ПОСТАНОВА

Іменем України

04 липня 2019 року

Київ

справа №855/215/19

адміністративне провадження №А/9901/174/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Радишевської О.Р.,

суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,

за участю:

секретаря судового засідання - Головко О.В.,

представників позивачів - ОСОБА_1.,

ОСОБА_2.,

ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5. ,

представника відповідача - Рахнянського Б.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2019 року, прийняте в складі колегії суддів: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Василенка Я.М., Шурка О.І.,

за позовом Політичної партії «Опозиційний Блок», ОСОБА_3 до Центральної виборчої комісії про визнання протиправною та скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

28 червня 2019 року Політична партія «Опозиційний Блок», ОСОБА_3 звернулись до суду з адміністративним позовом до Центральної виборчої комісії (далі - ЦВК), у якому просили визнати протиправною та скасувати постанову ЦВК від 26.06.2019 №1327 «Про скасування реєстрації кандидата в народні депутати України ОСОБА_3 , включеного до виборчого списку Політичної партії «Опозиційний Блок» у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року».

В обґрунтування позову позивачі зазначили, що постанова ЦВК від 26.06.2019 №1327 «Про скасування реєстрації кандидата в народні депутати України ОСОБА_3 , включеного до виборчого списку Політичної партії «Опозиційний Блок» у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року» є протиправною, оскільки прийнята на підставі хибного висновку про недотримання ОСОБА_3 вимог Конституції України та Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 17.11.2011 №4061-VI (далі - Закон №4061-VI) щодо проживання в Україні протягом останніх п`яти років на день проведення позачергових виборів народних депутатів України 21 липня 2019 року.

Позивачі стверджують, що у період з 27.09.2015 по 25.01.2016 разовий виїзд ОСОБА_3 за кордон перевищував 90 днів та у період з 08.06.2016 по 01.05.2019 останній перебував за межами території України понад 180 календарних днів кожного року з поважних причин, а саме: у зв`язку з лікуванням та відпочинком.

На підтвердження факту лікування ОСОБА_3 у ці періоди за межами території України ЦВК було надано довідку від 14.06.2019 медичного центру Німеччини - Меdcologne GmbH & Со. Доказів перебування у відпустці на відпочинку у відведений вимогою термін надати не вдалося, зважаючи на тривалий час, що пройшов після відпуски і необхідністю відшукати документи, які це підтверджують.

Відповідач позову не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що доводи позивача про наявність поважних причин його відсутності на території України не підтверджуються належними доказами.

Відповідач указав, що довідка від 14.06.2019 медичного центру Німеччини - Меdcologne GmbH & Со не може підтвердити проходження лікування ОСОБА_3 за межами України, оскільки ця установа забезпечує лише підбір лікувального закладу і організацію лікування, однак не здійснює його.

ІІ. Фактичні обставини справи

Постановою від 23.06.2019 №1182 ЦВК зареєстровано кандидатів у народні депутати України, включених до виборчого списку Політичної партії «Опозиційний Блок» у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року, зокрема ОСОБА_3 , включеного до виборчого списку цієї партії під №23.

Постановою від 26.06.2019 №1327 ЦВК скасовано реєстрацію кандидата в народні депутати України ОСОБА_3 , включеного до виборчого списку Політичної партії «Опозиційний Блок» під №23 у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі на позачергових виборах народних депутатів України 21 червня 2019 року.

Так, підставою для скасування реєстрації ОСОБА_3 стало його непроживання протягом п`яти років на території України перед днем голосування.

За отриманою ЦВК інформацією щодо перетину державного кордону України, наданою Державною прикордонною службою України, листом від 23.06.2019 за вхідним №24-41-24201 протягом періоду з 27.09.2015 по 25.01.2016 разовий виїзд за кордон ОСОБА_3 становив 119 днів (понад 90 днів у період з 21.07.2015 по 21.07.2016), а протягом періоду з 08.06.2016 по 01.05.2019 тривалість його перебування за межами України становила 1056 днів (понад 180 днів кожного року в період з 21.07.2016 по 21.07.2019).

