Харківський окружний адміністративний суд _{61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710}

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

08.07.2019 р. справа №520/3804/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Старосєльцевої О.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження за процедурою письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії,-

встановив:

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2019р. прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження. Ухвалою від 16.05.2019 року продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі на 30 днів. Ухвалою суду від 08.07.2019 року закінчено підготовче провадження у справі та розпочато судовий розгляду по суті.

Позивач, ОСОБА_1 , у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 127 від 05.04.2019 року, 2) зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення про визначення біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Федеративної Республіки Нігерії.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що 05.04.2019 року повідомленням № 33 Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу № 127 від 05.04.2019 року. Позивач вважає вказаний наказ № 127 від 05.04.2019 року протиправним, та таким, що порушує його права, для відновлення яких необхідно його скасувати. Вказуючи, що ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування цілком обґрунтованими. Під час перевірки інформації відповідач не врахував інформацію по країні походження, яка підтверджує небезпеку на яку позивач може наражатися у випадку повернення у Нігерії .

Представник відповідача з поданим позовом не погодився. Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що позивачем не надано жодних документів, які підтверджують факти його переслідувань або загрози переслідувань, при цьому суперечливий характер наданих відомостей дають підстави дійти до висновку щодо неправдивості наданої інформації. Зазначено, що заявник може безперешкодно повертатися на батьківщину, не турбуючись про свою небезпеку, оскільки бойовики, ще у 2009 році склали свої зброї у межах урядової програми по амністії, спрямованої на припинення заворушень в багатій нафтовими родовищами дельті річки Нігер. Враховуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що причиною звернення ОСОБА_1 до ГУ ДМС України в Харківській області не є потреба в захисті шляхом визнанням біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а спроба легалізації на території України. Отже спірне рішення є юридично та фактично обґрунтованими, повністю відповідає закону.

Оскільки визначене ч.1 ст.2 КАС України завдання адміністративного судочинства залишається незмінним при розгляді будь-якої адміністративної справи і дотримання вказаного завдання є обов`язковим в силу приписів ч.2 ст.19 Конституції України, то з огляду на приписи ст.229, ст.205 КАС України, а також подане позивачем клопотання про розгляд заяви за його відсутності, суд, зібравши докази, що в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, дійшов висновку, що позов має бути розглянутий та вирішений на підставі наявних в ньому доказів в порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши доводи позову і заперечень проти позову, заслухавши представника позивача, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи встановлено, що згідно копії паспорта Федеральної республіки Нігерії НОМЕР_4 ОСОБА_1 , громадянин Нігерії , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження Бенін, (а.с.47) звернувся 18.03.2019р. до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.(а.с.42)

Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області позивачу повідомленням № 33 від 05.04.2019 року відмовлено у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.(а.с.13)

Вказане повідомлення складене на підставі наказу ДМС України від 05.04.2019 р. №127, яким позивачу на підставі п. 6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки заява позивача є очевидно необґрунтованою та не містить умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"(а.с. 40).

При цьому, фактичною підставою для винесення спірного рішення послугував Висновок головного спеціаліста відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Харківській області від 05.04.2019р. (а.с.61-66)

Так, під час складення висновку, головний спеціаліст Лопач К.І. вказав, що у заяві ОСОБА_1 зазначає свої побоювання з приводу повернення на батьківщину, спираючись на те, що його батько хотів завербувати його до бойовиків дельти річки Нігер , бо батько був одним з тих, хто боровся з урядом та Нігерійською національною корпорацією нафти. У співбесіді від 27.03.2019 стверджує, що може бути вбитим організацією «Militants», тому що у 2006 році він втік від їх вербування. У заяві та співбесіді фактів особистого переслідування чи загроз заявник не надав.

При цьому, у висновку вказано, що у разі повернення до Нігерії , а саме на територію, де з 2009 року усунена проблема з бойовиками дельти річки Нігер, життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини, тобто заявник не підпадає під перелік підстав, викладених у пункті 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» для надання додаткового захисту.

Перевіряючи відповідність закону, зокрема і ч.2 ст.2 КАС України, юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу спірного рішення, суд зазначає, що правовідносини з приводу отримання іноземцями та особами без громадянства притулку в України унормовані, насамперед, приписами Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року № 3671-VI.

Пункт перший частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Частини1-3 статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Частиною 6 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, у 2015 році ОСОБА_1 уклав шлюб з громадянкою України - ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 . (а.с. 68)

Згідно копій свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 позивач та ОСОБА_5 є батьками двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 .(а.с.69,70)

Вказані вище відомості, щодо наявності у позивача сім`ї з двома неповнолітніми дітьми, зазначені у висновку від 05.04.2019 року, який слугував підставою для прийняття оскаржуваного наказу, однак ніяких висновків з цього приводу владним суб`єктом не здійснено.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 4 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист.

Відповідачем в оскаржуваному наказі від 05.04.2019 р. №127 вказано про встановлення стосовно заявника відсутні умови передбачені пунктом 1 та пунктом 13 частини першої статті 1 вказаного Закону, про встановлення інших умов передбачених частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", в оскаржуваному наказі відсутні.

Згідно ч.3 ст. 16 Загальної декларації прав людини, сім`я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави.

Частиною 1 ст.9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, судом вставлено існування родинних зв`язків, а саме позивач має від шлюбу з громадянкою України двох неповнолітніх дітей. Разом з тим, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не було надано оцінку зазначеним обставинам та відповідні висновки з цих питань відсутні.

Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на ці обставини, відповідачем належно ретельно перевірити доводи позивача та організувати реалізацію владної управлінської функції у спірних правовідносинах з урахуванням всіх встановлених обставин та з дотриманням вимог ч.2 ст.2 КАС України.

Обов`язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України і розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.

Виходячи з положень частини другої зазначеної статті, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову, що зумовлює визнання протиправним та скасування спірного рішення та обтяження Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області обов`язком повторно розглянути заяву іноземця з урахуванням висновків суду.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 127 від 05.04.2019 року.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути заяву громадянина Федеративної Республіки Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 18.03.2019 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В решті вимог - позов залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Старосєльцева