ПОСТАНОВА

Іменем України

05 липня 2019 року

Київ

справа №800/29/17

адміністративне провадження №А/9901/68/18

розглянувши у порядку письмового провадження заяву Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2017 року у складі колегії суддів: Вербицької О.В. (головуючого), Борисенко І.В., Бившевої Л.І., Бухтіярової Л.І., Веденяпіна О.А. у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про скасування рішення суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити дії -,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20 грудня 2016 року №149/вс-16, яким було відмовлено ОСОБА_1 у допуску до участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду;

- зобов`язати ВККС допустити ОСОБА_1. до участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, оголошеного рішенням ВККС від 07 листопада 2016 року №145/зп-16;

- забезпечити необхідні умови для проведення спеціальної перевірки та кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 , як кандидата на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, згідно з вимогами Положення про проведення конкурсу на заняття вакантної посади судді, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 02 листопада 2016 року №141/зп-16.

Позивач зазначає, що період навчання в докторантурі та ад`юнктурі Харківського національного університету внутрішніх справ, що складає 3 роки 1 місяць та 26 днів, не було зараховано Комісією до загального стажу наукової роботи у сфері права на підставі пункту 1 статті 53 Закону України «Про вищу освіту» в редакції від 17 січня 2002 року. Проте, застосована Комісією правова норма не регулює питання зарахування (або незарахування) до стажу наукової роботи часу перебування особи в докторантурі. Вважає, що питання зарахування стажу наукової роботи (у тому числі й наукової роботи у сфері права) як наукових, так і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів врегульовано Законом України «Про наукову та науково-технічну діяльність», згідно з пунктом першим частини першої статті 35 вказаного Закону до стажу наукової роботи зараховується час роботи на посадах наукових працівників, визначених статтею 31 цього Закону. Водночас, згідно з пунктом 18 частини першої статті 31 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» посада «докторанта» внесена до переліку основних посад наукових працівників.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2017 року рішення ВККС від 20 грудня 2016 року №149/вс-16, яким було відмовлено ОСОБА_1 у допуску до участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду скасовано. Зобов`язано Вищу кваліфікаційну комісію суддів України повторно розглянути питання щодо допуску ОСОБА_1 до участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, оголошеного рішенням ВККС від 07 листопада 2016 року №145/зп-16. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Судом установлено, що 07 листопада 2016 року ВККС України прийнято рішення №145/зп-16 про оголошення конкурсу на зайняття 120 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду та затверджено Умови проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду.

08 грудня 2016 року ОСОБА_1. звернувся із заявою про проведення кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за спеціальною процедурою, як особа, яка відповідає вимогам пункту 2 частини першої статті 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше десять років.

20 грудня 2016 року Комісією прийнято рішення №149/вс-16, яким було відмовлено ОСОБА_1 у допуску до участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. У вказаному рішенні встановлено, що ОСОБА_1 в період з 01 вересня 1994 року по 12 листопада 1996 року був асистентом кафедри історії України і політології Одеського сільськогосподарського інституту; з 12 листопада 1996 року по 01 липня 1999 року - аспірантом кафедри історії України і політології Одеського сільськогосподарського інституту; з 10 липня 2000 року по 01 грудня 2005 року доцентом кафедри соціально-економічних дисциплін Одеського інституту внутрішніх справ. Зазначений період роботи позивача ВККС України не прийняла до уваги, оскільки це не підтверджує його стажу наукової роботи у сфері права у розумінні пунктів 2, 4 частини шостої статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Також в оскаржуваному рішенні зазначено, що період навчання в докторантурі та ад`юнктурі Харківського національного університету внутрішніх справ з 01 грудня 2005 року по 26 січня 2009 року ВККС України не може зарахувати ОСОБА_1 до стажу наукової роботи у сфері права відповідно до пункту 1 статті 53 Закону України «Про вищу освіту» в редакції від 17 січня 2002 року.