Листом від 23.06.2019 ЦВК звернулася до представника Політичної партії «Опозиційний Блок» у ЦВК з правом дорадчого голосу з вимогою надати пояснення щодо обставин, які обумовили тривале (понад 90 днів) перебування ОСОБА_3 за кордоном, а також надати належним чином засвідчені документи для підтвердження такого перебування.

На вимогу ЦВК було надано письмові пояснення, якими повідомлено, що у зазначені періоди часу ОСОБА_3 перебував за межами території України на лікуванні, що підтверджено медичною довідкою від 14.06.2019 медичного центру Німеччини - Меdcologne GmbH & Со та у відпустці.

Проте з письмових пояснень та матеріалів, наявних у ЦВК, не убачається, що ОСОБА_3 дотримано вимоги щодо проживання на території України в розумінні абзацу одинадцятого статті 1 Закону України «Про громадянство України».

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивачі звернулися до суду.

ІІІ. Зміст рішення суду першої інстанцій і мотиви його ухвалення

Рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що особа вважається такою, що проживає на території України, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів.

Водночас не є порушенням вимог щодо постійного проживання в Україні виїзд особи за кордон, зокрема в службове відрядження, на навчання, лікування.

Суд першої інстанції зазначив, що виїзд особи на лікування, як дотримання умови безперервного проживання на території України, пов`язується з наявністю передумови для такого виїзду - рекомендації відповідного медичного закладу.

Проте позивачами не було надано відповідну рекомендацію медичного закладу щодо необхідності виїзду за кордон для лікування.

Також суд першої інстанції вказав, що згідно з інформацією з веб-сайту медичного закладу Меdcologne GmbH & Со.KG (www.medcologne.com) ця установа забезпечує лише підбір лікувального закладу, організацію лікування та не залежить від будь-якої конкретної клініки, здійснюючи підбір фахівців об`єктивно у конкретному випадку, однак, не здійснює його самостійно, що свідчить про те, що надана довідка не може у повністю розкрити та підтвердити строк перебування пацієнта на лікуванні з прив`язкою до медичного закладу (установи), в якій проходив лікування пацієнт.

Водночас з довідки Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 21.06.2019 №21-41-5044 встановлено, що ОСОБА_3 01.05.2019 перетнув кордон України («Бориспіль»), повернувшись рейсом FE378865 з м. Барселона (Іспанія). Проте в довідці від 14.06.2019, виданій медичним центром Німеччини - Меdcologne GmbH & Со указано, зокрема і те, що лікування ОСОБА_3 проводилося у мережі установ Меdcologne GmbH & Со.KG у м. Кельні (Німеччина) по 20.05.2019.

За висновками суду першої інстанції, позивачі не довели належними, допустимими і достатніми доказами факту того, що перебування ОСОБА_3 за кордоном у період з 27.09.2015 по 25.01.2016 та у період з 08.06.2016 по 01.05.2019 було пов`язане не з приватним інтересом, а з перебуванням останнього на лікуванні та у відпустці.

IV. Провадження в суді апеляційної інстанції

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 02 липня 2019 року подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення Шостим апеляційним адміністративним судом норм матеріального права, просить скасувати його рішення від 30 червня 2019 року й прийняти нове - про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 зазначив, що постанова ЦВК від 26.06.2019 №1327 «Про скасування реєстрації кандидата в народні депутати України ОСОБА_3 , включеного до виборчого списку Політичної партії «Опозиційний Блок» у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі на позачергових виборах народних депутатів України 21 липня 2019 року» не містить фактів, підтверджених належними та допустимими доказами про неможливість врахування довідки від 14.06.2019 медичного центру Німеччини - Меdcologne GmbH & Со.

