ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 травня 2019 року 12:23 № 826/1077/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., суддів: Каракашьяна С.К., Смолія І.В. при секретарі судового засідання Семеняці А.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Всеукраїнської громадської організації Національного екологічного центру

України (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 52А)

до Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, 12/2),

Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (01601, м. Київ,

вул. Хрещатик, 30),

третя особа Міністерство екології та природних ресурсів України (03035, м. Київ,

вул. Митрополита Василя Липківського, 35),

ПАТ "Укргідроенерго" (07300, Київська обл., м. Вишгород)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

за участю представників сторін:

від позивача: Занудін С.М., Веремійчик Г.К.

від відповідача 1: Пуленець А.С.

від відповідача 2: Старушкевич У.М,

від третьої особи 1: не прибув

від третьої особи 2: Войтюк Д.В.

Відповідно до частини шостої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 27.05.2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Позивач , в особі Всеукраїнської громадської організації Національного екологічного центру України (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (надалі - Відповідач 2), Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (надалі - Відповідач 1), третя особа, яка не заявляє позовні вимог - Міністерство екології та природних ресурсів України (надалі - третя особа 1), в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Міністерства енергетики та вугільної промисловості України при розробці проекту Програми розвитку гідроенергетики України на період до 2026 року, яка полягає у не розробленні концепції Програми розвитку гідроенергетики України на період до 2026 року, не проведенні громадських слухань проекту концепції Програми розвитку гідроенергетики України на період до 2026 року, не проведенні екологічної експертизи концепції Програми розвитку гідроенергетики України на період до 2026 року та не проведенні екологічної експертизи Програми розвитку гідроенергетики України на період до 2026 року; визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 13,07.2016 року № 552-р «Про схвалення Програму розвитку гідроенергетики України на період до 2026 року».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 16.01.2017 р., відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання 05.04.2017 р.

Судове засідання 05.04.2017 р. не здійснювалося у зв`язку з перебуванням головуючого судді Федорчука А.Б. на лікарняному, розгляд справи відкладено до 21.06.2017р.

Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 30.05.2017 р. у складі суддів: головуючий суддя - Федорчук А.Б.; судді: Качур І.А., Келеберда В.І.

В судовому засіданні 21.06.2017 р., залучення до участі справи, в якості третьої особи, яка не заявляє позовних вимог ПАТ "Укргідроенерго" (надалі - третя особа 2) та Судом прийнято рішення про відкладення розгляду справи до 16.08.2017 р. та витребування від Міністерства енергетики та вугільної промисловості України належним чином засвідчені копії документів, що стали підставою для прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 року №552-р "Про схвалення Програму розвитку гідроенергетики України на період до 2026 року".

У відповідності до Довідки про не здійснення фіксування судового засідання від 16.08.2017 р. розгляд справи відкладено до 11.10.2017 р. у зв`язку з перебуванням члена колегії у відпустці.

В судовому засіданні 11.10.2017 р., Судом прийнято рішення про відкладення розгляду справи до 31.01.2018 р. та витребування додаткових документів.

У відповідності до Довідки про не здійснення фіксування судового засідання від 31.01.2018 р. не здійснювалося у зв`язку з перебуванням члена колегії у відпустці, розгляд справи відкладено до 06.02.2018 р.

В судовому засіданні 06.02.2018 р., Судом прийнято рішення про відкладення розгляду справи до 27.02.2018 р. та надання часу представнику Позивача часу для ознайомлення з матеріалами справи.

Так, в судовому засіданні 27.02.2018 р., Судом прийнято рішення про оголошення перерви до 30.04.2018 р.

У відповідності до Довідки про не здійснення фіксування судового засідання від 30.04.2018 р. розгляд справи відкладено у зв`язку зі зміною графіку слухань судове засідання.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2018 р., змінено склад колегії: головуючий суддя - Федорчук А.Б.; судді: Васильченко І.П., Смолій І.В.

В судовому засіданні 05.09.2018 р., Судом прийнято рішення про відкладення розгляду справи до 12.09.2018 р.

