Справа № 420/2319/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі справу за адміністративним позовом Державної установи «Південна виправна колонія (№51)» (вул. Люстдорфська дорога, 9, м. Одеса, 65017) до Головного управління ДФС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044) про визнання протиправними дій, скасування вимог, рішення, п.3.4.2 Акту,-

В С Т А Н О В И В:

До суду звернулась Державна установа «Південна виправна колонія (№51)» (далі -ДУ «ПВК№51») з позовом (а.с.101-115) до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - ГУ ДФС), в якому просить визнати протиправними дії відповідача та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0003691307 від 12.02.2019 року на суму 212221,44грн. Рішення №0003701307 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску від 12.02.2019 року на суму 106110,72 грн, п.3.4.2 Акту «Про результати документальної планової виїзної перевірки Державної установи «Південна виправна колонія (№51)» та Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-581-17 від 12.03.2019 року на суму 227393,29грн..

Позивач зазначив, що у період з 27.12.2018 по 11.01.2019 року відповідачем проведена планова виїзна перевірка установи, за результатами якої складено Акт «Про результати документальної планової виїзної перевірки ДЕРЖАВНА УСТАНОВА "ПІВДЕННА ВИПРАВНА КОЛОНІЯ (№ 51)", код за ЄДРПОУ 08564133, щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, повноти нарахування, утримання та сплати до бюджету військового збору за період з 01.01.2015 по 30.09.2018» № 64/15-32-1307/08564133 від 18.01.2019 року.

13.02.2019 року були отримані оскаржувані Вимога №Ю-0003691307 від 12.02.2019 року та Рішення №0003701307 від 12.02.2019 року, на які відповідно до ст.ст.56,57 ПКУ на адресу ДФС України направлена поштою скарга. 02.04.2019 року отримано Рішення від 27.03.2019 року №14443/99-99-11-05-02-25 про відмову у задоволенні скарги.

Позивач зазначив, що оскаржувані Вимога №Ю-0003691307 від 12.02.2019 року та Рішення №0003701307 від 12.02.2019 року прийняті на підставі п.3.4 Акту перевірки, у якому зазначено про порушення ДУ «ПВК№51» Закону України від 08.07.2010 року №2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон України №2464-VІ), а саме ДУ «ПВК№51» в період з 01.01.2015 по 31.03.2017 не нараховувала єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з заробітку спецконтингенту, а саме засуджених до обмеження або позбавлення волі. За результатами розрахунків ДУ «ПВК№51» має сплатити 212221,44 грн. суми заниженого ЄСВ.

Позивач вважає Вимогу та рішення такими, що винесені з порушенням законодавства та відповідно є протиправними та підлягають скасуванню.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ДФС України не розглянула в установлений п. 56.8 ст.56 ПКУ 20-дений строк його скаргу на Вимогу №Ю-0003691307 від 12.02.2019 року та Рішення №0003701307 від 12.02.2019 року, та не надала вмотивованого рішення, а тому відповідно до п.56.9 ст.56 ПКУ така скарга вважається повністю задоволеною.

Скарга отримана ДФСУ 26.02.2019 року, кінцевий строк відправлення рішення - 18.03.2019 року. Рішення ДФСУ про результати розгляду скарги за вих. № 14443/6/99-99-11-05-02-25 від 27.03.2019 року було відправлено 27.03.2019 року.

Крім того, 1,2,3-й квартал 2015 року було перевірено, донараховано та нараховано штрафні санкції з порушенням ст.102 ПКУ, тобто після спливу 1095 днів, в той час як останній день подання звітності 3 кварталу 2015 року був 09.11.2015 року (3-й квартал, останній день 30.09.2015+40 днів- 09.11.2015року), що виключає період з січня 2015 по вересень 2015 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач також зазначив, що установи виконання покарань та підприємства установ виконання покарань - це різні юридичні особи, мають різну організаційно-правову форму та напрямки господарської діяльності.

За загальним правилом, в першу чергу установи виконання покарань керуються КВК України, який за період, охоплений перевіркою ДФІ в Одеській області, зазнавав істотних змін, та яким, на думку позивача, не було надано належної уваги.

Згідно статті 118 КВК України в редакції від 05.03.2015 року було визначено, що засуджені до позбавлення волі мають право працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Адміністрація зобов`язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею. Праця засуджених регламентується Кодексом законів про працю України.

В редакції від 08.10.2016 року стаття 118 КВКУ: Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Адміністрація зобов`язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею. Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом.

