те, що на них розповсюджуються вимоги законодавства України в частині заборони проведення громадянами, у тому числі, відеозйомки без дозволу уповноважених осіб, в той же час, вищевказаними положеннями законодавства України передбачено право УДО України проводити кіно-, фотозйомку, аудіо- і відеозапис на об`єктах, щодо яких здійснюється державна охорона на своїх об`єктах.

Так, суд звертає увагу, що сторонами у справі не заперечувався той факт, що події, які зафіксовані на відеозаписі від 19 червня 2015 року (наданого позивачами для приєднання до матеріалів справи), мали місце саме на контрольно-пропускному пункті УДО України за адресою: місто Київ, вулиця Богомольця, 8, тому у суду не виникає сумнівів щодо місця проведення відеозйомки, як позивачами, так і іншими особами.

З дослідженого судом відеозапису щодо подій, які мали місце 19 червня 2015 року приблизно о 12 годині 00 хвилин, вбачається, що позивачі перебували на контрольно-пропускному пункті УДО України за вказаною вище адресою, де вимагали від посадових осіб відповідача-1 пропустити їх до начальника Управління на особистий прийом з питання невиконання іншими співробітниками Управління постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2015 року №826/11197/15, а також з метою з`ясування підстав заборони проводити мирні акції протесту на вулиці Банковій, 11 у місті Києві. При цьому, в той період часу, як вбачається з відеозапису, відеозйомку спілкування проводили як позивачі, так і співробітники відповідача-1.

Проте, суд зазначає, що з урахуванням наведених вище положень діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства України, контрольно-пропускний пункт, в приміщенні якого перебували позивачі та де останні проводили відеозйомку, є режимним об`єктом Управління, на якому заборонено проведення такої зйомки громадянами без дозволу уповноважених осіб, в той час, коли дозволено проводити таку відеозйомку співробітникам Управління.

В той же час, суд вважає за необхідне також зазначити, що з самого відеозапису також не можливо встановити, що взагалі велась відеозйомка позивачів, тобто, що здійснення відеозйомки було спрямоване щодо конкретних фізичних осіб, а наявність в руках співробітників Управління мобільних телефонів та відеокамери не свідчить про те, що вказані пристрої знаходились у робочому стані та на них здійснювалась відеозйомка позивачів.

Крім того, згідно наданої суду копії службової записки від 25 травня 2017 року «щодо наявності відеоматеріалів» адресованої на ім`я начальника СЮЗ УДО України, в Департаменті оперативного забезпечення охорони УДО України відсутні відеоматеріали від 19 червня 2015 року з контрольно-пропускного пункту УДО України за адресою: місто Київ, вулиця Богомольця, 8 (т.1, а.с.191).

Обґрунтовуючи підстави звернення з позовом до суду, позивачі, як вже зазначалось судом, вказують, що відбулось здійснення відеозйомки позивачів саме у громадському місці, а не на режимному об`єкті Управління, проте, позивачі, як вони зазначають, не надавали своєї згоди на проведення зйомок, що порушує їх права як фізичних осіб.

Слід зазначити, що позивачами не доведено, а судом не встановлено, що останні перебували на час здійснення відеозйомки у громадському місці, а навпаки, як вже зазначалось судом, встановлено та підтверджується поясненнями самих позивачів, що вони перебували у приміщенні контрольно-пропускного пункту, тобто на об`єкті Управління, який є режимним та на якому діють певні застереження щодо проведення громадянами, у тому числі, відеозйомок.

Так, під час розгляду справи позивачами не було надано суду доказів отримання дозволу уповноваженої особи на проведення відеозйомки в період свого перебування на контрольно-пропускному пункті УДО України 19 червня 2015 року приблизно о 12 годині 00 хвилин, яке зафіксовано та надано суду, як доказ, який підтверджує заявлені позивачами позовні вимоги.

У відповідності до статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що позивачі 19 червня 2015 року приблизно о 12 годині 00 хвилин, як встановлено судом, перебували на режимному об`єкті УДО України, а не у громадському місці, як вони стверджують, а також з урахуванням відсутності в матеріалах справи будь-яких даних, які б свідчили про наявність у позивачів відповідного дозволу уповноваженої особи на проведення такої відеозйомки, суд дійшов висновку, що наданий суду та досліджений відеозапис є таким, що одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, а тому не може бути прийнятий до уваги, як допустимий.