Так, в судовому засіданні 12.09.2018 р., Судом прийнято рішення про зупинення розгляду справи до вирішення питання про відвід головуючого судді Федорчука А.Б.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2018 р. у задоволенні заяви Всеукраїнської громадської організації Національного екологічного центру України про відвід головуючого судді Федорчука А.Б. від розгляду адміністративної справи №826/1077/17 - відмовлено.

В судовому засіданні 12.12.2018 р., Судом прийнято рішення про відкладення розгляду справи до 06.02.2019 р. у зв`язку з неявкою представника Позивача в судове засідання.

У відповідності до Довідки про не здійснення фіксування судового засідання від 06.02.2019 р. не здійснювалося у зв`язку з перебуванням головую судді Федорчука А.Б. на лікарняному, розгляд справи відкладено до 27.02.2019 р.

Відповідності до Довідки про не здійснення фіксування судового засідання від 27.02.2019 р. не здійснювалося у зв`язку з перебуванням члена колегії (Смолія І.В.) на лікарняному, розгляд справи відкладено.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.04.2019 р., змінено склад колегії: головуючий суддя - Федорчук А.Б.; судді: Каракашьян С.К., Смолій І.В.

В судовому засіданні 26.04.2019 р., Судом оголошено перерву в розгляді справи до 27.05.2019 р. для підготовки до судових дебатів.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що Кабінетом Міністрів України, попри віднесення спірної Програми до державних цільових програм, що передбачає необхідність їх затвердження постановою Кабінету Міністрів України та відсутності умов прийняття такої програми з підстав викладених в позовній заяві, яке безпідставно схвалено розпорядженням, чим порушено положення ч. 2 ст. 19 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про державні цільові програми», а тому, підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представники Позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити, з підстав викладених в позовній заяві.

Відповідачем 1 надано суду письмові заперечення на позовну заяву, в яких зазначає, що при прийняті спірного розпорядження про схвалення програми розвитку гідроенергетики на період до 2026 року, Уряд діяв виключно в межах своєї компетенції та на виконання вимог чинного законодавства, а саме, розпорядження лише схвалює програму, а не приймає рішення, положення якого можуть врегульовувати будь-які питання або породжувати права та обов`язки у третіх осіб. Крім того, Відповідач зазначає, що повноваження Кабінету Міністрів України у сфері розроблення та виконання державних цільових програм закріплені статтею 17 Закону України «Про державні цільові програми».

В судовому засіданні представник Відповідача 1 в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог в повному обсязі.

Представником Відповідача 2 заперечував проти позовних вимог та надав суду письмові заперечення на позовну заяву, в яких заперечує та зазначає, що позовна заява необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Представник третьої особи 1 в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Представник третьої особи 2 проти позовних вимог заперечує в повному обсязі з підстав викладених в письмових запереченнях на позовну заяву.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи, Кабінетом Міністрів України 13.07.2016 року прийнято Розпорядження №552, яким затверджено Програму розвитку гідроенергетики на період до 2026 року.

Позивач вважає, що спірне Розпорядження прийнято з порушенням вимог законодавства, а тому звернувся до суду з даним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності, керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, здійснює внутрішню і зовнішню політику держави, зокрема, спрямовує і координує роботу Міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону (статті 113, 116 Конституції України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

До основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема, забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров`я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування (пункт 3 статті 2 Закону України "Про кабінет Міністрів України").

Відповідно до пунктами 1, 6 частини 1 статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України:1) у сфері економіки та фінансів: забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки; забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку; визначає доцільність розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечує їх виконання; здійснює відповідно до закону управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об`єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб`єктам господарювання; забезпечує розроблення і виконання державних програм приватизації; подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; утворює, реорганізовує і ліквідує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до закону в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання органів виконавчої влади, затверджує положення про зазначені органи.

З матеріалів справи вбачається, що 13.07.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №552-р, яким затверджено Програму розвитку гідроенергетики на період до 2026 року (надалі - Програма).

Програма розвитку гідроенергетики на період до 2026 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 року № 552-р (далі - Програма), є актуалізованою програмою заходів до оновленої Енергетичної стратегії України на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету міністрів України від 24.07.2013 року № 1071-р (далі - Стратегія).