В редакції від 28.08.2018 року стаття 118 КВКУ: засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг. Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами.

У зв`язку з відсутністю роз`яснень та неузгодженості норм КВКУ та КЗпПУ установи виконання покарань почали укладання трудових договорів з 01.03.2017 року.

Тобто, використання праці засуджених на умовах трудового договору було почато лише з 01.03.2017 року.

Отже, на законодавчому рівні з урахуванням того, що Закон не має зворотної сили у часі, слід розглядати період до вступу змін щодо укладання трудових договорів та після. А тому, на думку позивача, до уваги слід брати законодавство яке діяло на період застосування праці засуджених без укладання трудових договорів.

Підпунктом 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 ПКУ встановлено, що заробітна плата - це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Частиною першою ст. 118 КВК встановлено, що засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії.

Згідно з частиною першою ст. 120 КВК праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.

Відповідно до пп.6 п.2 ст.13 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу» підприємства установ виконання покарань проводять свою діяльність відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, зокрема, трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально- виконавчого законодавства.

Оплата праці засуджених до позбавлення волі регулюється ст.120 КВК, згідно з якою форми і системи оплати праці, норми та розцінки праці зазначених осіб встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції від 07.03.2013 №396/5 затверджена Інструкція про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі.

Враховуючи положення ПКУ та Інструкції №396/5 заробітна плата осіб, засуджених до позбавлення волі, не відповідає визначенню заробітної плати в розумінні Податкового кодексу, і зазначені особи не є найманими працівниками відповідно до чинного трудового законодавства. Положеннями Інструкції №396/5 не передбачено нарахування єдиного внеску на фонд оплати праці засуджених та утримання внесків із заробітної плати засуджених. Таким чином, суми виплат, отримані фізичною особою під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, не є базою нарахування та утримання єдиного внеску.

Податковим законодавством не визначено порядок оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, а тому, позивач вважає, що в силу приписів пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПКУ рішення повинно прийматися на користь платника податків.

Також позивач зазначив, що 28.03.2019 року на його адресу надійшла вимога ГУ ДФС в Одеській області від 12.03.2019 року № Ю- 581-17 про сплату боргу (недоїмки) на суму 227393,29 грн. за заборгованість зі сплати єдиного внеску. Вимога ГУ ДФС від 12.03.2019 року №Ю-581-17 про сплату боргу (недоїмки) на суму 227393,29 грн була винесена на ту ж саму заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску, зазначену в вимозі про сплату боргу (недоїмки) №Ю-000 369 1307 від 12.02.2019р. Однак, як підстава, зазначено не акт документальної перевірки, а згідно даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Тобто, в порушення п.56.15 ПКУ, а саме: скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов`язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження, ГУ ДФС було відраховано частину грошових коштів за рахунок переплати податків, на підставі попередньої вимоги за перевіркою.

Згідно п.56.15 скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 статті 56 ПКУ, зупиняє виконання платником податків грошових зобов`язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.

Позивач вважає протиправність дій ГУ ДФС полягають у здійсненні перевірки за період, який виходив за межі строку давності визначеного ст.102 ПКУ, винесенні Вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ю-581-17 від 12.03.2019р. на суму, яка вже була виставлена в вимозі № Ю-000 369 1307 від 12.02.2019р. та на період її винесення оскаржувалась, а також нарахування Головним управлінням ДФС недоїмки та штрафних санкцій по сплаті єдиного соціального внеску на загальну суму 545725,55 грн. Визнання протиправності дій відповідача та визнання безпідставності висновків викладених у Акті перевірки є похідними вимогами, у разі визнання протиправними та скасування вказаних вимог про сплату недоїмки та нарахування штрафних санкцій Головним управлінням ДФС в Одеській області.

Позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача подав відзив на позов (а.с.196-201), у якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. У відзиві наведений зміст Акту перевірки від 22.01.2019 року, яким встановлені порушення законодавства, у тому числі щодо сплати ЄСВ. Представник вважає, що висновки Акту перевірки щодо не нарахування ЄСВ з заробітку спецконтингенту, а саме засуджених до обмеження або позбавлення волі є доведеним змістом та висновками Акту перевірки.

У відповіді на відзив (а.с.230-231), представник позивача наполягав на обґрунтованості позовних вимог та зауважив, що відзив не містить обставин щодо спростування доводів позивача викладених в обґрунтування позовних вимог. Представник відповідача лише повторно зазначив викладені в акті перевірки порушення без відповідних коментарів та обґрунтувань.