Не погоджуючись із постановою Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2017 року, ВККС з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року; далі - КАС України), звернувся із заявою про його перегляд, у якій просить скасувати рішення Вищого адміністративного суду України та прийняти нове про відмову в позові.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).

Відповідно до частини другої статті 17 Закону №1402-VIII найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд.

Згідно з пунктом четвертим Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом: 1) утворюється Верховний Суд у порядку та у складі, що визначені цим Законом; 2) призначаються судді Верховного Суду за результатами конкурсу, проведеного відповідно до цього Закону.

Приписами статті 79 Закону №1402-VIII передбачено, що конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до цього Закону та положення про проведення конкурсу. Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Для проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює рішення про його оголошення, розміщує відповідну інформацію на своєму офіційному веб-сайті і веб-порталі судової влади та публікує її у визначених нею друкованих засобах масової інформації не пізніш як за місяць до дня проведення конкурсу. Загальний порядок подання заяви для участі у конкурсі та умови його проведення визначаються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України. Конкурс на зайняття вакантної посади судді Верховного Суду проводиться щодо вакантної посади у відповідному касаційному суді.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 02 листопада 2016 року №141/зп-16 затверджено Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді (далі - Положення).

Відповідно до пункту 2.1 Положення конкурс оголошується на підставі рішення Комісії. У рішенні Комісії визначається зокрема, кількість вакантних посад, порядок та строки подання заяви для участі в конкурсі, перелік документів, що додаються до заяви, та вимоги до них, умови його проведення, дата, час і місце проведення конкурсу, повноваження палат (колегій) Комісії щодо проведення конкурсу, інша необхідна інформація.

Конкурс на зайняття вакантних посад суддів Верховного Суду проводиться на основі рейтингу учасників за результатами кваліфікаційного оцінювання. Конкурс на зайняття вакантної посади судді Верховного Суду проводиться щодо вакантної посади у відповідному касаційному суді (пункт 2.5 Положення).

Пунктом 3.4 Положення визначено, що для участі у конкурсі на зайняття вакантної посади судді за спеціальною процедурою кандидат на посаду судді звертається до Комісії в порядку, визначеному рішенням про оголошення конкурсу, та подає:

1) заяву про проведення кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі згідно з додатком 3 до Положення;

2) документи, визначені пунктами 2-13 частини першої статті 71 Закону;

3) документи, які підтверджують дотримання однієї з вимог, визначених частиною першою статті 38 Закону відповідно.

Кандидат на посаду судді також подає декларацію доброчесності судді.

Відповідно до пункту 4.1 Положення на підставі поданих кандидатом документів член Комісії-доповідач здійснює перевірку:

1) відповідності осіб, які звернулися для участі в конкурсі, вимогам до кандидатів на посаду судді, встановленим Конституцією України та Законом;

2) дотримання кандидатом встановлених умовами конкурсу строку та процедури звернення для участі в конкурсі;

3) поданих документів на відповідність переліку та вимогам до їх оформлення.

07 листопада 2016 року Вищою кваліфікаційною комісією суддів України прийнято рішення № 145/зп-16 про оголошення конкурсу на зайняття 120 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, затверджено Умови проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду (далі - Умови).

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 81 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», підпункту 1 пункту 4.1 Положення Вища кваліфікаційна комісія суддів України на підставі поданих документів встановлює відповідність особи, яка звернулася для участі в конкурсі, вимогам до кандидата на посаду судді Верховного Суду та формує його досьє.

Частиною четвертою статті 81 Закону №1402-VIII та підпунктами 2-3 пункту 3.4 Положення визначено, що для участі у конкурсі на зайняття посади судді Верховного Суду за спеціальною процедурою кандидат на посаду судді звертається до Комісії в порядку, визначеному рішенням про оголошення конкурсу, та подає не лише документи, визначені пунктами 2-13 частини першої статті 71 Закону, але й ті, що підтверджують дотримання однієї з вимог, визначених частиною першою статті 38 Закону відповідно. При цьому частиною другою статті 81 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що на посаду судді Верховного Суду за спеціальною процедурою може бути призначено лише таку особу, яка відповідає цим вимогам.