Зокрема, у пункті 3.2.7. "Розвиток гідрогенерації" Стратегії зазначено: "Для розв`язання проблеми із нестачею маневрених і регулюючих і потужностей за будь-якого сценарію розвитку попиту потрібне будівництво гідро- і гідроакумулюючих потужностей. Пріоритетними проектами є: 2011-2015 pp. - завершення першої черги Дністровської ГАЕС та першої черги Ташлицької ГАЕС; 2015-2020 pp. - будівництво другої черги Ташлицької ГАЕС; 2015-2020 pp. - будівництво другої черги Дністровської ГАЕС; Продовження будівництва Канівської ГАЕС потужністю 1000 МВт з луском першого гідроагрегату в 2015 році; Завершення проектування до 2014 року та розширення Каховської ГЕС потужністю 270 МВт до 2020 року; Реконструкції та розширення Теребле-Рікської ГЕС зі збільшенням потужності на 30 МВт до 2020 р.

Реалізація зазначених проектів дозволить до 2030 року довести частку маневрених потужностей ГЕС і ГАЕС у загальному балансі галузі до 16%. За нестачі маневрених потужностей слід розглянути доцільність будівництва у 1020-2025 pp. ГЕС у західних регіонах України потужністю до 600 МВт.

Отже, Програма розвитку гідроенергетики на період до 2026 року ініціює створення таких об`єктів гідроенергетики, рішення щодо необхідності яких прийнято раніше на рівні Уряду України та відображено у чинних урядових документах.

Відповідно до пояснювальної записки з метою розпорядження є створення умов для підвищення забезпечення енергетичної безпеки держави шляхом забезпечення ефективного розвитку гідроенергетики з максимальним використанням економічного ефективного гідроенергетичного потенціалу, вдосконалення управління об`єктами гідроенергетики, підвищення рівня їх безпеки, збільшення регулюючих маневрових потужностей гідроелектростанцій і гідроакомулюючих електростанцій для підвищення стійкості та надійності роботи об`єднаної енергосистеми України та інтеграції її з Європейською енергетичною системою, зменшення споживання органічних ресурсів і техногенного навантаження на довкілля.

Проект розпорядження погоджено без зауважень із заінтересованими органами, зокрема Першим віце-прем`єр-міністром України - Міністром економічного розвитку України, заступником Міністра регіонального розвитку та житлово-комунального господарства України, Міністром фінансів України, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та житлово-комунального господарства України, Міністром екології України та природних ресурсів України.

За результатами правової експертизи Міністерства юстиції України від 05.07.2016 року проект розпорядження відповідає Конституції України, актам вищої юридичної сили та узгоджується з актами також юридичної сили.

Відтак, приймаючи 13.07.2016 року розпорядження №552, яким затверджено Програму розвитку гідроенергетики на період до 2026 року, Кабінет Міністрів України діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В частині щодо посилання Позивача про те, що не проведено громадських слухань під час розроблення Програми, Суд зазначає наступне.

Проект Програми розроблено на виконання доручення Прем`єр-міністра України від 14.06.2016 року № 22033/0/1-16 за результатами його робочої поїздки до Чернівецької області 10.06.2016.

Згідно із зазначеним дорученням Міненерговугілля зобов`язано подати в установленому порядку проект нормативно-правового акта щодо програми розвитку гідроенергетики для його розгляду на засіданні Уряду 22.06.2016 р.

Суд звертає увагу, що в п. 8 Пояснювальній записці до Програми зазначено, що громадське обговорення проектів, включених до плану реалізації Програми розвитку гідроенергетики на період до 2026 року, здійснюватиметься по кожному проекту окремо в установленому законодавством порядку.

Так, пунктом 12 Постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики" від 03.11.2010 №996 визначено обов`язок проведення консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення та/або електронних консультацій з громадськістю виключно щодо проектів нормативно-правових актів.

Згідно пункту 1.1 Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.06.2010 року №781/11/13-10, юридична наука визначає, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і. як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.

Відповідно до приписів статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", пункту 29 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Регламенту Кабінету Міністрів України" від 18.07.2007 року №950 встановлюється, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов.

