Справа № 761/31966/16-ц

Провадження № 2/761/242/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого : судді - Притула Н.Г.,

при сектерарях: Припутневич В.І., Краснянської С.В.,

Кривошия Н.В., Смігунова В.В.,

за участі представника Свято-покровського

жіночого монастиря Київської єпархії

Української православної церкви в м.Києві: Панова В.С.,

представника ОСОБА_1 : ОСОБА_2 ,

представника Департаменту з питань

реєстрації виконавчого органу

Київської міської ради

(Київської міської державної адміністрації): Шадура А.М . ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом Свято-покровського жіночого монастиря Київської єпархії Української православної церкви в м.Києві до ОСОБА_1 , Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи - Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_4 про витребування майна з незаконного володіння, виселення та зобов`язання вчинити дії, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Свято-покровського жіночого монастиря Київської єпархії Української православної церкви в м.Києві, треті особи - Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації», Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м.Києві, ОСОБА_4 про визнання незаконним і скасування рішення, скасування свідоцтва про право власності та державної реєстрації права власності, припинення права власності, -

В С Т А Н О В И В:

08 вересня 2016 року до Шевченківського районного суду м.Києва надійшла позовна заява Свято-покровського жіночого монастиря Київської єпархії Української православної церкви в м.Києві до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - Департамент будівництва та житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації про визнання права власності та витребування нежитлового приміщення, яка була розподілена судді Маліновській В.М..

В зв`язку із закінченням повноважень судді Маліновської В.М. на підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду було проведено повторний автоматичний розподіл справи та справа надійшла в провадження судді Притули Н.Г.

Так як ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухвалою суду від 27.06.2018 року було зупинено провадження у справі до залучення правонаступників померлої.

Під час слухання справи ухвалою суду від 18.03.2018 року ОСОБА_5 було замінено на її спадкоємця - ОСОБА_1 .

В позовних вимогах з врахуванням заяви від 22.09.2017 рокуСвято-покровський жіночий монастир Київської єпархії Української православної церкви в м.Києві просить: витребувати з незаконного володіння ОСОБА_5 на користь власника - Свято-покровського жіночого монастиря Київської єпархії Української православної церкви в м.Києві - нежитлове приміщення (АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_5 з нежитлового приміщення АДРЕСА_1 ; зобов`язати Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на окремо збудований гараж в садибі житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 загальною площею 22,00 кв.м., занесено до реєстраційної книги за реєстровим №69/20502 від 26.01.1998 року.

Вимоги обгрунтовані тим, що історично АДРЕСА_1 з XIX століття та станом на даний час є юридичною адресою та територією Свято-покровського жіночого монастиря Київської єпархії Української православної церкви в м.Києві (далі - монастир).

У 1988 році ОСОБА_16 у Диковського для майбутнього монастиря було придбано земельну ділянку загальною площею 6,5 га.

У 1890-1891 роках довкола монастиря було побудовано кам`яну стіну, в східній частині якої ОСОБА_9 було побудовано «Бакалійну лавку 25А», вхід до якої було передбачено з Діонісійського (Бехтерівського) провулку. Споруда бакалійної лавки складалася з двох приміщень: господарського приміщення АДРЕСА_1 (на сьогодні - спірний гараж). Вказана бакалійна лавка знаходиться на території монастиря з моменту його започаткування.

Велика ОСОБА_9 у своєму заповіті заповіла все своє майно монастирю.

02 лютого 1918 р. Радою Народних Комісарів РРФСР було прийнято Декрет про відділення церкви від держави та школи від церкви. Все майно, що існує в Росії, церковних і релігійних товариств оголошені народним надбанням.

31 грудня 1946 р. Рішенням № 22с Виконкому Київської Міської Ради депутатів трудящих «Про встановлення меж земельної території, що передається в орендне користування монастирям, розташованим у м. Києві» було встановлено передати Покровському монастирю в орендне користування земельну ділянку в АДРЕСА_3 ».