За результатами проведеної перевірки питання допуску кандидата на посаду судді до проходження кваліфікаційного оцінювання вирішується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у складі колегії (рішення Комісії від 07 листопада 2016 року №145/зп-16).

Як встановлено судом, 08 грудня 2016 року ОСОБА_1 подав до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України заяву про проведення кваліфікаційного оцінювання для участі в конкурсі на зайняття вакантної посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за спеціальною процедурою призначення, оголошеного рішенням ВККС від 07 листопада 2016 року №145/зп-16 та просив провести кваліфікаційне оцінювання як особа, яка відповідає вимогам пункту 2 частини першої статті 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», тобто має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше десять років.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддею Верховного Суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Верховному Суді, а також має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше десять років.Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до інформації про вищу освіту в 1994 році позивач закінчив Одеський державний університет ім. І.І. Мечникова і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Історія» та здобув кваліфікацію історика, викладача історії. У 2003 році - закінчив Одеський юридичний інститут Національного університету внутрішніх справ і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста.

01 липня 2010 року рішенням спеціалізованої вченої ради Інституту законодавства Верховної Ради України ОСОБА_1 було присуджено науковий ступінь доктора юридичних наук зі спеціальності теорія та історія держави і права, історія політичних і правових вчень.

Згідно з копією трудової книжки та витягом з послужного списку ОСОБА_1 в період з 01 вересня 1994 року по 12 листопада 1996 року був асистентом кафедри історії України і політології Одеського сільськогосподарського інституту; з 12 листопада 1996 року по 01 липня 1999 року - аспірантом кафедри історії України і політології Одеського сільськогосподарського інституту; з 10 липня 2000 року по 01 грудня 2005 року доцентом кафедри соціально-економічних дисциплін Одеського інституту внутрішніх справ.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини шостої статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» стажем професійної діяльності у сфері права - стаж професійної діяльності особи за спеціальністю після здобуття нею вищої юридичної освіти; стажем наукової роботи - стаж професійної діяльності у сфері права на посадах наукових (науково-педагогічних) працівників у вищому навчальному закладі (університеті, академії чи інституті, крім вищих військових навчальних закладів) чи науковій установі України або аналогічному вищому навчальному закладі чи науковій установі іноземної держави.

Як встановлено судом, стаж періоду навчання позивача з 01 грудня 2005 року по 26 січня 2009 року в докторантурі та ад`юнктурі Харківського національного університету внутрішніх справ ВККС України не зараховується до стажу наукової роботи у сфері права відповідно до частини першої статті 53 Закону України «Про вищу освіту» в редакції від 17 січня 2002 року. ВККС України дійшла висновку, що згідно з поданими документами ОСОБА_1 підтвердив стаж наукової роботи у сфері права лише у період з 26 січня 2009 року по 11 липня 2016 року, що складає 7 років 5 місяців 15 днів. Отже, відповідач вважає, що ОСОБА_1 не підтвердив наявності у нього стажу наукової роботи у сфері права щонайменше десять років та не відповідає вимогам, встановленим пунктом 3 частини 1 статті 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Вищий адміністративний суд України зазначив, що питання зарахування стажу наукової роботи (у тому числі й наукової роботи у сфері права) як наукових, так і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів врегульовано Законом України «Про наукову та науково-технічну діяльність», згідно з положеннями пункту першого частини першої статті якого до стажу наукової роботи зараховується час роботи на посадах наукових працівників, визначених цим Законом. Зазначив що, згідно з пунктом 18 частини першої статті цього 31 Закону посада «докторанта» внесена до переліку основних посад наукових працівників наукових установ. Крім того, у пункті п`ятому частини першої статті 35 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» встановлено, що до стажу наукової роботи зараховується час навчання в аспірантурі, ад`юнктурі чи докторантурі за денною (очною) формою навчання випускникам аспірантури, ад`юнктури, докторантури.