Проте, оскаржувана Програма розвитку гідроенергетики була схвалена не постановою, а розпорядженням Кабінету Міністрів України, яка не є нормативно-правовим актом, а є актом з організаційно-розпорядчих питань, що відповідає частині третій статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України".

З аналізу матеріалів справи та норм законів, Суд приходить до висновку, що Кабінетом Міністрів України та Міністерством енергетики і вугільної промисловості України не порушено вимоги Постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики" від 03.11.2010 №996 щодо участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики.

Позивач в позовній заяві зазначає, що Кабінет Міністрів України та Міністерство енергетики і вугільної промисловості України, розробляючи та затверджуючи дану Програму , не провели її екологічну оцінку (ні державну екологічну експертизу, ні стратегічну екологічну оцінку), чим порушили законний інтерес позивача на верховенство права у сфері охорони довкілля на участь у прийнятті оскаржуваного акта.

Такі твердження Позивача не приймаються Судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України "Про екологічну експертизу" від 09.02.1995 № 45/95-ВР державній екологічній експертизі підлягають державні інвестиційні програми, проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей економіки.

Як зазначено у відзиві Відповідачем 2, з чим погоджується Суд, "Програма розвитку гідроенергетики на період до 2026" не має статусу державної програми та не є програмою розвитку окремої галузі (електроенергетики), а є лише її складовою, а відтак відсутня необхідність проведення екологічної оцінки для локальних програм. По всім об`єктам, які вже знаходяться в стадії будівництва відповідно до чинного законодавства та взятих міжнародних зобов`язань вже була проведена комплексна державна експертиза, у тому числі, і екологічна експертиза щодо екологічних наслідків їх реалізації, з широким залученням громадськості, а відтак, дана Програма не потребує окремої експертизи.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про екологічну експертизу" громадська екологічна експертиза може здійснюватися в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, за ініціативою громадських організацій чи інших громадських формувань. Громадська екологічна експертиза може здійснюватися одночасно з державною екологічною експертизою шляхом створення на добровільних засадах тимчасових або постійних еколого-експертних колективів громадських організацій чи інших громадських формувань.

Згідно Пояснювальної записки до проекту оскаржуваного розпорядження, громадське обговорення проектів, включених до плану реалізації Програми розвитку гідроенергетики на період до 2026 року, здійснюватиметься по кожному проекту окремо в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України "Про екологічну експертизу" державній екологічній експертизі підлягають державні інвестиційні програми, проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей економіки.

Як встановлено Судом, що зазначена Програма не має статусу державної програми та не є програмою розвитку окремої галузі (електроенергетики), а є лише її складовою, а відтак відсутня необхідність проведення екологічної оцінки для локальних програм.

Вищезазначені обставини встановлені Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року по справі №826/719/17, а тому в розумінні ч. 4 ст. 78 КАС України не підлягають повторному дослідженню.

Слід також зазначити, що Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, вказує на наявність законного інтересу в забезпеченні природоохоронного законодавства під час розроблення оскаржуваної програми на підставі норм статуту Позивача.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 стосовно тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до частини 3 статті 24 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року N 18-рп/2004 щодо "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

Відповідно до статуту Позивача вбачається, що метою створення і діяльності вказаної організації є об`єднання зусиль науковців, політиків, громадських діячів, представників державних та громадських організацій, інших громадян для поліпшення довкілля як основи буття і подальшого розвитку громадського суспільства в Україні.

Як вже було встановлено Судом, що оскаржувана Програма розвитку гідроенергетики була схвалена не постановою, а розпорядженням Кабінету Міністрів України, яка не є нормативно-правовим актом, а є актом з організаційно-розпорядчих питань, що відповідає частині третій статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України".

ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України).

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається, як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що Позивачем не доведено, що прийняття спірної Програми негативно впливає на його інтереси щодо досягнення цілей громадської організації.

Отже на думку суду, оспорювана Програма розвитку гідроенергетики на період до 2026 року, затверджена розпорядженням КМУ № 552-р від 13.07.2016, жодним чином не порушує прав позивача.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Всеукраїнській громадській організації Національного екологічного центру України (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 52А) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Федорчук

Судді С.К. Каракашьян

І.В. Смолій