Також представник позивача звернув увагу на протиріччя у відзиві. Зокрема, відповідач у відзиві (аркуш 3 відзиву) зазначає, що між ДУ «Південна виправна колонія (№51)» було укладено договір з ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№51)» про залучення спецконтингенту до праці № Г-1 від 03.01.2012 року. Відповідач сам зазначає, що зобов`язання щодо перерахування податків та зборів, згідно договору № Г-1 від 03.01.2012 року, покладено на Замовника, отже, в свою чергу Замовник у перевіряємий період, а саме з 01.01.2015 по 31.03.2017 року був податковим агентом. Але згідно даного договору позивач являється саме Виконавцем. Отже, виникає питання якщо податковим агентом ДФС в Одеській області визначає ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№51)», чому вимоги про сплату боргу та штрафні санкції складено на ДУ «Південна виправна колонія (№51)».

Ухвалою суду від 22.04.2019 року позовна заява залишена без руху та позивачу наданий строк для усунення недоліків позову (а.с.94-96).

Ухвалою суду від 08.05.2019 року позовна заява прийнята до розгляду, провадження по справі відкрите, вирішено справу розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.2-4).

Справа розглянута у письмовому провадженні.

Судом встановлено, що ДУ «ПВК№51» зареєстрована 29.11.1999 року, номер запису 15561200000020252, знаходиться на податковому обліку в органах державної податкової служби. Відповідно до Положення про державну установу «Південна виправна колонія (№51)» - ДУ «ПВК№51» є юридичною особою, бюджетною неприбутковою установою, органом її управління є Міністерство юстиції України. Діяльність колонії контролюється та координується Південним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції та Адміністрацією ДКВС України (а.с.21-31).

Наказом ГУ ДФС №9896 від 17.12.2018 року відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.77.1 ст.77 ПКУ вирішено провести документальну планову виїзну перевірку позивача з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 30.09.2018 (з урахуванням ст.102 ПКУ) з 27.12.2018 року тривалістю 10 робочих днів, про що повідомлено позивача (а.с.204-206).

З 27.12.2018 року по 11.01.2019 року ГУ ДФС на підставі направлень від 26.12.2018 року (а.с.202-203) проведено перевірку позивача, за результатами якої складений Акт від 22.01.2019 року №64/15-32-1307/08564133 «Про результати документальної планової виїзної перевірки Державна установа «Південна виправна колонія (№51)», ЄДРПОУ 08564133, щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, повноти нарахування, утримання та сплати до бюджету військового збору за період з 01.01.2015 по 30.09.2018» (а.с.37-61).

На підставі Акту перевірки від 22.01.2019 року №64/15-32-1307/08564133 контролюючим органом прийняті, зокрема, оскаржувані Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0003691307 від 12.02.2019 року на суму 212221,44грн. Рішення №0003701307 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску від 12.02.2019 року на суму 106110,72 грн (а.с.63-64).

Позивач оскаржив вказані Вимогу та рішення до ДФС України (67-70), про що повідомив ГУ ДФС (а.с.71-74).

Рішенням ДФСУ про результати розгляду скарги від 27.03.2019 року скарга залишена без задоволення (а.с.75-77).

В рішенні ДФСУ з посиланням на ст.ст.120,122 КВК України, Закон України №2464-VІ зазначено, що скаржник є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Результатами перевірки встановлено, що скаржником порушено вимоги ч.2 ст.6, ч.2 ст.9 Закону України №2464-VІ в частині заниження суми єдиного внеску на суму 212221,44 грн за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених.

Судом встановлено, що вказане рішення прийняте ДФСУ 27.03.2019 року по скарзі від 22.02.2019 року, яка надійшла до ДФСУ 25.02.2019 року. Тобто скарга розглянута у 30-дений строк з дня її надходження.

Суд вважає необґрунтованими доводи позивача, що скарга розглянута з порушенням 20-деного строку, а тому в силу п.56.9 ст.56 ПКУ така скарга вважається повністю задоволеною, оскільки позивач посилається на норми ПКУ, в той час коли порядок розгляду його скарги регламентований іншими нормативно-правовими нормами, а саме ст. 25 Закону України №2464-VІ та Порядком розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладання штрафу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2015 року №1124, пунктом 1 розділу ІV якого встановлено, що контролюючий орган, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під підпис. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення контролюючим органом не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

Таким чином, ДФСУ дотримано 30-дений строк розгляду скарги позивача.