Таким чином монастирю було передано у користування земельну ділянку з нерухомими об`єктами, які до цього перебували у його власності.

04 березня 1992 p. Президентом України було видано Указ № 125 «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна».

21 березня 2002 p. Президентом України було видано Указ № 279/2002 «Про невідкладні заходи щодо очного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу PCP стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій».

27 вересня 2002 p., з метою забезпечення виконання зазначеного Указу Президента України Кабінетом Міністрів України було прийнято Розпорядження № 564-р «Про перспективний план невідкладних заходів щодо остаточного подолання негативних наслідків політики колишнього Союзу PCP стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій».

Відповідно до зазначених нормативних актів, як зазначає позивач, 6 лютого 2015 р. реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві за монастирем було зареєстровано право власності за номером: 8642287 та видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно на нежитлове приміщення (колишній торгівельний зал АДРЕСА_1) - гараж, індексний номер: 33272971.

В той же час, 11 грудня 1997 р. Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації було видано Свідоцтво (Серія НОМЕР_5), яким передано у приватну власність ОСОБА_11 окремо збудований гараж в садибі житлового будинку АДРЕСА_1), яке знаходилось на території монастиря та належало йому на праві власності. Свідоцтво видане на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 20 листопада 1997 р. №463-С.

Право власності за ОСОБА_11 на окремо збудований гараж було зареєстровано в БТІ 26 січня 1998 р. за реєстровим № 69/20502.

В подальшому, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . власника гаражу, спадкове майно, перейшло до спадкоємиці ОСОБА_6 , про що свідчить Свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 27.05.2004 р. (зареєстровано в реєстрі за № 4-859).

Пізніше згідно Договору дарування гаражного боксу від 09.10.2009 p., ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_5 спірний гараж.

Так як позивач вважав набуття права власності на спірне нежитлове приміщення неправомірним, монастирем було подано адміністративний позов про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень та скасування рішення щодо передачі у власність ОСОБА_11 гаража.

23.09.2013 р. Окружним адміністративним судом м. Києва було прийнято постанову у справі №2а-5450/12/2670, якою визнано протиправним та скасовано вищевказаний Наказ від 20.11.1997р. №463-С в частині передачі у власність ОСОБА_11 окремо збудованого гаражу.

Зазначену постанову залишено без змін.

Так як Наказ Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 20 листопада 1997 р. № 463-С, на підставі якого надано у приватну власність ОСОБА_11 окремо збудований гараж був скасований, то відпали правові підстави набуття права власності власником, який передав майно за наступними правочинами та перебуває у володінні ОСОБА_5 . У зв`язку з цим існують підстави для витребування майна з чужого незаконного володіння законним власником - монастирем.

04.10.2017 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_5 (яка в подальшому була замінена на ОСОБА_1 ) в якій позивач просить:

- визнати незаконним і скасувати рішення №19156689 від 06.02.2015 року державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м.Києві Чуйко Г.Г. про державну реєстрацію за Свято-Покровським жіночим монастирем Київської єпархії Української православної церкви в м.Києві права власності на гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконним видачу державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Чуйко Ганною Георгіївною свідоцтва від 06.02.2015, номер НОМЕР_2 , про право власності на нерухоме майно, згідно з яким власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 - гаражу, площею 22 кв.м, є Свято-Покровський жіночий монастир Київської єпархії Української православної церкви в м. Києві, визнати недійсним зазначене свідоцтво про право власності на нерухоме майно;

- скасувати державну реєстрацію за Свято-Покровським жіночим монастирем Київської єпархії Української православної церкви в м. Києві право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 - гараж, площею 22 кв. м, припинивши право власності Свято-Покровського жіночого монастиря Київської єпархії Української православної церкви в м. Києві на це майно.

Вимоги зустрічного позову обґрунтовані тим, що 09.10.2009 року укладено договір дарування гаражу, згідно з яким ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_5 гараж площею 22 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

До моменту звернення до суду з позовом ОСОБА_5 добросовісно, відкрито і безперервно володіє зазначеним гаражем. Судові рішення про визнання указаного вище договору дарування недійсним відсутні.