Тому, враховуючи те, що Комісією було встановлено, що у спірний період з 01 грудня 2005 року по 26 січня 2009 року, що становить 3 роки 1 місяць та 25 днів, ОСОБА_1 був докторантом денної (очної) форми навчання Харківського національного університету внутрішніх справ (диплом доктора юридичних наук серія НОМЕР_1 від 01 липня 2010 року), незарахування ВККС України вищезазначеного періоду до стажу наукової роботи суд визнав неправомірним.

Колегія суддів вважає помилковими такі висновки Вищого адміністративного суду України з огляду на таке.

Дійсно, згідно з частиною першою статті 19 «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13.12.1991 №1977-XII (у редакції, чинній на час звернення позивача із заявою про участь у доборі) аспірантура та докторантура є основними формами підготовки наукових кадрів.

Відповідно до статті 53 Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 №2984-III докторант - особа, яка має науковий ступінь кандидата наук і зарахована до докторантури для підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук.

Згідно за статтею 61 Закону України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 року №1556-VII (далі - Закон №1556-VII), докторант - особа, зарахована або прикріплена до закладу вищої освіти (наукової установи) для здобуття ступеня доктора наук.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 69 Закону «Про судоустрій та статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII визначено, що науковим ступенем - є науковий ступінь у сфері права, здобутий у вищому навчальному закладі (університеті, академії чи інституті, крім вищих військових навчальних закладів) чи науковій установі України або аналогічному вищому навчальному закладі чи науковій установі іноземної держави.

Згідно з п.7 частини 1 статті 1 Закону №1556-VII, заклад вищої освіти - окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.

Суд ураховує, що відповідно до копії диплома доктора юридичних наук зі спеціальності теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень серії НОМЕР_1, науковий ступінь у сфері права здобуто позивачем в Інституті законодавства Верховної Ради України на підставі Рішення президії Вищої атестаційної комісії України від 01 липня 2019 року протокол №78-06/5 (а.с. 28).

Зазначений навчальний заклад є базовою установою науково-правового забезпечення законодавчої діяльності Верховної Ради України, який було створено 7 жовтня 1994 року Постановою Президії ВР України на виконання рішення ВР України від 22 жовтня 1992 року, Положення про Інститут законодавства, затв. Розпорядження голови ВР України №770 від 04 серпня 2003 року.

Тому, науковий ступінь у сфері права було отримано позивачем не у вищому навчальному закладі України, що не відповідає вимогам пункту 3 частини 6 статті 69 Закону №1402-VIII.

Суд зазначає про помилкове застосування Вищим адміністративним судом України приписів Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність», оскільки при обчисленні стажу наукової роботи у сфері права слід застосовувати вимоги Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

З огляду на зазначене, позивач не відповідає вимогам кандидата на посаду суддів у розумінні вимог пункту 2 частини 1 статті 38 «Про судоустрій та статус суддів».

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 243 цього Кодексу суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 237 цього Кодексу.

У пункті 4 частини першої статті 237 цього Кодексу передбачена така підстава для подання заяви про перегляд судового рішення як порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених у пункті 171-1 Кодексу.

Згідно з підпунктом «а» пункту 2 частини другої статті 243 цього Кодексу за наявності підстав, передбачених, зокрема, у пункті 4 частини першої статті 237, суд має право у разі неправильного застосування судом норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, скасувати судове рішення та ухвалити нове судове рішення.

Верховний Суд вважає, що Вищий адміністративний суд України правильно і повно встановив обставини у справі, однак задовольнив частково позов і скасував оспорюване рішення за відсутності правових підстав, порушив норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Зважаючи на викладене, постанову суду першої інстанції належить скасувати, а у справі ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову повністю.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Заяву Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2017 року задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2017 року скасувати та ухвалити нову постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про скасування рішення суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Cуддя-доповідач І.В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М.М. Яковенко