У висновку Акту перевірки від 22.01.2019 року №64/15-32-1307/08564133 щодо підстав прийняття оскаржуваних позивачем Вимоги та Рішення зазначено, що перевіркою встановлено порушення: - ч.2 ст.9 Закону України №2464-VІ в Таблицях 1 «Нарахування єдиного внеску» Додатка 4 Звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, платником занижено ( не включено до звітів ) суми заробітку засуджених в розмірі 767037,87 грн, а саме: 2015 рік - 342307,98 грн, 2016 рік -351466,24 грн, 2017 рік (у січні, лютому, березні) - 73263,65 грн (п.4 Висновків Акту); - ч.2 ст.6 Закону України №2464-VІ, в таблицях 1 Додатка 4 платником занижено суму єдиного внеску в розмірі 212221,44 грн, а саме: за ставкою 34,7 % у 2015 році - 118780,87 грн, за ставкою 22% у 2016 році -77322,57 грн, за ставкою 22% у 2017 році (у січні, у лютому , у березні) - 16118,00 грн (п.5 Висновків Акту); - пп. 1 ч. 2 ст. 6 , ч. 8 ст. 9 Закону України №2464-VІ, виявлено порушення строків сплати нарахованих за відповідні календарні місяці сум по єдиному внеску, які нараховувались на заробітну плату та інші види виплат (п.65 Висновків Акту).

Статтею 9 Закону України №2464-VІ визначений порядок обчислення і сплати єдиного внеску.

Згідно з ч.2 ст.9 Закону обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Частиною 8 встановлено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 ч.1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 ч.1 ст. 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої.

Статтею 6 Закону України №2464-VІ встановлені права та обов`язки платника єдиного внеску.

Згідно з ч.2 ст.6 платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з Висновками Акту перевірки саме порушення вказаних норм призвело до заниження позивачем суми сплати нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

В Акті перевірки наведені переліки трудових договорів, які укладені позивачем із засудженими, які працюють в господарській обслузі ПВК№51, в майстерні ПВК №51, а також які працюють на виробництві ДП «ПВК№51».

В Акті перевірки зазначено, що з 03.01.2012 року було заключено договір № Г-1 між Південною виправною колонією управління ДДУВП в Одеській області (№51), у подальшому «Виконавець» та Державним підприємством «Підприємство Південної виправної колонії управління ДДУВП в Одеській області (№51)», в подальшому «Замовник», на залучення спецконтингенту (засуджених) до праці. Термін дії договору до 31.12.2012 року, також якщо жодна із сторін у місячний термін до закінчення договору не повідомляє про його розірвання, договір автоматично пролонгується на такий самий термін. Додаткові угоди щодо продовження дії договору на момент проведення перевірки - відсутні, з приводу цього посадовою особою ДУ «ПВК№51» було надано письмове пояснення, відповідно до якого: «Згідно пп. 3.3.1, 3.3.2 «Замовником» нараховується: заробіток засуджених, доходи від залучення засуджених до праці, платежі, пов`язані із страхуванням засуджених. А також, із нарахованого заробітку засуджених «Замовником» утримується: податок на доходи фізичних осіб, вартість харчування, речового майна, комунально-побутових та інші надані засудженим послуги.

Згідно пп. 3.4.1 «Замовник» сплачує «Виконавцю» , шляхом переведення грошової суми на рахунок «Виконавця»: послуг, доходи «Замовника», пов`язані з відшкодуванням із заробітку засуджених сум матеріальних збитків, що заподіяні ними державі під час відбування покарання, суму заробітку, яка підлягає зарахуванню на особові рахунки. Таким чином, зобов`язання щодо перерахування податків та зборів, згідно договору № Г -1 від 03.01.2012 року, покладено на «Замовника», отже, в свою чергу «Замовник» у перевіряємий період, а саме з 01.01.2015 по 31.03.2017 був податковим агентом.