Як зазначається в зустрічному позові, зазначений гараж на підставі рішення від 23.12.1975 № 2002 виконавчого комітету Шевченківської районної Ради депутатів трудящих м. Києва було передано в користування чоловікові ОСОБА_5 - інваліду Великої Вітчизняної Війни ОСОБА_11 .

Відповідно до акту від 29.12.1975 зазначений гараж було передано ОСОБА_11 .

Як зазначає позивач, представники Свято-Покровського жіночого монастиря Київської єпархії Української Православної Церкви в м. Києві вчиняли дії щодо позбавлення ОСОБА_5 права власності на гараж та умисно замовчали про те, що зазначене приміщення є чужою приватною власністю.

01.11.2012 Київською міською радою прийнято рішення № 294/8578 про зарахування до комунальної власності територіальної громади міста Києва нежитлового приміщення у АДРЕСА_1 та передачу безоплатно у приватну власність Свято-Покровському жіночому монастирю Київської єпархії Української православної церкви в місті Києві.

Далі представники Монастиря подали до Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві заяву про реєстрацію за монастирем права власності на цей гараж.

26.12.2014 Свято-Покровський жіночий монастир Київської Української православної церкви в м. Києві звернувся до Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві із заявою про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення (колишній торговельний зал АДРЕСА_1

З матеріалів реєстраційної справи № 568310880000 вбачається, що Свято-Покровський жіночий монастир подав разом із заявою про державну реєстрацію права власності, серед інших документів, технічний паспорт на гараж, який має площу 22 кв. м і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Рішенням державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві Чуйко Г.Г. від 21.01.2015 № 18770924 зупинено розгляд зазначеної заяви про державну реєстрацію права власності для отримання рішення Київської міської ради від 01.11.2012 № 294/8578.

Рішенням державного реєстратора Чуйко Г.Г. від 06.02.2015 № 19154572 відновлено розгляд заяви про державну реєстрацію права власності в зв`язку з отриманням рішення Київської міської ради від 01.11.2012 № 294/8578.

Згідно з рішенням Київської міської ради від 01.11.2012 № 294/8578 вирішено зарахувати до комунальної власності територіальної громади міста Києва нежитлове приміщення (колишнє господарське приміщення АДРЕСА_1 та передати безоплатно у приватну власність Свято-Покровському жіночому монастирю Київської єпархії Української православної церкви в м. Києві.

На підставі вищевказаного рішення Київської міської ради від 01.11.2012 № 294/8578 і зазначеного вище технічного паспорта державним реєстратором Чуйко Г.Г. прийнято рішення № 19156689 від 06.02.2015 про державну реєстрацію за Свято-Покровським жіночим монастирем Київської єпархії Української православної церкви в м. Києві права власності на гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі цього рішення державний реєстратор Чуйко Г.Г. видала свідоцтво про право власності від 06.02.2015, номер НОМЕР_2 , згідно з яким власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 - гаражу, площею 22 кв. м, є Свято-Покровський жіночий монастир Київської єпархії Української православної церкви в м. Києві.

Таким чином, як зазначає позивач, вбачаються невідповідності:

-згідно з рішенням Київської міської ради від 01.11.2012 № 294/8578 вирішено зарахувати до комунальної власності та передати Монастирю нежитлове приміщення (колишнє господарське приміщення № АДРЕСА_1

- а згідно із рішенням державного реєстратора Чуйко Г.Г. і свідоцтвом про право власності від 06.02.2015, номер НОМЕР_2 , зареєстровано право власності на нежитлове приміщення (колишній торговельний зал АДРЕСА_1 - гараж, площею 22 кв. м.

Ця невідповідність вказує на те, що державний реєстратор Чуйко Г.Г. зареєстрував право власності на гараж за Свято-Покровським жіночим монастирем незаконно.