Скаржник просить прийняти до уваги додаткові докази, які деталізують відомості з цієї довідки та безпосередньо підтверджують факт його знаходження на лікуванні за кордоном, що організовувалося установою Меdcologne GmbH & Со у період з 01.10.2015 по 20.01.2016 та у період з 10.09.2016 по 20.05.2019, зокрема: нотаріально засвідчений переклад листа та лист офтальмологічної клініки «АмНоймаркт» на адресу Меdcologne GmbH & Со від 14.11.2018 про проведене лікування та його періоди; нотаріально засвідчений переклад листа та лист офтальмологічної клініки «АмНоймаркт» на адресу Меdcologne GmbH & Со від 12.04.2019 про проведене лікування та його періоди; нотаріально засвідчений переклад договору на медичне обслуговування (лікування), укладений між ОСОБА_3 та Меdcologne GmbH & Со.

Скаржник також зазначає, що не можуть бути прийнятті до уваги посилання відповідача і висновки суду першої інстанції на необхідність отримання рекомендації вітчизняними медичними закладами для виїзду за кордон на лікування, оскільки чинне законодавство України передбачає надання направлення для лікування за кордоном громадян України виключно за рахунок коштів державного бюджету. Водночас ОСОБА_3 перебував на лікуванні за межами території України та отримував медичну допомогу за рахунок власних коштів.

Верховний Суд ухвалами від 03 липня 2019 року відкрив апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначив справу до розгляду.

03 липня 2019 року до Суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач зазначив, що суд першої інстанції повно і всебічно встановив обставини справи та надав їм правильну правову оцінку.

V. Джерела права й акти їх застосування

Відповідно до статті 76 Конституції України народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п`яти років.

Частиною першою статті 9 Закону №4061-VI передбачено, що депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п`яти років.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону №4061-VI проживання в Україні означає: 1) проживання на території в межах державного кордону України; 2) перебування на судні, що перебуває у плаванні під Державним Прапором України; 3) перебування громадян України у встановленому законодавством порядку у відрядженні за межами України в закордонних дипломатичних установах України, міжнародних організаціях та їх органах; 4) перебування на полярній станції України; 5) перебування у складі формування Збройних Сил України, дислокованого за межами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-ІІІ (далі - Закон №2235-ІІІ) безперервне проживання на території України - це проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів. Не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України.

Згідно зі статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 61 Закону №4061-VI передбачено, що Центральна виборча комісія приймає рішення про скасування реєстрації кандидата у депутати в разі: 1) звернення кандидата у депутати не пізніш як за дванадцять днів до дня голосування із письмовою заявою про відмову балотуватися; 2) звернення партії не пізніш як за дванадцять днів до дня голосування про скасування рішення щодо реєстрації кандидата у депутати відповідно до рішення, прийнятого у порядку, передбаченому статутом партії; 3) припинення громадянства України кандидата у депутати; 4) вибуття кандидата у депутати за межі України на постійне проживання чи з метою отримання політичного притулку; 5) визнання кандидата у депутати недієздатним; 6) набрання щодо кандидата у депутати законної сили обвинувальним вироком суду за вчинення умисного злочину; 7) порушення вимог частин четвертої, п`ятої статті 52 цього Закону; 8) виявлення виборчою комісією обставин, які позбавляють особу, висунуту кандидатом у депутати, права бути обраною депутатом відповідно до статті 9 цього Закону.

VI. Позиція Верховного Суду

Пасивне виборче право у виборах народних депутатів України не є абсолютним та реалізується за умови дотримання виборчих цензів, зокрема вікового, громадянства та осілості.

Ценз осілості в національному виборчому законодавстві виражається у вимозі до кандидата в народні депутати проживати на території України протягом останніх п`яти років. Ценз осілості спрямований на те, щоб депутатами Верховної Ради України обиралися особи, які достатньо глибоко знають і розуміють економічні, політичні, соціальні й інші проблеми державного та суспільного розвитку України і відповідно до цього можуть більш компетентно виконувати свої обов`язки.