Згідно змін від 07.09.2016, які були внесені Законом № 1492 VIII в кримінально - виконавчий кодекс України, а саме ст.118: засуджені до позбавлення волі мають право працювати і залучаються до суспільно корисної праці за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією, що тягне за собою всі норми кодексу законів про працю. Тобто імперативною нормою було визначено необхідність укладання трудового договору та виключно з Державною установою. Однак, фактично працевлаштовувало спецконтингент Державне підприємство. Враховуючи вищезазначене, ДЕРЖАВНА УСТАНОВА "ПІВДЕННА ВИПРАВНА КОЛОНІЯ (№ 51)" було здійснено ряд заходів для уникнення суперечностей та накладання штрафних санкцій за порушення податкового законодавства. У березні 2017 року установа зверталась до керівництва ДП «Державної кримінально-виконавчої служби України (№51)» з метою підписання угоди про розірвання укладеного договору від 2012 року та укладання нового, на тих саме умовах, але з урахуванням виплати ЄСВ, що було проігноровано підприємством. Після зміни керівництва підприємства установою в жовтні 2017 року було знов запропоновано розірвати договір. Також було направлено попередження про одностороннє розірвання договору, та надіслано на погодження новий договір для підписання. Однак, дані заходи також були залишені поза увагою з метою запобігання негативних наслідків та зупинення роботи установи та підприємства, до моменту вирішення даного питання на законодавчому рівні, було залишено в силі договір від 2012 року, проте питання за сплату ЄСВ залишилось відкритим.

Незважаючи на укладання трудового договору між ДЕРЖАВНА УСТАНОВА "ПІВДЕННА ВИПРАВНА КОЛОНІЯ (№51)" та засудженими, в установі відсутня можливість нараховувати заробітну плату, нараховувати та утримувати податки та збори згідно Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», виходячи з наступного: фондом оплати праці установи відсутнє фінансування на оплату заробітної плати засуджених та податки, штатним розписом не передбачено посади, на яких фактично працює спецконтингент на підприємстві, та крім того, ані договором про надання праці спецконтингенту між Державним підприємством та установою не передбачено покладання обов`язку зі сплати заробітної плати та податків, ані законодавством не узгоджено нарахування та виплату заробітної плати та податків за працівників які фактично працюють на іншому підприємстві доходи «Замовника» від залучення засуджених до праці, доходи «Замовника», пов`язані з відшкодуванням із заробітку засуджених вартості харчування, речового майна, комунально-побутових та інших наданих. В той час як саме підприємство веде табельний облік робочого часу спецконтингенту, згідно розрахунково-платіжних відомостей нараховую заробітну плату, та відповідно і має нараховувати податки, а отже і являється податковим агентом. Також протягом 2017 року ДП «Державної кримінально-виконавчої служби України (№51) було перераховано на рахунки установи нарахована заробітна плата разом з утриманими та нарахованими податками та зборами засуджених, які працюють на об`єктах підприємства ДУ «ПВК№51» в свою чергу перерахувала всі отримані податки і збори до відповідного бюджету» (а.с.44-45).

У подальшому в Акті перевірки зазначено, що ДУ «ПВК№51» до перевірки надано зведені відомості про залучення засуджених до праці за вищезазначеним договором на ДП «Підприємство Південної виправної колонії управління ДДУВП в Одеській області (№51)», в яких відображено дані нарахованої суми заробітку засудженим, нарахований податок на доходи фізичних осіб, нарахований військовий збір, сума заробітку, яка підлягає зарахуванню на особові рахунки засуджених (а.с.45-46).

Дослідивши Акт перевірки, заяви по суті участників справи та надані ними докази суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закону України № 2464-VІ зідно з преамбулою до вказаного Закону.

Статтею 14 Закону встановлені обов`язки органів доходів і зборів, які зобов`язані, зокрема, здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Згідно ч. 4 ст. 25 Закону України № 2464-VІ, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Статтею 8 Закону України № 2464-VІ встановлено, що розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Єдиний внесок не входить до системи оподаткування.

Кошти, що надходять від сплати єдиного внеску та застосування фінансових санкцій відповідно до цього Закону, не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів та використовуватися на цілі, не передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Особливостями спірних правовідносин є також те, що вони регламентовані додатково Кримінально-виконавчим кодексом України, відповідно до ст.1 якого кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Праця засуджених до позбавлення волі регламентована главою 18 Кодексу, яка також за період, який перевірявся відповідачем (з 01.01.2015 по 30.09.2018 року), зазнав змін, які суд вважає суттевими для вирішення спірних правовідносин.

Статтею 118 КВК України в редакції станом на 01.01.2015 року було визначено, що засуджені до позбавлення волі мають право працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільної користної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Адміністрація зобов`язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною працею. Праця засуджених регламентується Кодексом законів про працю України.

Згідно зі ст.120 КВК України праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції від 07.03.2013 № 396/5 затверджена Інструкція про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі (далі- Інструкція № 396/5), якою не встановлювалось нарахування єдиного внеску на заробіток засудженого.

08.10.2016 року набрав чинності Закон України № 1492-VIII від 07.09.2016 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених», згідно з яким ч. 1 ст.118 КВК була викладена у новій редакції: засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров`я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом.