Те, що на момент реєстрації права власності на гараж за Свято- Покровським жіночим монастирем, тобто 06.02.2015, цей самий гараж належав (і належить зараз) ОСОБА_5 на підставі вищевказаного договору дарування від 09.10.2009, підтверджує незаконність дій державного реєстратора Чуйко Г.Г.

Крім того, на підставі рішення Київської міської ради від 01.11.2012 №294/8578 державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві ОСОБА_14 21.02.2013 вже було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за Свято-Покровським жіночим монастирем Київської єпархії Української православної церкви в м. Києві на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , згідно технічного паспорту загальна площа 29,8 кв. м, загальна площа 28 кв. м. згідно з рішенням Київської міської ради від 01.11.2012 № 294/8578.

Тобто на підставі одного рішення Київської міської ради про передачу Свято-Покровському жіночому монастирю одного приміщення площею 28 кв.м. зареєстровано право власності на два різних приміщення площею 29,8 кв. м і 22 кв. м.: 21.02.2013 державним реєстратором Коломієць O.A. і державним реєстратором Чуйко Г.Г.

Таким чином, на думку позивача, представники Свято-Покровського жіночого монастиря Київської Єпархії Української православної церкви в м. Києві з метою протиправного заволодіння гаражем ОСОБА_5 , не маючи до нього доступу, замовили у БТІ міста Києва виготовлення технічного паспорту на гараж ОСОБА_5 . За цим замовленням працівники БТІ міста Києва виготовили технічний паспорт, але не маючи доступу до гаражу, склали цей технічний паспорт за даними станом на 30.09.2009, які були отримані працівниками БТІ міста Києва при виготовленні технічного паспорта на гараж за замовленням ОСОБА_6 восени 2009 року.

В судовому засіданні представник Свято-покровського жіночого монастиря Київської єпархії Української православної церкви в м.Києві підтримав первісні позовні вимоги, крім вимог про виселення та просив їх задовольнити. Зустрічний позов не визнав та просив відмовити в їх задоволенні так як вони не обгрунтовані на вимогах закону.

Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав вимоги зустрічного позову та просив відмовити в задоволенні первісного позову на тій підставі, що вимоги не обгрунтовані.

Представник департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в судовому засіданні заперечила проти задоволення вимог первісного позову, що стосується їх як відповідача, на тій підставі, що законодавством України передбачено обов`язок будь-якого суб`єкта державної реєстрації внести до Державного реєстру прав записи про скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень виключно за заявою у разі скасування судом рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, записів про державну реєстрацію прав, документів на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а тому відповідач не єдиний суб`єкт державної реєстрації прав.

Треті особи - Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_4 та Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м.Києві представників в судове засідання не направили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомили.

А тому на підставі положень статті 223 ЦПК України суд ухвалив про подальше слухання справи у відсутність сторін, які не з`явились в судове засідання.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Оцінивши в сукупності надані суду докази, вислухавши сторони, суд приходить до висновку про часткове задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову за наступних підстав.

Згідно із ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно і статтею 1 Протоколу першого від 20.03.1952 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як встановлено в судовому засіданні, та підтверджується листом Головного управління охорони культурної спадщини від 16.08.2012 №4963, на підставі проведених досліджень встановлено, що у 1890-1891 роках ОСОБА_16 в східній частині монастиря було побудовано «бакалійну лавку АДРЕСА_1» складалась з двох приміщень : «Господарського приміщення АДРЕСА_1» (на сьогоднішній день гаражні бокси). Вказана споруда «Бакалійна лавка 25-А» знаходиться на території монастиря з моменту започаткування. В часи радянської влади «Бакалійна лавка 25-А» була переобладнана на гаражі, влаштовані ворота в`їздів, «Господарське приміщення АДРЕСА_1» було розширено.

Рішенням Шевченківської районної Ради депутатів трудящих м.Києва №2002 від 23.12.1975 року було передано в користування інваліду Великої Вітчизняної війни ОСОБА_11 бокс по АДРЕСА_1.