Зважаючи на конституційні гарантії, установлені статтею 33 Конституції України, відповідно до яких кожен громадянин України не обмежений у своїй свободі пересування і може вільно залишити територію України, обмеження щодо проживання на території України протягом останніх п`яти років, не можуть бути розтлумачені як такі, що зобов`язують особу, яка виявила бажання балотуватися у народні депутати, знаходитися на території України всі 365 (366) днів протягом п`яти останніх років перед виборами.

Аналіз положень статті 9 Закону №4061-VI у взаємозв`язку з положеннями статті 1 Закону №2235-ІІІ дає підстави для висновку, що особа вважається такою, що проживає на території України, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів.

Таким чином, критеріями для визначення статусу особи як такої, що проживає на території України, є тривалість перебування особи за кордоном і мета перетину кордону.

Не є порушенням критерію тривалості виїзд особи за кордон з метою, що не пов`язана виключно з приватним інтересом особи (особистими мотивами), зокрема в службове відрядження, на навчання, лікування за рекомендацією медичного закладу.

Оскільки дотримання цензу осілості є умовою реалізації права бути обраним, подані особою документи для реєстрації кандидатом у народні депутати повинні містити докази, що підтверджують тривалість та мету перебування такої особи за межами України.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 27.09.2015 по 25.01.2016 та у період з 08.06.2016 по 01.05.2019 ОСОБА_3 перебував за кордоном. Тобто, як зазначила ЦВК у спірній постанові від 26.06.2019 №1327, разовий виїзд ОСОБА_3 за кордон у період з 27.09.2015 по 25.01.2016 перевищував 90 днів, тривалість його перебування за межами України у період з 08.06.2016 по 01.05.2019 становила понад 180 днів кожного року.

На підтвердження поважності перебування ОСОБА_3 за кордоном у вказані періоди до ЦВК було подано довідку медичного центру Німеччини - Меdcologne GmbH & Со від 14.06.2019 та її нотаріально засвідчений переклад. Зі змісту довідки встановлено, що ОСОБА_3 26 та 30 вересня 2015 року проходив обстеження в установі Меdcologne GmbH & Со. KG, Hohenzollernring 38-40, 50672, м. Кельн, Німеччина. Діагнози: хронічне запалення підшлункової залози; паренхіматозні захворювання печінки; атрофія зорового нерву. Лікування проводилося у мережі установи Меdcologne GmbH & Со.KG, Hohenzollernring 38-40, 50672, м. Кельн, Німеччина у період з 01.10.2015 по 20.01.2016, а потім було продовжено через рецидиви і складний перебіг захворювання з 10.09.2016 по 20.05.2019.

Надаючи оцінку зазначеному доказу, Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказана довідка видана установою, яка здійснювала лише підбір лікувального закладу та організацію лікування. Зазначене підтверджується також наданим до апеляційної скарги договором від 01.10.2015 №01102015-1, укладеним між ОСОБА_3 та установою Меdcologne GmbH & Со. KG.

Так, відповідно до вказаного договору установа Меdcologne GmbH & Со.KG є лише контактною особою для планування та організації медичного обслуговування у Німеччині. Установа Меdcologne GmbH & Со.KG у межах цього договору зобов`язана надати ОСОБА_3 додатковий перелік послуг, вартість яких входить до плати за організацію програми обстеження або лікування, а саме: надання інформації про клініки, їх відділення, умови перебування в клініках, а також дані про кваліфікацію фахівців, які проводять там лікування; вибір погодженої з клієнтом клініки для пацієнта на підставі наданої клієнтом медичної документації; телефонна консультація медичного фахівця клініки щодо доцільності та можливості виконання обстеження або лікування від імені замовника; складання письмової пропозиції; узгодження терміну лікування з клінікою від імені замовника з подальшою передачею умов обстеження та лікування в клініку.