За таких підстав, суд приходить до висновку про недоведеність позивачами протиправних дій з боку відповідача-1 в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Управління державної охорони України щодо проведення відеозйомки за їх участю 19 червня 2015 року приблизно о 12 годині 00 хвилин під час перебування у приміщенні контрольно-пропускного пункту Управління за адресою: місто Київ, вулиця Богомольця, 8, відповідно, відсутність правових підстав для їх задоволення.

Стосовно доводів позивачів-3 та -4 щодо проведення їх відеозйомки без їх згоди, з моменту коли вони вийшли з контрольно-пропускного пункту Управління та поки не дійшли до вулиці Банкової, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 307 Цивільного кодексу України фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Фізична особа, яка погодилася на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя. Витрати, пов`язані з демонтажем виставки чи запису, відшкодовуються цією фізичною особою. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.

При цьому, відповідно до вимог статті 301 Цивільного кодексу України фізична особа має право на особисте життя. Фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб. Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя. Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду, а також за її згодою.

Дане положення є суттєвою гарантією реалізації багатьох особистих немайнових прав: права на індивідуальність (статті 300 Цивільного кодексу України), права на особисте життя (стаття 301 Цивільного кодексу України), права на повагу до гідності та честі (стаття 297 Цивільного кодексу України), права на недоторканість ділової репутації (стаття 299 Цивільного кодексу України) тощо.

Суд звертає увагу, що під поняттям «фото-, кіно-, теле-, чи відео зйомка» слід розуміти процес фіксації фактів на відповідний фото-, кіно-, теле-, чи відеоносій. Оскільки процес відповідної зйомки може суттєво порушувати певні особисті немайнові права фізичної особи, то законодавець визначає, що фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою, за винятком випадків, коли зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012, особистим життям фізичної особи є її поведінка у сфері особистісних, сімейних, побутових, інтимних, товариських, професійних, ділових та інших стосунків поза межами суспільної діяльності.

Наведене свідчить, що особисте життя - це поведінка певної особи, в тому числі у професійних та ділових стосунках, однак поза межами суспільної діяльності.

Відповідно до частин 1, 2 статті 32 Конституції України, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Зазначеним вимогам Конституції України кореспондують положення законодавства України, якими передбачено, що збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абзац 2 частини 1 статті 302 Цивільного кодексу України); поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина 2 статті 14 Закону України «Про захист персональних даних»).

Зі згаданого рішення Конституційного суду випливає, що інформація про особисте життя особи - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Норми діючого законодавства дозволяють суду дійти висновку про те, що захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомки є обов`язковим лише у випадку, коли така фото-, кіно-,відеозйомка здійснюється стосовно особи щодо її особистого життя. В той же час, знімання, у тому числі, на відеоплівку особи без її ідентифікації, як особистості у громадському місці не є порушенням прав, свобод та інтересів та не стосується приватного життя останньої.

Так, з дослідженого відеозапису не вбачається, що саме співробітниками відповідача-1 проводилась відеозйомка моменту, коли позивачі -3 та -4 прямували від контрольно-пропускного пункту до вулиці Банкової, що свідчить про те, що вказану відеозймку могла здійснити будь-яка особа, а не конкретно співробітники відповідача-1.

Крім того, суд зазначає, що пересування позивачів -3 та -4 відкрито по вулиці не може бути розцінено, як інформація, що стосується їх приватного життя, відповідно вказана інформація не є такою, що порушує особисті немайнові права останніх та потребує надання згоди на проведення відеозйомки.

Також, суд вважає за доцільне зазначити, що позивачі у своїй позовній заяві посилаються на те, що співробітники УДО України, здійснюючи відеозйомку їх пересування, нібито, слідкували за ними, в той же час, обґрунтовуючи вказані позовні вимоги, позивачі посилались, у тому числі, на положення Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».

З цього приводу суд зазначає, що питання переслідування осіб та наявності правових підстав для цього може вирішуватися виключно в рамках кримінального провадження, а не в порядку адміністративного судочинства.