На підставі наказу №463-с від 20.11.1997 року Київської міської державної адміністрації видано свідоцтво про право власності на окремо збудований гараж за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_11 площею 22,00 кв.м.

В подальшому вказаний гараж на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом перейшов до ОСОБА_6 .

ОСОБА_6 09.10.2009 року подарувала гараж ОСОБА_5 , що підтверджується копією Договору дарування.

Так як Свято-покровський жіночий монастир Київської єпархії Української православної церкви в м.Києві не погодився з набуттям права власності на частину бакалійної лавки, оскаржив підстави набуття такого права власності до суду та постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 23.09.2013 року у справі №2а-40/12/2670 адміністративний позов Свято-Покровського жіночого монастиря Київської єпархії Української Православної Церкви в м. Києві задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 20 листопада 1997 року № 463-С в частині передачі у приватну власність ОСОБА_11 окремо збудованого гаражу в садибі житлового будинку АДРЕСА_1

Рішення набрало законної сили.

Як встановлено рішенням суду, відповідачем оскаржуваний наказ, на підставі якого відбулось відчуження гаражу у приватну власність ОСОБА_11 , був прийнятий без погодження зі спеціально уповноваженими державними органами охорони пам`яток, неповного та невідповідно оформленого пакету документів.

Суд прийшов до висновку, що наявність гаражів для користування громадян на землях історико-культурного призначення є таким, що не відповідає статусу земель та режиму використання охоронних зон територій комплексу пам`яток Покровського монастиря.

Крім того, рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 22.08.2016 року (справа №761/3507/15-ц) відмовлено в задоволенні первісного позову Свято-Покровського жіночого монастиря Київської Єпархії Української православної церкви в місті Києві до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , третя особа: Департамент будівництва та житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації про визнання недійсними свідоцтва про право власності на гараж, свідоцтва про право на спадщину за заповітом, договору дарування гаражного боксу; усунення перешкод в користуванні власністю та звільнення нежитлового приміщення та зустрічного позову ОСОБА_5 до Свято-Покровського жіночого монастиря Київської Єпархії Української православної церкви в місті Києві, треті особи: Департамент будівництва та житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації та ОСОБА_6 про визнання права власності.

Рішення набрало законної сили.

Зазначеним рішенням встановлено, що оскільки наявне судове рішення, яке набрало законної сили про скасування наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 20 листопада 1997 року № 463-С в частині передачі у приватну власність ОСОБА_11 окремо збудованого гаражу в садибі житлового будинку АДРЕСА_1 , то видачу свідоцтва Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації (серія НОМЕР_5) від 11.12.1997 року про право власності на гараж ОСОБА_11 не можна визнати законним.

Суд зазначив, що оскільки судом було встановлено, що свідоцтво про право власності було видано ОСОБА_11 на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 20 листопада 1997 року № 463-С, який було судом скасовано, то позовні вимоги в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на гараж від 11.12.1997 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації є обґрунтованими.

Проте відмовлено в задоволенні позовних вимог в зв`язку із пропуском позивачем строків позовної давності.

В зустрічному позові відмовлено на тій підставі, що хоч позивач за зустрічним позовом володіє окремо збудованим гаражем в садибі житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, разом із тим, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.02.2015 року, нежитлове приміщення АДРЕСА_1 належить Свято-Покровському жіночому монастирю Київської Єпархії Української православної церкви в місті Києві, яке недійсним у встановленому порядку судом не визнавалось.

ОСОБА _5 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Після смерті ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини звернулась її донька ОСОБА_4 (за законом) та онука - ОСОБА_1 (за заповітом).

Рішенням від 06.02.2015 року за №19156689 державний реєстратор прав на нерухоме майно Чуйко Г.Г. прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на гараж, що розташований в АДРЕСА_1 за Свято -покровським жіночим монастирем Київської єпархії Української православної церкви в м.Києві.