Отже, довідка від 14.06.2019 медичного центру Німеччини - Меdcologne GmbH & Со не може бути належним доказом поважності перебування ОСОБА_3 за кордоном, оскільки вона видана установою, яка не здійснювала лікування скаржника.

Також судом першої інстанції було правильно встановлено, що відомості, вказані у довідці від 14.06.2019 медичного центру Німеччини - Меdcologne GmbH & Со щодо періоду безперервного лікування ОСОБА_3 за кордоном з 10.09.2016 по 20.05.2019, суперечать даним Державної прикордонної служби України, відповідно до яких останній перетнув державний кордон України ще 01.05.2019.

Щодо інших доказів доданих скаржником до апеляційної скарги на підтвердження поважності перебування його за кордоном, Суд зазначає про таке.

У листі офтальмологічної клініки «АмНоймаркт» на адресу установи Меdcologne GmbH & Со від 14.11.2018 указані результати обстеження ОСОБА_3 станом на 14.11.2018 та дати проведення операцій, а саме: 12.09.2016, 24.01.2017, 15.05.2018.

Водночас відомості щодо проходження лікування та післяопераційних обстежень відсутні.

У листі офтальмологічної клініки «АмНоймаркт» на адресу Меdcologne GmbH & Со від 12.04.2019 указано про знаходження у них на лікуванні ОСОБА_3 у період з 2015 по 2019 рік. Відомості про переривання лікування відсутні.

Водночас як убачається з інформації щодо перетину державного кордону України, наданою Державною прикордонною службою України листом від 23.06.2019 за вхідним №24-41-24201, у вказаний період ОСОБА_3 неодноразово вибував за межі України у різних напрямках і повертався до України.

Отож інформація викладена в листі офтальмологічної клініки «АмНоймаркт» на адресу установи Меdcologne GmbH & Со від 12.04.2019 є неточною або недостовірною.

Суд також ураховує, що листи офтальмологічної клініки «АмНоймаркт» на адресу Меdcologne GmbH & Со від 14.11.2018 та 12.04.2019 не досліджувались ЦВК при прийнятті спірної постанови від 26.06.2019 №1327 та були подані скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суд уважає необґрунтованими пояснення скаржника щодо неможливості подати вказані документи раніше, враховуючи швидкоплинність як виборчого процесу, так і судового розгляду у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виборчих комісій, оскільки обов`язок доведення вимоги щодо п`ятирічного строку проживання в Україні (цензу осілості) покладено саме на кандидата. Позивачі при реєстрації кандидата в народні депутати ОСОБА_3 мали усвідомлювати необхідність подання документів до ЦВК для визнання причин відсутності останнього в Україні поважними.

З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржник не довів належними, допустимими і достатніми доказами факту того, що його перебування у період з 27.09.2015 по 25.01.2016 та у період з 08.06.2016 по 01.05.2019 було пов`язане не з приватним інтересом.

Суд ураховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану ним у справах «Салов проти України» від 06.09.2005 (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» від 18.07.2006 (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 (заява №4909/04; пункт 58), відповідно до якої принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Згідно зі статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції, яке є предметом перегляду в цій справі, законне та обґрунтоване, висновки цього суду відповідають нормам матеріального права, у зв`язку з чим підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення суду відсутні.

VII. Судові витрати

ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної скарги не сплатив, просив вирішити питання стягнення судового збору одночасно з винесенням апеляційним судом рішення у справі.

За правилами підпункту 2 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Отже, за подання апеляційної скарги на рішення суду скаржник повинен сплатити 1152,60 грн (одна тисяча сто п`ятдесят дві) грн 60 коп.

Керуючись статтями 272, 273, 278, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2019 року в справі №855/215/19 залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Верховного Суду (отримувач коштів: УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО:) 899998; рахунок отримувача: 31219207026007; код класифікації доходів бюджету: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055»); символ звітності банку: 207) судовий збір у розмірі 1152 (одну тисячу сто п`ятдесят дві) грн 60 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

С.А. Уханенко