Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа №640/14727/16-ц

провадження №61-12148св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Харківська філія публічного акціонерного товариства «Укртелеком»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 17 листопада 2016 року у складі судді Золотарьової Л. І. та ухвалу апеляційного суду Харківської області

від 31 січня 2017 року у складі колегії суддів: Кіпенка І. С., Кокоші В. В., Шаповал Н. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської філії публічного акціонерного товариства «Укртелеком»

(далі ПАТ «Укртелеком») про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 26 серпня 1998 pоку був прийнятим на посаду інженером 2-ї категорії електромеханічної дільниці в Харківську філію ПАТ «Укртелеком». 05 травня 2016 pоку, ОСОБА_1 переведений на посаду інженера дільниці ремонту телекомунікаційного обладнання відділу обліку, метрології та ремонту служби експлуатації мережі в Харківській філії ПАТ «Укртелеком».

Наказом від 06 вересня 2016 року № 35-03-896/к ОСОБА_1 був звільнений у зв`язку із вступом на військову службу за контрактом на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України.

Звільнення є незаконним, оскільки позивач підписав контракт до закінчення особливого періоду з Міністерством оборони України для проходження військової служби, а згідно зі статтею 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

ОСОБА_1 просив поновити його на роботі на посаду інженера дільниці ремонту телекомунікаційного обладнання відділу обліку, метрології та ремонту служби експлуатації мережі в Харківській філії ПАТ «Укртелеком»; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 вересня 2016 року до дня поновлення на роботі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 17 листопада

2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивач не є особою, прийнятою на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації або введення воєнного стану.

ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посаді начальника зміни радіолокаційної системи посадки літаків вузла радіотехнічного забезпечення батальйону зв`язку та радіотехнічного забезпечення 16 серпня 2016 року, тобто поза оголошенням кризової ситуації, що загрожувала б національній безпеці, оголошенням рішення про проведення мобілізації або введенням воєнного стану.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 31 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 17 листопада

2016 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

18 лютого 2017 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Київського районного суду міста Харкова від 17 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 31 січня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що закінчення заходів мобілізації не припинило особливий період, який діє в Україні.

Доводи інших учасників справи:

У квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ПАТ «Укртелеком» подало заперечення, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Київського районного суду міста Харкова від 17 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 31 січня 2017 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Київського районного суду міста Харкова.

У березні 2017 року матеріали цивільної справи № 640/14727/16-ц надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року матеріали цивільної справи № 640/14727/16-ц передано до Верховного Суду.

Розпорядженням від 06 червня 2019 року № 611/0/226-19 за касаційним провадженням № 61-12148св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 06 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у заперечені на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи:

У справі яка переглядається судами встановлено, що 05 травня 2016 року наказом директора Харківської філії ПАТ «Укртелеком» № 35-03-462 ОСОБА_1 переведено з посади інженера-електроніка І категорії дільниці ремонту телекомунікаційного обладнання на посаду інженера дільниці ремонту телекомунікаційного обладнання відділу обліку, метрології та ремонту служби експлуатації мережі Харківської філії ПАТ «Укртелеком».

16 серпня 2016 року відповідно до наказу Міністра оборони України № 764 з ОСОБА_1 укладено контракт на проходження військової служби в Збройних Силах України.

25 серпня 2016 року наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 № 112 ОСОБА_1 виключено з військового обліку офіцерів запасу та направлено для проходження військової служби в зв`язку з укладенням контракту 16 серпня 2016 року

№ 764.

06 вересня 2016 року наказом директора Харківської філії ПАТ «Укртелеком» № 35-03-896/к ОСОБА_1 звільнений із посади інженера дільниці ремонту телекомунікаційного обладнання відділу обліку, метрології та ремонту служби експлуатації мережі Харківської філії ПАТ «Укртелеком» за пунктом 3 статті 36 КЗпП України в зв`язку зі вступом на військову службу за контрактом.

26 вересня 2016 року наказом № 185 командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 29 серпня 2016 року прийнято на військову службу за контрактом з військовою частиною НОМЕР_1 , з яким укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України 16 серпня

2016 року, тобто поза оголошенням кризової ситуації, що загрожувала б національній безпеці, оголошенням рішення про проведення мобілізації або введенням воєнного стану, а тому відповідачем при звільненні позивача не порушено норми КЗпП України.

Проте з таким висновком судів попередніх інстанцій погодитися не можна.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:

Як на підставу позову, ОСОБА_1 посилається на порушення роботодавцем гарантій працівника, визначених статтею 119 КЗпП України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Із змісту вказаної норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність прав на гарантій, передбачених нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», ЗакономУкраїни «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Судами встановлено, що позивач уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України після 02 березня 2014 року.

Як слідує зі змісту частини третьої статті 119 КЗпП України поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме: під час мобілізації, на особливий період.

Рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Суд першої інстанції та апеляційний суд вказаного не врахували.

Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За правилами статті 30 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Аналогічні правила закріплені статтею 48 ЦПК України (у редакції Закону

№ 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року).

Розглядаючи справу і вирішуючи спір, суди не з`ясували, чи є відповідач юридичною особою, а відповідно і належною стороною у справі.

У силу вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 17 листопада

2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 31 січня

2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун В. П. Курило