На підставі вказаного рішення 06.02.2015 року Свято-покровському жіночому монастирю Київської єпархії Української православної церкви в м.Києві було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення АДРЕСА_1

Право власності в цей день було зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Щодо зустрічних позовних вимог слід зазначити, що оскільки рішенням суду скасовано наказ Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 20 листопада 1997 року № 463-С в частині передачі у приватну власність ОСОБА_11 окремо збудованого гаражу в садибі житлового будинку АДРЕСА_1, а тому відповідно право власності було набуте з порушенням порядку, визначеного діючим законодавством, як і подальший перехід права власності на гараж, а тому суд вважає, що в даному випадку права позивача не порушені, а вимоги зустрічного позову не можуть бути задоволені.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (ч. 2 ст. 319 ЦК України).

За змістом ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу. Згідно ч. 2 цієї статті способом захисту цивільних прав та інтересів, може бути примусове виконання обов`язку в натурі.

Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно із п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому слід зазначити, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.

Відповідно до п. 25 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7 лютого 2014 року N 5, набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника. До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця). Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження. Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна.

Отже, так як Свято-покровський жіночий монастир Київської єпархії Української православної церкви в м.Києві є власником нежитлового приміщення та не має можливості ним користуватися, тобто здійснювати правомочності власника, а ОСОБА_1 без відповідної законом передбаченої підстави використовує гараж, тому суд приходить до висновку про задоволення вимог монастиря та витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь власника - Свято-покровського жіночого монастиря Київської єпархії Української православної церкви в м.Києві - нежитлове приміщення АДРЕСА_1

Щодо позовних вимог Свято-покровського жіночого монастиря Київської єпархії Української православної церкви в м.Києві в частині зобов`язання Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на окремо збудований гараж в садибі житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 загальною площею 22,00 кв.м., занесено до реєстраційної книги за реєстровим №69/20502 від 26.01.1998 року суд вважає, що вказані вимоги не підлягають задоволенню на тій підставі, що Департамент не є єдиним суб?єктом, який має повноваження вчинити дії щодо скасування реєстрації права власності, а також позивач не звертався щодо скасування реєстрації права власності за ОСОБА_5 та йому в цьому не було відмовлено, а тому заявлені вимоги є передчасними.

Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні заявив про застосування наслідків спливу строків позовної давності, щодо зазначено варто зауважити.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ч. 1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 19.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Представник монастиря в судовому засіданні пояснив, що ними не пропущено строк звернення до суду з позовом, оскільки вони набули право власності в грудні 2015 року, а тому саме з цього часу вони мають право на підставі положень статті 388 ЦК України витребовувати майно.

Суд погоджується із зазначеним представником монастиря та вважає, що з огляду на зазначене монастирем не пропущено строк позовної давності та порушене право підлягає захисту, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності до позовних вимог за первісним позовом за заявою представника ОСОБА_1 .

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.77-83, 89, 95, 259, 263, 265 ЦПК України, суд

вирішив:

Первісний позов Свято-покровського жіночого монастиря Київської єпархії Української православної церкви в м.Києві (ЄДРПОУ 35529499, адреса: м.Київ, пров. Бехтерівський,15) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_17 ), Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи - Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_4 про витребування майна з незаконного володіння, виселення та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь власника - Свято-покровського жіночого монастиря Київської єпархії Української православної церкви в м.Києві - нежитлове приміщення АДРЕСА_1

В іншій частині заявлені вимоги Свято-покровського жіночого монастиря Київської єпархії Української православної церкви в м.Києві задоволенню не підлягають.

В зустрічному позові ОСОБА_1 до Свято-покровського жіночого монастиря Київської єпархії Української православної церкви в м.Києві, треті особи - Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації», Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м.Києві, ОСОБА_4 про визнання незаконним і скасування рішення, скасування свідоцтва про право власності та державної реєстрації права власності, припинення права власності - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 24 червня 2019 року

Суддя: Н.Г.Притула