За таких підстав, суд приходить до висновку про необґрунтованість тверджень позивачів в частині проведення відеозйомки позивачів -3 та -4 з моменту, коли вони вийшли з контрольно-пропускного пункту УДО України та до моменту, поки вони не дійшли до вулиці Банковій, відповідно відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача-2, які, на думку позивачів, полягають у ненаданні останнім наказу щодо пропуску позивачів до вулиці Банкової, 11 для проведення мирної акції протесту, суд виходить з наступного.

У відповідності до положень статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Аналогічні положення щодо доказів містила й редакція Кодексу адміністративного судочинства України, яка діяла на момент виникнення спірних відносин.

Так, як вже неодноразово було зазначено судом, обґрунтовуючи свої позовні вимоги в цій частині позивачі наполягають на тому, що протиправність дій відповідача-2 полягає саме в тому, що він перешкоджав проведенню мирної акції шляхом ненадання розпорядження щодо пропуску позивачів до місця її проведення, а саме до вулиці Банкової, 11 у місті Києві, про що позивачам стало від інших працівників УДО України, які, за твердженнями позивачів, відмовлялись виконувати постанову суду.

Суд зазначає, що вказані твердження позивачів не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, а посилання останніх на розмову зі співробітниками УДО України не може бути розцінено судом, як доказ вчинення відповідачем-2 будь-яких протиправних дій стосовно позивачів.

В той же час, суд вважає за доцільне зазначити, що матеріали справи також не містять жодних доказів того, що позивачів звертались до відповідача-2 в порядку, встановленому законодавством України з будь-якого приводу та, відповідно, що останнім були вчинені якісь дії, або винесено будь-яке рішення, які б позивачі вважали протиправними та не погоджувались з ними.

У зв`язку з чим, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог позивачів щодо відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У відповідності до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до пунктів 4 та 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведено, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Так, обґрунтовуючи свої позовні вимоги в частині заподіяння позивачам моральної шкоди відповідачем-1, останні посилаються на тривале невиконання судового рішення з боку відповідача-1 внаслідок неправомірних дій посадових осіб УДО України, а також, як вже зазначалось судом, на те, що зухвала поведінка працівників Управління, їх перешкоджання мирним зібранням, проведення відеозйомки позивачів без їх згоди призвело до того, що позивачі відчули свою безправність, незахищеність, відсутність верховенства права, приниження. Проведення відеозйомки дуже налякало позивачів, вони переживають через такі дії працівників Управління. Від дій працівників УДО України, злочинних наказів начальника Управління та спілкування з працівниками Управління в червні 2015 року, в тому числі, 19 червня 2015 року, позивачі отримали великий стрес, що нанесло значну моральну шкоду позивачам, яку кожний позивач оцінює в 500 000,00 грн.

При цьому, позивачі послались й на те, що вони так і не мали змоги скористатись своїм правом на мирні зібрання, що викликало та продовжує викликати порушення інших прав позивачів, зокрема, вони так і не мали змоги надати інформацію Президенту України про порушення своїх прав. На думку позивачів, відповідачі фактично обмежили позивачам свободу пересування, що суттєво вплинуло на моральний стан позивачів і нанесло великої шкоди з причин, що позивачі зараз розуміють, що органи державної влади можуть вчиняти будь-які злочинні та протиправні дії, в тому числі проти позивачів, а ніякої відповідальності нести не будуть, а позивачі нічим не захищені, оскільки, як вони зазначають у позовній заяві, закони фактично не діють, а конституційні права не гарантуються.

Враховуючи, що судом не встановлено, а позивачами не доведено протиправності дій відповідача-1, тобто, не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та завданою позивачам моральною шкодою та виходячи зі змісту предмета й підстав позову, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки таку шкоду позивачам відповідачем-1 не завдано.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог позивачів та відсутність правових підстав для їх задоволення у повному обсязі.

Інші доводи та аргументи учасників справи не спростовують висновків суду у даній справі.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачами не надано суду достатніх документальних доказів, якими підтверджуються протиправність дій відповідачів, в той час, як відповідачами доведено відсутність порушення прав, свобод та інтересів позивачів, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що у задоволенні позову відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 3, 5-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Голови Громадської організації «Союз матерів «Захист» ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя

Н.А. Добрівська

Повний текст виготовлено і підписано 10 липня 2019 року