Крім того, ст.122 КВК України також була викладена у новій редакції, а саме частиною 1 статті було визначено, що засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Таким чином, з 08.10.2016 року було обов`язковим укладання між засудженим і виправною колонією строкового трудового договору та загальнообов`язкове державне соціальне страхування засуджених.

Суд вважає, що вказані зміни в КВК України чітко визначили работодавця засудженого - виправну колонію, яка відповідно зобов`язана була здійснити загальнообов`язкове державне соціальне страхування засудженого за цим трудовим договором.

Після вказаних змін до КВК України є неспроможним посилання позивача на положення Інструкції № 396/5, яка є подзаконим нормативним актом, та відповідно дії норма вищої сили. Також у даному випадку взаємовідносини щодо зміни договору позивача з Державним підприємством «Підприємство Південної виправної колонії управління ДДУВП в Одеській області (№51)» не впливали на обов`язок позивача здійснювати загальнообов`язкове державне соціальне страхування засудженого за укладеним з ним трудовим договором.

28.08.2018 року набрав чинності Закон України № 2475-VIII від 03.07.2018 року, згідно з яким ст.118 КВК України викладена у новій редакції: засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг. Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами".

Таким чином, з урахуванням положень КВК України, Закону України № 2464-VІ суд дійшов висновку, що у період з 08.10.2016 року по 28.08.2018 року работодавцем засуджених та особою, яка повинна була здійснювати загальнообов`язкове державне соціальне страхування засудженого за укладеним з ним трудовим договором є позивач, а тому не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених за жовтень 2016 року - березень 2017 року року є неправомірним, а нарахування за цей період суми нарахованого єдиного внеску у сумі 35473,24 грн (19355,24 грн за жовтень-грудень 2016 року та 16118,00 грн за січень-березень 2017 року) з доходу у вигляді заробітної плати є обгрунтованим, відповідно цієї частини є правомірною Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0003691307 від 12.02.2019 року. Також є правомірним нарахування штрафних санкцій Рішенням №0003701307 за вказаний період, що складає 17736,62 грн (жовтень-грудень 2016 року - 9677,62 грн, січень-березень 2017 року - 8059,00 грн).

Статтею 25 Закону України № 2464-VІ встановлено, що у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Позивач виконав вимоги закону та оскарживши прийняті відповідачем рішення повідомив про це ГУ ДФС, тобто суми недоїмки та штрафні санкції є неузгодженими, проте ГУ ДФС направило на адресу позивача Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-581-17 від 12.03.2019 року на суму 227393,29 грн, що є неправомірним та відповідно вказана Вимога підлягає скасуванню.

Суд вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про скасування п.3.4.2 Акту «Про результати документальної планової виїзної перевірки Державної установи «Південна виправна колонія (№51)», оскільки Акт перевірки як в цілому та і в частині не є актом індивідуальної дії у розумінні КАС України, не тягне наслідків для позивача, не містить обов`язкових для нього приписів, як і дії відповідача по складанню вказаного акту та оскаржуваних рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 10.09.2013 року зазначила, що акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

З урахуванням встановлених фактів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною та скасування Вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0003691307 від 12.02.2019 року в частині нарахування недоїмки у сумі 176748,20 грн.; визнання протиправним та скасування Рішення №0003701307 про застосування штрафних санкцій в частині нарахування штрафних санкцій на суму 88374,10 грн.; визнання протиправною та скасування Вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ю-581-17 від 12.03.2019 року на суму 227393,29 грн.

Частиною 3 ст.139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Суд вважає, що з Головного управління державної фіскальної служби в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань підлягають стягненню на користь позивача судові витрати у сумі 7500,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2,3,6,7,9,12,13, 241-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Державної установи «Південна виправна колонія (№51)» (вул. Люстдорфська дорога, 9, м. Одеса, 65017, код ЄДРПОУ 08564133) до Головного управління ДФС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 39398646) про визнання протиправними дій, скасування вимог, рішення, п.3.4.2 Акту - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0003691307 від 12.02.2019 року на суму 212221,44грн в частині нарахування недоїмки у сумі 176748,20 грн.

Визнати протиправним та скасувати Рішення №0003701307 про застосування штрафних санкцій на суму 106110,72 грн в частині нарахування штрафних санкцій на суму 88374,10 грн.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-581-17 від 12.03.2019 року на суму 227393,29 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державної установи «Південна виправна колонія (№51)» судовий збір у розмірі 7500,00 грн.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва

.